Ухвала

від 06.11.2014 по справі 802/3232/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2014 року м. Київ К/800/48729/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Калашнікової О.В.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Науково-виробничого підприємства "Техавто" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року у справі за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Науково-виробничого підприємства "Техавто" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача - Ленінський районний центр зайнятості міста Вінниці про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

в с т а н о в и л а :

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено. Стягнуто з Науково-виробничого підприємства "Техавто" у формі товариства з обмеженою відповідальністю адміністративно-господарські санкції в розмірі 34632,65 грн. та пеню в розмірі 637,56 грн.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою та просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, середньооблікова кількість штатних працівників НВП "Техавто" у формі ТОВ у 2012 році склала 49 осіб та було створено 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». У 2012 році у відповідача працював 1 інвалід. Оскільки робочі місця для інвалідів не були заповнені в повному обсязі Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій мотивували свій висновок тим, що відповідачем не були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а тому до нього правомірно застосовані адміністративно-господарські санкції та нарахована пеня.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає за доцільне зазначити про таке.

Судами встановлено, що відповідачем було подано до Ленінського РЦЗ м. Вінниці звіт за формою 3-ПН про наявність вакансій станом 31.03.2012, який був поданий останнім 05.04.2012. В даному звіті підприємство вказало вакансії за професіями: інженер-електронщик та монтажник радіоапаратури. В графі «Окрема категорія громадян у рахунок броні, а також інваліди, пенсіонери, студенти та інші» зазначило - інваліди ІІ, ІІІ групи.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 18 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

За змістом статті 18 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Оскільки статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлена відповідальність за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з врахуванням положень статтей 18, 18 1 цього ж Закону стосовно обов'язку державних органів щодо працевлаштування інвалідів і відсутність аналогічного обов'язку у підприємств, установ, організацій, а тому відповідальність підприємств, установ, організацій може наступити тільки у разі відмови у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів. Тільки відмова у працевлаштуванні є доказом того що підприємство не забезпечило норматив робочих місць.

Частиною 2 статті 218 Господарського Кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для не припущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського Кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо обґрунтованості задоволення позову, оскільки відповідачем не були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2014 року №21-119а14.

З урахуванням вищенаведеного, здійснивши аналіз залучених до справи доказів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність задоволення заявленого позову, оскільки всупереч приписів частини другої ст. 71 КАС України відповідач не надав беззаперечних доказів обґрунтованості його висновків, зазначених у спірному рішенні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлені обставини справи, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Науково-виробничого підприємства "Техавто" у формі товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: