Постанова

від 21.01.2015 по справі 914/3078/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2015 р. Справа № 914/3078/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Новосад Д.Ф.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація" б/н та б/д

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2014р.

у справі № 914/3078/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація", м.Нововолинськ Волинської області

до відповідача Державного підприємства "Львіввугілля", м. Сокаль Львівської області

про стягнення 109572,58 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явилися

від відповідача - Золочівський В.П. - представник (довіреність № 8/10 від 05.01.2015р.)

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2014р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Галушко Н.А., Михалюк О.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні. У зв'язку з зайнятістю судді Галушко Н.А. в іншому судовому засіданні, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 року у склад колегії для розгляду даної справи замість судді Галушко Н.А. введено - суддю Новосад Д.Ф.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.11.2014р. у справі № 914/3078/14 (суддя Петрашко М.М.) у задоволенні позову відмовлено; повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація" з Державного бюджету України 2 968,54 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права з пропуском встановленого трирічного строку позовної давності, що також застосовується до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, а також положеннями ст. 257 ЦК України та роз'ясненнями Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н та б/д, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 11.11.2014р. та прийняти нове рішення, яким стягнути з ДП «Львіввугілля» на користь позивача 109 572,58 грн., оскільки вважає, що рішення Господарського суду Львівської області прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, покликається на те, що судом не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також не вірно застосовано норми матеріального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору.

Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що стягнення інфляційних втрат та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України за своєю правовою природою мають компенсаційний характер. А тому, в силу вимог ст. 599 ЦК України правовідносини щодо виконання грошового зобов'язання між боржником та кредитором припиняються з моменту його виконання, проведеного належним чином.

Таким чином, скаржник вважає, що позивачем не пропущено строку позовної давності з огляду на те, що вимога про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є самостійною і розглядається як окремий спір, а не разом із вимогою про стягнення суми основного боргу. Відтак зазначає, що позовну давність в даному випадку слід рахувати від дати повного погашення заборгованості відповідачем - тобто з 03.07.2014р.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Державне підприємство "Львіввугілля" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю, а рішення господарського суду Львівської області від 11.11.2014р. залишити без змін.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 21.01.2015р.

В дане судове засідання прибув представник відповідача, проте, позивач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2014р. та повідомленням про вручення поштового відправлення № 4540200199684.

Враховуючи ту обставину, що позивач належним чином був повідомлений про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2014р. у справі № 914/3078/14 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація" без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що ухвалою господарського суду Львівської області від 30.10.2003р. у справі № 4/1755-6/189 затверджено мирову угоду, укладену між Державним підприємством "Львіввугілля" та Виробничо-торгівельною фірмою "Волиньбудкомплектація" (назву змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація", відповідно до умов якої відповідач зобов'язався до 31.01.2004р. погасити заборгованість в сумі 316 966,36 грн. за виконані гірничо-прохідницькі роботи за договорами від 25 липня 2002 року, 1 вересня 2002 року, 1 жовтня 2002 року, 1 листопада 2002 року, 1 грудня 2002 року, від 1 січня 2003 року та 1 лютого 2003 року.

З урахуванням часткового виконання умов мирової угоди заборгованість відповідача за даними зобов'язаннями становила 233 967,00 грн.

Також, факт заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 233 967,00 грн. за названим зобов'язанням встановлено судами різних інстанцій, а саме:

- рішенням господарського суду Львівської області від 17.09.2007 року у справі № 4/2136-18/127, стягнуто з ДП "Львіввугілля" 110 500,00 грн. втрат внаслідок інфляційних процесів, 28 400,00 грн. - 3% річних за невиконання грошового зобов'язання у сумі 233967,00 грн. та 1507 грн. 00 коп. - сплачених позивачем при поданні позовної заяви судових витрат;

- постановою Львівського апеляційного Господарського суду від 01.04.2008 року у справі №17/26, відповідно до якої змінено рішення господарського суду Львівської області від 21.02.2008 року у даній справі та стягнуто з ДП "Львіввугілля" 57 093,00 грн. інфляційних, 9400,00 грн. - 3% річних за невиконання грошового зобов'язання у сумі 233967,00 грн., а також 700,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (постановою Вищого Господарського Суду України від 24.06.2008 року у справі № 17/26 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2008 року залишено без змін);

- рішенням господарського суду Львівської області від 26.09.2008р. у справі № 4/144, стягнуто з ДП "Львіввугілля" 31 766,00 грн. та судові витрати - 317,66 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2008р. у справі № 4/144 рішення господарського суду Львівської області від 26.09.2008р. залишено без змін).

- рішенням господарського суду Львівської області від 16.07.2009р. у справі № 6/134, стягнуто з ДП "Львіввугілля" інфляційні втрати в розмірі 56522грн. 00коп. та 6346грн. 00коп. 3% річних за період з вересня 2008р. по липень 2009р. включно, 628грн. 68коп. витрат по сплаті державного мита та 312грн. 50коп. вартості інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Документальними доказами у справі встановлено, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2013р. у справі «Хворостяной та інші проти України» (Заява № 54552/09 та 249 інших заяв) постановлено, що у справах, наведених у Додатку 1, зокрема, Господарський суд Львівської області, 30/10/2003; Господарський суд Львівської області, 17/09/2007; Господарський суд Львівської області, 21/02/2008; Господарський суд Львівської області, 26/09/2008; Господарський суд Львівської області, 16/07/2009 було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції; було порушення статті 13 Конвенції;

Також, вказаним рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2013р. передбачено, що протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/й спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу, а також зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

На виконання рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2013р. відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України звернувся до Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України та Секретаріату Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини із вимогою державного виконавця № 263/16 від 15.11.2013р. (а.с. 41).

У вищевказаній вимозі зазначено, що Департаменту планово-фінансової діяльності бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України в 10 денний термін, відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 408 від 07.03.2007р., слід провести дії спрямовані на виконання рішення № 54552/09, виданого 25.07.2013 Європейським судом з прав людини у справі «Хворостяной та інші проти України». А також, у зв'язку з тим, що рішення національного суду боржником самостійно не виконано, необхідно сплатити ТзОВ «Волиньбудкомплектація» заборгованість в розмірі 537 696,20 грн. по виконанню рішення національного суду.

Таким чином, 03.07.2014 року на виконання рішення Європейського суду з прав людини, Державною казначейською службою України Міністерства юстиції України на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація" було перераховано кошти в сумі 537 696,20 грн., що також підтверджується випискою ПАТ «КБ «Надра» від 20.10.2014р. (а.с. 52-53). Відтак, було погашено заборгованість ДП «Львіввугілля» перед ТзОВ "Волиньбудкомплектація" по вищевказаних рішеннях господарських судів (233 967,36 грн. + 110500,00 грн. + 28 400,00 грн. + 1 507,00 грн. + 57 093,00 грн. + 9 400,00 грн. + 700,00 грн. + 118,00 грн. + 31 766,00 грн. + 317,66 грн. + 118,00 грн. + 56 522,00 грн. + 6 346,00 грн. + 628,68 грн. + 312,50 грн. = 537 696,20 грн.).

Разом з тим, встановлено, що ТзОВ "Волиньбудкомплектація" звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з ДП «Львіввугілля» 75 246,68 грн. втрат від інфляції та 34 325,90 грн. 3% річних за період з 01.08.2009р. по 20.06.2014р., виходячи із суми боргу у 233 967,36 грн.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, відповідно до п. 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Встановлено, що станом на 20.06.2014р. основна сума боргу відповідача перед позивачем у розмірі 233 967,36 грн. не була погашена, а тому позивач просив стягнути з відповідача 75 246,68 грн. - інфляційних втрат та 34 325,90 грн. - 3% річних за період з 01.08.2009р. по 20.06.2014р.

Таким чином, провівши перерахунок нарахування інфляційних втрат та 3% річних, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про під ставність вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача 75 246,68 грн. - інфляційних втрат та 34 325,90 грн. - 3% річних за період з 01.08.2009р. по 20.06.2014р.

Разом з тим, судом першої інстанції застосовано до заявлених позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, строк позовної давності у зв'язку з поданням відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, викладеній у відзиві на позовну заяву (вхідний номер канцелярії господарського суду Львівської області № 43719/14 від 15.10.2014р., а.с. 30).

Згідно з ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

У відповідності до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Статтею 51 ГПК України передбачено, що процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст. 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги, судова колегія, в тому числі, покликається на роз'яснення Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" відповідно до пунктів 3.4. та 4.3. якої передбачено, що до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України) та до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Як вбачається із уточнених позовних вимог та поданого розрахунку позовних вимог, позивач нараховує втрати від інфляції та 3% річних за період з 01.08.2009р. по 20.06.2014р. При цьому, останнє (що стосується правовідносин між сторонами щодо виконання гірничо-прохідницьких робіт за договорами від 25 липня 2002 року, 1 вересня 2002 року, 1 жовтня 2002 року, 1 листопада 2002 року, 1 грудня 2002 року, від 1 січня 2003 року та 1 лютого 2003 року), рішення господарського суду Львівської області у справі № 6/134 прийняте 16.07.2009р. (у встановленому законом порядку не оскаржувалось та набрало законної сили, а.с. 34-35).

Відповідно до ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом (ст. 93 ГПК України).

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що позовну заяву надіслано на адресу суду 20.08.2014р., що підтверджується вихідним штемпелем органу поштового зв'язку на конверті (а.с. 29) та описі вкладення у цінний лист (а.с. 8), яким було направлено позовну заяву на адресу Господарського суду Львівської області.

Таким чином перебіг позовної давності для вимоги про стягнення 75 246,68 грн. - інфляційних втрат та 34 325,90 грн. - 3% річних за період з 01.08.2009р. по 20.06.2014р. розрахованих на основну суму заборгованості у розмірі 233 967,36 грн., слід обчислювати починаючи із 27.07.2009 року (16.07.2009 року + 10 днів), який сплив 28.07.2012 року.

З врахуванням викладеного, покликання скаржника на те, що позовну давність в даному випадку слід рахувати від дати повного погашення заборгованості відповідачем - тобто з 03.07.2014р. судова колегія вважає безпідставними.

У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем при зверненні до суду із даним позовом пропущено строк позовної давності, не наведено доводів щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, при цьому, і не зазначено про можливість існування таких причин. Відтак, беручи до уваги клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення 75 246,68 грн. - інфляційних втрат та 34 325,90 грн. - 3% річних за період з 01.08.2009р. по 20.06.2014р.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2014р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2014р. у справі № 914/3078/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація" б/н та б/д - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 23.01.2015р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Новосад Д.Ф.