Постанова

від 10.12.2014 по справі 5011-36/12183-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 5011-36/12183-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Дунаєвської Н.Г.,

Мележик Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства " Український інноваційний банк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2014 року

та на рішення господарського суду міста Києва від 24 червня 2014 року

у справі № 5011-36/12183-2012

господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо плюс"

до Публічного акціонерного товариства " Український інноваційний банк"

про стягнення 274 694,14 грн.

та за зустрічним

позовом Публічного акціонерного товариства " Український інноваційний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо плюс"

про встановлення нікчемності правочину

за участю представників

позивача - Бакулін О.Ю.

відповідача - Кириленко О.П.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" (надалі - ТОВ "Паріо Плюс") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (надалі - ПАТ "Укрінбанк") про стягнення заборгованості в сумі 105688,95 грн., зумовленої неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати орендної плати за договором оренди (найму) № 01/03/10 від 01 березня 2010 року за період з 01 березня 2010 року по 20 липня 2011 року, а також 169 005,19 грн. неустойки за період з 21 липня 2011 року по 27 серпня 2012 року на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за несвоєчасне повернення майна та невиконання останнім рішення Господарського суду м. Києва від 24 червня 2011 року у справі №23/76 про звільнення нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, літера "А", площею 300,2 кв. м.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 14 серпня 2013 року в порядку статті 60 ГПК України прийняв до провадження зустрічну позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" про встановлення нікчемності спірного договору оренди (найму) № 01/03/10 від 01 березня 2010 року, вимоги за якою мотивовані тим, що договір у письмовій формі не укладався, не вчинявся ПАТ "Укрінбанк" в особі Голови Правління Клименка В.О. з огляду на ту обставину, що погодження призначення останнього на посаду Голови Правління банку було ухвалено лише 12 березня 2010 року рішенням Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків за № 138.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11 листопада 2013 року провадження у справі № 5011-36/12183-2012 зупинялось до вирішення пов'язаної з нею справи господарського суду міста Києва № 5011-4/16663-2012 та ухвалою цього ж суду від 25 квітня 2014 року було поновлено у зв'язку з ухваленням 18 грудня 2013 року судом рішення у зазначеній справі, яке постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 березня 2014 року залишено без змін.

23 червня 2014 року місцевим судом в порядку частини 4 статті 22 ГПК України була прийнята до розгляду заява представника позивача за зустрічним позовом про зміну підстав позову від 14 травня 2014 року за №1480/0/2-14, в якій уповноважена особа порушила питання щодо зміни підстав зустрічного позову, а саме, встановлення нікчемності договору оренди (найму) від 01 березня 2010 року на підставі частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, оскільки спірний договір порушує публічний порядок внаслідок використання ТОВ "Паріо Плюс" права власності на шкоду інтересам суспільства та правам і законним інтересам ПАТ "Укрінбанк".

Рішенням господарського суду міста Києва від 24 червня 2014 року (судді Гумега О.В., Ващенко Т.М., Літвінова М.Є.) залишеним без змін постановою Київського апеляцйного господарського суду від 20 жовтня 2014 року (судді Мальченко А.О., Жук Г.А., Майданевич А.Г.) у справі №5011-36/12183-2012 первісний позов було задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Укрінбанк" на користь ТОВ "Паріо Плюс" 105688,95 грн. основного боргу, 167 955,31 грн. неустойки та 5472,89 грн. судового збору. В іншій частині первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись вищезазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство " Український інноваційний банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 24 червня 2014 року скасувати та справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" на праві приватної власності належить нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Горького, буд. 43, літера "А", площею 300,2 кв. м., що підтверджується договором купівлі-продажу нежилого будинку від 24 лютого 2010 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" та Акціонерним товариством "Український інноваційний банк", а також витягом з Державного реєстру правочинів, реєстраційним посвідченням № 019666 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості (а.с.20-23, 25).

Разом з тим, судом встановлено, що 24 червня 2011 року господарським судом м. Києва за результатами розгляду справи № 23/76 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" до Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" про розірвання договору оренди та звільнення приміщення було постановлено рішення, яким розірвано договір оренди (найму) № 01/03/10, укладений 01 березня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк". Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звільнити нежитлові приміщення, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Горького, будинок 43, літера "А", площею 300,2 кв. м. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 липня 2011 року судове рішення залишено без змін.

Рішенням у справі № 23/76 господарським судом було встановлено наступне:

- між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" 01 березня 2010 року було укладено договір № 01/03/10 оренди нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 літера "А", площею 300,2 кв.м. строком з 01 березня 2010 року по 25 лютого 2013 року;

- статтею 11 договору № 01/03/10 від 01 березня 2010 року визначено обов'язок відповідача сплатити позивачу за перший місяць оренди 6349,53 грн. Розмір орендної плати за наступні місяці визначається шляхом коригування плати попереднього місяця пропорційно до зміни встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні до долару США з урахуванням індексу інфляції попереднього місяця;

- відповідно до п. 11.5 укладеного сторонами договору, відповідач зобов'язався авансовим платежем перерахувати позивачу плату за користування приміщеннями за останній місяць оренди, яка визначається на рівні плати за перший місяць;

- за наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями сторін, заборгованість відповідача перед позивачем на час розгляду справи № 23/76 склала 86349,53 грн.; представник відповідача долучив до матеріалів справи № 23/76 платіжне доручення № 2807955, за яким відповідач 23 червня 2011 року перерахував на рахунок позивача суму боргу лише частково у розмірі 6 349,53 грн.;

- встановлено факт порушення відповідачем господарського зобов'язання за договором № 01/03/10 від 01 березня 2010 року в частині своєчасної та у повному обсязі перерахування на поточний рахунок позивача встановленої договором орендної плати;

- встановлено факт порушення відповідачем вимог статті 11 та статті 12 (пункт 12.3) договору № 01/03/10 від 01 березня 2010 року.

Таким чином, рішенням господарського суду міста Києва від 24 червня 2011 року у справі № 23/76 було встановлено факт укладення сторонами у справі договору оренди № 01/03/10 від 01 березня 2010 року, а також факт порушення відповідачем за первісним позовом господарського зобов'язання за зазначеним договором в частині своєчасної та повної оплати орендної плати та наявність у останнього заборгованості перед позивачем з орендної плати у сумі 86 349,53 грн.

Виходячи з приписів частини 3 статті 35 ГПК України, суди попередніх інстанцій правомірно зазначив у своєму рішенні, що обставини, встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 24 червня 2011 року у справі № 23/76, що набрало законної сили, не потребують доказування при розгляді справи № 5011-36/12183-2012, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Частинами 1 та 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, згідно статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Судом першої інстанції під час розгляду справи №5011-36/12183-2012 встановлено відсутність в матеріалах справи оригіналу акту приймання-передачі приміщення від 01 березня 2010 року за договором оренди (найму) № 01/03/10 від 01 березня 2010 року.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, ненадання позивачем оригіналу вищевказаного акту не спростовує правильності висновку суду про фактичне приймання-передачу спірного приміщення в оренду відповідачеві за первісним позовом саме 01 березня 2010 року, оскільки такий висновок ґрунтується на поясненнях позивача за первісним позовом про те, що оригінал даного акту не зберігся, а також на залученій до матеріалів справи (а.с.28 т.2) копії акту приймання-передачі від 01 березня 2010 року за договором оренди (найму) № 01/03/10 від 01 березня 2010 року, засвідченій безпосередньо ПАТ "Український інноваційний банк" і наданій останнім для залучення до матеріалів справи № 3/279 за позовом ПАТ "Український інноваційний банк" до ТОВ "Паріо Плюс" про стягнення збитків у розмірі 980 000,00 грн., яка перебувала у провадженні в господарському суді м. Києва.

Судом апеляційної інстанції, зі змісту ухвали господарського суду міста Києва від 17 квітня 2012 року у справі №3/279 (а.с. 75-78 т.1) встановлено, що ПАТ "Український інноваційний банк" не заперечував факт передачі в оренду приміщення за договором оренди (найму) від 01/03/10 від 01 березня 2010 року, оскільки останній в обґрунтування заявлених вимог стверджував про неможливість використання переданого в оренду приміщення за договором оренди (найму) № 01/03/10 від 01 березня 2010 року та понесення ним у зв'язку з наведеним збитків у розмірі 930 000,00 грн.

Разом з тим, факт перебування нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, літера "А" площею 300,2 кв. м. у користуванні ПАТ "Укрінбанк" у період часу з 01 березня 2010 року по 20 липня 2011 року, за який ТОВ "Паріо Плюс" просить стягнути орендну плату, а за період з 21 липня 2011 року по 27 серпня 2012 року - неустойку, підтверджується наявними в матеріалах справи:

- копією постанови головного державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 21 червня 2012 року про відкриття виконавчого провадження №33148975, відкритого на підставі наказу Господарського суду м. Києва №23/76, виданого 26 вересня 2011 року про зобов'язання ПАТ "Український інноваційний банк" звільнити нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 "А", площею 300,2 кв. м., в якому стягувачем зазначено ТОВ "Паріо Плюс" (а.с.8, т. 4);

- копією заяви ПАТ "Укрінбанк" від 12 липня 2012 року за №2404/0/2-12 на адресу ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві про відкладення провадження виконавчих дій по ВП №33148975 на 10 робочих днів, яка обґрунтована несвоєчасним отриманням заявником постанови про відкриття виконавчого провадження та намірами останнього добровільно звільнити нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 "А", вивезти матеріальні цінності і документи, що належать ПАТ "Укрінбанк" та передати нежитлові приміщення стягувачу (а.с.9 т.4);

- копіями актів державних виконавців ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 31 червня 2012 року та 04 вересня 2012 року у виконавчому провадженні №33148975 про те, що станом на 31 липня 2012 року та 04 вересня 2012 року боржником рішення не виконано, а нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 "А", площею 300,2 кв. м. не звільнені (а.с.12, 15 т.4);

- копіями вимог державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 31 липня 2012 року, 16 листопада 2012 року, 26 листопада 2012 року на адресу відповідача за первісним позовом про виконання наказу господарського суду м. Києва №23/76 та копіями постанов державного виконавця від 31 липня 2012 року та 16 листопада 2012 року про накладення на ПАТ "Український інноваційний банк" штрафів за невиконання рішення суду, (а.с.10,13 т. 4);

- копією постанови ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві від 03 грудня 2012 року про закриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу №23/76, виданого 26 вересня 2011 року господарським судом м. Києва на підставі п.8 ч.1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з поданою директором ТОВ "Паріо Плюс" Бардацьким О.В. заяви про виконання рішення суду боржником у повному обсязі (а.с.20 т.4), а також копіями рішення господарського суду міста Києва від 18 грудня 2012 року у справі № 5011-38/15286-2012, ухвали господарського суду міста Києва від 28 січня 2013 року про виправлення описки у справі № 5011-38/15286-2012 та постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2013 року у справі № 2а-16962/12/2670 (а.с.215-222 т. 3; а.с.3-7 т. 4).

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності доказів, які б доводили факт не передання позивачем об'єкту оренди за спірним договором, а відтак, нежиле приміщення вважається таким, що здане ТОВ "Паріо Плюс" та прийняте ПАТ "Український інноваційний банк" в тимчасове користування згідно договору оренди (найму) № 01/03/10 з 01 березня 2010 року.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Судами встановлено, що ПАТ "Укрінбанк", як орендар, порушив перед ТОВ "Паріо Плюс" зобов'язання за договором оренди (найму) № 01/03/10 від 01березня 2010 року з повної та своєчасної оплати орендних платежів у період з 01 березня 2010 року, тобто з моменту укладання договору, по 20 липня 2011 року - кінцева дата періоду, станом на яку позивачем за первісним позовом було розраховано розмір орендної плати в сумі 105 688,95 грн., виходячи з розрахунку місячного розміру орендного платежу - 6349,53 грн. (а.с. 17 т.1).

При цьому судами належним чином були з'ясовані обставини повернення здійсненого відповідачем за первісним позовом у червні 2011 платежу в розмірі 6349,53 грн., у зв'язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у спірний період з 01 березня 2010 року по 20 липня 2011 року часткової оплати за договором оренди (найму) № 01/03/10 від 01 березня 2010 року відповідачем за первісним позовом не проводилось.

Копією платіжного доручення від 23 червня 2011 року за № 2807955 підтверджується факт перерахування ПАТ "Український інноваційний банк" 6349,53 грн. на рахунок ТОВ "Паріо Плюс" з відповідним записом у призначенні платежу: "орендна плата згідно дог. № 01/03/10 від 01 березня 2010" (а.с. 88 т. 2).

Однак, копією меморіального ордеру № 313 від 25 червня 2011 року підтверджується факт повернення ТОВ "Паріо Плюс" 6349,53 грн. на рахунок ПАТ "Український інноваційний банк" даних грошових коштів, в якому в призначенні платежу зазначено "повернення помилково перерахованої суми р/р 26009173, ТОВ "Паріо Плюс", № 2807955, 23 червня 2011 року. Невірний ЗКПО отримувача. (а.с. 89 т. 2).

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості з орендної оплати у повному обсязі, в сумі 105 688,95 грн.

Разом з вимогою про стягнення основного боргу позивачем за первісним позовом було заявлено також вимоги про стягнення з відповідача неустойки в сумі 167955,31 грн. на підставі статті 785 ЦК України та неустойки в сумі 1049,88 грн. у відповідності до п.29 договору.

Статтею 785 ЦК України унормовано, що в разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Виходячи з аналізу наведених норм, місцевий суд правомірно виходив з наявності у ТОВ "Паріо Плюс" права стягнути з ПАТ "Укрінбанк" неустойку за весь час безпідставного користування приміщенням без обмеження будь-якими строками.

Примусове виконання рішення господарського суду міста Києва від 24 червня 2011 року у справі № 23/76 було розпочато після винесення державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві 21 червня 2012 року постанови про відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу № 23/76, виданого господарським судом м. Києва 26 вересня 2011 року про зобов'язання ПАТ "Укрінбанк" звільнити нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, літера "А", площею 300,2 кв. м., яке було завершено 03 грудня 2012 року за заявою директора ТОВ "Паріо Плюс" Бардацького О.В. у зв'язку з виконанням судового рішення в повному обсязі, про що державним виконавцем ВДВС Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві була винесена відповідна постанова про закінчення виконавчого провадження (а.с.8,20 т. 1).

Отже, судами з наведеного встановлено, що фактично звільнено відповідачем за первісним позовом нежитлові приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Горького, будинок 43, літера "А", площею 300,2 кв.м. в період з 16 листопада 2012 року по 03 грудня 2012 року, оскільки у зазначений період часу державним виконавцем до боржника застосовувались заходи за невиконання рішення суду у вигляді штрафу (постанова державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві від 16 листопада 2012 про накладення штрафу).

Відтак, позиція суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимоги позивача про стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки в розмірі 167955,31 грн. є правильною та такою, що ґрунтується на вимогах закону та доведена позивачем належними та допустимими доказами.

При цьому, місцевий суд, пославшись в оскаржуваному рішенні на приписи частини 1 статті 547 ЦК України щодо письмової форми правочину стосовно питань забезпечення виконання зобов'язань, дійшов правильного висновку про необґрунтованість вимоги щодо стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки в розмірі 1049,88 грн. на підставі п. 29.3 договору 01/03/10 від 01 березня 2010 року, пославшись на ту обставину, що матеріали справи №5011-36/12183-2012 оригіналу даного договору не містять.

Щодо вирішення вимог позивача за зустрічним позовом про встановлення нікчемності договору оренди (найму) №01/03/10 від 01 березня 2010 року з урахуванням заяви останнього про зміну підстав позову, а саме, на підставі частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, колегія суддів Вищого господарського суду вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у зустрічному позові.

Як стверджував позивач за зустрічним позовом, договір оренди (найму) №01/03/10 від 01 березня 2010 року, укладений між сторонами у справі, предметом якого є передача в найм частини приміщень будинку №43 "А" по вулиці Горького у м. Києві, порушує публічний порядок, а дії ТОВ "Паріо Плюс" шкодять правам та законним інтересам позивача.

В обґрунтування вимог, посилаючись на положення статті 11 договору оренди (найму) від 01 березня 2010 року, позивач наголошував на неузгодженості з ним ціни правочину, оскільки така не є сталою та дає можливість орендодавцю довільно здійснювати перерахунок орендної плати в односторонньому порядку.

Крім того, на переконання позивача за зустрічним позовом, укладення відповідачем за зустрічним позовом оспорюваного договору вчинялось без мети передачі нежилих приміщень в оренду.

Відповідач за зустрічним позовом заявленого Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" позову не визнав, наголошуючи на тому, що оспорюваний договір не підпадає під класифікацію статті 228 ЦК України ні за одною з передбачених нею підстав, а до того ж, у розумінні статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В абз. 2 п. 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову (абз. 3 п. 2.5.2 вищевказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина 1 статті 228 ЦК України).

Згідно частини другої цієї ж статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (абз. 3, 4 п. 18 вищенаведеної Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9).

Як зазначалось вище, рішенням господарського суду міста Києва від 24 червня 2011 року у справі № 23/76 встановлено факт укладення 01 березня 2010 року між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" договору № 01/03/10 оренди нежитлових приміщень, у місті Києві, по вулиці Горького, 43 літера А, площею 300,2 квадратних метрів строком з 01 березня 2010 року по 25 лютого 2013 року.

Згідно статті 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Аналогічні приписи містить частина 5 статті 319 ЦК України, за якими власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (частина 1 статті 632 ЦК України).

Виходячи з наведених законодавчих положень, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження позивача за зустрічним позовом про те, що ціна за оспорюваним договором не узгоджувалась з ПАТ "Український інноваційний банк" та спрямована на заподіяння шкоди останньому внаслідок наявності арифметичних розбіжностей, що виключає можливість чіткого визначення ціни договору, чим створюються підстави для вільного перерахунку орендної плати орендодавцем в односторонньому порядку, жодним чином не свідчать про використання ТОВ "Паріо Плюс" права власності на шкоду правам і законним інтересам ПАТ "Український інноваційний банк".

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відхилення як безпідставних доводів позивача за зустрічним позовом щодо нікчемності правочину з огляду на положення пунктів 11.4, 11.6, 11.7 статті 11 договору №01/03/10 від 01 березня 2010 року, які надають орендодавцю можливість для застосування до ПАТ "Український інноваційний банк" штрафних санкцій до моменту виконання ТОВ "Паріо Плюс" своїх зобов'язань щодо надання рахунку на оплату з огляду на наступне.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24 червня 2011 року у справі № 23/76 встановлено, що:

- статтею 11 договору № 01/03/10 від 01 березня 2010 року встановлено, що відповідач сплачує позивачу за перший місяць оренди 6349,53 грн. Розмір орендної плати за наступні місяці визначається шляхом коригування плати попереднього місяця пропорційно до зміни встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні до долару США з урахуванням індексу інфляції попереднього місяця;

- відповідно до пункту 11.5 укладеного сторонами договору, відповідач зобов'язався авансовим платежем перерахувати Позивачу плату за користування приміщеннями за останній місяць оренди, яка визначається на рівні плати за перший місяць.

Отже, зазначеним рішенням було встановлено зміст лише наведених вище умов оспорюваного договору.

Втім, доводи позивача за зустрічним позовом, які останній навів у заяві про зміну підстав позову, зокрема, п. 3.1.1, 3.1.2 оспорюваного договору ґрунтуються також на інших умовах статті 11 цього договору (пункти 11.4, 11.6 статті 11), зміст яких рішенням господарського суду міста Києва від 24 червня 2011 року у справі № 23/76 не встановлювався.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства " Український інноваційний банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2014 року зі справи № 5011-36/12183-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н.Г. Дунаєвська

Н.І. Мележик