Постанова

від 06.11.2014 по справі 902/859/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2014 року Справа № 902/859/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМіщенка П.К., Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я. розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області

на постанову та на рішення у справі господарського судуРівненського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 року господарського суду Вінницької області від 08.08.2013 року №902/859/13 Вінницької області

за позовом до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Магура-плюс" Сільськогосподарського акціонерного товариства "Бродецьке" відкритого типу по вирощуванню насіння цукрових буряків 1. Вінницька міська рада, 2. Головне управління Держземагенства у Вінницькій області, 3. Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, 4. Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управлінння Міндоходів у Вінницькій області про про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності та зобов'язання здійснити державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно за участю представників: ГПУ - Томчук М.О.; ТОВ "Магура-плюс" - Кеби А.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Магура-Плюс" (далі - Позивач, ТОВ "Магура-Плюс") звернулось до суду з позовом до Сільськогосподарського акціонерного товариства "Бродецьке" відкритого типу по вирощуванню насіння цукрових буряків (надалі - Відповідач, САТ "Бродецьке") про визнання дійсним Договору купівлі-продажу (біржова угода) № 12/93 від 20.11.2013 року, згідно якого Позивач став власником комплексу будівель та споруд, до складу яких увійшли: будівля конюшні літ. "А" , будівля телятника літ. "Б", пункт штучного запліднення (літ. "В"), будівля кормоцеху літ. "Г", "Г1", будівля корівника літ. "Д", "д", "д1", будівля зерноскладу літ. "Ж", будівля майстерні літ. "З", "з", навіс з площадкою літ. "Й", навіс з площадкою літ. "Й1", навіс з площадкою літ. "К", що розташовані за адресою Вінницька область, Козятинській район, с. Хліборобне, вул. Шевченко, буд.4-а, та торговий магазин літ. "А", розташований за адресою: Вінницька область, Козятинській район, с. Хліборобне, вул. Шевченко, буд. 5-а. Крім того, Позивач просив зобов'язати державну реєстраційну службу Козятинського міжрайонного управління юстиції здійснити державну реєстрацію прав власності на вищевказане нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 08.08.2013 року у справі № 902/859/13 позов задоволено частково.

Визнано дійсним Договір купівлі-продажу (біржова угода) № 12/93 від 20.11.2013 року згідно якого Позивач став власником комплексу будівель та споруд, до складу яких увійшли: будівля конюшні літ. "А", будівля телятника літ. "Б", пункт штучного запліднення (літ. "В"), будівля кормоцеху літ. "Г", "Г1", будівля корівника літ. "Д", "д", "д1", будівля зерноскладу літ. "Ж", будівля майстерні літ. "З", "з", навіс з площадкою літ. "Й", навіс з площадкою літ. "Й1", навіс з площадкою літ. "К" (що розташовані за адресою Вінницька область, Козятинський район, с. Хліборобне, вул. Шевченко, буд.4-а), та торговий магазин літ. "А", розташований за адресою: Вінницька область, Козятинський район, с. Хліборобне, вул. Шевченко, буд.5-а.

Крім того, даним рішенням визнано за Позивачем право власності на комплекс будівель та споруд, до складу яких увійшли: будівля конюшні літ. "А", будівля телятника літ. "Б", пункт штучного запліднення (літ. "В"), будівля кормоцеху літ. "Г", "Г1", будівля корівника літ. "Д", "д", "д1", будівля зерноскладу літ. "Ж", будівля майстерні літ. "З", "з", навіс з площадкою літ. "Й", навіс з площадкою літ. "Й1", навіс з площадкою літ. "К" (розташовані за адресою Вінницька область, Козятинський район, с. Хліборобне, вул. Шевченко, буд.4-а), та торговий магазин літ. "А", (розташований за адресою: Вінницька область, Козятинський район, с. Хліборобне, вул. Шевченко, буд.5-а).

Провадження у справі №902/859/13 в частині зобов'язання державної реєстраційної служби Козятинського міжрайонного управління юстиції здійснити державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно припинено.

Витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 342, 75 грн. покладено на Відповідача.

Рішення обґрунтовано тим, що у разі ухилення однієї зі сторін від нотаріального посвідчення договору, за наявності погодження сторонами усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами та повного або часткового виконання договору, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Не погодившись із вказаним рішенням, Прокурор м. Вінниці в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, Головного управління Держземагенства у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 року (судді: Василишин А.Р. - головуючий, Крейбух О.Г., Філіпова Т.Л.) апеляційну скаргу Прокурора м. Вінниці в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, Головного управління Держземагенства у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишено без задоволення. Рішення господарського суду Вінницької області від 08.08.2013 року в справі № 902/859/13 залишено без змін.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Заступник прокурора Рівненської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій пославшись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, просив рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та Прокуратури, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 20.11.2012 року Позивач став переможцем аукціону та отримав право на придбання комплексу будівель і споруд, які перебували на балансі Відповідача, що підтверджується протоколом № 12/69 від 20.11.2012 року проведення аукціону на Першій українській міжрегіональній товарній біржі.

На підставі протоколу проведення аукціону 20.11.2012 року сторонами укладено Договір купівлі-продажу (біржова угода) № 12/127 (надалі - Договір; а.с. 10).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Відповідач передав майно, що належить підприємству-банкруту Відповідачу на цільовому аукціоні Першої української міжрегіональної товарної біржі, а саме: будівля конюшні (літ. "А"); будівля телятника (літ. "Б"); пункт штучного запліднення (літ "В"); будівлю кормоцеху (літ "Г", "Г1"); будівлю корівника (літ "Д", "д", "д1"); будівлю зерноскладу (літ "Ж"); будівлю майстерні (літ "З", "з"); навіс з площадкою (літ "Й"); навіс з площадкою (літ "Й1"); навіс з площадкою (літ "К") - розташовані за адресою: Вінницька область, Козятинській район, с. Хліборобне, Шевченко, 4а; торговий магазин (літ "А") - розташований за адресою: Вінницька область, Козятинській район, с. Хліборобне, Шевченко 5а.

Позивач, який запропонував в ході торгів найвищу ціну, взяв на себе зобов'язання прийняти придбане майно та сплатити його вартість.

В силу дії пункту 2.1 Договору, ціна "об'єкта купівлі-продажу" відповідно до результату аукціону становила 109 787, 19 грн. без ПДВ.

Судами встановлено, що Позивач в повному обсязі виконав свої обов'язки за Договором та перерахував кошти за придбане майно на рахунок Першої Української міжрегіональної товарної біржі, що підтверджується платіжними дорученнями № 656 від 16.11.2012 року, № 660 від 03.12.2012 року та № 661 від 03.12.2012 року (а.с. 13-15).

28.12.2012 року придбане майно прийняте Позивачем за актом приймання-передачі (а.с. 16).

Отже, відбулось часткове виконання Договору нерухомого майна.

За для здійснення державної реєстрації права власності не нерухомість, Позивач звернувся до Державної реєстраційної служби Козятинського міжрайонного управління юстиції з наданням для огляду Договору та інших документів, які засвідчили перехід права власності на нерухоме майно.

Проте, Позивачу відмовлено у проведенні державної реєстрації угоди, оскільки Договір (біржова угода) не підлягає державній реєстрації, оскільки не є правовстановлюючим документом, що підтверджує виникнення, перехід права власності та інших речових прав на нерухоме майно, відповідно до переліку документів, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно (ст. 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 22.06.2011 року № 703).

Наведені обставин стали підставою для звернення до господарського суду Вінницької області з позовом про визнання дійсним Договору та здійснення державної реєстрації права власності даного майна.

Припиняючи провадження у даній справі, в частині позовних вимог щодо зобов'язання державної реєстраційної служби Козятинського міжрайонного управління юстиції здійснити державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, на підставі п.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, суд першої інстанції, висновок якого підтримав апеляційний господарський суд, виходив з того, що державна реєстраційна служба Козятинського міжрайонного управління юстиції є суб'єктом владних повноважень, а відтак така вимога Позивача про здійснення державної реєстрації права власності є публічно-правовою і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Задовольняючи позовні вимоги, в частині визнання Договору дійсним та, визнаючи за позивачем право власності за придбане нерухоме майно, з посиланням на приписи ч. 2 ст. 220, ст. 392 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції, рішення якого підтримав апеляційний господарський суд, виходив з того, що Договір містить всі істотні умови, останній укладено у письмовій формі, виконано позивачем, однак Відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись із такими висновками, з огляду на таке.

Відповідно ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Будівля (споруда) як нерухома річ нерозривно пов'язана фундаментом із земельною ділянкою, на якій вона розміщена. Відповідно, неможливо володіти та користуватися будівлею (спорудою) без одночасного володіння та користування земельною ділянкою, на якій така будівля (споруда) розміщена.

Частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.

Вирішуючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За таких підстав, суди дійшли висновку, що по спірному договору було досягнуто згоди з усіх істотних умов та відбулося його виконання, а відтак цей договір відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України є дійсним, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що приймаючи оскаржувані рішення, судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки тій обставині, що будівля (споруда) як нерухома річ нерозривно пов'язана фундаментом із земельною ділянкою, на якій вона розміщена. Відповідно, неможливо володіти та користуватися будівлею (спорудою) без одночасного володіння та користування земельною ділянкою, на якій така будівля (споруда) розміщена.

При вирішенні даного спору судами не вирішено питання щодо залучення до участі у справі власника земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 3 статті 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно із ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Правовий аналіз вказаних норм дає підстави зробити висновок, що правила ст.220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст.210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.04.2011 року у справі №2-17/604-2009 господарського суду Автономної Республіки Крим.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Нормами частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами статті 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з статті 334 Цивільного кодексу України: право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом; право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним; права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Статтею 392 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Постановляючи рішення про задоволення позову та визнання права власності на придбане позивачем майно, місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини справи щодо дійсних прав та обов'язків сторін і не зазначив, які дії Відповідача - САТ "Бродецьке" свідчать про те, що останнім оспорюється чи не визнається право власності Позивача на спірне майно, як того вимагає ст.392 ЦК України. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд другої інстанції на наведене уваги не звернув та погодившись, у цій частині із оспорюваним рішенням, помилок суду першої істанції, в порушення ст. ст. 43, 101 ГПК України, не виправив.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто попередніми судовими інстанціями без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Вінницької області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

На підставі наведеного та керуючись 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 року та рішення господарського суду Вінницької області від 08.08.2013 року у справі №902/859/13 скасувати.

Справу №902/859/13 направити на новий розгляд до господарського суду Вінницької області.

Головуючий П.К. Міщенко

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Я. Погребняк