Постанова

від 31.07.2013 по справі 5017/1811/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року Справа № 5017/1811/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого,судді Остапенка М.І. суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач) з участю представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення та постановугосподарського суду Одеської області від 30 квітня 2013 року Одеського апеляційного господарського суду від 11 червня 2013 року у справі№ 5017/1811/2012 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "САФТАШ" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 40 828,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2012 р. товариство з обмеженою відповідальністю "САФТАШ" звернулось до господарського суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 40 828, 73 грн., яка складається із 23 950,66 грн. основного боргу, 4 311,12 грн. пені, 3 007,87 грн. 3 % річних та 9 559, 08 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.04.2013 р. (суддя - Гут С.Ф.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 р. (головуючий - Савицький Я.Ф., судді - Гладишева Т.Я., Лавренюк О.Т.), позов задоволено частково.

Стягнено з відповідача на користь позивача 23 950, 66 грн. основного боргу, 1 798, 65 грн. пені, 2 983,06 грн. 3 % річних, 9 549,13 грн. інфляційних втрат та судові витрати.

В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 29.07.2009 р. між ТОВ "САФТАШ" (постачальник) та ФОП ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір поставки № 10/09, за умов якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених у даному договорі.

Відповідно до п. п. 3.1., 3.4. договору, передплата в розмірі 100 % проводиться протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку покупцеві, якщо інше не обумовлено сторонами додатково. Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

У п. 8.6. договору сторони погодили строк дії договору з моменту його підписання до 31.12.2009 р. Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін договору письмово не заявить про припинення даного договору за 30 (тридцять) днів до закінчення строку його дії.

На виконання умов договору, позивач за видатковою накладною № С-00000095 від 04.08.2009 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 157 037,86 грн. Як правильно було встановлено судами попередніх інстанцій, видаткова накладна № С-00000095 від 04.08.2009 р. містила в собі описку, однак була видана саме на підтвердження факту поставки товару за договором № 10/09 від 29.07.2009 р. про що свідчить наявна в матеріалах справи бухгалтерська довідка ТОВ "САФТАШ" від 13.08.2012 р. Також, висновком експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 7901/02 від 25.03.2013 р., який був складений відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджується, що підпис у видатковій накладній № С-00000095 від 04.08.2009 р. виконаний ОСОБА_3.

Проте, відповідач зобов'язання з оплати товару виконав частково, сплативши 60 300,00 грн. та повернув товар на суму 72 787, 20 грн., внаслідок чого у нього утворилася заборгованість в розмірі 23 950,66 грн.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за договором, у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 23 950,66 грн., яку і було правомірно стягнуто господарськими судами попередніх інстанцій.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 2 ст. 343 ГК України).

В силу п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 5.3. договору, при порушені строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Враховуючи викладене, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно здійснив перерахунок пені і визначив її в сумі 1 798, 65 грн.

Також, відповідно до положень ст. 625 ЦК України з відповідача правомірно стягнуто 3 % річних в сумі 2 983,06 грн., 9 549, 13 грн. інфляційних втрат.

Інші посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 30 квітня 2013 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11 червня 2013 року у справі за № 5017/1811/2012 - без змін.

Головуючий, суддя М. Остапенко Суддя П. Гончарук Суддя Л. Стратієнко