Постанова

від 20.10.2014 по справі 5011-36/12183-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2014 р. Справа№ 5011-36/12183-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 24.06.2014

у справі №5011-36/12183-2012 (головуючий суддя - Гумега О.В., судді Ващенко Т.М. Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо плюс», м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», м. Київ,

про стягнення 274 694,14 грн.,

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо плюс», м. Київ,

про встановлення нікчемності правочину,

за участю представників сторін:

від позивача: Шифрук А.О. - представник (довіреність №10 від 01.07.2014); Бакулін О.Ю. - представник (довіреність №9 від 01.07.2014);

від відповідача: Кириленко О.П. - представник (довіреність №286 від 15.07.2013);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» (надалі - ТОВ «Паріо Плюс») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (надалі - ПАТ «Укрінбанк») про стягнення заборгованості в сумі 105 688,95 грн, зумовленої неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по сплаті орендної плати за договором оренди (найму) № 01/03/10 від 01.03.2010 за період з 01.03.2010 по 20.07.2011, а також 169 005,19 грн неустойки за період з 21.07.2011 по 27.08.2012 на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за несвоєчасне повернення майна та невиконання останнім рішення Господарського суду м. Києва від 24.06.2011 у справі №23/76 про звільнення нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, літера «А», площею 300,2 кв.м.

Постановлене у даній справі № 5011-36/12183-2012 рішення Господарського суду м. Києва від 14.11.2012 було змінено постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2013, якою позовні вимоги ТОВ "Паріо Плюс" задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Український інноваційний банк" 99 339,42 грн заборгованості, 167 955,55 грн неустойки та 5 345,89 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2013 у справі № 5011-36/12183-2012 постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2013 року та рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2012 було скасовано, а справу №5011-36/12183-2012 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 14.08.2013 Господарський суд міста Києва в порядку статті 60 ГПК України прийняв до провадження зустрічну позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» про встановлення нікчемності спірного договору оренди (найму) № 01/03/10 від 01.03.2010, вимоги за якою мотивовані тим, що договір у письмовій формі не укладався, не вчинявся ПАТ "Укрінбанк" в особі Голови Правління Клименка В.О. з огляду на ту обставину, що погодження призначення останнього на посаду Голови Правління банку було ухвалено лише 12.03.2010 рішенням Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків за № 138.

В ході розгляду судом першої інстанції справи від позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання, у якому останній просив суд при прийнятті рішення вийти за межі позовних вимог з метою захисту прав і законних інтересів ПАТ "Укрінбанк" як позивача за зустрічним позовом у зв'язку із встановленням додаткових обставин недійсності правочину, а також надіслати до Прокуратури міста Києва повідомлення про наявність у діяннях службових осіб ТОВ "Паріо Плюс" порушення законності, що містять ознаки дій, переслідуваних у кримінальному порядку згідно зі статтею 205 Кримінального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2013 провадження у справі № 5011-36/12183-2012 зупинялось до вирішення пов'язаної з нею справи Господарського суду міста Києва № 5011-4/16663-2012 та ухвалою цього ж суду від 25.04.2014 було поновлено у зв'язку з ухваленням 18.12.2013 судом рішення у зазначеній справі, яке постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 залишено без змін.

23.06.2014 місцевим судом в порядку частини 4 статті 22 ГПК України була прийнята до розгляду заява представника позивача за зустрічним позовом про зміну підстав позову від 14.05.2014 за №1480/0/2-14, в якій уповноважена особа порушила питання щодо зміни підстав зустрічного позову, а саме, встановлення нікчемності договору оренди (найму) від 01.03.2010 на підставі частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, оскільки спірний договір порушує публічний порядок внаслідок використання ТОВ "Паріо Плюс" права власності на шкоду інтересам суспільства та правам і законним інтересам ПАТ "Укрінбанк".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 у справі №5011-36/12183-2012 первісний позов було задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Укрінбанк" на користь ТОВ "Паріо Плюс" 105 688,95 грн основного боргу, 167 955,31 грн неустойки та 5 472,89 грн судового збору. В іншій частині первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду, Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у справі №5011-36/12183-2012 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити вимоги за зустрічним позовом.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення суду є необґрунтованим через неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, надання невірної оцінки наявним у справі доказам та з порушенням норм як матеріального так і процесуального права, оскільки в ході розгляду справи приписи, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 04.06.2013 у справі №5011-36/12183-2012 були залишені поза увагою та виконання, безпідставно відхилялись клопотання позивача за зустрічним позовом щодо витребування у ТОВ «Паріо Плюс» письмових доказів підписання акту приймання-передачі приміщень за договором оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження колегією суддів у складі: головуючий - суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г. та призначено в судове засідання на 26.08.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Шевченка Е.О. від 26.08.2014 у зв'язку з перебуванням судді Сухового В.Г. у відпустці, для розгляду справи №5011-36/12183-2012 було сформовано колегію суддів у складі: головуючого - судді Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Майданевич А.Г.

В судовому засіданні 26.08.2014 представником скаржника було заявлено клопотання про витребування у позивача оригіналу договору оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010 та акту приймання-передачі нежилих приміщень від 01.03.2010 за вказаним договором.

Крім того, в цьому ж судовому засіданні представник скаржника заявив клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею судової справи за №910/3678/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 24.02.2010.

Поставивши на обговорення заявлене клопотання про зупинення провадження у справі, судова колегія, порадившись, ухвалила в задоволенні такого відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно приписів ч. 1 ст. 99 цього кодексу в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанцій з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. В частині 2 цієї статті вказано, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як роз'яснено у п. 2.3. Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року №11 якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.

У задоволенні клопотання представника скаржника щодо витребування у ТОВ «Паріо Плюс» судова колегія також відмовила, зважаючи на пояснення сторін про відсутність у них названих документів.

В судовому засіданні 20.10.2014 представник скаржника заявив клопотання про зупинення провадження у справі №5011-36/12183-2012 до розгляду пов'язаної з нею справи №910/20910/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010, у задоволенні якого судова колегія, вислухавши думку уповноважених учасників судового процесу та порадившись, ухвалила відмовити з підстав, наведених вище.

В судовому засіданні 20.10.2014 представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити, а судове рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити вимоги за зустрічним позовом.

Представники позивача за первісним позовом проти вимог апеляційної скарги заперечили повністю через її безпідставність та необґрунтованість, просили суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

20.10.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Товариству з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» на праві приватної власності належить нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Горького, буд. 43, літера "А", площею 300,2 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" та Акціонерним товариством "Український інноваційний банк", а також витягом з Державного реєстру правочинів, реєстраційним посвідченням № 019666 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості (а.с.20-23, 25).

Разом з тим, судом встановлено, що 24.06.2011 Господарським судом м. Києва за результатами розгляду справи № 23/76 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" до Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" про розірвання договору оренди та звільнення приміщення було постановлено рішення, яким розірвано договір оренди (найму) № 01/03/10, укладений 01.03.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк". Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звільнити нежитлові приміщення, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Горького, будинок 43, літера "А", площею 300,2 кв.м. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2011 судове рішення залишено без змін.

Даним судовим рішенням у справі № 23/76 господарським судом було встановлено наступне:

- між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" 01.03.2010 було укладено договір № 01/03/10 оренди нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 літера «А», площею 300,2 кв.м. строком з 01.03.2010 по 25.02.2013;

- статтею 11 договору № 01/03/10 від 01.03.2010 визначено обов'язок відповідача сплатити позивачу за перший місяць оренди 6 349,53 грн. Розмір орендної плати за наступні місяці визначається шляхом коригування плати попереднього місяця пропорційно до зміни встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні до долару США з урахуванням індексу інфляції попереднього місяця;

- відповідно до п. 11.5 укладеного сторонами договору, відповідач зобов'язався авансовим платежем перерахувати позивачу плату за користування приміщеннями за останній місяць оренди, яка визначається на рівні плати за перший місяць;

- за наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями сторін, заборгованість відповідача перед позивачем на час розгляду справи № 23/76 склала 86 349,53 грн; представник відповідача долучив до матеріалів справи № 23/76 платіжне доручення № 2807955, за яким відповідач 23.06.2011 перерахував на рахунок позивача суму боргу лише частково у розмірі 6 349,53 грн;

- встановлено факт порушення відповідачем господарського зобов'язання за договором № 01/03/10 від 01.03.2010 в частині своєчасної та у повному обсязі перерахування на поточний рахунок позивача встановленої договором орендної плати;

- встановлено факт порушення відповідачем вимог статті 11 та статті 12 (пункт 12.3) договору № 01/03/10 від 01.03.2010.

Таким чином, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 у справі № 23/76 було встановлено факт укладення сторонами у справі договору оренди № 01/03/10 від 01.03.2010, а також факт порушення відповідачем за первісним позовом господарського зобов'язання за вказаним договором в частині своєчасної та повної оплати орендної плати та наявність у останнього заборгованості перед позивачем по орендній платі у сумі 86 349,53 грн.

Виходячи з приписів частини 3 статті 35 ГПК України, суд першої інстанції правомірно зазначив у своєму рішенні, що обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 у справі № 23/76, що набрало законної сили, не потребують доказування при розгляді справи № 5011-36/12183-2012, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Частинами 1 та 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, згідно статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Місцевим господарським судом при розгляді справи №5011-36/12183-2012 встановлено відсутність в матеріалах справи оригіналу акту приймання-передачі приміщення від 01.03.2010 за договором оренди (найму) № 01/03/10 від 01.03.2010.

На переконання судової колегії, ненадання позивачем оригіналу вищевказаного акту не спростовує правильності висновку суду про фактичне приймання-передачу спірного приміщення в оренду відповідачеві за первісним позовом саме 01.03.2010, оскільки такий висновок ґрунтується на поясненнях позивача за первісним позовом про те, що оригінал даного акту не зберігся, а також на залученій до матеріалів справи (а.с.28 т.2) копії акту приймання-передачі від 01.03.2010 за договором оренди (найму) № 01/03/10 від 01.03.2010, засвідченій безпосередньо ПАТ "Український інноваційний банк" і наданій останнім для залучення до матеріалів справи № 3/279 за позовом ПАТ "Український інноваційний банк" до ТОВ "Паріо Плюс" про стягнення збитків у розмірі 980 000,00 грн, яка перебувала у провадженні Господарського суду м. Києва.

Так, зі змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 17.04.2012 у справі №3/279 (а.с. 75-78 т.1) вбачається, що ПАТ "Український інноваційний банк" не заперечував факт передачі в оренду приміщення за договором оренди (найму) від 01/03/10 від 01.03.2010, оскільки останній в обгрунтування заявлених вимог стверджував про неможливість використання переданого в оренду приміщення за договором оренди (найму) № 01/03/10 від 01.03.2010 та понесення ним у зв'язку з наведеним збитків у розмірі 930 000,00 грн.

Разом з тим, факт перебування нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, літера «А» площею 300,2 кв.м. у користуванні ПАТ «Укрінбанк» у період часу з 01.03.2010 по 20.07.2011, за який ТОВ «Паріо Плюс» просить стягнути орендну плату, а за період з 21.07.2011 по 27.08.2012 - неустойку, підтверджується наявними в матеріалах справи:

- копією постанови головного державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 21.06.2012 про відкриття виконавчого провадження №33148975, відкритого на підставі наказу Господарського суду м. Києва №23/76, виданого 26.09.2011 про зобов'язання ПАТ «Український інноваційний банк» звільнити нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 «А», площею 300,2 кв.м., в якому стягувачем зазначено ТОВ «Паріо Плюс» (а.с.8, т. 4);

- копією заяви ПАТ «Укрінбанк» від 12.07.2012 за №2404/0/2-12 на адресу ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві про відкладення провадження виконавчих дій по ВП №33148975 на 10 робочих днів, яка обгрунтована несвоєчасним отриманням заявником постанови про відкриття виконавчого провадження та намірами останнього добровільно звільнити нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 «А», вивезти матеріальні цінності і документи, що належать ПАТ «Укрінбанк» та передати нежитлові приміщення стягувачу (а.с.9 т.4);

- копіями актів державних виконавців ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 31.06.2012 та 04.09.2012 у виконавчому провадженні №33148975 про те, що станом на 31.07.2012 та 04.09.2012 боржником рішення не виконано, а нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 «А», площею 300,2 кв.м. не звільнені (а.с.12, 15 т.4);

- копіями вимог державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 31.07.2012, 16.11.2012, 26.11.2012 на адресу відповідача за первісним позовом про виконання наказу Господарського суду м. Києва №23/76 та копіями постанов державного виконавця від 31.07.2012 та 16.11.2012 про накладення на ПАТ «Український інноваційний банк» штрафів за невиконання рішення суду, (а.с.10,13 т. 4);

- копією постанови ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві від 03.12.2012 про закриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу №23/76, виданого 26.09.2011 Господарським судом м. Києва на підставі п.8 ч.1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з поданою директором ТОВ «Паріо Плюс» Бардацьким О.В. заяви про виконання рішення суду боржником у повному обсязі (а.с.20 т.4), а також копіями рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2012 у справі № 5011-38/15286-2012, ухвали Господарського суду міста Києва від 28.01.2013 про виправлення описки у справі № 5011-38/15286-2012 та постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2013у справі № 2а-16962/12/2670 (а.с.215-222 т. 3; а.с.3-7 т. 4).

Зважаючи на викладене, місцевий суд дійшов вірного висновку щодо відсутності доказів, які б доводили факт непередання позивачем об'єкту оренди за спірним договором, а відтак, нежиле приміщення вважається таким, що здане ТОВ "Паріо Плюс" та прийняте ПАТ "Український інноваційний банк" в тимчасове користування згідно договору оренди (найму) № 01/03/10 з 01.03.2010.

Водночас, колегія погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність підстав вважати погодженим сторонами у договорі оренди (найму) № 01/03/10 від 01.03.2010 питання про те, що строк оренди починає спливати саме з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі приміщення та закінчується у відповідне число відповідного місяця з огляду на відсутність в матеріалах справи оригіналу договору оренди (найму) № 01/03/10 від 01.03.2010.

Як вірно зазначив місцевий суд, матеріали справи містять лише копію договору оренди (найму) № 01/03/10 від 01.03.2010, який засвідчений ПАТ "Український інноваційний банк", при цьому, ані рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 у справі № 23/76, ані будь-якими іншими рішеннями у господарській справі, в якій беруть (брали) участь ті самі особи, обставина щодо змісту статті 6 договору оренди (найму) № 01/03/10 від 01.03.2010 встановлена не була.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Cтаттею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить стаття 526 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено місцевим судом, ПАТ «Укрінбанк», як орендар, порушив перед ТОВ «Паріо Плюс» зобов'язання за договором оренди (найму) № 01/03/10 від 01.03.2010 по повній та своєчасній оплаті орендних платежів у період з 01.03.2010, тобто з моменту укладання вказаного договору, по 20.07.2011 - кінцеву дату періоду, станом на яку позивачем за первісним позовом було розраховано розмір орендної плати в сумі 105 688,95 грн, виходячи з розрахунку місячного розміру орендного платежу - 6 349,53 грн (а.с. 17 т.1).

При цьому судом належним чином були з'ясовані обставини повернення здійсненого відповідачем за первісним позовом у червні 2011 платежу в розмірі 6 349,53 грн, у зв'язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у спірний період з 01.03.2010 по 20.07.2011 часткової оплати за договором оренди (найму) № 01/03/10 від 01.03.2010 відповідачем за первісним позовом не проводилось.

Так, наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 23.06.2011 за № 2807955 підтверджується факт перерахування ПАТ "Український інноваційний банк" 6 349,53 грн на рахунок ТОВ "Паріо Плюс" з відповідним записом у призначенні платежу: «орендна плата згідно дог. № 01/03/10 від 01.03.2010» (а.с. 88 т. 2).

Однак, копією меморіального ордеру № 313 від 25.06.2011 підтверджується факт повернення ТОВ "Паріо Плюс" 6349,53 грн на рахунок ПАТ "Український інноваційний банк" даних грошових коштів, в якому в призначенні платежу зазначено «повернення помилково перерах. суми р/р 26009173, ТОВ "Паріо Плюс", № 2807955, 23.06.2011. Невірний ЗКПО отримувача. (а.с. 89 т. 2).

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості з орендної оплати у повному обсязі, в сумі 105 688,95 грн.

Разом з вимогою про стягнення основного боргу позивачем за первісним позовом було заявлено також вимоги про стягнення з відповідача неустойки в сумі 167 955,31 грн на підставі статті 785 ЦК України та неустойки в сумі 1049,88 грн у відповідності до п.29 договору.

Статтею 785 ЦК України унормовано, що в разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Виходячи з аналізу наведених норм, місцевий суд правомірно виходив з наявності у ТОВ «Паріо Плюс» права стягнути з ПАТ «Укрінбанк» неустойку за весь час безпідставного користування приміщенням без обмеження будь-якими строками.

Як встановлено судом та зазначалось вище, примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 у справі № 23/76 було розпочато після винесення державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві 21.06.2012 постанови про відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу № 23/76, виданого Господарським судом м. Києва 26.09.2011 про зобов'язання ПАТ "Укрінбанк" звільнити нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, літера "А", площею 300,2 кв.м., яке було завершено 03.12.2012 за заявою директора ТОВ "Паріо Плюс" Бардацького О.В. у зв'язку з виконанням судового рішення в повному обсязі, про що державним виконавцем ВДВС Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві була винесена відповідна постанова про закінчення виконавчого провадження (а.с.8,20 т. 1).

Отже, неведене свідчить про фактичне звільнення відповідачем за первісним позовом нежитлові приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Горького, будинок 43, літера "А", площею 300,2 кв.м. в період з 16.11.2012 р. по 03.12.2012 р, оскільки у зазначений період часу державним виконавцем до боржника застосовувались заходи за невиконання рішення суду у вигляді штрафу (постанова державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві від 16.11.201 про накладення штрафу (а.с.17 т.1).

Відтак, позиція суду першої інстанції щодо обгрунтованості вимоги позивача про стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки в розмірі 167 955,31 грн є правильною та такою, що грунтується на вимогах закону та доведена позивачем належними та допустимими доказами.

При цьому, місцевий суд, пославшись в оскаржуваному рішенні на приписи частини 1 статті 547 ЦК України щодо письмової форми правочину стосовно питань забезпечення виконання зобов'язань, дійшов правильного висновку про необгрунтованість вимоги щодо стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки в розмірі 1 049,88 грн на підставі п. 29.3 договору 01/03/10 від 01.03.2010, пославшись на ту обставину, що матеріали справи №5011-36/12183-2012 оригіналу даного договору не містять.

Щодо вирішення вимог позивача за зустрічним позовом про встановлення нікчемності договору оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010 з урахуванням заяви останнього про зміну підстав позову, а саме, на підставі частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, господарський суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції, не знайшовши підстав для його задоволення, обґрунтовано відмовив у зустрічному позові.

Як стверджував позивач за зустрічним позовом, договір оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010, укладений між сторонами у справі, предметом якого є передача в найм частини приміщень будинку №43 «А» по вулиці Горького у м. Києві, порушує публічний порядок, а дії ТОВ «Паріо Плюс» шкодять правам та законним інтересам позивача.

В обгрунтування вимог, посилаючись на положення статті 11 договору оренди (найму) від 01.03.2010, позивач наголошував на неузгодженості з ним ціни правочину, оскільки така не є сталою та дає можливість орендодавцю довільно здійснювати перерахунок орендної плати в односторонньому порядку.

Крім того, на переконання позивача за зустрічним позовом, укладення відповідачем за зустрічним позовом оспорюваного договору вчинялось без мети передачі нежилих приміщень в оренду.

Відповідач за зустрічним позовом заявленого Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» позову не визнав, наголошуючи на тому, що оспорюваний договір не підпадає під класифікацію статті 228 ЦК України ні за одною з передбачених нею підстав, а до того ж, у розумінні статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як зазначено в абз. 2 п. 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову (абз. 3 п. 2.5.2 вищевказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина 1 статті 228 ЦК України).

Згідно частини другої цієї ж статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (абз. 3, 4 п. 18 вищенаведеної Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9).

Як зазначалось вище та встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 у справі № 23/76 встановлено факт укладення 01.03.2010 року між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" договору № 01/03/10 оренди нежитлових приміщень, у місті Києві, по вулиці Горького, 43 літера А, площею 300,2 квадратних метрів строком з 01.03.2010 року по 25.02.2013 року.

Згідно статті 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Аналогічні приписи містить частина 5 статті 319 ЦК України, за якими власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (частина 1 статті 632 ЦК України).

Виходячи з наведених законодавчих положень, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження позивача за зустрічним позовом про те, що ціна за оспорюваним договором не узгоджувалась з ПАТ "Український інноваційний банк" та спрямована на заподіяння шкоди останньому внаслідок наявності арифметичних розбіжностей, що виключає можливість чіткого визначення ціни договору, чим створюються підстави для вільного перерахунку орендної плати орендодавцем в односторонньому порядку, жодним чином не свідчать про використання ТОВ "Паріо Плюс" права власності на шкоду правам і законним інтересам ПАТ "Український інноваційний банк".

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів відхиляє посилання скаржника в апеляційній скарзі на письмові докази, які, на думку останнього, свідчать про нікчемність правочину, адже такі підставою для висновку про нікчемність оспорюваного правочину слугувати не можуть.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого суду про відхилення як безпідставних доводів позивача за зустрічним позовом про нікчемність правочину з огляду на положення пунктів 11.4, 11.6, 11.7 статті 11 договору №01/03/10 від 01.03.2010, які надають орендодавцю можливість для застосування до ПАТ "Український інноваційний банк" штрафних санкцій до моменту виконання ТОВ "Паріо Плюс" своїх зобов'язань щодо надання рахунку на оплату з огляду на наступне.

Як зазначалось раніше та встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 у справі № 23/76 встановлено, що:

- статтею 11 договору № 01/03/10 від 01.03.2010 року встановлено, що відповідач сплачує позивачу за перший місяць оренди 6 349,53 грн. Розмір орендної плати за наступні місяці визначається шляхом коригування плати попереднього місяця пропорційно до зміни встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні до долару США з урахуванням індексу інфляції попереднього місяця;

- відповідно до пункту 11.5 укладеного сторонами договору, відповідач зобов'язався авансовим платежем перерахувати Позивачу плату за користування приміщеннями за останній місяць оренди, яка визначається на рівні плати за перший місяць.

Отже, вказаним рішенням було встановлено зміст лише наведених вище умов оспорюваного договору.

Втім, доводи позивача за зустрічним позовом, які останній навів у заяві про зміну підстав позову, зокрема, п. 3.1.1, 3.1.2 оспорюваного договору ґрунтуються також на інших умовах статті 11 цього договору (пункти 11.4, 11.6 статті 11), зміст яких рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 р. у справі № 23/76 не встановлювався.

Суд першої інстанції вірно зазначив в оскаржуваному рішенні щодо неможливості встановлення умов оспорюваного правочину під час розгляду справи № 5011-36/12183-2012 з огляду на відсутність в матеріалах справи оригіналу договору № 01/03/10 від 01.03.2010.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, заінтересована особа, заявляючи про існування певних фактів, в обґрунтування пов'язаних з цим обставин має подати відповідні докази.

Таким чином, інші доводи, наведені в обгрунтування зустрічного позову у заяві про зміну підстав позову, а саме, про укладення оспорюваного договору зі сторони ТОВ "Паріо Плюс" без мети передачі приміщень в оренду та без мети здійснення законної господарської діяльності, відсутність доказів виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість із розрахунку авансового платежу та орендної плати за перший місяць оренди, відсутність даних про облік інвестиційної нерухомості у фінансовій звітності ТОВ "Паріо Плюс", тощо) суд першої інстанції правомірно відхилив та вказав, що такі не можуть бути підставами для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України як такого, що порушує публічний порядок і є нікчемним, оскільки належних та допустимих доказів в розумінні вищенаведених норм, якими б підтверджувалась вина ТОВ "Паріо Плюс" у намірах останнього, як сторони правочину, порушити публічний порядок.

Отже, апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом за результатами розгляду справи обгрунтовано та мотивовано відмовлено Публічному акціонерному товариству "Український інноваційний банк" в задоволенні зустрічного позову.

Разом з тим, місцевий суд правомірно відхилив заяву ТОВ «Паріо Плюс», викладену ним у відзиві про застосування спливу строку позовної давності до вимоги за зустрічним позовом, посилаючись на те, що позовна давність може бути застосована лише за наявності порушення права особи.

Враховуючи, що при розгляді зустрічного позову додаткових обставин недійсності договору оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010 у зв'язку з необхідністю захисту прав і законних інтересів ПАТ "Укрінбанк" встановлено не було, як і не було встановлено порушення законності у діяннях службових осіб ТОВ "Паріо Плюс", що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку згідно із статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), місцевий суд правомірно зазначив, що заявлені позивачем за зустрічним позовом клопотання в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 року у справі №5011-36/12183-2012 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 року у справі №5011-36/12183-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 року у справі №5011-36/12183-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи №5011-36/12183-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

А.Г. Майданевич