Ухвала

від 03.11.2014 по справі 2а-12935/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2014 року Справа № 151275/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Обрізко І.М.

суддів Сеника Р.П., Сапіги В.П

за участю секретаря судового засідання Гелецького П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року по справі за позовом приватного підприємства «Віком» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Віком» звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова про скасування податкового повідомлення-рішення №0002812321 від 03.11.2011 року, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 12493,00 грн. та штрафні санкції в розмірі - 2,00 грн., разом 12495,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що зазначене податкове повідомлення-рішення винесене на підставі помилкового висновку акту перевірки про відсутність у позивача права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту. При цьому, позивач посилається на те, що податковий кредит позивача підтверджений податковими накладними, виписаними платником податку на додану вартість. Також, позивач стверджує, що реальність господарських операцій з контрагентом підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року позовні вимоги задоволено повністю. Суд виходив з того, що податкові накладні оформлені належним чином. Необхідність мати документи на транспортування є помилковим і не застосовується до податкових правовідносин. Не обґрунтовано в чому саме полягає протиправний характер договору поставки нафтопродуктів, відсутній умисел ухилятися від сплати податків.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, сторона відповідача подала апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та відмовити в задоволені позовних вимог.

Покликання апелянта маються на те, що договір поставки укладено в святковий день. Долучені видаткові накладні не є складовими договору, тому не вважаються належним та допустимими доказами. Договором не узгоджено предмет і ціну договору та не встановлено факт передачі товару. У контрагента позивача відсутні трудові та виробничі потужності.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників розгляду, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 14.10.2011 року по 14.10.2011 року в приміщенні ДПІ у Сихівському районі м. Львова було проведено позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства «Віком»з питань достовірності нарахування податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків з ПП «Компанія «Львівське море» (код ЄДРПОУ 37162732) за період з 01.10.2010 року по 28.02.2011 року.

За наслідками перевірки відповідачем складено акт перевірки №3925/23-209/31363731 від 21.10.2011 року, на підставі якого ДПІ у Сихівському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення №0002812321 від 03.11.2011 року, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 12493,00 грн. та штрафні санкції в розмірі - 2,00 грн., разом 12495,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що приватне підприємство «Віком»порушило ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, п.п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 12493,00 грн., в тому числі за січень 2011 року в сумі 4163,00 грн. та лютий 2011 року в сумі 8330,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що між ПП «Віком»та ПП «Компанія «Львівське море»було укладено договір поставки №2 від 01.01.2011 року. Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору ПП «Компанія «Львівське море» зобов'язалося поставити ПП «Віком» нафтопродукти, а ПП «Віком» зобов'язалося прийняти та оплатити товар. На виконання умов вказаного договору ПП «Компанія «Львівське море» поставило позивачу товар (дизпаливо) на загальну суму 99959,60 грн. в тому числі ПДВ 16659,93 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-023 від 20.01.2011 року, видатковою накладною №РН-027 від 22.01.2011 року, видатковою накладною №РН-033 від 25.01.2011 року, видатковою накладною №РН-083 від 25.02.2011 року, податковою накладною №24 від 20.01.2011 року на загальну суму з ПДВ 24997,20 грн., в тому числі ПДВ 4166,20 грн., податковою №28 від 22.01.2011 року на загальну суму з ПДВ 7500,00 грн., в тому числі ПДВ 1250,00 грн., податковою №34 від 25.01.2011 року на загальну суму з ПДВ 17480,00 грн., в тому числі ПДВ 2913,33 грн., податковою накладною №34 від 25.02.2011 р. на загальну суму з ПДВ 49982,40 грн., в тому числі ПДВ 8330,40 грн. Крім того, ПП «Віком» було перераховано ПП «Компанія «Львівське море» грошові кошти за товар (дизпаливо) на загальну суму 99962,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 14.01.2011 року, платіжним дорученням від 18.01.2011 року, платіжним дорученням від 24.01.2011 року, платіжним дорученням від 25.01.2011 року, платіжним дорученням від 26.01.2011 року, платіжним дорученням від 14.02.2011 року, платіжним дорученням від 15.02.2011 року, платіжним дорученням від 18.02.2011 року, платіжним дорученням від 21.02.2011 року, платіжним дорученням від 23.02.2011 року, платіжним дорученням від 25.02.2011 року та платіжним дорученням від 25.02.2011 року.

Стосовно доводів податкового органу про нереальність здійснених господарських операцій по поставці паливно-мастильних матеріалів колегія суддів враховує, що відсутність у ПП «Компанія «Львівське море» власних основних засобів не може свідчити про нереальність господарських операцій з огляду на те, що позивачем надані первинні документи, з яких вбачається проведення поставок.

Таким чином, між позивачем та його контрагентом в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Системний аналіз вищезазначених норм, наявних в матеріалах справи договорів, видаткових і податкових накладних свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту є правомірними.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в спосіб, визначений ст.162 КАС України, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірність прийнятого рішення.

Що стосується доводів податкового органу щодо нікчемності укладених позивачем з контрагентами правочинів, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на наступному. Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вказана стаття встановлює презумпцію правомірності правочину.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вказана стаття поділяє недійсні правочини на нікчемні - недійсність яких встановлена законом (визнання такого правочину судом недійсним не вимагається) та оспорювані - недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (такий правочин може бути визнаний судом недійсним).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З огляду на вищевикладені обставини та докази, якими вони підтверджуються, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача не було підстав за результатами перевірки приймати оскаржуване податкове повідомлення рішення.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На реалізацію вказаної процесуальної норми слід взяти до уваги наявні в матеріалах справи судові рішення Вищого адміністративного суду України від 14.05.2013 року в справі №К/800/23431/13 та від 18.11.2013 року в справі №К/800/56836/13 по взаємовідносинах позивача із тим же контрагентом ПП «Компанія «Львівське море», з яких вбачається підтвердження реальності господарських операцій, встановленими судовими рішеннями попередніх інстанцій.

Відтак, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року по справі № 2а-12935/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня виготовлення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.М. Обрізко

Судді Р.П. Сеник

В.П. Сапіга

Повний текст виготовлено 10.11.2014 року.