Постанова

від 07.07.2009 по справі 16/709

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

16/709

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 07 липня 2009 р.                                                                                    № 16/709  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоУдовиченка О.С.,

суддівЗаріцької А.О.,Міщенка П.К.

розглянувши касаційну скаргу

закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь"

на ухвалу

та постанову

господарського суду міста Києва від 15 січня 2009 рокуКиївського апеляційного господарського суду від 31 березня 2009 року

у справігосподарського суду№ 16/709міста Києва

за позовомШепетівського міжрайпрокурора в інтересах держави - Міністерства аграрної політики України в особі відкритого акціонерного товариства "Шепетівський завод культиваторів"

до

про

за заявою

про закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь"стягнення 8 839, 24 грн.

закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь"визнання наказу таким, що не підлягає виконанню

за участю представників сторін:

-          закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" Носенко Т.С.,

-          -Міністерства аграрної політики України Білопольської Н.А.,

ВСТАНОВИВ:

         Рішенням господарського суду міста Києва від 25 листопада 2003 року у справі № 16/709 частково задоволено позов Шепетівського міжрайпрокурора в інтересах держави - Міністерства аграрної політики України в особі відкритого акціонерного товариства "Шепетівський завод культиваторів" (далі –ВАТ "Шепетівський завод культиваторів") вирішено стягнути з закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" (далі –ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь") 6 800 грн. основного боргу, 68 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання рішення суду видано накази від 5 грудня 2003 року.

1 грудня 2008 року від відповідача (боржника) –ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" на підставі ст. 117 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) до суду надійшла заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

          Ухвалою господарського суду міста Києва від 15 січня 2009 року (суддя Ярмак О.М.) заяву відповідача у справі залишено без задоволення на тій підставі, що судом у справі про банкрутство № 43/75 ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" не затверджено реєстр задоволення вимог кредиторів.

          Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2009 року (колегія суддів у складі: Сотнікова С.В. –головуючий, Дикунська С.Я., Дзюбко П.О.) ухвалу господарського суду міста Києва скасовано, провадження у справі припинено.

          Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким наказ визнати таким, що не підлягає виконанню.

          На думку заявника касаційної скарги, судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 124 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст. 117 ГПК України та ст. 598 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України).

          Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги виходячи з наступного.

          Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ухвалою господарського суду міста Києва від 16 січня 2008 року було порушено провадження у справі № 43/75 про банкрутство ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" (відповідача у справі № 16/709).

          22 січня 2008 року в газеті "Урядовий кур'єр" опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь".

          Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство до конкурсних кредиторів належать кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.

З матеріалів справи вбачається, що вимоги ВАТ "Шепетівський завод культиваторів" до ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" ґрунтуються на рішенні господарського счуду міста Києва від 25 листопада 2003 року.

Отже, грошові вимоги "Шепетівський завод культиваторів" виникли до порушення справи № 43/75 про банкрутство ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" та є конкурсними.

Аналізуючи доводи заявника апеляційної скарги про невідповідність ухвали суду першої інстанції положенням ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, суд апеляційної інстанції визнав їх помилковими і вказав, що провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки у заяві боржника про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню відсутні дані про порушення його прав чи інтересів органами державної виконавчої служби, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність предмета спору.

Однак, даний висновок суду касаційної інстанції не можна визнати правильним, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та є таким, що зроблений без урахування приписів ч. 2 ст. 80 ГПК України, відповідно до якої повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі конкурсні кредитори зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника в порядку ч. 1 ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі –Закон), але свої висновки суди попередніх інстанцій зробили без врахування того, що винесення судом рішення про стягнення заборгованості з боржника в позовному провадженні не звільняє кредитора від обов'язку подання заяви у справі про банкрутство в порядку ст. 14 вказаного Закону.

Оскаржувані судові рішення не містять висновків з приводу того, чи звертався позивач у справі, із відповідною заявою про визнання його кредитором у справі про банкрутство відповідача –ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь". Наведене свідчить, що ці обставини судами не перевірялися. До заяви  про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню

До заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" додало копію ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, інші обставини справи про банкрутство судами належно не досліджувалися, тому їх висновки не рунтуються на доказах.

Частиною 2 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

У зв'язку з цим, суди попередніх інстанцій мали встановити чи ухвалено судом у справі про банкрутство відповідача про погашення вимог кредиторів, які не звернулися у встановлений законом строк із заявою у справі про банкрутство боржника, а також чи звертався позивач у справу про банкрутство відповідача із заявою про грошові вимоги до останнього.

Суди попередніх інстанцій зробили висновки про відсутність такої ухвали виходячи із змісту заяви відповідача про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Всупереч вимогам ст. 101 ГПК України суд апеляційної інстанції лише констатував відсутність в матеріалах даної справи доказів щодо звернення ВАТ "Шепетівський завод культиваторів" до суду у справі про банкрутство із заявою про визнання кредитором із грошовими вимогами.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За таких обставин справи судами попередніх інстанції належно не перевірено доводів відповідача, викладених в заяві, та не встановлено чи є грошові зобов'язання ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" перед ВАТ "Шепетівський завод культиваторів" припиненими в силу закону, а саме ч. 2            ст. 14 України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

          Наведене свідчить про неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи, а також про порушення вимог ст. 43 ГПК України  щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними  обставини,  що  не  були  встановлені  у рішенні або постанові господарського суду, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів вважає необхідним оскаржувані судові акти судів попередніх інстанцій скасувати, як прийняті з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд заяви ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь".

При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід врахувати викладене вище, виконати вимоги закону і прийняти правильне рішення.

Керуючись ст. ст. 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -        

   П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від                    31 березня 2009 року та ухвалу господарського суду міста Києва від                  15 січня 2009 року у справі № 16/709 скасувати.

Справу передати до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Головуючий                                                                            О. Удовиченко                         

Судді                                                                                                А. Заріцька

                                                                                                  П. Міщенко