Ухвала

від 28.10.2014 по справі 2а-2198/10/1170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2014 року м. Київ К/800/40248/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

секретаря судового засідання: Волошина В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової Кіровоградської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 року

по справі №2-а-2198/10/1170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тітан-Альянс»

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової Кіровоградської області Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тітан-Альянс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 11.06.2010 року №0001452310/3, яким донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1389369,00 грн., в тому числі 926246,00 грн. основного платежу та 463123,00 грн. штрафних санкцій, №0001462310/3, яким донараховано суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2289521,00 грн., в тому числі 1157807,00 грн. основною платежу та 1131714,00 грн. штрафних санкцій.

Постановою Кіровоградського окружною адміністративного суду від 15.09.2011 року у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Тітан-Альянс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, та документальну невиїзну перевірку ТОВ «Тітан-Альянс» з питань відображення у податковому обліку фінансово-господарських операцій з контрагентом.

Під час цих перевірок встановлені порушення позивачем п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР) та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР).

За наслідками перевірок та процедури адміністративного оскарження прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, а саме - договір від 01.07.2008 року, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, банківські виписки, що свідчать про оплату товару.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Також, правильним є висновок апеляційного суду про те, що посилання податкового органу на Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджену Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155 та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за №805/15496, є безпідставним, оскільки вказаний Наказ набрав чинності 13.09.2008 року, тобто після укладання позивачем договору поставки від 01.07.2008 року.

Крім того, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період. Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договору публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договору із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірної угоди.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 року у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 року у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 року у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З урахуванням наведених обставин та положень ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової Кіровоградської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 року по справі №2-а-2198/10/1170 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписКарась О.В. підписРибченко А.О.

Ухвала складена у повному обсязі 31.10.2014 р.