Постанова

від 11.11.2014 по справі 922/2826/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2014 р. Справа № 922/2826/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В. , суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В. О.

при секретарі Деркач Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Єфременко О.О. (довіреність №14-88 від 18.04.14),

відповідача - Пашкова Є.В. (довіреність №15 від 23.04.14).

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2538 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 18.08.14 у справі № 922/2826/14

за позовом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ,

до ТОВ "Плазма-3", м.Зміїв Харківської області,

про стягнення коштів в сумі 20 637,45 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.08.14 (суддя Лаврова Л.С.), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 02.09.14, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 3809,77 грн., 7% штрафу у розмірі 15666,95 грн., 3% річних у розмірі 761,95 грн., інфляційних втрат у розмірі 398,78 грн. та 1827,00 грн. судового збору.

Відповідач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити; стягнути з позивача на користь відповідача витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", посилаючись на безпідставність доводів апелянта, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідачем 06.11.14 надано доповнення до апеляційної скарги, в яких ТОВ "Плазма-3" наполягає на тому, що позивачем порушено п.6.4 укладеного між сторонами договору, а також принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), а також зазначає, що місцевим господарським судом неповно з'ясовані відповідні обставини справи.

Присутні в судовому засіданні представники сторін підтримали викладену ними письмово правову позицію.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

19.10.12 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Плазма - 3" (покупець) був укладений договір № 12/1097-БО-31 про купівлю-продаж природного газу (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст.10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що газ, який продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами покупця. При цьому, як вбачається з тексту Договору, порядок оплати отриманого газу сторонами не поставлено в залежність від здійснення оплати споживачами покупця.

Так, відповідно до п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі порушення покупцем умов п.6.1. Договору, покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми прострочено платежу.

На виконання умов Договору позивач поставив протягом вересня - грудня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 683 461,78 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками актами приймання - передачі природного газу (а.с. 17-20). Зазначені обставини не заперечуються сторонами в апеляційному провадженні.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач здійснив оплату за спожитий природний газ з порушенням строків, визначених п. 6.1. Договору, у зв'язку з чим позивачем відповідно нараховано: пеню у розмірі 3809,77 грн., 7% штрафу у розмірі 15666,95 грн., а також на підставі ст. 325 ЦК України інфляційні витрати у розмірі 398,78 грн., та 3% річних у розмірі 761,95 грн. Загальна сума, яка заявлена до стягнення позивачем та стягнута місцевим господарським судом, складає 20637,45 грн.

Апелянт заперечує проти висновку суду першої інстанції про те, що ТОВ "Плазма-3" порушило умови договору. А саме, оскільки зазначене підприємство надає послуги з теплопостачання тільки одному споживачу (КЗОЗ Обласний тубсанаторій «Занки»), який фінансується з обласного бюджету, і розрахунки з ТОВ "Плазма-3" даний споживач здійснює не у певний фіксований термін, а при надходженні відповідного бюджетного фінансування - то, на думку ТОВ "Плазма-3", ним як покупцем за Договором не допускалося ухилення від своїх обов'язків, оскільки ТОВ "Плазма-3" перераховувало оплату за отриманий газ продавцю, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", наступного дня після отримання коштів від споживача.

Разом з тим, згідно зі 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як уже зазначалося, зі змісту Договору, у якому встановлено строк виконання зобов'язань покупцем, не вбачається, що останній звільняється від відповідальності, встановленої законом та Договором за порушення даного строку, з підстав несвоєчасної оплати споживачами послуг з теплопостачання, наданих відповідачем, ТОВ "Плазма-3". Зокрема, перелік форс-мажорних обставин (розділ 8 Договору) не містить такого пункту як затримка бюджетного фінансування споживачів покупця.

Таким чином, на думку колегії суддів, несвоєчасне отримання коштів від контрагента (споживача) відноситься до ризиків підприємницької діяльності ТОВ "Плазма-3" (на що обґрунтовано вказує позивач у відзиві на апеляційну скаргу) і не звільняє відповідача від зобов'язань, встановлених чинним законодавством (зокрема, ст.526, 614, 625 ЦК України) та Договором.

Вищевказаним обставинам місцевим господарським судом було надано належну правову оцінку із посиланням на відповідні норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, тому колегія суддів вважає необґрунтованими твердження апелянта про неврахування судом першої інстанції посилань відповідача на те, що ТОВ "Плазма-3" не ухилялося від виконання своїх договірних обов'язків.

Отже суд апеляційної інстанції визнає встановленими обставинами наявність прострочення виконання відповідачем його зобов'язань за Договором та, відповідно, виникнення у позивача права на звернення до відповідача з позовом про стягнення передбаченої Договором і законом (ст.549 ЦК України, ст.216, 217, 230, 232 ГК України) неустойки - штрафу і пені - а також відсотків річних та інфляційних в порядку ст.625 ЦК України. Розмір вищевказаних сум визначено позивачем відповідно до наданого суду першої інстанції обґрунтованого розрахунку (а.с.9), правильність якого перевірено апеляційним господарським судом. Будь-якого контррозрахунку даних сум відповідачем не надано суду першої та апеляційної інстанції.

При цьому не надіслання позивачем відповідачеві претензій щодо стягнення неустойки, річних та інфляційних в порядку досудового врегулювання спору, колегія суддів не вважає підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, оскільки статтею 6 ГПК України, на яку посилається апелянт, не обмежується право сторони на судовий захист.

Натомість, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.02 №15-рп/2002 у справі № 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому ГПК України, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у п.3.17.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" від 26.12.11 №18.

В апеляційній скарзі відповідач також зазначає, що позивач в порушення п.6.4 Договору зараховував отримані від ТОВ "Плазма-3" платежі як основний борг (а не як неустойку), чим позбавив відповідача ще у 2012 році звернутися до позивача з пропозицією змінити п.6.1 Договору щодо строків остаточних розрахунків за природний газ.

Як вбачається з матеріалів справи, п.6.4 Договору дійсно встановлено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати неустойки, грошова сума, яка надійшла від покупця, погашає вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу, визначеного покупцем: у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов'язані з одержанням виконання, у другу чергу погашається неустойка, у третю чергу погашається основна сума боргу.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до змісту вищенаведеної норми Договору, нею захищено право продавця на отримання від покупця (у разі виникнення в останнього заборгованості) спочатку суму неустойки, а потім основної суми боргу, за несвоєчасність сплати якої в подальшому також може бути нараховано відповідну неустойку.

Яким чином спрямування позивачем всіх платежів відповідача на погашення основної суми боргу порушує права ТОВ "Плазма-3" - заявником апеляційної скарги не обґрунтовано, враховуючи, що у разі відмови в позові щодо стягнення з ТОВ "Плазма-3" сум неустойки (3809,77 грн. пені і 15666,95 грн. штрафу) з тих підстав, що вказані суми вже сплачені відповідачем, у останнього виникла б заборгованість зі сплати відповідних сум основного боргу, які позивач мав би право стягнути з відповідача із застосуванням передбачених Договором та законом нарахувань та з покладенням на нього судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог. Таким чином, задоволення вимог апелянта призвело б лише до збільшення фактичних витрат ТОВ "Плазма-3".

Суд апеляційної інстанції також враховує, що хоча п.6.4 договору і передбачає певний порядок зарахування платежів незалежно від вказаного платником призначення, проте як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника відповідача в судовому засіданні, ТОВ "Плазма-3" сплачувало кошти ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" саме в погашення суми основного боргу - тобто зазначений порядок зарахування платежів узгоджувався з волевиявленням самого відповідача. Позивач, у свою чергу, прийняв відповідну пропозицію відповідача та зарахував кошти за їх призначенням, вказаним ТОВ "Плазма-3" у платіжних документах.

Тому посилання ТОВ "Плазма-3" на порушення його прав позивачем внаслідок недотримання останнім п.6.4 Договору колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в даному випадку мали місце взаємно погоджені дії сторін.

Твердження апелянта про те, що позивач позбавив відповідача можливості надати пропозицію щодо зміни умов договору в частині строків остаточних розрахунків за спожитий газ, колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки, укладаючи з позивачем Договір, що є правочином в розумінні ч.4 ст.202 ЦК України, відповідач - згідно з принципом свободи договору (ст.ст.6, 627 ЦК України) - погодився з усіма його умовами, в тому числі й щодо правових наслідків у вигляді відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань.

Заявником апеляційної скарги також не мотивовано, яким чином використання позивачем його охоронюваного Договором та законом права на стягнення з відповідача сум неустойки, річних та інфляційних за прострочення платежів перешкоджає реалізації права відповідача як сторони правочину на внесення пропозицій щодо зміни умов даного Договору.

Колегія суддів також відзначає непослідовність та взаємовиключність вимог апелянта. Так, заявляючи про відсутність у позивача права на стягнення сум неустойки, річних та інфляційних, ТОВ "Плазма-3" водночас зазначає, що платежі (які самим відповідачем спрямовувалися на погашення суми основного боргу) мали бути зараховані позивачем відповідно до п.6.4 Договору як неустойка.

Крім того, відповідач посилається на ч.3 ст.219 ГК України, відповідно до змісту якої однією із умов зменшення розміру відповідальності або звільнення відповідача від відповідальності є доведеність факту правопорушення, однак вказаний факт ТОВ "Плазма-3" заперечує, стверджуючи про належне виконання ним умов Договору.

Як уже зазначалося, матеріалами справи підтверджується та аргументами апелянта не спростовується наявність порушення умов Договору зі сторони ТОВ "Плазма-3". Водночас в ході апеляційного провадження відповідачем не надано жодних аргументів та доказів, що свідчили б про неправомірність дій (бездіяльність) позивача, які сприяли правопорушенню зі сторони відповідача і могли б бути підставою для зменшення розміру відповідальності або звільнення відповідача від відповідальності в порядку ст.219 ГК України.

Суд апеляційної інстанції враховує також, що, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника відповідача в судовому засіданні 06.11.14, ТОВ "Плазма-3" не зверталося до суду першої інстанції з клопотанням про застосування ч.3 ст.219 ГК України, тому, враховуючи приписи ч.3 ст.101 ГПК України, зазначені вимоги не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Заявником апеляційної скарги також не обґрунтовано, в чому полягає порушення позивачем такого принципу цивільного права як добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) та введення відповідача в оману щодо реального стану його заборгованості - враховуючи, що, як уже зазначалося, відповідач при укладенні Договору погодився з усіма його умовами, в тому числі, і щодо права ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" як продавця на стягнення з покупця, ТОВ "Плазма-3", відповідних нарахувань на суму боргу в разі виникнення заборгованості за отриманий природний газ.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом обґрунтовано, із посиланням на відповідні норми цивільного та господарського законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також на умови укладеного між сторонами договору, зроблено висновок про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Отже, здійснивши апеляційний перегляд оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі твердження зроблені при довільному трактуванні обставин справи та норм чинного законодавства, аргументи заявника скарги ґрунтуються на припущеннях, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б спростовували висновки місцевого господарського суду і могли б бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.08.14 у справі №922/2826/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 11.11.14

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Фоміна В. О.