Постанова

від 14.07.2009 по справі 39/156-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

39/156-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 липня 2009 р.                                                                                    № 39/156-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого      Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

за   участю   представників:

позивача - не з'явився,

відповідача   - Переясласька М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну  скаргу

ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського" (далі - ВАТ "ДМЗ ім.Петровського")

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.04.2009

у справі№39/156-08

за  позовом ВАТ "ДХК "Добропіллявугілля"

доВАТ "ДМЗ ім.Петровського"

про  стягнення 533417,09 грн. інфляційних втрат, пені та 3% річних

встановив:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2008 (суддя Ліпинський О.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.04.2009 (судді: Стрелець Т.Г., Головко В.Г., Мороз В.Ф.), позов задоволено –на підставі ч.2 ст.625 ЦК України постановлено стягнути з ВАТ "ДМЗ ім.Петровського" на користь ВАТ "ДХК "Добропіллявугілля" 183256 грн. 88 коп. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 44999 грн. 99 коп., нарахованих на суму погашеного відповідачем з простроченням вексельного боргу (500000 грн.) в січні 2008 року. В частині стягнення пені в розмірі 82999 грн. 97 коп. провадження у справі припинено на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині. В решті позовних вимог (про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 20.04.2002р. по 14.04.2005р.) відмовлено з мотивів їх пред'явлення з пропуском строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем до винесення судом рішення у справі.

ВАТ "ДМЗ ім.Петровського" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, посилаючись на незастосування судами норм матеріального права, а саме ч.1 ст.598 ЦК України та ч.2 ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що призвело до винесення невірного рішення. Зокрема, скаржник вважає, що сума збитків від інфляції та 3 % річних, незважаючи на сплату боржником суми основної заборгованості у 2008 році, стягненню не підлягають, оскільки грошові зобов'язання відповідача, який знаходився в процедурі банкрутства (справа №Б26/15/118/01), перед позивачем є припиненими (погашеними) в силу закону, а саме ч.2 ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції від 07.03.2002р.)   

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційної скарги фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова –залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

25.08.1999 року відповідачем було видано простий вексель №65305329062998, згідно якого він зобов'язався оплатити на користь ВАТ „Дніпрококс" суму 500000 грн.

27.12.1999 року зазначений вексель був переданий за актом приймання-передачі Комерційно-збутовому управлінню ВАТ ДХК „Добропіллявугілля", правонаступником якого є позивач, про що на векселі було вчинено передавальний напис (індосамент).

Як встановлено рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська у справі №2-3471/02 від 06.11.2002 (а.с.12 том 1), яке є обов'язковим для господарського суду згідно з ч.4 ст.35 ГПК України, 19.04.2002 року позивач звернувся до відповідача з претензією №2/552 на суму 500000 грн., яку відповідач визнав 15.05.2002р. (відповідь на претензію №25012-161), але про перерахування коштів не повідомив.

25.12.2002 року на підставі визнаної претензії ВДВС Ленінського РУЮ м.Дніпропетровська було відкрито виконавче провадження про стягнення з ВАТ „ДМЗ ім.Петровського" на користь ВАТ ДХК „Добропіллявугілля" заборгованості в сумі 500000 грн. (а.с.14 том 1). Цієї ж дати виконавче провадження було зупинено в зв'язку з порушенням відносно відповідача провадження у справі №Б15/118/01 про банкрутство (а.с.15 том 1).

Судом першої інстанції було встановлено, що позовні вимоги ВАТ ДХК “Добропіллявугілля” щодо стягнення з відповідача 533417 грн. 09 коп., в тому числі  364650 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних у сумі 85767 грн. 12 коп. обґрунтовані вимогами ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки заборгованість в сумі 500000 грн. відповідачем була оплачена лише 18.01.2008 року, в зв'язку з чим останній зобов'язаний сплатити інфляційні втрати та 3% річних за період з 20 квітня 2002 року по 18 січня 2008 року, розмір яких відображено в доданому розрахунку (а.с.23 том 1).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як відображено в оскаржуваному рішенні, до матеріалів справи надано докази оплати відповідачем заборгованості в сумі 500000 грн. лише 18.01.2008 року платіжним дорученням №588 (а.с.35 том 1), в зв'язку з чим за період прострочення оплати зазначеної суми відповідач має сплатити на користь позивача інфляційні втрати, а також 3 проценти річних з простроченої суми.

Апеляційна інстанція погодилася з позицією суду першої інстанції про те, що позовна заява про стягнення з відповідача інфляційних збитків та трьох процентів річних за період із 20.04.2002 року по 18.01.2008 року, подана до суду 15.04.2008р. (а.с.36 том 1), тобто з частковим пропуском трирічного строку позовної давності, в зв'язку з чим судом задоволено позовні вимоги, які заявлені в межах трирічного строку позовної давності, а саме вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань за період із 15.04.2005р. по 18.01.2008р. у сумі 183256 грн. 88 коп. а також три проценти річних за вказаний період, розмір яких становить 44999 грн. 99 коп.    

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Статтею 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема,  припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки,  відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а відповідачем не спростовано факт прострочення останнього з погашенням вексельної заборгованості в сумі 500000 грн. (лише 18.01.2008 року) та обумовлене цим правомірне нарахування позивачем інфляційних втрат за період із 15.04.2005р. по 18.01.2008р. (в межах строку позовної давності) у сумі 183256 грн. 88 коп. з простроченої суми основного боргу, а також 3 проценти річних за вказаний період, розмір яких становить 44999 грн. 99 коп.

Наявні ж заперечення відповідача зводяться виключно до посилань на припинення (погашення) будь-яких грошових зобов'язань відповідача, який знаходився в процедурі банкрутства (справа №Б26/15/118/01), перед позивачем в силу закону, а саме ч.2 ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції від 07.03.2002р.). Однак, скаржником не спростовано факт добровільної сплати ним саме заборгованості за векселем вже після завершення провадження у справі №Б26/15/118/01 про банкрутство ВАТ "ДМЗ ім.Петровського" (ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2005 про затвердження мирової угоди від 24.04.2005 та припинення провадження у справі залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.08.2006 та постановою Верховного Суду України від 31.10.2006), а тому зобов'язання на суму основного боргу припинилося у січні 2008 року в зв'язку з його виконанням з простроченням, а не на підставі ч.1 ст.598 ЦК України та ч.2 ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Отже, спірні правовідносини не регулюються положеннями ч.1 ст.598 ЦК України та ч.2 ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Доказів безпідставного одержання відповідачем грошових коштів в сумі 500000 грн. та їх повернення позивачем, як помилково перерахованих, матеріали справи не містять та відповідачем не надано. Касаційна скарга також не містить жодних заперечень з цього приводу.

Разом з тим, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що в разі встановленням судовим рішенням у іншій справі факту безпідставного одержання відповідачем вказаної суми грошових коштів заінтересована сторона не позбавлена права ініціювати перегляд рішень у даній справі за нововиявленими обставинами.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.04.2009 у справі №39/156-08 залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського"  –без задоволення.

Головуючий, суддя                                                                                                                  В.Овечкін

Судді:                                                                                                                                            Є.Чернов

                                                                                                                                                   В.Цвігун