Ухвала

від 22.10.2014 по справі 2а-51/12/2770

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-51/12/2770 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

22 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Бабенка К.А., Борисюк Л.П.,

за участю секретаря: Пакіж О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Державної податкової інспекції в Гагарінському районі міста Севастополя ДПС та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного Управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Таврида Електрик Україна» до Державної податкової інспекції в Гагарінському районі міста Севастополя ДПС, третя особа: Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного Управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Таврида Електрик Україна» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Гагарінському районі міста Севастополя ДПС (далі - Відповідач) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.12.2011 року № 000015232.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2014 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову.

Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представника третьої особи, що прибув у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з підпунктом 78.1.8. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу від 30 листопада 2011 року № 1683 відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Амаранта» (далі по тексту - контрагент позивача) за період червень 2011 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2011 року, за результатом якої складено Акт перевірки від 07 грудня 2011 року № 6066/23-211/31/576194/35 9далі по тексту - Акт перевірки).

Як висновок проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення пунктів 198.1., 198.2., 198.6. статті 198, пункту 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми ПДВ за липень 2011 року у розмірі 142 559,00 грн.

За результатами проведеної перевірки та на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16 грудня 2011 року № 0000015232, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 142 559,00 грн.

На думку позивача, висновки акту перевірки спростовуються первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірне податкове повідомлення - рішення є неправомірним та підлягає скасуванню, в зв'язку з чим останній звернувся до суду за захистом своїх прав.

Приймаючи рішення про задоволення вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що операції між ТОВ «Підприємство «Таврида Електрик Україна» та ТОВ «Амаранта» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 01.03.2011 року між ТОВ «Підприємство «Таврида Електрик Україна» та ТОВ «Амаранта» укладено договір на виконання робіт по демонтажу вікон цеху літ.»Ж-1». Предметом зазначеного договору є роботи по демонтажу вікон цеху літ. «ж-1», строк виконання робіт 30 днів. До цього договору розрахована договірна ціна на будівництво - ремонт приміщення цеху літ «ж-1» станом на 01.03.2011, локальний кошторис. До договору від 01.03.20111 були укладені додаткові угоди від 01.04.2011 №1; 01.06.2011 №2, №3; від 14.06.2011 №4 по виконанню додаткових робіт по ремонту приміщення цеху літ. «ж-1», відповідно до яких розраховані локальні кошториси та визначена вартість робіт.

В матеріалах справи наявні первинні документи, а саме: довідки про вартість виконаних робіт, зокрема за червень 2011 року, акти прийняття виконаних будівельних робіт, банківські виписки про перерахування коштів ТОВ «Амаранта», податкові накладні.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Підприємство «Таврида Електрик Україна» задекларовано податок на додану вартість за перевіряємий період на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Амаранта» у зв'язку з придбанням товарів.

На думку податкового органу, операції між позивачем та його контрагентом за червень 2011 року були укладені з порушеннями норм законодавства, що суперечать інтересам держави і суспільства. Зазначені правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Вирішуючи питання про реальність операцій з надання послуг й питання використання їх у власній господарській діяльності між позивачем та його контрагентом, суд апеляційної інстанції зазначає на наступне.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 13 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2013 року у задоволенні даного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2014 року касаційну скаргу ТОВ "Підприємство "Таврида Електрик Україна" задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 13 вересня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2013 року скасовано. Справу направлено на новий розгляду.

Скасовуючи зазначені рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України зазначив, що під час нового розгляду судовим інстанціям на підставі відповідних доказів необхідно встановити, чи був контрагент позивача взятим податковими органами на облік як платник податків, в тому числі, податку на додану вартість, на момент здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача спірних господарських операцій.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується Актом перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя від 25 листопада 2011 року № 134/23-1/35418239/9593/10, на момент складання податкових накладних ТОВ «Амаранта» було зареєстровано як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію платника податку на додану вартість, які містяться в матеріалах справи, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.

Крім того, податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Між тим, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи № 157 від 12 червня 2012 року, який міститься в матеріалах справи (Т.1 а.с.216-228), яким встановлено, що на об'єкті «Будівля цеху літер «Ж-1», розташованому за адресою: Фіолентовське шосе 1/2 в м. Севастополі, виконувались роботи з ремонту будівлі цеху за Договором підряду № 01/03 від 01 березня 2011 року. Візуальним оглядом визначити в який період часу виконувались ці роботи не виявляється можливим. Згідно з представленими актами виконаних робіт ці роботи виконувались до червня 2011 року. Обсяг і вартість фактично виконаних для ТОВ «Підприємство Таврида Електрик Україна» робіт з ремонту будівлі цеху на об'єкті «Будівля цеху літер «Ж-1», розташованому за адресою: Фіолентовське шосе1/2 в м. Севастополі, відповідає умовам договору підряду № 01/03 від 01.03.2011, довідкам про вартість виконаних будівельних робіт типової форми КБ-3, та актам типової форми КБ-2в за червень 2011 року, складеним підрядником ТОВ «Амаранта» (фотозвіт об'єкту будівництва міститься в матеріалах справи).

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентом, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 року №2756-VІ, який набрав чинності 01.01.2011 року, статтю 228 Цивільного кодексу України доповнено частиною третьою, відповідно до якої, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним, в зв'язку з чим, для визнання правочинів недійсними, їх недійсність має бути встановлена в судовому порядку.

Але, відповідач для визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами до суду з відповідним адміністративним позовом не звертався, тому, визнання в Акті перевірки укладених позивачем правочинів нікчемними є протиправним.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагенти платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України проходить до висновку, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційних скаргах, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції в Гагарінському районі міста Севастополя ДПС та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного Управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2014 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: К.А. Бабенко

Л.П. Борисюк

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Бабенко К.А

Борисюк Л.П.