Постанова

від 04.11.2014 по справі 908/298/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2014 року Справа № 908/298/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Круглікова К.С. і Мамонтова О.М.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕЛЬЕ "НАДЕЖДА"

на рішення господарського суду Запорізької області від 13.03.2014

та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.06.2014

зі справи № 908/298/14

за позовом Управління комунальної власності Бердянської міської ради (далі -Управління), м. Бердянськ Запорізької області,

до товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕЛЬЕ "НАДЕЖДА" (далі -Товариство), м. Бердянськ Запорізької області,

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з займаних приміщень.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Управління - не з'явився

Товариства - не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Управління звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення Товариства з нежитлового приміщення площею 117,5 кв.м (приміщення №№ 112, 113, 114, 115, 116, 128, 129, 133, 134, 135, V згідно з планом БТІ першого поверху будівлі), яке розташоване за адресою: м. Бердянськ, вул. Шмідта, 16.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.03.2014 (суддя Дроздова С.С.), яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.06.2014 (судді Скакун О.А. -головуючий, Колядко Т.М., Бойченко К.І.) позовні вимоги задоволено.

Судові рішення попередніх інстанцій з посиланням, зокрема, на приписи частини статей 764, 785 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) мотивовані тим, що договір оренди комунального майна від 15.09.1998, на підставі якого Товариство займало спірне приміщення як орендар, припинив свою дію, у зв'язку з закінченням строку на який його було укладено, внаслідок чого Товариство втратило статус орендаря і зобов'язане повернути спірне приміщення.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваного судового акту з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Управління просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій без змін. Розгляд касаційної скарги здійснити без участі представника Управління.

Сторони відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- на виконання умов укладеного договору оренди комунального майна від 15.09.1998 (далі -Договір) Управління міським комунальним майном (правонаступником якого є Управління) як орендодавець передало Товариству як орендарю з моменту підписання сторонами Договору в строкове платне користування приміщення по вул. Шмідта, 16 в м. Бердянськ, площею 120 кв. м, що знаходиться на балансі ДКП "Житлосервіс-3" для використання його під ательє з пошиву одягу;

- згідно з пунктом 9.1 Договору, останній діє до 31.12.2000;

- додатковими угодами до Договору сторони неодноразово вносили зміни до нього в частині визначення розміру орендованої площі, розміру орендної плати та його обрахування, строку дії Договору, цільового використання частини приміщень, які передавалися в суборенду;

- згідно з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.06.2013 у справі № 5009/4202/12 за позовом Управління до Товариства встановлено, що Договір діє до 30.11.2013;

- пунктом 9.4 Договору передбачено, що дія Договору припиняється внаслідок закінчення строку на який його було укладено;

- у відповідності з пунктом 4.9 Договору (в редакції додаткової угоди від 01.10.2007) у разі припинення або розірвання Договору орендар зобов'язаний в п'ятиденний термін повернути орендодавцю або підприємству, вказаному орендодавцем орендоване майно за Актом приймання-передачі у належному стані не гіршому, ніж на момент передачі в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцю збитки у разі погіршення стану або втрати ( повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря;

- листом від 27.08.2013 № 2436 Управління повідомило Товариство про те, що нерухоме майно, яке є предметом Договору власник планує використовувати для власних потреб та Договір після закінчення строку його дії продовжено не буде, у зв'язку з чим Товариство зобов'язане повернути орендоване майно за Актом приймання-передачі;

- листом від 06.12.2013 № 3441 Управління повідомило Товариство про те, що Договір припинився і Товариство зобов'язане повернути майно;

- Товариством орендоване майно не повернуто.

Причиною виникнення спору зі справи є питання стосовно наявності чи відсутності підстав для спонукання Товариства усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом виселення Товариства із спірного приміщення.

Згідно з частиною першою статті 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини четвертої статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з приписами частини другої статті 291 ГК України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною четвертою статті 284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені статтею 764 ЦК України та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Оскільки орендоване майно є комунальним, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частин першої та другої статті 17 названого Закону термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку дії договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому, такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

При цьому реалізація наведених законодавчих приписів не ставиться у залежність від наведення у заяві причин, за яких орендодавець не бажає поновити договір на новий строк та не потребує встановлення судом достовірності тих причин, які наведені у заяві про припинення дії договору. Визначальним є сам по собі факт повідомлення однією стороною договору іншої сторони про припинення договору у зв'язку з закінченням строку його дії.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що волевиявлення Управління щодо припинення Договору після закінчення строку його дії, підтверджується його листами вих. № 2436 від 27.08.2013 та вих. № 3441 від 06.12.2013.

Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, останній зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначений у договорі оренди.

За наведених обставин, місцевий та апеляційний господарські суди: повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права, встановивши, що Договір припинив свою у зв'язку із закінченням строку дії Договору, внаслідок чого Товариство втратило статус орендаря спірного приміщення і право на користування ним, - дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи Товариства не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Твердження Товариства про необхідність встановлення у вирішенні даного спору обставин, які пов'язані з дійсним наміром власника використовувати майно для власних потреб є хибними, у зв'язку з тим, що дослідження обставин, які пов'язані з наміром власника використовувати майно для власних потреб є необхідним у вирішенні спору про укладення договору оренди на новий строк у відповідності до приписів частини третьої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а не у вирішенні спору, який пов'язаний з встановленням обставин щодо пролонгації (поновлення) договору на новий строк.

Посилання Товариства на незаконність складу суду, який розглянув апеляційну скаргу у даній справі Вищий господарський суд України відхиляє, з огляду на те, що розпорядженням В.о. голови Донецького апеляційного господарського суду, у зв'язку з відпусткою судді Принцевської Н.М., змінено колегію суддів для розгляду апеляційної скарги у справі № 908/298/14 та сформовано наступний склад суду: судді Скакун О.А. - головуючий, (доповідач), Колядко Т.М., Бойченко К.І. Зазначеним складом суду апеляційної інстанції розглянуто апеляційну скаргу у даній справі та винесено постанову від 11.06.2014.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 -111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Запорізької області від 13.03.2014 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.06.2014 зі справи № 908/298/14 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕЛЬЕ "НАДЕЖДА" - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя К. Круглікова

Суддя О. Мамонтова