Постанова

від 24.11.2014 по справі 908/1008/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2014 р. Справа № 908/1008/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шегинського Р.А. за довіреністю від 23.07.2014 року,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3200 З/3-11) на рішення господарського суду Запорізької області від 15.09.14 у справі № 908/1008/14 (номер провадження справи 6/18/14-6/44/14)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кредобанк", м. Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна", с. Володимирівка, Якимівський район Запорізька область

про стягнення 2 374 788,64 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.09.2014 року ( суддя Місюра Л.С.) у справі № 908/1008/14-6/44/14 у задоволенні заяви ПАТ "Кредобанк" м. Львів, про забезпечення позову відмовлено. Позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" на користь Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" заборгованість по кредиту в сумі 2 205 393,75 грн., проценти за користування кредитом у сумі 124 794,72 грн., комісію в сумі 7 050,00 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 35 227,33 грн., пеню за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом у сумі 2 200,28 грн., пеню за несвоєчасну сплату комісії по договору в сумі 122,56 грн. та судовий збір у сумі 47 495,77 грн.

Відповідач з зазначеним рішенням суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зупинити провадження у даній справі до розгляду по суті Вищим господарським судом України касаційної скарги відповідача на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року у справі № 908/1008/14. Рішення господарського суду Запорізької області від 15.09.2014 року у даній справі в частині стягнення : пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 35 227,33 грн., пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в сумі 2 200,28 грн., пені за несвоєчасну сплату комісії по договору в сумі 122,56 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову у даній частині відмовити, в іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін. Крім того, просить судові витрати покласти на позивача.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує наступним. На його думку, місцевий господарський суд, при винесенні оскаржуваного рішення в частині стягнення пень помилково не застосував до спірних правовідносин положення статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України.

Відповідно до фактичних обставин, 21.12.2012 року між позивачем та відповідачем укладено Генеральний договір №G47/42 про здійснення кредитування, та того ж дня укладено Додатковий договір № №G47/42 про здійснення кредитування від 21.12.2012 року. Суд же, вирішуючи питання в частині стягнення пень за несвоєчасне повернення кредиту, за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом, за несвоєчасну сплату комісії по договору, безпідставно відмовив відповідачу у застосуванні норми статті 617 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

На підтвердження дії обставини непереборної сили (форс-мажор), відповідачем надано висновок Торгово-промислової палати України від 12.11.2013 року № 2758/05-4, яким підтверджено факт загибелі посіву соняшника належного ТОВ «Україна» на площі 170 гектарів.

Отже, апелянт вважає, що суд першої інстанції, акцентуючи увагу на недоведеності відповідачем вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, безпідставно не прийняв до уваги вказаний доказ, з огляду на те, що основним видом господарської діяльності відповідача є вирощування зернових та технічних культур, та те, що законодавець також вимагає належного доведення дії обставин непереборної сили та їх вплив на результати господарської діяльності особи, яка вчинила господарське правопорушення, та не звільнив відповідача від відповідальності у вигляді сплати пені.

Окрім того, апелянт вважає, що можливість застосування до спірних взаємовідносин між сторонами пункту 5 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу на даний час існує, оскільки, 03.07.2014 року відповідачем на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року, якою скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 13.05.2014 року про задоволення заяви відповідача і припинення провадження у даній справі, подано касаційну скаргу. Оскарження проведено у встановлений законом строк шляхом направлення касаційної скарги на адресу суду апеляційної інстанції, проте внаслідок порушення вимог ГПК України справа не була направлена до суду касаційної інстанції для перегляду, а натомість скерована до суду першої інстанції для подальшого розгляду, що створило певну колізію, щодо порушення права на касаційний перегляд справи, з огляду на те, що наслідки касаційного перегляду можуть суттєво вплинути на результати розгляду даної справи.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином і в установлений законом строк, доказом чого є повідомлення за №015514/2 про вручення 21.10.2014р. поштового відправлення (ухвали апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 13.10.2014р.) уповноваженій особі Товариства, яке міститься в матеріалах справи.

Представник позивача не заперечує проти слухання справи у відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

27.03.2014 року до господарського суду Запорізької області звернулося ПАТ "Кредобанк" з позовною заявою до ТОВ "Україна", в якій просило стягнути з відповідача на свою користь 2 374 788,64 грн. заборгованості, в тому числі: прострочена заборгованість за кредитом - 2 205 393,75 грн.; прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами - 124 794,72 грн.; прострочена комісія за адміністрування кредиту - 7 050,00 грн., пеня за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом - 2 200,28 грн.; пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту - 35 227,33 грн.; пеня по простроченій комісії за адміністрування кредиту - 122,56 грн. Також просило стягнути судовий збір у розмірі 47 495,77 грн.

13.05.2014 року від відповідача надійшла заява про припинення провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.05.2014 року провадження у справі № 908/1008/14 припинено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року ухвалу господарського суду Запорізької області від 13.05.2014 року у справі №908/1008/14 скасовано. Справу направлено до господарського суду Запорізької області для подальшого розгляду.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від14.07.2014 року прийнято справу № 908/1008/14 до подальшого розгляду; присвоєно їй номер провадження 6/18/14-6/44/14та призначено до розгляду.

24.07.2014 року відповідач надав відзив на позовну заяву позивача, в якому просив суд при винесенні рішення по даній справі звільнити його від відповідальності за порушення зобов'язання за спірним договором, оскільки, невиконання ним своїх зобов'язань за спірним договором сталося внаслідок дії обставин непереборної сили, які згідно висновку Торгово-промислової палати України від 12.11.2013 року № 2758/05-4, визнані як форс-мажорні.

24.07.2014 року відповідач надав заяву, в якій просив суд зупинити провадження у даній справі до розгляду по суті Вищим господарським судом України касаційної скарги на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року у справі № 908/1008/14.

05.09.2014 року позивач надав до господарського суду Запорізької області заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на грошові кошти ТОВ "Україна" в сумі 2 374 788,64 грн., які знаходяться на рахунку: п/р 260089625006973 в ПАТ "ПУМБ" та інших рахунках, що відкриті ТОВ "Україна" у банківських установах.

15.09.2014 року постановлено оскаржуване судове рішення. При цьому, задовольняючи позов суд виходив з того, що взяті на себе зобов*язання за кредитним договором відповідач не виконував належним чином, повернення кредиту, відповідно до графіку проводив несвоєчасно і не в повному обсязі, недотримувався строків сплати відсотків. Окрім того, відповідачем не доведено вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, 21.12.2012 року між позивачем та відповідачем укладено генеральний договір №G47/42 про здійснення кредитування ( надалі договір) , та того ж дня укладено додатковий договір № №G47/42 до договору ( надалі додатковий договір).

За умовами розділу 1 договору, позивач в межах встановленого ліміту кредитування надає відповідачу кредити (одноразові кредити, кредитні лінії, овердрафт, гарантії виконання зобов'язань відповідача, авалювання векселя /векселів відповідача) у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором та додатковим договором до цього договору, а відповідач зобов'язується повернути кредити, сплачувати проценти й комісії за користування ними, а також інші платежі, передбачені цим договором та додатковим договором.

Пунктом 2.1 додаткового договору передбачено, що сторони визначили максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією у розмірі 2 350 000,00 грн.

Пунктом 2.3 додаткового договору встановлено, що процентна ставка за кредитом становить 23,34% річних.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 2 300 000 грн. згідно меморіального ордеру № 34379348 від 26.12.2012 року та 50 000,00 грн. згідно меморіального ордеру № 37484 від 03.01.2013 року.

Згідно пункту 2.5 додаткового договору строк дії кредитної лінії включно до 20.12.2014 року.

При цьому, в додатку № 1 до додаткового договору сторонами узгоджено графік зменшення максимального ліміту заборгованості ( надалі графік).

Згідно графіка, до 20 серпня 2013 року та у подальшому до 20 числа кожного наступного місяця до 20 грудня 2014 року включно, відповідач мав сплачувати позивачу частину кредитних коштів.

Приписами частини 2 статті 1054 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Приписами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України унормовано, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 4.1 договору сторони домовились, що за надання та користування кредитними коштами відповідач сплачує позивачу проценти та комісії, визначені цим договором та додатковими договорами до цього договору, відповідно до діючих тарифів банку.

Пунктом 4.2 передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом факт/360" (фактична кількість днів у місяці, але, умовно, 360 днів у році) з моменту видачі кредиту до терміну, вказаного у додатковому договорі, але не довше терміну, вказаного в п.2.1.4 договору; або ж до дати звернення позивача із заявою до, зокрема, суду із вимогою про дострокове повернення суми кредиту та сплати процентів, комісії та інших належних до сплати за цим договором платежів.

Відповідно до пункту 9 додаткового договору, за надання кредиту відповідач щомісячно сплачує позивачу наступні комісії, встановлені тарифами банку: за розгляд кредитної заявки - 2350,00 грн. (0,10% від максимального ліміту заборгованості) ( п.9.1); за відкриття кредитної лінії - 8 225,00 грн. (0,35% від максимального ліміту заборгованості) ( .9.2); за управління кредитною лінією - 2 350,00 грн. (0,1% від максимального ліміту заборгованості ) ( п.9.3).

Пунктом 7.2 договору встановлено, що при неповерненні або несвоєчасному поверненні суми кредиту, відповідач на вимогу позивача повертає цю суму кредиту, збільшену на розмір індексу інфляції за весь час прострочення.

В пункті 10 додаткового договору передбачено, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу кредит у повному обсязі, сплатити комісії, проценти та інші платежі за цим договором, шляхом перерахування у безготівковій формі та/або внесенням готівки в касу позивача на рахунок № 29090127440281 в порядку і терміни, передбачені цим і додатковими договорами, але не пізніше строку дії кредитної лінії, вказаного в п.2.5 цього договору.

В пункті 11 додаткового договору передбачено, що у випадку неповернення кредиту у термін, вказаний у додатковому договорі до цього додаткового договору, і до дати його повернення, але не довше терміну дії кредитної лінії, вказаного в п.2.5 цього договору, нараховуються проценти за користування кредитними коштами ( у випадку застосування змінюваної процентної ставки - Маржа) нараховуються виходячи із ставки (Маржа), вказаної у п.2.3 цього договору, збільшеної на 2%, які відповідач зобов'язаний щомісячно сплачувати позивачу.

У пункті 5 договору сторони визначили, що погашення заборгованості за цим договором та додатковим договором здійснюється у наступній черговості: прострочені платежі по сплаті комісії за користування кредитом; прострочені платежі по сплаті процентів за користування кредитом; прострочені платежі по поверненню кредиту (основного боргу); строкові платежі по сплаті нарахованих комісій за користування кредитом, термін сплати яких наступає в поточному місяці; строкові платежі по сплаті нарахованих процентів за користування кредитом, термін сплати яких наступає в момент надходження коштів; строкові платежі по поверненню кредиту (основного боргу) за поточний місяць; проценти за користування кредитом, термін сплати яких наступає в поточному місяці; пеня, штраф та інші види неустойки; строкові платежі по поверненню кредиту (основного боргу) на наступний місяць /місяці.

Також вказаним пунктом договору визначено, що сторони не вправі самостійно змінювати встановлену черговість погашення заборгованості. У випадку надходження від відповідача коштів з призначенням платежу, яке порушує встановлений вище порядок надходження, позивач проводить погашення заборгованості відповідача відповідно до положень цього пункту, незалежно від вказаного відповідачем призначення платежу.

Статеттю 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодесу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, позивач виконав умови договору та додаткового договору належним чином, надав відповідачу на визначених умовах кредитні кошти, що підтверджується меморіальними ордерами № 34379348 від 26.12.2012 року на суму 2 300 000,00 грн. та №37484 від 03.01.2013 року на суму 50 000,00 грн. ( а.с. 30,31 т.1).

За умовами п.9.3.1 договору відповідач взяв на себе зобов'язання повертати кредит і сплачувати проценти за користування ним, а також інші платежі, передбачені цим договором та додатковим договором до цього договору.

Як убачається з наявних матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконував належним чином, повернення кредиту, відповідно графіку, проводив несвоєчасно в не в повному обсязі, не дотримувався строків сплати відсотків, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість по кредиту у розмірі 2 205 393,75 грн., по процентам за користування кредитом у сумі 124 794,72 грн. та зі сплати комісії у сумі 7 050 грн.

Перевіривши розрахунки основного боргу, відсотків та комісії, здійснені позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про їх обґрунтованість і правомірність.

Як убачається з матеріалів справи, пунктом 4.8 договору передбачено, що у випадку неповернення відповідачем кредиту/кредитів у термін, визначений цим договором та додатковим договором/додатковими договорами до нього, позивач має право застосувати до відповідача санкції, передбачені п.п.7.1,7.2 та 7.5 цього договору.

Зокрема, пунктом 7.1 договору встановлено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (повернення кредиту/кредитів, оплати процентів, комісій, інших платежів за цим договором та додатковим договором), відповідач на вимогу позивача сплачує йому пеню, зокрема, за зобов'язаннями у гривні - в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення за весь час прострочення.

Перевіривши розрахунки пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 35 227,33 грн., за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в сумі 2 200,28 грн. та за несвоєчасну сплату комісії по договору в сумі 122,56 грн., зроблені позивачем за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, дослідивши, надані суду докази, у тому числі банківські виписки, колегія суддів, також, погоджується з висновком місцевого господарського суду про визнання останніх обґрунтованими та правомірними.

Пунктом 5.9 договору встановлено, що позивач, у випадках, передбачених п.27 цього договору, має право вимагати дострокового повернення кредиту / кредитів, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим договором та додатковими договорами, про що письмово повідомляє відповідача.

Серед передбачених пунктом 2.7 договору обставин, за наявності яких позивач має право застосувати положення пункту 5.9 договору, зокрема, передбачено невиконання відповідачем зобов'язань, передбачених цим договором, додатковими договорами до цього договору та/або договорами, якими забезпечується виконання зобов'язань за цим договором; несвоєчасна сплата процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту).

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору та додаткового договору позивач надіслав відповідачу повідомлення - вимогу про повне дострокове погашення заборгованості № 27-1704/14 від 17.02.2014 року ( а.с. 32-33 т.1), про що свідчать копії: фіскального чеку поштового відділення № 3070 від 21.02.2014 року, списку № 35/Ц від 21.02.2014 року та опису вкладення у цінний лист від 21.02.2014 року ( а.с. 34,35 т.1).

З огляду на наведені норми права та обставини справи, колегія суддів, з урахуванням не надання відповідачем доказів сплати заборгованості по кредиту , по процентам, по комісії, погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по кредиту в розмірі 2 205 393,75 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 124 794,72 грн.; заборгованість по комісії в розмірі 7 050,00 грн. та про стягнення пені: за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 35 227,33 грн., за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом у сумі 2 200,28 грн. та за несвоєчасну сплату комісії у сумі 122,56 грн.

Щодо прохання відповідача про звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання за спірним договором, з посиланням на висновок Торгово-промислової палати України від 12.11.2013 року № 2758/05-4, як на доказ невиконання ним своїх зобов'язань, яким внаслідок дії обставин непереборної сили, визнані як форс-мажорні, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 617 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Статтею 217 Господарського кодексу України унормовано, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську - правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Як убачається з матеріалів справи, згідно виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 14.10.2013 року, основним видом економічної діяльності ТОВ "Україна" є вирощування зернових культур ( крім рису), бобових культур і насіння олійних культур ( а.с.69 т.1); згідно довідки АБ № 467945 з ЄДРПОУ видами діяльності за КВЕД-2010 за ТОВ "Україна" значаться: вирощування зернових культур ( крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; розведення великої рогатої худоби молочних порід; розведення свиней; допоміжна діяльність у рослинництві ( а.с. 71 т.1). Але, у висновку Торгово - промислової палати від 12.11 2013 року № 2758/05-4 зазначено про загибель лише посівів соняшнику на площі 170 га. Про загибель інших культур у висновку не вказано. Окрім того, у висновку зазначено про загибель посівів соняшнику тільки в 2013 році, але договір було укладено в 2012 році, згідно додатку № 1 максимальний ліміт заборгованості зменшувався згідно графіку з 20.08.2013 року до 20.12.2014 року ( а.с. 80 т.1), пеня нарахована за період з 18.09.2013 року по 17.03.2014 року. Також, слід зазначити, що в 2012-2013 року відповідач частково виконував обов'язки за договорами та проводив оплати, що свідчить про наявність у нього грошових коштів у 2013 році, що підтверджується платіжними дорученнями ( а.с. 81-104 т.1). крім цього, слід вказати, що кредитна лінія була відкрита відповідачу не під вирощування соняшнику.

Господарська діяльність проводиться на свій страх та ризик. Вирощування сільськогосподарських культур це ризиковий вид діяльності, і підприємство, яке вирішило для себе займатися цим видом діяльності повинно це усвідомлювати. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач не був позбавлений права застрахувати посіви соняшника.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, відповідач вільно укладав договір та погодився з умовами відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до пункту 9.3.3. договору сторони перебачили, що відповідач зобов'язаний негайно інформувати банк про виникнення будь-якого випадку та/або обставин, які б могли негайно вплинути на здійснення господарської діяльності, на фінансовий стан позичальника та його спроможність виконувати умови цього договору.

Проте, відповідачем не доведено ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду про інформування банк про наявність форс-мажорних обставин.

З огляду на наведені норми права та обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності.

Стосовно звернення позивача з заявою про забезпечення позову, колегія суддів, з урахуванням того, що матеріали справи підтверджують факт часткового виконання відповідачем своїх зобов'язань по кредитному договору, вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано не задовольнив останню, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що невжиття арешту на грошові кошти ТОВ «Україна» в сумі 2 374 788,64 грн. може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Твердження апелянта на те, що можливість застосування до спірних взаємовідносин між сторонами пункту 5 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу на даний час існує, оскільки, 03.07.2014 року відповідачем на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року, якою скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 13.05.2014 року про задоволення заяви відповідача і припинення провадження у даній справі, подано касаційну скаргу, не можуть бути підставою для зупинення провадження у даній справі до розгляду по суті Вищим господарським судом України касаційної скарги, оскільки спростовуються нормами чинного законодавства, а саме, у відповідності до приписів частини другої статті 105 Господарського процесуального кодексу України, постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Запорізької області від 15.09.2014 року у справі № 908/1008/14-6/44/14 слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, п.1) ч.1 ст. 103, ст. 105, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 15.09. 2014 року у справі №908/1008/14 (номер провадження справи 6/18/14-6/44/14) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 24.11.14

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.