Рішення

від 11.11.2014 по справі 914/3078/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2014 р. Справа № 914/3078/14

Господарський суд Львівської області в складі судді Петрашко М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація", м.Нововолинськ Волинської області

до відповідача Державного підприємства "Львіввугілля", м.Сокаль Львівської області

про стягнення 109 572,58 грн.

За участю представників сторін:

від позивача Куровець М.В. - директор; Бурко О.Й - представник (довіреність б/н від 17.10.2014р.);

від відповідача Золочівський В.П. - представник (довіреність №8/5 від 03.01.2014р.)

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація" до відповідача Державного підприємства "Львіввугілля" про стягнення 257 820,00 грн., з яких 169 660,00 грн. - інфляційні втрати та 88 160,00 грн. - 3% річних. Відповідно до клопотання про уточнення позовних вимог, яке розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог, до стягнення заявлено 109 572,58 грн., з яких 75 246,68 грн. - інфляційні втрати та 34 325,90 грн. - 3% річних.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.

Представники позивача позовні вимоги відповідно до поданого 22.10.2014р. клопотання про уточнення позовних вимог підтримали повністю, просили стягнути з відповідача 109 572,58 грн. з підстав викладених у позовній заяві та у клопотанні про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (від 07.11.2014р. вх.№47847/14), в якому Державне підприємство "Львіввугілля" просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити з підстав викладених у поданому відзиві. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав зазначених у відзивах (вх.№43719/14 та вх.№47847/14). Зокрема відповідач просив застосувати строк позовної давності.

Даний спір розглядається судом з врахуванням заяви позивача про уточнення розміру позовних вимог (вх.№5028/14), яке розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників сторін, суд -

встановив:

Ухвалою господарського суду Львівської області від 30.10.2003р. у справі №4/1755-6/189 затверджено мирову угоду, укладену між державним підприємством «Львіввугілля» та виробничо-торгівельною фірмою «Волиньбудкомплектація», за умовами якої відповідач зобов'язався до 31.01.2004р. погасити заборгованість в сумі 316 966,36 грн. за виконані гірничо-прохідницькі роботи за договорами від 25 липня, 1 вересня, 1 жовтня , 1 листопада, 1 грудня 2002 року та від 1 січня і 1 лютого 2003 року.

Як зазначає позивач, з урахуванням часткового виконання умов мирової угоди заборгованість відповідача за даними зобов'язаннями за період з березня до серпня 2008р. становить 233 967,36 грн.

Також факт заборгованості відповідача позивачу 233 967,00 грн. за названими зобов'язаннями встановлено судами, а саме рішенням господарського суду Львівської області від 17.09.2007р. у справі № 4/2136-18/127, яким з ДП "Львіввугілля" вирішено стягнуто 110 500,00 грн. втрат внаслідок інфляційних процесів та 28 400,00 грн. 3% річних за невиконання грошового зобов'язання у сумі 233 967,00 грн. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2008р. змінено рішення господарського суду Львівської області від 21.02.2008р. у справі № 17/26 та вирішено стягнути з ДП «Львіввугілля» 57 093,00 грн. інфляційних втрат, 9 400,00 грн. 3% річних за невиконання грошового зобов'язання у сумі 233 967,00 грн. Постановою Вищого Господарського Суду України від 24.06.2008р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2008р. залишено без змін. Рішенням господарського суду Львівської області від 26.09.2008р. у справі №4/144 вирішено стягнути з ДП «Львіввугілля» 31 766,00 грн. за період з березня до серпня 2008р., яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2008р.

20.06.2014 року на виконання Рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2013р. у справі 54552/09 на рахунок товариства було перераховано кошти в сумі 537 696,20 грн. Тим самим було погашено заборгованість по наступним рішенням судів:

- ухвала про затвердження мирової угоди, винесена Господарським судом Львівської області 30.10.2003р. у справі №4/1755-6/189 про стягнення з ДП "Львіввугілля" 233 967,36 грн.;

- рішення від 17.09.2007р. у справі №4/2136-18/127, яким з ДП «Львіввугілля» стягнуто 110 500,00 грн. втрат внаслідок інфляційних процесів та 28 400,00 грн. - 3% річних;

- рішення від 01.04.2008р. у справі №17/26, яким з ДП "Львіввугілля" стягнено 57 093,00 грн. інфляційних, 9 400,00 грн. - 3% річних;

- рішення від 26.09.2008р. у справі №4/144, яким стягнуто з ДП "Львіввугілля" 31 766.00грн. за період з березня до серпня 2008р.;

- рішення від 16.07.2009р. у справі №6/134, яким стягнуто з ДП "Львіввугілля" 56 522 грн. 00коп. та 6 346 грн. 00 коп. 3% річних за період з вересня 2008р. по липень 2009р. включно, 628 грн. 68 коп. витрат по сплаті державного мита та 312 грн. 50 коп. вартості інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Предметом даного спору є стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних за період з 01.08.2009р. по 20.06.2014р., виходячи із суми боргу у 233 967,36 грн.

Таким чином позивач звернувся до господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 75 246,68 грн. втрат від інфляції та 34 325,90 грн. 3% річних, що разом становить 109 572,58 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Частиною 5 статті встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до п. 5.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Факт наявності заборгованості за договорами від 25 липня, 1 вересня, 1 жовтня , 1 листопада, 1 грудня 2002 року та від 1 січня і 1 лютого 2003 року встановлений вищезазначеними рішеннями суду.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Непогашеною залишилась заборгованість в розмірі 233 967,00 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні. Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву фактично визнав заборгованість у розмірі 233 967,00 грн.

Таким чином сума основного боргу складає 233 967,00 грн.

Позивачем до стягнення заявлено 75 246,68 грн. - інфляційні втрати та 34 325,90 грн. - 3% річних за період з 01.08.2009р. по 20.06.2014р.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Суд, перевіривши розрахунок розміру 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими.

Однак у відзиві на позовну заяву позивач просить суд до позовних вимог позивача застосувати строк позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України). До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу) (Постанова пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Як вбачається із поданого розрахунку позовних вимог позивач нараховує втрати від інфляції та 3% річних за період з 01.08.2009р. по 20.06.2014р.

При цьому останнє рішення господарського суду Львівської області у справі №6/134 прийняте 16.07.2009р.

Як вбачається із матеріалів справи позовна заява була надіслана на адресу господарського суду Львівської області 20.08.2014р.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовна давність щодо позовних вимог позивача сплила, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Щодо сплаченого судового збору суд зазначає наступне.

Оскільки у задоволенні позову слід відмовити, керуючись нормами ст.49 ГПК України суд дійшов висновку витрати по сплаті судового покласти на позивача.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду із позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 5 160,00 грн. (квитанцією №NOTTS37937 від 28.07.2014р. сплачено 160,00 грн. та квитанцією №NOTTS40299 від 14.07.2014р. сплачено 5 000,00 грн.).

Відповідно до клопотання про уточнення позовних вимог, в якому позивач зменшив розмір позовних вимог до стягнення заявлено 109 572,58 грн., з яких 75 246,68 грн. - інфляційні втрати та 34 325,90 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» cплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З огляду на викладене, та керуючись п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», суд дійшов висновку повернути позивачу з Державного бюджету України 2 968,54 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 4 3 , 33, 34, 35, 43, 49, 82-85 ГПК України, п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація" (45400, Волинська область, м.Нововолинськ, вул.Сірка, 7/21, код ЄДРПОУ 20120396) з Державного бюджету України 2 968,54 грн. судового збору.

3. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 17.11.2014р.

Суддя Петрашко М.М.