Ухвала

від 22.10.2014 по справі 820/10126/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2014 року м. Київ К/800/8992/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 року

у справі № 820/10126/13-а

за позовом комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (далі - позивач, КП «Харківські теплові мережі»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ з обслуговування ВП у м. Харкові)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

КП «Харківські теплові мережі» звернулось до суду з адміністративним позовом до СДПІ з обслуговування ВП у м. Харкові про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2013 року № 0000054300.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 129 Конституції України, п. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2013 року по взаємовідносинах з ТОВ «НВО Техенергокомплект» у липні-вересні 2012 року, ТОВ «Салига» у липні-серпні 2012 року та ТОВ «С.Б.Б.» у квітні-липні 2011 року, вересні 2011 року, листопаді 2011 року, січні 2012 року, квітні-травні 2012 року, за результатами якої складено акт від 25.09.2013 року № 107/43-00-14/31557119, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 562 219,00 гривень.

Як свідчить акт перевірки, до таких висновків відповідач дійшов на підставі аналізу взаємовідносин безпосередніх контрагентів позивача з третіми особами по ланцюгу постачання, що «мають ознаки нереальності».

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 року № 0000054300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 562 219,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 281 109,50 гривень.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами п. 201.8 ст. 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 200 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Вимоги щодо оформлення податкової накладної передбачено п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, що 15.04.2009 року між позивачем та ТОВ «Салига» укладено договір купівлі-продажу запірної арматури, 23.12.2005 року між позивачем та ТОВ «НВО Техенергокомплект» укладено договір купівлі-продажу продукції технічного призначення (метал, труби, запірна арматура, насоси, електродвигуни, кабельна продукція, прибори та інше).

Реальність здійснення даних господарських операцій та фактичне отримання позивачем придбаного товару підтверджується долученими до матеріалів справи копіями податкових та видаткових накладних, журналу реєстрації довіреностей, сертифікатів відповідності та паспортів на вищезазначені вироби, прибуткових ордерів на склад, товарно-транспортними накладними, реєстрами платіжних доручень, при дослідженні яких судами попередніх інстанцій встановлено рух активів у процесі здійснення даних господарських операцій.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 17.03.2010 року між позивачем та ТОВ «С.Б.Б.» укладено договір (із змінами згідно додаткової угоди від 28.07.2010 року № 1) на виконання робіт по відновленню асфальтобетонного покриття доріг та тротуарів після проведення ремонтних робіт теплотрас, за яким позивач виступає замовником, а ТОВ «С.Б.Б.» підрядником.

При дослідженні долучених позивачем до матеріалів справи копій податкових накладних, актів приймання виконаних будівельних робіт, платіжних доручень судами попередніх інстанцій встановлено реальне здійснення зазначеної господарської операції та факт прийняття виконаних будівельних робіт. При цьому, матеріали справи містять ліцензію ТОВ «С.Б.Б.» серії АВ № 512815 на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (за переліком робіт згідно з додатком), видану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області від 19.02.2010 року, з терміном дії з 19.02.2010 року по 19.02.2013 року. Згідно додатку до ліцензії - до переліку робіт відносилися зокрема такі: 3.06.00 УЛАШТУВАННЯ ТРАНСПОРТНИХ СПОРУД; 3.06.02 Покриття доріг автомобільних 3.06.02.02 місцевого призначення; 3.06.02.03 Вулиць, доріг, майданів населених пунктів.

Крім того, судами встановлено, що контрагенти позивача ТОВ «Салига», ТОВ «НВО Техенергокомплект» та ТОВ «С.Б.Б.» на період здійснення спірних господарських операцій перебували на обліку у органах ДПС, були належним чином зареєстровані платниками податку на додану вартість та не мали податкового боргу.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Салига», ТОВ «НВО Техенергокомплект» та ТОВ «С.Б.Б.», мали реальний характер, оскільки наявні у матеріалах справи документи є первинними у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та у повній мірі відображають реальні наслідки, що наступили за такими правочинами.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що твердження податкового органу про неможливість встановити зв'язок витрат, понесених позивачем, в частині взаємовідносин з ТОВ «Салига», ТОВ «НВО Техенергокомплект» з господарською діяльністю, оскільки податковий кредит позивачем сформований за операціями з придбання товарів (послуг) через ланцюги постачальників - платників податку, які не виконали своїх податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість до бюджету, а також щодо непідтвердженого реального характеру взаємовідносин з ТОВ «С.Б.Б.» у зв'язку з тим, що податкова звітність сформована даним контрагентом за наслідками договірних відносин з «ризиковими» постачальниками є безпідставними, оскільки допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару. Покупець товару на час здійснення господарської операції з придбання товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльності будь-кого з таких суб'єктів господарювання.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем податкового кредиту та неправомірність винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів - відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 року у справі № 820/10126/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. Костенко Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно