Постанова

від 05.11.2014 по справі 906/557/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 року Справа № 906/557/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Демянчук Ю.Г. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Новоселецький І.А.

за участю представників сторін:

позивача: представники Левик В.А., Ковтун В.Д.

відповідача: представники Беседовська Л.В., Мельничук В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Чуднівського підприємства "Харчовик" на рішення господарського суду Житомирської області від 14.07.14р. у справі № 906/557/14 (суддя Тимошенко О. М.)

за позовом Споживчого товариства "Хлібодар-Полісся"

до відповідача Чуднівського підприємства "Харчовик"

про стягнення 201839,52 грн.

ВСТАНОВИВ :

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 08.09.2014р. у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Гулової А.Г. та відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді. У справі №906/557/14 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Демянчук Ю.Г., суддя Крейбух О.Г.

Рішенням господарського суду Житомирської області у справі №906/557/14 від 14.07.14р. позовні вимоги задоволено частково.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач отримав від позивача товар, що підтверджується підписом представника та печаткою відповідача. Доказів оплати отриманого товару суду не надано. Поряд з цим, сторони не надали жодних документів, які б підтвердили погодження між ними умов стягнення пені як відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті за поставлений товар. Суд зауважує, що стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Відповідач порушив грошове зобов'язання зі сплати відповідачу 152592,18грн. за надані автопослуги та послуги з переробки сировини, 22049,37грн. за отриманий товар.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Чуднівське підприємство "Харчовик" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 14.07.14р. у справі 906/557/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що неповно з'ясовані обставин справи, що мають значення для справи, не доведено обставини, які місцевий господарський суд визнав встановленими. Скаржник вказує на те, що предметом договору на переробку давальницької сировини від 08.04.2011р. являються роботи по переробці борошна у хлібобулочні вироби, а не продаж товару. Крім того, судом не враховано той факт, що до розрахунку позовних вимог включено автопослуги, надання яких позивачем документально не підтверджено.

У судовому засіданні представники відповідача доводи апеляційної скарги підтримали.

Представники позивача не скористалися правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності ч.2 ст.96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 14.07.14р. у даній справі слід змінити в частині стягнення суми основного боргу, 3% річних, залишивши без змін рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, виходячи з такого.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 квітня 2011 року між Споживчим товариством "Хлібодар-Полісся" (виконавець/позивач) та Чуднівським підприємством "Харчовик" (замовник/відповідач) укладено договір на переробку давальницької сировини №ХП-001/2011, за п.1.1 якого, замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати відповідно до умов цього договору роботи по переробці борошна у хлібобулочні вироби, а замовник зобов'язується прийняти готову продукцію і сплатити вартість робіт виконавця (а.с.7).

За ст.ст.627, 629 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Договір на переробку давальницької сировини №ХП-001/2011 має ознаки договору про надання послуг.

Згідно ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За п.3.6 договору, здача-приймання готової продукції здійснюється сторонами на протязі одної години з моменту повідомлення замовника про виконання замовлення по переробці давальницької сировини на складі виконавця, про що складається акт за участю представників сторін.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги з переробки давальницької сировини на загальну суму 105729,43грн., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками Актами надання послуг №460 від 30.04.11, №1610 від 01.06.11, №1611 від 30.06.11, №1961 від 31.07.11, №1579 від 31.08.11, №4287 та №4288 від 05.12.11 (а.с.10-16).

До цих актів включено і надання автопослуг на загальну суму 46862,75грн.

Згідно п.4.3 договору, оплата робіт з переробки сировини проводиться замовником на протязі 3 робочих днів з моменту постачання готової продукції.

У судовому засіданні судом апеляційної інстанції з'ясовано, коли наступає момент постачання готової продукції.

Як зазначено представниками позивача, оскільки виготовлення готової хлібобулочної продукції проводилося майже щоденно, сторони домовилися, що останній робочий день місяця, у якому надані послуги по переробці сировини є датою (моментом) постачання готової продукції за відповідний місяць. Представники відповідача не заперечили щодо такого твердження.

Таким чином (з урахуванням вимог статей 252-254 ЦК України) по акту надання послуг №460 від 30.04.2011р. строк оплати настав з 06.05.2011р.; по акту надання послуг №1610 від 01.06.2011р. строк оплати настав з 06.06.2011р.; по акту надання послуг № 1611 від 30.06.2011р. строк оплати настав з 06.07.2011р.; по акту надання послуг №1961 від 31.07.2011р. строк оплати настав з 04.08.2011р.; по акту надання послуг №1579 від 31.08.2011р. строк оплати настав з 06.09.2011р.; по акту надання послуг №4287 від 05.12.2011р. (надані послуги за вересень 2011 року) строк оплати настав з 06.10.2011р.; по акту надання послуг №4288 від 05.12.2011р. (надані послуги за жовтень 2011 року з 01.10.2011р. по 19.10.11р.) строк оплати настав з 25.10.2011р.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Внаслідок невиконання відповідачем умов договору, утворилась заборгованість за надані позивачем послуги по переробці давальницької сировини в сумі 105729,43грн.

Щодо стягнення грошових коштів за автопослуги.

Як вбачається із матеріалів справи та пояснень представників позивача, підставою для надання автопослуг є додаткова угода до договору на переробку давальницької сировини №ХП-001/2011 від 08.04.11р., яка сторонами основного договору була укладена від 01.06.11р., якою пункт 3.6. основного договору викладено в новій редакції:

« 3.6. Здача - приймання готової продукції здійснюється сторонами на протязі 1 години з моменту повідомлення Замовника про виконання замовлення по переробці давальницької сировини на складі Виконавця, про що складається акт за участю представників сторін. За бажанням Змовника, Виконавець за окрему плату може доставити готову продукцію власним автотранспортом в попутному напрямку у вказані Замовником місця».

Таким чином у даному випадку має бути обов'язковим бажання замовника, висловлене ним у будь-якій формі (письмовій чи усній). Представники позивача Левик В.А. та Ковтун В.Д. зазначили, що в усіх випадках замовник висловлював своє бажання в усній формі в телефонному режимі.

Разом з тим представники відповідача заперечили ці твердження, зазначивши, що такі пояснення є надуманими та не відповідають дійсності. А включення до актів наданих послуг автопослуг суперечить умовам договору на переробку давальницької сировини, оскільки правовідносини по наданню автомобільних (транспортних) послуг є предметом окремого правового регулювання із своїми істотними умовами.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що окремого договору перевезення сторони даного спору не укладали. Не укладалися і договори транспортного експедирування чи договори доручення для перевезення хлібобулочних виробів.

Як зазначено представниками позивача, автопослуги надавалися у період із 01.08.11р. по 31.10.11р. у трьох напрямках.

В обґрунтування доводів щодо наданих автопослуг позивачем, на вимогу суду апеляційної інстанції про підтвердження факту надання таких послуг, надано в оригіналах подорожні листи вантажного автомобіля форми №2, затвердженою спільним наказом Мінтранспорту та Мінстатистики від 29.12.1995 р. №488/346, а також в оригіналах дорожні листки легкового автомобіля форми №2, затвердженою наказом Держкомстату України 17.02.98 N 74 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 1998р. за N 149/2589.

Поряд з цим Рівненський апеляційний господарський суд зазначені письмові докази вважає неналежними та недопустимими у даній справі, оскільки оформлені в порушення зазначених вище наказів та викликають сумнів щодо їх заповнення саме у день, вказаний у самих подорожніх листах.

Окрім того суд апеляційної інстанції звернув увагу на невідповідність первинних документів обставинам справи. Так дорожній листок легкового автомобіля виписувався на автомобіль ГАЗ-33021, який відноситься до класу легких комерційних автомобілів. Окрім того у наданих позивачем суду апеляційної інстанції звітах (а.с.91-95, т.1) щодо наданої автопослуги міститься інформація про населені пункти, у які була здійснена доставка хлібобулочних виробів. Натомість у подорожніх листах зазначено значно більше населених пунктів, які відвідав той чи інший автомобіль упродовж дня.

Підтвердженням наданої автопослуги (на момент виникнення спірних правовідносин) по перевезенню хлібобулочних виробів може слугувати лише спеціалізована форма первинного обліку товарно-транспортна накладна N 1-ТТН (хліб), затверджена, як і Інструкція по її заповненню, наказом Міністерства аграрної політики № N 153 від 06.06.2001р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2001р. за N 920/6111.

Як зазначили представники позивача, таких товарно-транспортних накладних N 1-ТТН (хліб) на підприємстві не оформлялося та водіям не видавалося.

Поряд із зазначеними обставинами, судом апеляційної інстанції встановлено, що у позивача власних транспортних засобів не обліковується.

Хлібобулочні вироби, які він виготовляв як для себе (як вид діяльності з метою їх подальшої реалізації та отримання прибутку) так і для відповідача по договору на переробку давальницької сировини, позивач транспортував до торгівельних точок трьома автомобілями марки ГАЗ33021, які у нього фактично перебували в оренді із 08.06.11р.

Таким чином позивач не міг надати автопослуг відповідачу за період із 01.06.11р. по 07.06.11р. взагалі.

Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги звернув, обмежившись лише відображенням таких відомостей про надані автопослуги у актах наданих послуг, їх не дослідив, що призвело до прийняття неправильного та помилкового рішення в цій частині.

За таких обставин не може вважатися доведеним факт надання позивачем автопослуг на суму 43448,11грн. В цій частині позовних вимог позивачу слід відмовити.

Що стосується обставин поставки товарів за накладною №3638 від 05.12.11р.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем для відповідача по видатковій накладній №3638 від 05.12.11 (а.с.17, т.1) поставлено товар на загальну суму 22049,37грн.

Не дивлячись на те, що накладна містить посилання на договір, поставка товару за цією накладною відбулась не на виконання договору на переробку давальницької сировини №ХП-001/2011 від 08.04.11, оскільки поставка товару виходить за межі предмету вказаного договору.

Суд першої інстанції підставно прийшов до висновку, що поставка за цією накладною відбулася за усною домовленістю сторін. Суд другої інстанції із таким висновком погоджується.

Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

У відповідності до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Пунктом 1.7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", передбачено, що якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Відповідач 05.12.11р. отримав від позивача товар по накладній №3638 на суму 22049,37грн., що підтверджується підписом представника та печаткою відповідача. Доказів оплати отриманого товару по вказаній накладній суду не надано.

Позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення, як захист порушеного права у інших правовідносинах, не пов'язаних і договором на переробку давальницької сировини.

Щодо позовних вимог про нарахування та стягнення пені.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п.6.3 договору просить стягнути з відповідача пеню.

Відповідач заявив про застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені.

За нормами статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.258 ч.2 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом з тим, згідно ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.1 ст. 546, ч.1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За нормами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Сторони не надали жодних документів, які б підтвердили погодження між ними умов такої відповідальності.

Оскільки сторони не передбачили стягнення пені як відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті за поставлений товар, суд відмовляє позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, у тому числі і по оплаті 22049,37грн. боргу по накладній від 05.12.11р. за №3638.

Враховуючи те, що пеня нарахована позивачем за період з 03.05.11 по 08.06.12, позовну заяву до суду подано 26.04.14 (згідно відтиску штампу поштового відділення на поштовому конверті), позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені, тому у задоволенні даної вимоги слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних.

Позивач просить стягнути з відповідача 13610,66грн. 3% річних на підставі ст.625 ЦК України.

Відповідно до ст. ст.625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

З огляду на обставини, встановлені у даній постанові вище, 3% річних підлягають нарахуванню на суму основного боргу за договором на переробку давальницької сировини виключно за надані послуги по переробці давальницької сировини у готову продукцію, оскільки у позовних вимогах про стягнення автопослуг судом апеляційної інстанції позивачу відмовлено.

Загальний розмір 3% річних становить 8574,29грн., відповідно до розрахунку, проведеного судом апеляційної інстанції.

В решті нарахованих сум 3% річних, у тому числі і на суму 22049,37грн. за отриманий товар по видатковій накладній №3638 від 05.12.11р., позивачу слід відмовити.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції слід змінити в частині стягнення суми основного боргу, 3% річних, залишивши без змін рішення в частині позовних вимог про відмову у задоволенні пені, виклавши п. 2, 3 резолютивної частини в наступній редакції: " 2. Стягнути з Чуднівського підприємства "Харчовик" (13200, Житомирська область, смт. Чуднів, вул.Робітнича,44; код 01730373) на користь Споживчого товариства "Хлібодар-Полісся" (13200, Житомирська область, смт. Чуднів, вул.Робітнича,44; код 37155773): - 127778,80грн. суми основного боргу; - 8574,29 грн. 3% річних; - 1363,53 грн. витрат по оплаті судового збору. В задоволенні позовних вимог про стягнення 13587,31 грн. - пені, 43448,53 - суми боргу по наданим автопослугам, 5036,37 грн. - 3% річних відмовити

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Видачу наказів слід доручити господарському суду Житомирської області

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чуднівського підприємства "Харчовик" від 24.07.14р. задоволити частково.

Рішення господарського суду Житомирської області від 14 липня 2014 року у справі №906/557/14 змінити в частині стягнення суми основного боргу, 3% річних, залишивши без змін рішення в частині позовних вимог про відмову у задоволенні пені, виклавши п. 2, 3 резолютивної частини в наступній редакції:

" 2. Стягнути з Чуднівського підприємства "Харчовик" (13200, Житомирська область, смт. Чуднів, вул.Робітнича,44; код 01730373) на користь Споживчого товариства "Хлібодар-Полісся" (13200, Житомирська область, смт. Чуднів, вул.Робітнича,44; код 37155773):

- 127778,80 грн. - суми основного боргу;

- 8574,29 грн. - 3% річних;

- 2727,06грн. - витрат по оплаті судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 13587,31 грн. - пені, 43448,53 - суми боргу по наданим автопослугам, 5036,37 грн. - 3% річних відмовити".

Стягнути з Споживчого товариства "Хлібодар-Полісся" (13200, Житомирська область, смт.Чуднів, вул.Робітнича,44; код 37155773) на користь Чуднівського підприємства "Харчовик" (13200, Житомирська область, смт.Чуднів, вул.Робітнича,44; код 01730373) 1363,53грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/557/14 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Крейбух О.Г.