Ухвала

від 20.11.2014 по справі 2а-3745/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/30564/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року

у справі № 2а-3745/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маревен Фуд Україна»

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маревен Фуд Україна» (далі - позивач, ТОВ «Маревен Фуд Україна») звернулося до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 6 липня 2012 року № 13/0000110154, № 1277/0000140154.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 6 липня 2012 року № 13/0000110154, № 1277/0000140154.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 6 липня 2012 року № 13/0000110154 (зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість по деклараціям за період травень-червень 2011 року, серпень-грудень 2011 року і січень 2012 року у сумі 421281,35 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 299763,64 грн.), № 1277/0000140154 (зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість за деклараціями за червень 2011 року і січень 2012 року у сумі 44698,51 грн.), стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 26 червня 2012 року № 1659/15-4/35591588, про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 , пункту 200.1 пункту 200.4 статті 200 , пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого підприємством безпідставно визначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку по деклараціям з податку на додану вартість на суму 421281,35 грн. за період травень-червень 2011 року, серпень-грудень 2011 року і січень 2012 року та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового кредиту та податкового зобов'язання за червень 2011 року у сумі 21894,51 грн. і за січень 2012 року у розмірі 22804,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податкових накладних виписаних TOB «Папірус Сервіс», TOB «Мастер Спайс», TOB «Юнітріг», СПД ОСОБА_4, ДП «Укрспецекспертиза», TOB «Ліс Трейд», ТОВ «Юнітрейд-1000», оскільки правочини, укладені ТОВ «Маревен Фуд Україна» із значеними суб'єктами господарювання, не спрямовані на настання юридичних наслідків, а господарські операції з ними не є реальними.

Такі висновки ДПІ зробила на підставі отриманих даних про контрагентів позивача, а саме: ТОВ «Ліс Трейд» (код ЄДРПОУ 35921099, зареєстровано ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, стан 9 -«направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням»), ПП «Юнітрейд-1000» (код 36885350, зареєстровано у Голосіївському районі м. Києва ДПС, стан 8 -«до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням»), ТОВ «Мастер Спайс» (код 36432364, зареєстровано у Броварській ОДПІ Київської області, стан 9 -«направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням»), ТОВ «Юнітріг» (код 34902515, зареєстровано в ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про відсутність підтвердження відомостей); відносно СПД ОСОБА_4 і ДП «Укрспецекспертиза» внесено рішення про припинення та розпочато ліквідаційні процедури, а ТОВ «Папірус Сервіс»стан 14 -«визнано банкрутом».

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ТОВ «Папірус Сервіс» (Продавець) та TOB «Маревен Фуд Україна» (Покупець) укладений договір поставки від 1 січня 2010 року № 241, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність покупця канцелярські, господарські товари та офісне приладдя, а Покупець прийняти та оплатити Товар на умовах даного договору.

22 жовтня 2010 між ТОВ «Ліс Трейд»і TOB «Маревен Фуд Україна» укладений договір поставки № 166/10, предметом якого є поставка, монтаж стілажного обладнання.

24 листопада 2010 року між ПП «Юнітрейд -1000» (Підрядник) та TOB «Маревен Фуд Україна» (Замовник) укладений договір будівельного підряду № 2010, відповідно до умов якого Підрядник зобов'язався виконати роботи з виготовлення та монтажу металопластикових, алюмінієвих і скляних конструкцій, встановити дверні доводчики, а Замовник прийняти та оплатити виконані роботи.

21 лютого 2011 року між ТОВ «Мастер Спайс» (Постачальник) та TOB «Маревен Фуд Україна»(Покупець) укладений договір поставки № 2102, предметом якого було постачання спецій.

Крім того, між ТОВ «Юнітріг» і позивачем укладений договір купівлі-продажу від 1 червня 2011 року № Ю-58, за змістом якого останній зобов'язався передати у власність позивача дерев'яні піддони.

4 липня 2011року між ДП «Укрспецекспертиза» та TOB «Маревен Фуд Україна» укладений договір про надання послуг № 731/2011, відповідно до умов якого контрагент позивача зобов'язався забезпечити за плату участь у роботі інформаційно-консультативного семінару.

Як встановлено судаками першої та апеляційної інстанції, між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Експедитор) та TOB «Маревен Фуд Україна» (Замовник) укладений договір-доручення від 82011 № 08/07/11-4, предметом якого є надання послуг з організації перевезення особистим або орендованим вантажним транспортом.

На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи (податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт, сертифікати відповідності, відомості погоджених видів робіт, специфікації, сертифікат про проходження навчання, платіжні доручення, балансом підприємства), що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Поряд з цим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво харчових продуктів, не віднесених до інших угрупувань; оптова торгівля іншими продуктами харчування; інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля іншими роздрібними товарами; складське господарство; дослідження кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки.

Позивачем під час судового процесу надано копію експлуатаційного дозволу для потужностей об'єктів виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів від 13 квітня 2011 року №09112054, відповідно до якого позивач здійснює харчоконцентратну промисловість із виробництва макаронних виробів, макаронних виробів швидкого приготування, картопляне пюре, концентрати харчові приправи; копію Асортименту продукції про виготовленню продуктів харчування швидкого приготування та харчових концентратів; довідку про наявність і підприємства виробничого корпусу - складського приміщення площею 8359 м. кв. та оборотно-сальдової відомості на підтвердження наявності у позивача на балансі машин та обладнання.

Відтак, з урахуванням наведеного, попередні судові інстанції дійшли юридично правильного висновку про реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) позивачем у контрагентів з метою використання у господарській діяльності.

Слід зазначити і те, що висновки попередніх інстанцій щодо придбання позивачем товарів (робіт, послуг) у названих вище суб'єктів господарювання з метою використання у господарській діяльності не спростовуються відповідачем і в касаційній скарзі.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що на час здійснення господарських операцій з позивачем його контрагенти були відсутні за місцем реєстрації, відносно них було порушено процедуру банкрутства чи ліквідації.

Поряд з цим слід зазначити, що чинне законодавство не пов'язує право платника на відображення в складі податкового кредиту сум податку на додану вартість із фактичним знаходженням його контрагентів за місцем реєстрації та перебування останніх після вчинення господарської операції у стані банкрутства чи ліквідації. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

При цьому, Вищий адміністративний суд України вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ доводи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України .

Суд акцентує увагу також на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Ю.І. Цвіркун

В.П. Юрченко