Постанова

від 01.04.2015 по справі 914/3078/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2015 року Справа № 914/3078/14

Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Кузьменка М.В., суддів:Васищака І.М., Студенця В.І., за участю представників сторін позивача - Куровець М.В.; відповідача - не з'явився; розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 та на рішенняГосподарського суду Львівської області від 11.11.2014 у справі № 914/3078/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація" доДержавного підприємства "Львіввугілля" простягнення 109 572, 58 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація" (далі - ТОВ "Волиньбудкомплектація") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства "Львіввугілля" (далі - ДП "Львіввугілля") про стягнення 169 660, 00 грн втрат від інфляції та 3% річних в сумі 88 160, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.09.2014 порушено провадження у справі № 914/3078/14 за позовом ТОВ "Волиньбудкомплектація" до ДП "Львіввугілля" про стягнення 257 820, 00 грн.

До прийняття рішення по суті спору ТОВ "Волиньбудкомплектація" подало клопотання про уточнення позовних вимог, в якому просило стягнути з ДП "Львіввугілля" 109 572, 58 грн, у тому числі: втрати від інфляції в сумі 75 246, 68 грн та 3% річних в сумі 34 325, 90 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Петрашко М.М.) від 11.11.2014 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мельник Г.І., судді Михалюк О.В., Новосад Д.Ф.) від 21.01.2015 рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 та рішенням Господарського суду Львівської області від 11.11.2014, ТОВ "Волиньбудкомплектація" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, а саме ст.ст. 261, 264, 267 ЦК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.03.2015 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.04.2015.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.10.2003 у справі № 4/1755-6/189 затверджено мирову угоду, укладену між Державним підприємством "Львіввугілля" та Виробничо-торгівельною фірмою "Волиньбудкомплектація" (назву змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація"), відповідно до умов якої відповідач зобов'язався до 31.01.2004 погасити заборгованість в сумі 316 966, 36 грн за виконані гірничо-прохідницькі роботи за договорами від 25 липня 2002 року, 1 вересня 2002 року, 1 жовтня 2002 року, 1 листопада 2002 року, 1 грудня 2002 року, від 1 січня 2003 року та 1 лютого 2003 року.

З урахуванням часткового виконання умов мирової угоди заборгованість відповідача за даними зобов'язаннями становила 233 967, 00 грн.

Також факт заборгованості ДП "Львіввугілля" перед позивачем у розмірі 233 967, 00 грн за названим зобов'язанням встановлено судами різних інстанцій, а саме:

- рішенням Господарського суду Львівської області від 17.09.2007 року у справі № 4/2136-18/127 стягнуто з ДП "Львіввугілля" 110 500, 00 грн втрат внаслідок інфляційних процесів, 28 400, 00 грн - 3% річних за невиконання грошового зобов'язання у сумі 233 967, 00 грн та 1 507, 00 грн - сплачених позивачем при поданні позовної заяви судових витрат;

- постановою Львівського апеляційного Господарського суду від 01.04.2008 у справі № 17/26, відповідно до якої змінено рішення Господарського суду Львівської області від 21.02.2008 у даній справі та стягнуто з ДП "Львіввугілля" 57 093, 00 грн інфляційних, 9 400, 00 грн - 3% річних за невиконання грошового зобов'язання у сумі 233 967, 00 грн, а також 700, 00 грн державного мита та 118, 00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (постановою Вищого Господарського Суду України від 24.06.2008 у справі № 17/26 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2008 залишено без змін);

- рішенням Господарського суду Львівської області від 26.09.2008 у справі № 4/144, стягнуто з ДП "Львіввугілля" 31 766, 00 грн та судові витрати - 317, 66 грн державного мита, 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2008 у справі № 4/144 рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2008 залишено без змін);

- рішенням Господарського суду Львівської області від 16.07.2009 у справі № 6/134, стягнуто з ДП "Львіввугілля" інфляційні втрати в розмірі 56 522, 00 грн та 6 346, 00 грн 3% річних за період з вересня 2008 року по липень 2009 року включно, 628, 68 грн витрат по сплаті державного мита та 312, 50 грн вартості інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2013 у справі "Хворостяной та інші проти України" (Заява № 54552/09 та 249 інших заяв) постановлено, що у справах, наведених у Додатку 1, зокрема, Господарський суд Львівської області, 30/10/2003; Господарський суд Львівської області, 17/09/2007; Господарський суд Львівської області, 21/02/2008; Господарський суд Львівської області, 26/09/2008; Господарський суд Львівської області, 16/07/2009 було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції; було порушення статті 13 Конвенції.

Також вказаним рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2013 передбачено, що протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/й спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу, а також зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

На виконання рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2013 відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України звернувся до Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України та Секретаріату Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини із вимогою державного виконавця № 263/16 від 15.11.2013.

У вищевказаній вимозі зазначено, що Департаменту планово-фінансової діяльності бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України в 10 денний термін, відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 408 від 07.03.2007, слід провести дії спрямовані на виконання рішення № 54552/09, виданого 25.07.2013 Європейським судом з прав людини у справі "Хворостяной та інші проти України". А також, у зв'язку з тим, що рішення національного суду боржником самостійно не виконано, необхідно сплатити ТОВ "Волиньбудкомплектація" заборгованість в розмірі 537 696, 20 грн по виконанню рішення національного суду.

Таким чином, 03.07.2014 на виконання рішення Європейського суду з прав людини, Державною казначейською службою України Міністерства юстиції України на рахунок ТОВ "Волиньбудкомплектація" було перераховано кошти в сумі 537 696, 20 грн, що також підтверджується випискою ПАТ "КБ "Надра" від 20.10.2014. Відтак, було погашено заборгованість ДП "Львіввугілля" перед ТОВ "Волиньбудкомплектація" по вищевказаних рішеннях господарських судів у загальному розмірі 537 696, 20 грн.

Предметом позову є матеріально-правова вимога ТОВ "Волиньбудкомплектація" до ДП "Львіввугілля" про стягнення 75 246, 68 грн втрат від інфляції та 34 325, 90 грн 3% річних за період з 01.08.2009 по 20.06.2014, виходячи із суми боргу у 233 967, 36 грн.

Перевіривши нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ "Волиньбудкомплектація" про стягнення з ДП "Львіввугілля" 75 246, 68 грн - інфляційних втрат та 34 325, 90 грн - 3% річних за період з 01.08.2009 по 20.06.2014.

Разом з тим, ДП "Львіввугілля" було заявлено про застосування наслідків позовної давності, з огляду на те, що останнім рішенням Господарського суду Львівської області від 16.07.2009 зі справи № 16/134 на користь ТОВ "Волиньбудкомплектація" з ДП "Львіввугілля" стягнуто інфляційні та 3% річних за період з вересня 2008 року по липень 2009 року, провадження у даній справі порушено 01.09.2014 за позовною заявою від 15.07.2014, а отже на момент звернення до суду позовна давність для пред'явлення вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період починаючи з 16.07.2009 сплинула.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовну давність для вимоги про стягнення 75 246, 68 грн - інфляційних втрат та 34 325, 90 грн - 3% річних за період з 01.08.2009 по 20.06.2014, розрахованих на основну суму заборгованості у розмірі 233 967, 36 грн, слід обчислювати починаючи із 27.07.2009 (16.07.2009 - дата прийняття рішення у справі № 16/134 + 10 днів), який сплинув 28.07.2012.

З врахуванням викладеного судами попередніх інстанцій було відмовлено ТОВ "Волиньбудкомплектація" в задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв'язку із пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено ДП "Львіввугілля".

Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій необґрунтованими та передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604 - 609 ЦК. Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

З врахуванням викладеного колегія суддів вважає безпідставним висновок судів попередніх інстанцій щодо визначення початку перебігу позовної давності, який пов'язується із датою набрання чинності рішенням суду про стягнення 3% річних та втрат від інфляції, нарахованих на одну й ту ж суму заборгованості, за інший період. Оскільки підставою, яка має правове значення для нарахування 3% річних та втрат від інфляції є обставини, пов'язані з невиконанням самого грошового зобов'язання, а не рішення суду, яке стосується правових наслідків його невиконання.

До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням викладеного судами попередніх інстанцій неправильно було визначено початок перебігу позовної давності та як наслідок не визначено період (з врахуванням загальної позовної давності та заяви про застосування наслідків спливу позовної давності), за яким позовні вимоги про стягнення втрат від інфляції та 3% річних підлягають задоволенню та період, за який позовні вимоги в цій частині підлягають відмові.

Згідно з ч. 1 ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 111 10 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то це відповідно є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньбудкомплектація" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2014 у справі № 914/3078/14 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий - суддя Кузьменко М.В.

Судді: Васищак І.М.

Студенець В.І.