Постанова

від 05.11.2014 по справі 5011-1/16234-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 року Справа № 5011-1/16234-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Картере В.І., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг-Кредит" на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 03.07.2014 Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 у справі№ 5011-1/16234-2012 Господарського суду міста Києва за позовомКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг-Кредит" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Київенерго" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Парк-Сервіс" простягнення 173251,38 грн. за участю представники сторін:

позивача: Острова В.В., дов. від 08.01.2014 № 42-2

відповідача: Пампуха Л.О., дов. від 30.10.2014 № 14,

Петришак М.Я., дов. від 30.10.2014 № 15

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору на стороні позивача: Король О.М., дов. від 31.12.2013 № 91/2013/12/31-23

третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору на стороні відповідача: не з'явилися

третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору на стороні відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг - кредит" про стягнення 173251,38 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 у справі № 5011-1/16234-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013, позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг - кредит" на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району у місті Києві 145434,00 грн. основного боргу, 14153,57 грн. інфляційної складової боргу, 11310,03 грн. 3% річних та 3430,40 грн. судового збору; в іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено; стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг - кредит" 105,90 грн. вартості проведення експертизи.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.03.2014 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 у справі № 5011-1/16234-2012, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2014 у справі № 5011-1/16234-2012 (суддя Полякова К.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 (колегія суддів у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Майданевича А.Г., Мальченко А.О.), позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг-кредит" на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва 141055,86 грн. боргу, 9407,62 грн. інфляційних втрат, 9272,55 грн. - 3 % річних та 3194,72 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізинг - кредит" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 у справі № 5011-1/16234-2012, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг-кредит" на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва суму у розмірі 93374,75 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує на неналежне дослідження судами попередніх інстанцій обставин справи щодо надання комунальних послуг орендарю відповідача - ФОП ОСОБА_4, залишення судами поза увагою пояснень позивача щодо суми заборгованості та суми позову, застосуванні судами при визначенні розміру заборгованості тарифів, які визнані нечинним.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача не скористалася передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, 01.07.2007 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізинг-кредит" був укладений Договір про надання послуг № 795/413 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач на підставі укладених договорів з виробниками і постачальниками комунальних послуг (ВАТ АК "Водоканал", АЕК "Київенерго", ЗАТ ЕК "Укр-Кан-Пауер") зобов'язався транспортувати по внутрішньобудинкових мережах за адресою АДРЕСА_1 комунальні послуги, а відповідач зобов'язався прийняти комунальні послуги та своєчасно їх оплатити (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Відповідно до п. 5.5. договору строк його дії встановлений з 01.07.2007 по 01.07.2012. Пунктом 5.6. договору передбачено, що договір може бути продовжений на той же термін і на тих же умовах, якщо за місяць до закінчення даного договору жодна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов.

Додатком № 1 до Договору визначено Перелік комунальних послуг, згідно із яким відповідачу надаються комунальні послуги з центрального опалення, холодного водопостачання та каналізації.

Згідно із п.п. 2.1, 2.2 договору облік споживання комунальних послуг за відсутності приладів обліку проводиться розрахунковим методом. При цьому підприємство не несе відповідальності за якість комунальних послуг та їх кількість, що виставлена постачальниками послуг в табулярах та груп рахунках. Оплата за надані послуги здійснюється шляхом оплати платежів за комунальні послуги минулого місяця до кінця поточного місяця на підставі табулярів та груп рахунків, що надходять від постачальників комунальних послуг. Перерахунок за фактично спожиті комунальні послуги здійснюється на підставі табулярів та груп рахунків, що надходять від постачальників комунальних послуг місяцем пізніше, шляхом добору або зарахування надмірно сплачених коштів в рахунок майбутніх платежів.

При виконанні умов договору про надання послуг сторони зобов'язалися керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією та нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енерго та теплоносії (п. 1.5. договору).

Як зазначено судами попередніх інстанцій, нарахування плати за централізоване опалення здійснювалось позивачем наступним чином: за період з 01.12.2008 по 24.12.2008 - згідно розпорядження КМДА від 27.11.2008 № 1662 за тарифом 535,23 грн.; за період з 25.12.2008 по 05.02.2009 - згідно розпорядження КМДА від 25.12.2008 № 1780/1 за тарифом 508, 47 грн.; за період з 06.02.2009 по 09.02.2009 - згідно розпорядження КМДА від 05.02.2009 № 230, яким поновлено дію розпорядження КМДА від 31.01.2007 № 86, за тарифом 171, 62 грн.

Місцевим господарським судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізинг-Кредит" набуло право власності на приміщення загальною площею 831,3 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 на підставі Договору дарування частини приміщення від 29.03.2001 і постачання комунальних послуг у вказане приміщення здійснювалось на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору № 795/413 про надання послуг від 01.07.2007.

25.11.2009 між Дніпровською районною в місті Києві радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізинг-Кредит" укладено договори купівлі-продажу приміщень, шляхом продажу на аукціоні, відповідно до яких відповідач набув право власності на приміщення загальною площею 176,50 кв.м. та 42,70 у будинку АДРЕСА_1, які раніше займали орендарі: Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Парк-Сервіс" відповідно.

Господарськими судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 01.12.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізинг-Кредит" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено договір № 5-37-10 оренди нежилого приміщення, за умовами якого орендар зобов'язався самостійно укласти договори на користування комунальними послугами з організаціями-постачальниками комунальних послуг. Однак, як встановлено судами, ФОП ОСОБА_4 таких договорів не уклав, доказів укладення ним договорів на користування комунальними послугами з КП УЖГ, ВАТ АК "Водоканал", АЕК "Київенерго" тощо сторонами не надано.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач, як власник приміщення несе обов'язок по сплаті комунальних платежів як за площі, які використовує для власних потреб, так і за площі, які здає в оренду, якщо орендар окремо не уклав договорів на надання комунальних послуг.

Також між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізинг-Кредит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Парк-Сервіс" укладено договір оренди приміщення площею 42,7 кв.м. у будинку АДРЕСА_1. 16.03.2006 між позивачем та ТОВ "Парк-Сервіс" укладено договір № 2172 про надання послуг (на дане приміщення) строком дії до 01.03.2016.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли мотивованого висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізинг-Кредит" є відповідальним споживачем комунальних послуг приміщення, що знаходиться за адресою, АДРЕСА_1, площею 1007,8 кв.м., отже відсоток споживання відповідача відносно загальної площі приміщення (1690,4 кв.м.) становить 59,62 у період починаючи з 01.12.2009.

Здійснивши перерахунок суми заборгованості із врахуванням даних фактичного споживання комунальних послуг відносно займаної площі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про часткове задоволення позову і стягнення з відповідача суми боргу за спожиті комунальні послуги у розмірі 141055, 86 грн.

У зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості послуг, суд першої інстанції на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та відповідно до здійсненого перерахунку також дійшов висновку щодо правомірності нарахування 3 % річних у розмірі 9272,55 грн. та інфляційних втрат у розмірі 9407,62 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, зазначає наступне.

Згідно положень ч. 2 ст. 111 5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що нарахування плати за централізоване опалення у період з 01.12.2008 по 09.02.2009 здійснювалось позивачем за тарифами, затвердженими згідно розпоряджень КМДА від 27.11.2008 № 1662, від 25.12.2008 № 1780/1 та від 05.02.2009 № 230, яким поновлено дію розпорядження КМДА від 31.01.2007 № 86.

Скасовуючи постановою від 05.03.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 у справі № 5011-1/16234-2012 і передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, суд касаційної інстанції вказав, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не була надана правова оцінка факту скасування Указами Президента України розпоряджень Київської міської державної адміністрації, якими затверджені тарифи на житлово-комунальні послуги, відповідно до яких відповідачу здійснювалось нарахування вартості таких послуг у період з грудня 2008 по лютий 2009.

Вирішуючи спір по суті та відхиляючи доводи відповідача про незастосування вищезазначених тарифів, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2012 було залишено без змін постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 18.04.2011 у справі № 2а-40/11, якою відмовлено у задоволенні позову до Київської міської державної адміністрації про визнання нечинними та скасування з моменту прийняття розпоряджень від 27.11.2008 № 1661, 1662, 1663; від 25.12.2008 № 1780, 1780/1; від 30.12.2008 № 1792; від 16.01.2009 № 33; від 05.02.2009 № 127; від 29.04.2009 № 517, 519; від 30.06.2009 № 758.

На думку судів першої та апеляційної інстанції, юридичний факт, встановлений зазначено ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2012 у справі щодо чинності та відповідності нормам законодавства розпоряджень Київської міської державної адміністрації не потребує додаткового дослідження, оскільки всі розпорядження КМДА, які застосовувались ПАТ "Київенерго" та позивачем при нарахуваннях за спожиті послуги, прийняті у відповідності до вимог, які ставляться до нормативно-правових актів.

Суд касаційної інстанції не погоджується із вказаним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Оскільки розпорядження Київської міської державної адміністрації, якими затверджені тарифи на житлово-комунальні послуги, скасовані Указами Президента України як такі, що суперечать законодавству, тому вони (розпорядження) є нечинними з моменту їх прийняття.

Отже, у відповідача відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень, а нарахування позивачем оплати за надані послуги на підставі тарифів, встановлених цими розпорядженнями, змушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.

За таких обставин суд касаційної інстанції вважає помилковими посилання місцевого та апеляційного господарських судів на результати розгляду адміністративної справі № 2а-40/11, оскільки здійснена за результатами розгляду вказаної справи правова оцінка спірних розпоряджень не впливає на той факт, що вони вже були скасовані як такі, що не відповідають Конституції та законам України, іншим актам законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо помилкового застосування судами тарифів, затверджених спірними розпорядженнями.

Згідно із ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, по суті зводяться переважно до заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Вказаним доводам скаржника судами попередніх інстанцій була надана належна правова оцінка і вони не спростовують вірних висновків судів попередніх інстанцій, які відповідають фактичним обставинам справи.

Посилання скаржника на ненадання судами оцінки поясненням позивача від 11.10.2013 щодо розміру заборгованості судом касаційної інстанції також відхиляються, оскільки спростовуються мотивувальною частиною оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, визначити період, у який нарахування за надані послуги здійснювалось на підставі тарифів, розпорядження про затверджених яких були скасовані, з'ясувати обсяг наданих послуг у вказаний період, з урахуванням викладеного у цій постанові провести перерахунок заборгованості, інфляційних втрат і процентів річних, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг-Кредит" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 у справі №5011-1/16234-2012 скасувати .

Справу № 5011-1/16234-2012 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Т. Барицька

В. Картере