Постанова

від 22.06.2015 по справі 22/322

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2015 р. Справа№ 22/322

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Новікова М.М.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Іващенко О.В., дов. № 91/2014/12/01-2 від 01.12.2014р.

від відповідача: Сергієнко С.В., дов. б/н від 10.07.2014р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Київенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 18.02.2015 р.

у справі № 22/322 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Київенерго"

до Житлово - будівельного кооперативу „Обчислювач-13"

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-13" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 132 126,04 грн., в частині стягнення 10 663,61 грн. провадження у справі припинено, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 р. рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2014 р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишено без задоволення, касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-13" задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 р. у справі № 22/322 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.02.2015р. у справі № 22/322 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство „Київенерго" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2015р. у справі № 22/322 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну Публічного Публічного акціонерного товариства „Київенерго" у справі № 22/322 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2015р. у справі № 22/322 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 08.06.2015р.

03.06.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли доповнення до апеляційної скарги.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 р. у справі № 22/322 було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. у справі № 22/322 апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Тищенко А.І.

08.06.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу,в якому зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2015р. у справі № 22/322 без змін.

08.06.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів.

В судовому засіданні 08.06.2015р. оголошено перерву до 22.06.2015р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 р. у справі № 22/322 було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р. у справі № 22/322 апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.

22.06.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

22.06.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Київську міську державну адміністрацію.

Розглянувши клопотання про залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Київську міську державну адміністрацію, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що дані клопотання не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції (ч.2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ГПК України питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

За змістом абз. 4, 5 п. 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

З огляду на наведенні положення вбачається, що необхідною умовою для залучення третьої особи до участі у справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є наявність юридичного інтересу до предмету спору у такої особи, також клопотання скаржника не містять достатньо обґрунтованих підстав для залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Київську міську державну адміністрацію, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення даного клопотання.

Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2015р. у справі № 22/322 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

05.11.2002 р. між Акціонерною енергопостачальною організацією "Київенерго" (в подальшому перейменоване на Публічне акціонерне товариство "Київенерго" далі -енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом "Обчислювач 13" (далі -абонент) було укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410133 (далі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених Договором.

Згідно з п. 2.2.1. Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількостях та обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору, вартість якої згідно з п. 2.3.1 Договору споживач зобов'язаний своєчасно сплачувати.

Відповідно до п. 2 Додатку № 4 до Договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. Строки сплати за фактично спожиту теплову енергію передбачені п. 3 додатку № 4 (Порядок розрахунків за теплову енергію) - не пізніше 25 числа поточного місяця, і такі відповідачем у відношенні суми боргу що виникла за період з 01.10.2008р. по 01.07.2011р. порушувались.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2002 року (п. 8.1. договору).

За п. 8.4 Договору договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Доказів припинення Договору суду не надано.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

В свою чергу, тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з частинами 1 - 4 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Згідно з п. 1 Додатку № 3 до Договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням КМДА від 20.06.2002 р. № 1245, за кожну гігакалорію (1Гкал/грн.) без урахування ПДВ.

З матеріалів вбачається, що після розпорядження № 1245 Київською міською державною адміністрацією було прийнято ще два розпорядження (№ 1575 від 30.10.2006 р. та № 142 від 12.02.2007 р.) до прийняття 30.05.2007 р. розпорядження № 643.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 р. (справа № 761/8760/14-а, провадження № 2-а/761/220/2014) було встановлено, що Розпорядження КМДА № 643 від 30 травня 2007 року "Про затвердження тарифів на теплову енергію" не пройшло необхідну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, а тому суд прийняв рішення про визнання незаконними і не чинними з моменту прийняття Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 643 від 30 травня 2007 року "Про затвердження тарифів на теплову енергію".

Оскільки скасованим є лише розпорядження № 643, то перерахунок має здійснюватись згідно розпорядження, що діяло до нього, а саме - згідно розпорядження № 1575 в редакції розпорядження № 142 від 12.02.2007 р.

Проте, у суду відсутні правові підстави для застосування тарифів, визначених розпорядженням № 1575 в редакції розпорядження № 142 від 12.02.2007 р., з огляду на наступне.

Указом Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" 3 жовтня 1992 року N 493/92 (далі - Указ) було установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Згідно з п. 2 Указу державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.

Відповідно до п. 3 Указу нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Пунктом 1 Положення "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. N 731 (далі - Положення), державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та цього Положення.

У рішенні Конституційного Суду України від 25.12.2003 р. зазначено, що КМДА є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Верховний Суд України у своїй постанові від 28.11.2011 р. у справі № 21-246а11 зазначив про необхідність державної реєстрації розпоряджень КМДА щодо встановлення тарифів на комунальні послуги у Київському міському управлінні юстиції.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Розпорядження КМДА № 1575 та № 142 не пройшли державної реєстрації в органах Міністерства юстиції України, отже вони не набрали чинності, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з жовтня 2008 р. по грудень 2010 р. не було жодного розпорядження КМДА, яке пройшло державну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, а також у зв'язку із втратою чинності розпорядження КМДА № 1245 від 20.06.2002 р. згідно з Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.04.2008 р. № 578 "Про визнання такими, що втратили чинність окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації", зареєстрованим у Головному управлінні юстиції у місті Києві 15.05.2008 р. № 12/778, застосуванню у даний період підлягає тариф, визначений сторонами у Додатку № 3 до Договору, згідно з ст. 632 Цивільного кодексу України.

14.12.2010 р. Національною комісією регулювання електроенергетики України було прийнято постанову "Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ "Київенерго" від 14 грудня 2010 року N 1729, згідно з якою було затверджено Публічному акціонерному товариству "Київенерго" тарифи на теплову енергію для населення - 169,38 грн. за 1 Гкал (без ПДВ) (якщо будинковий засіб обліку теплової енергії належить балансоутримувачу жилого будинку або відсутній).

Таким чином, в період з січня 2011 р. по червень 2011 р. застосуванню підлягає тариф, встановлений постановою НКРЕ "Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ "Київенерго" від 14 грудня 2010 року № 1729.

Колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за Договором в розмірі 143 046,08 грн. є необґрунтованими, оскільки відповідачем було невірно визначено розмір податку на додану вартість в частині періоду нарахувань, які були здійснені згідно з постановою "Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ "Київенерго" від 14 грудня 2010 року N 1729.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 4 976,09 грн., 3% річних в розмірі 11 099,57 грн. та інфляційні втрати в розмірі 43 317,32 грн.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 3.5 Додатку № 4 до Договору зазначено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 4 976,09 є необґрунтованим, оскільки нарахування пені можливе лише у випадку наявності у вказаний період простроченої заборгованості у відповідача перед позивачем за Договором, позивачем не було доведено суду належними доказами факту порушення відповідачем умов Договору в частині оплати за спожиту теплову енергію, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 4 976,09 грн. також задоволенню не підлягають.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2015р. у справі № 22/322 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Київенерго" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2015р. у справі № 22/322 - без змін.

2. Матеріали справи № 22/322 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

М.М. Новіков