Рішення

від 12.11.2014 по справі 910/22285/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/22285/14 12.11.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет"; 2.Приватного підприємства "Український інформаційний центр екологічний технологій експертизи та аудиту"; 3.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 простягнення 4 154 260,47 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Чумак О.В. - представник за дов.;

від відповідача-1: не з'явились;

від відповідача-2: не з'явились;

від відповідача-3: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" про стягнення 2 109 726,31 грн. заборгованості за поставлений товар, 187 136,84 грн. збитків від інфляції, 27 970,33 грн. 3 % річних, з Приватного підприємства "Український інформаційний центр екологічний технологій експертизи та аудиту" - 2 000,00 грн. частину заборгованості за поставлений товар та з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 1 000,00 грн. за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2014 порушено провадження у справі №910/22285/14, розгляд справи призначений на 03.11.2014.

31.10.2014 відповідач-3 звернувся до суду із заявою в якій повідомив, що немає заперечень проти вимог позивача та просив суд розглянути спір за його відсутності. Крім того, відповідач-3 додав до заяви квитанцію №112185924 від 31.10.2014 про часткову сплату заборгованості у розмірі 450,00 грн.

Відповідач-2 подав до суду клопотання в якому повідомив, що не заперечує проти заявлених позовних вимог та надав суду платіжне доручення №10 від 31.10.2014 про часткову сплату заборгованості у розмірі 1 300,00 грн.

Відповідач-1 заявив клопотання про відкладення розгляду справи, яке судогм частково задоволено. В судовому засіданні 03.11.2014, в порядку ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 06.11.2014.

В судовому засіданні 06.11.2014 відповідач-1 заявив клопотання про відкладення розгляду справи, з метою надання відповідачу-1 пояснення на предмет відсутності заборгованості перед позивачем, з дорученням належних доказів, проведення звірки розрахунків, перевірки долучених до позовної заяви накладних.

06.11.2014 позивач подав клопотання про залучення до матеріалів справи податкових накладних, бухгалтерської звітності товаро - транспортні накладні.

В судовому засіданні 06.11.2014, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 12.11.2014 враховуючи клопотання представника відповідача-1.

12.11.2014 представник відповідача-1 заявив клопотання про призначення судової економічної експертизи з метою дослідження взаєморозрахунків між сторонами, в задоволенні якого суд відмовив, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 2 постанови пленуму ВГСУ №4 від 23.03.2012).

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого клопотання про призначення експертизи, враховуючи, що наявні матеріали справи не потребують спеціальних знань для повного, об'єктивного розгляду справи.

Крім того, відповідач-1, звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справ №904/8553/14 та №904/8554/14 за позовами ТОВ "Атб-маркет" до ТОВ "Снек Експорт" та ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту", ТОВ "Снек Експорт" та ФОП ОСОБА_1 про визнання договорів поруки б/н від 15.01.2014, б/н від 15.01.2014, недійсними.

Дослідивши подане клопотання відповідача-1, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання про зупинення провадження у даній справі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Обставини даної справи, які входять до предмету доказування, суд може встановити самостійно в межах розгляду даної справи, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову щодо збирання та оцінки доказів.

12.11.2014 представник відповідача-1 звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв»язку з неможливістю забезпечити явку представників.

Розглянувши подане відповідачем-1 клопотання, суд відмовляє в його задоволенні, з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Проте, відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався.

Щодо заявленого клопотання відповідача-1 про скасування забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Таким чином, заходи до забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної особи та застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Як передбачено п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Вживаючи ухвалою від 17.10.2014 заходи забезпечення позову, суд виходив з того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, враховуючи наявність заборгованості перед кредиторами згідно судових рішень на суму 1 226 023,60 грн.

Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення (п. 10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на наведене, на заявників покладений обов'язок довести зміну обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або наявність перешкод належному виконанню судового рішення внаслідок продовження дії заходів забезпечення позову, або наявність обставин, що свідчать про відсутність потреби у забезпеченні позову.

Всупереч обов'язку доказування, передбаченого ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження зміни обставин, що зумовили застосування заходів забезпечення позову, або відсутності потреби у вжитті таких заходів. Також відповідачем не надано доказів, що вжиті заходи забезпечення позову перешкоджають належному виконанню судового рішення.

Таким чином заява відповідача-1 про скасування заходів забезпечення позову не підлягає задоволенню.

У відзиві на позов, відповідач-1 заперечив проти існування будь-якої заборгованості перед позивачем. Відповідач-1 звернув увагу, на те, що надані позивачем видаткові накладні не встановлюють та не підтверджують факт здійснення жодної господарської операції, оскільки не відповідають вимогам ст.ст.32-34, 36 ГПК України.

Відповідач-1 також заперечив проти нарахування 3 % річних, інфляційних втрат, зважаючи на факт відсутності заборгованості в межах заявленого позову.

12.11.2014 позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача-1 3 630 084,44 грн. заборгованості за поставлений товар, 460 939,12 грн. збитків від інфляції, 60 236,91 грн. 3 % річних; стягнути з відповідача-2 2 000,00 грн. частину заборгованості за поставлений товар; стягнути з відповідача-3 - 1 000,00 грн. частину заборгованості за поставлений товар.

В судовому засіданні 12.11.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.01.2014 між ТОВ "АТБ-маркет" (покупець) та ТОВ "Снек Експорт" (постачальник) укладений договір №35815 (далі -Договір), за умовами якого, постачальник зобов'язався в порядку і в строки встановлені договором передати товар у власність покупця, у відповідній кількості, відповідної якості і по узгодженій ціні, а останній - прийняти товар і оплатити його на умовах, встановлених в цьому договорі.

Відповідно до п. 2.1 Договору, сторони погодили поставку товару партіями. Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару на умовах DDP Інкотермс в редакції 2010 р. Кількість, асортимент, ціна за одиницю поставленого товару вказується у видатковій накладній, складеної на підставі електронної заявки покупця.

Відповідно до п. 2.9 Договору, право власності на товар та ризик його загибелі товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару на рампі складу покупця і підтверджується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін. Дата отримання товару покупцем вказується у видатковій накладній, про що покупець ставить відповідну відмітку. Поставка вважається завершеною з моменту передачі партії товару покупцю у власність, що підтверджує видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін і необхідними товаро супровідними документами, передбаченими діючим законодавством України.

Згідно п. 10.1 Договору, він вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом 12 місяців.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначив, що в період з 02.01.2014 по 05.02.2014 позивач здійснив поставку та передав у власність відповідача-1 товар на загальну суму 3 633 084,44 грн., а покупець прийняв його, що підтверджується видатковими накладними, які в матеріалах справи.

Позивач зазначив, що термін оплати за останньою накладною від 05.02.2014 з урахуванням встановленої відстрочки оплати (90 календарних днів) настав 06.05.2014, тому термін оплати настав за всіма поставками, які були здійснені за цим Договором.

Таким чином, з урахуванням наведеного, позивач зазначає, що станом на 11.11.2014 прострочена заборгованість відповідача-1 перед позивачем складає 3 633 084,44 грн., згідно заяви про збільшення позовних вимог.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором, зокрема про поставку товару відповідачу згідно видаткових накладних: від 02.01.2014 (6 шт.), від 03.01.2014 (6 шт.), від 04.01.2014 (2 шт.), від 05.01.2014 (2 шт.), від 06.01.2014 (2 шт.), від 08.01.2014 (8 шт.), від 09.01.2014, (2 шт.), від 10.01.2014 (6 шт.), від 11.01.2014 (2 шт.), від 13.01.2014, (6 шт.), від 14.01.2014 (4 шт.), від 15.01.2014 (9 шт.), від 16.01.2014 (2 шт.), від 17.01.2014 (6 шт.), від 18.01.2014 (3 шт.), від 19.01.2014 (3 шт.), від 20.01.2014 (7 шт.), від 21.01.2014 (4 шт.), від 22.01.2014 (9 шт.), від 23.01.2014 (4 шт.), від 24.01.2014 (1 шт.), від 25.01.2014 (1 шт.), від 26.01.2014 (1 шт.), від 27.01.2014 (8 шт.), від 28.01.2014 (3 шт.), від 29.01.2014 (5 шт.), від 31.01.2014 (6 шт.), від 30.01.2014 (2 шт.), від 03.02.2014 (3 шт.), від 01.02.2014 (2 шт.), від 02.02.2014 (2 шт.) від 04.02.2014 (4 шт.), від 05.02.2014 (2 шт.), на загальну суму 3 633 084,44 грн.

Наведені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін.

Крім того, додатково на підтвердження поставки позивачем та одержання товару відповідачем-1, за спірний період за договором від 01.01.2014 позивач додав до матеріалів справи товаро-транспортні накладні.

Як свідчать матеріали справи та пояснив представник позивача, відповідач-1 не здійснив оплату за поставлений товар за період з 02.01.2014 по 05.02.2014 згідно наведених видаткових накладних, доказів протилежного відповідач-1 суду не надав.

До позовної заяви позивач помилково додав банківські виписки на суму 1 520 358,13 грн., та врахував цю суму в якості часткової оплати за поставлений товар за Договором №35815 від 01.01.2014, оскільки в призначенні платежу міститься посилання на інший договір поставки від 01.01.2013, а тому позивач пояснив суду, що додані банківські виписки до позовної заяви не стосуються предмету даного спору, зокрема Договору №35815 від 01.01.2014. Дані пояснення суд перевірив та прийняв до уваги при вирішенні спору.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 1, 2 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг (п.п. 2.4, 2.5 Про затвердження положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затверджено наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995).

Таким чином, дослідивши видаткові накладні наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, позивач надав суду податкові накладні в яких зафіксовано операцію з продажу товару за січень та лютий 2014 року відповідачу-1 за договором №35814 від 01.01.2014, .

Відповідно до вимог чинного, на час здійснення господарської операції податкового законодавства України, позивач, у поданій до ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів податковій декларації з податку на додану вартість за січень та лютий 2014 року, відобразив дані господарські операції, а також зазначив видані податкові накладні у реєстрі податкових накладних, згідно витягу №4121505.

Твердження відповідача-1 щодо не отримання товару за вказаними видатковими накладними спростовано наявними первинними документами на яких міститься відмітка представника відповідача-1 про отримання товару за Договором №35815 від 01.01.2014.

Крім того посилання відповідача-1 щодо відсутності у нього відомостей щодо поставок за накладними від 16.01.2014, від 20.01.2014, 21.01.2014, 23.01.2014, від 28.01.2014, від 04.02.2014, визнані судом необґрунтованими та не доведеними належними та допустимими доказами, крім того, наявні матеріали справи свідчать протилежне.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Покупець після прийняття товару і необхідних документів зобов'язаний здійснити оплату за товар шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 90 календарних днів з дня поставки (п. 3.1).

Отже, враховуючи наведені положення договору, за накладними від 02.01.2014 останнім днем оплати за поставлений товар є 02.04.2014 і так далі. Остання поставка відбулась 05.02.2014, тобто 90-й день припадає на 06.05.2014.

Тобто, з урахуванням наведеного, строк оплати за всіма видатковими накладними за період з 02.02.2014 по 05.02.2014 є таким, що настав.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про наявність у відповідача-1 заборгованості на суму 3 633 084,44 грн. за Договором №35815 від 01.01.2014., що не спростовано належними та допустимими доказами.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Крім того, судом встановлено, що 15.01.2014 між позивачем (кредитор за договором) та Приватним підприємством "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" (відповідач-2, поручитель за договором) укладений договір поруки (далі -Договір поруки-1), відповідно до умов якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором на суму не більше ніж 2 000,00 грн. за виконання боржником (ТОВ "АТБ-маркет") своїх зобов'язань за договором №35815 від 01.01.2014 зі змінами та доповненнями. Строк дії договору до 31.12.2015, згідно п. 4.2 Договору.

На підтвердження часткової сплати заборгованості за поставлений відповідачу-1 товар, відповідач-2 надав суду платіжне доручення №10 від 31.10.2014 на суму 1 300,00 грн.

Також, 15.01.2014 між позивачем (кредитор за договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач-3, поручитель за договором) укладений договір поруки (далі - Договір поруки-2), зі строком дії до 31.12.2015, та за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань боржника (ТОВ "АТБ-маркет") відносно оплати товару поставленого кредитором боржнику по Договору поставки №35815 від 01.01.12014 зі всіма змінами та доповненнями на суму не більше 1 000,00 грн.

На підтвердження часткової сплати заборгованості за поставлений товар відповідачу-1 за договором №35815 від 01.01.2014, відповідач-3 надав суду квитанцію 112185924 від 31.10.2014 на суму 450,00 грн.

У відзивах на позов, відповідач-2 та відповідач-3 не заперечити проти заявлених до них позовних вимог.

З наведеного вбачається, що відповідачем-2 у розмірі 1 300,00 грн. та відповідачем-3 - 450,00 грн. здійснено часткову сплату заборгованості, після порушення провадження у справі, тому в порядку п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження в цій частині підлягає припиненню.

З урахуванням зазначеного, відповідача-2 залишаються не сплаченими кошти у розмірі 700,00 грн., у відповідача-3 - 550,00 грн., враховуючи п.1.1 Договорів поруки (обсяг відповідальності).

Таким чином, враховуючи існування договорів поруки, позивач заявив до стягнення з відповідача-1 заборгованість у розмірі 3 630 084,44 грн. за поставлений товар.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Позивач також заявив до стягнення з відповідача-1 збитки від інфляції у розмірі 460 939,12 грн. та 3 % річних - 60 236,91 грн. за період з 03.04.2014 по 11.11.2014, згідно розрахунку доданого до заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд, перевірив розрахунок 3% річних та інфляційних збитків та вважає, що сума 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані позивачем не перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний період. Крім того, позивач вірно визначив періоди нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, зокрема початкову дату періоду прострочення з урахуванням п. 3.1 Договору.

З урахуванням наведеного, 3 % річних та інфляційні збитки підлягають задоволенню у розмірі заявленому до стягнення, а саме: 3 % річних - 60 236,91 грн., інфляційні втрати - 460 939,12 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, з відповідач-1 підлягає стягненню сума основного боргу - 3 630 084,44 грн., 3 % річних - 60 236, 91 грн. та інфляційні збитки - 460 939, 12 грн.; з відповідача-2 - 700,00 грн., з відповідача-3 - 550,00 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача-1.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Провадження щодо стягнення з відповідача-2 заборгованості за поставлений товар у розмірі 1 300,00 грн. підлягає припиненню.

3.Провадження щодо стягнення з відповідача-3 заборгованості за поставлений товар у розмірі 450,00 грн. підлягає припиненню.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" (52005, Дніпропетровська обл., Дніпропетровський район, селище міського типу Ювілейне, вул. Радгоспна, 76, код 30487219) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул. Універсальна, 1, приміщення 17, код 33324584) 3 630 084,44 грн. (три мільйона шістсот тридцять тисяч вісімдесят чотири гривні 44 коп.) заборгованості за поставлений товар, 460 939,12 грн. (чотириста шістдесят тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять гривень 12 коп.) збитків від інфляції, 60 236,91 грн. (шістдесят тисяч двісті тридцять шість гривень 91 коп.) 3 % річних та 73 080,00 грн. (сімдесят три тисячі вісімдесят гривень 00 коп.) судового збору.

5.Стягнути з Приватного підприємства "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" (02160, м. Київ, вул. Каунаська, 13, код 36655673) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул. Універсальна, 1, приміщення 17, код 33324584) 700,00 грн. (сімсот гривень 00 коп.) частини заборгованості за поставлений товар.

6.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02218, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул. Універсальна, 1, приміщення 17, код 33324584) частину заборгованості за поставлений товар у розмірі 550,00 грн. (п'ятсот п'ятдесят гривень 00 грн.).

7.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

8.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 24.11.2014.

Суддя М.Є. Літвінова