Постанова

від 19.11.2014 по справі 910/4393/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року Справа № 910/4393/14

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Євроформат Інжиніринг"

на рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2014 р.

та постанову Київського апеляційного

господарського суду від 24.09.2014 р.

у справі № 910/4393/14 господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Транс-Аерохендлінг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Євроформат Інжиніринг"

про розірвання договору та стягнення 104 370,19 грн.

за участю представників:

ТОВ "Транс-Аерохендлінг" - Хвостенко В.В.;

ТОВ "Євроформат Інжиніринг" - не з'явилися;

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Аерохендлінг" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом та просило суд, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, розірвати договір підряду № 538 від 10.11.2010 р., укладений між ним і відповідачем у справі - Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроформат Інжиніринг"; стягнути з відповідача 104 370,19 грн., у т.ч. 100 000,00 грн. в рахунок повернення авансу, 2 488,61 грн. збитків у вигляді сплачених банківських процентів за користування кредитом, 1 019,18 грн. процентів річних, 902,40 грн. збитків від інфляції.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що перерахував відповідачу в якості авансу 100 000,00 грн. в рахунок оплати робіт, замовлених за договором № 25-10 від 28.10.2013 р., однак, відповідач не надав доказів використання авансу (т.1 а.с.5-9, 64-65).

Відповідач у справі - ТОВ "Євроформат Інжиніринг" заявлені вимоги відхиляє та просить припинити провадження у справі, посилаючись на те, що договір № 25-10 від 28.10.2013 р. є неукладеним. Разом з цим, у відзиві на позовну заяву відповідач наголошує на тому, що між сторонами у справі укладений договір № 25-10 від 07.11.2013 р. , з аналогічними істотними умовами. Роботи, які відповідач зобов'язаний виконати згідно умов зазначеного договору, виконані належним чином (т.1 а.с.100, 102-107).

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.05.2014 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн. заборгованості, 632,88 грн. процентів річних, 801,20 грн. збитків від інфляції (т.1 а.с.143-149).

Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір № 25-10 від 28.10.2013 р. є неукладеним, а отже, кошти, перераховані позивачем на підставі даного договору, відповідач утримує без достатніх на те підстав. Крім того, судом задоволено вимоги про стягнення з відповідача процентів річних та збитків від інфляції за порушення виконання грошового зобов'язання. У задоволенні вимоги про стягнення 2 488,61 грн. збитків у вигляді сплачених банківських процентів за користування кредитом відмовлено, у зв'язку з недоведеністю позивачем факту спричинення йому збитків у вказаному розмірі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2014 р. залишено без змін (т.1 а.с.205-211).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.2 а.с.2-5).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача, визначений ст. 1212 ЦК України, повернути грошові кошти отримані ним від позивача без достатніх на те підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави.

Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суд першої інстанції та, переглядаючи прийняте у справі рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція встановили наступні обставини.

Враховуючи попередні домовленості з відповідачем, позивач передав останньому проект договору про виконання робіт від 28.10.2013 р. № 25-10, відповідно до умов якого замовник (позивач) доручає, а виконавець (відповідач) приймає на себе обов'язки з виготовлення та монтажу ангару за адресою: м. Київ, КП "Міжнародний аеропорт "Київ" (Жуляни), згідно технічного завдання та калькуляції, які затверджені замовником, та згідно затвердженого замовником проекту (п.1.1 договору).

В подальшому, позивач на виконання п.4.4 договору, який передбачає попередню оплату на придбання матеріалів та організацію робіт, здійснив перерахування авансового платежу в сумі 100 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 08.11.2013 р. № 2 з призначенням платежу "авансовий платіж за будівельні роботи згідно договору від 28.10.2013 р. № 25-10" та банківською випискою по особових рахунках позивача за 08.11.2013 р.

Однак, сторони договір не уклали, оскільки відповідач підписаний ним примірник договору не повернув, підрядні роботи за договором від 28.10.2013 р. № 25-10 з виготовлення та монтажу ангару відповідач не виконав, в результаті чого позивач 13.12.2013 р. звернувся до ТОВ "Євроформат Інжиніринг" з вимогою від № 33/12-13, в якій просив повернути 100 000,00 грн. авансу, оскільки договір на виконання робіт відповідачем не підписано, роботи не виконані, актів виконаних робіт не надано.

Вказана вимога була повернута позивачу відділенням поштового зв'язку у зв'язку із закінченням терміну зберігання рекомендованого листа з повідомленням.

Судами встановлено, що договір від 28.10.2013 р. № 25-10 є неукладеним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

За правовою природою договір, що, за наявності достатніх доказів, мав бути укладеним між сторонами, є договором підряду.

В силу ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Отже, договір підряду є консенсуальним, двостороннім та оплатним.

Договори підряду між юридичними особами укладаються у письмовій формі (ч.1 ст.208 ЦК України), підписуються уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплюються печатками юридичних осіб.

Судами встановлена відсутність доказів підписання договору від 28.10.2013 р. № 25-10 відповідачем та виконання ним підрядних робіт згідно договору від 28.10.2013 р. № 25-10, а також відсутність доказів використання 100 000,00 грн. авансу на закупівлю матеріалів тощо, з метою виконання зобов'язань по спірному договору.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача в частині розірвання договору від 28.10.2013 р. № 25-10, оскільки судами встановлено, що такий договір між сторонами не було укладено.

Задовольняючи заявлену позовну вимогу про стягнення авансу в сумі 100 000,00 грн. суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підстави набуття відповідачем коштів відсутні, враховуючи, що договір № 25/10 від 28.10.2013 р. є неукладеним.

Висновок суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо обгрунтованості заявлених вимог є правильним, враховуючи, що договір на виконання робіт від 28.10.2013 р. № 25-10 між сторонами не укладався, а факт відсутності доказів використання авансу та/або виконання підрядних робіт в подальшому виключає можливість збереження таких коштів відповідачем, що має своїм наслідком повернення 100 000,00 грн. позивачу як таких, що отримані без достатньої правової підстави.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про те, що договір № 25/10 від 28.10.2013 р. є неукладеним, а відповідач утримує грошові кошти у розмірі, перерахованому йому позивачем, безпідставно і має повернути їх позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України. Враховуючи, що відповідні грошові кошти не повернуті, суди дійшли правильного висновку про обгрунтованість заявлених вимог в цій частині.

Крім того, позивач зазначає, що 100 000,00 грн. були отримані ним в ПАТ "Автокразбанк" згідно кредитного договору про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії від 17.10.2013 р. № 02-К/28440 під 21,5 %, тому він просить відшкодувати 2 448,61 грн. збитків, що складаються з відсотків за користування кредитними коштами.

Судами правомірно відмовлено у задоволенні вказаної вимоги.

Так, кредитний договір про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії від 17.10.2013 р. № 02-К/28440 укладено позивачем на власний ризик, не з вини відповідача, а повернення тіла кредиту та сплата процентної ставки за користування кредитними коштами є обов'язком позивача згідно кредитного договору, а отже є його грошовим зобов'язанням перед банком, і тому такі кошти не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України. Крім того, судами встановлено, що згідно п.1.1.5 кредитного договору цільовим призначенням надання кредитних коштів є поповнення обігових коштів товариства.

Задовольняючи вимогу позивача про стягнення процентів річних та збитків від інфляції за несвоєчасне повернення авансу, суди виходили з того, що зобов'язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати за невиконані роботи є грошовим зобов'язанням, а відтак його невиконання тягне застосування щодо боржника наслідків, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Між тим, суди дійшли неправильного висновку, застосувавши до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнувши з відповідача проценти річні та збитки від інфляції, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені ст. 536 ЦК України (аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 р. у справі № 921/266/13-г/7, яка є обов'язковою в силу ст. 111 28 ГПК України).

Таким чином, висновок судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення процентів річних та збитків від інфляції не відповідає нормам матеріального права.

Отже, суди попередніх інстанцій припустились порушень норм матеріального права в частині задоволення вимог позивача про стягнення процентів річних та збитків від інфляції, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті спору в цій частині. При цьому, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для направлення справи на новий розгляд, оскільки фактичні обставини, які входять до предмету доказування, судами встановлені з достатньою повнотою.

Враховуючи наведене, касаційна інстанція вважає за необхідне рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2014 р. у даній справі скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 632,88 грн. процентів річних та 801,20 грн. збитків від інфляції та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині суд касаційної інстанції вважає за необхідне прийняті у справі судові акти залишити без змін.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроформат Інжиніринг" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2014 р. скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів річних у розмірі 632,88 грн. та збитків від інфляції у розмірі 801,20 грн.

3. Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2014 р. залишити без змін.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.