Постанова

від 25.11.2014 по справі 826/16134/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25 листопада 2014 року 08:10 № 826/16134/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Дмитрієвій В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Управління баштових кранів" Публічного акціонерного товариства "Будмеханізація" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Дочірнього підприємства «Управління баштових кранів «Публічного акціонерного товариства «Будмеханізація» (надалі-позивач/ДП «Управління баштових кранів «ПАТ «Будмеханізація») до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі-відповідач/ДПІ у Оболонському р-н ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд:

1. Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №0008312201 від 07.07.2014 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2014 р. провадження у справі було відкрито та призначено до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд задовольнити їх з підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0008312201 від 07.07.2014 р. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

В судове засідання з'явився представник відповідача, який проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить суд в їх задоволенні відмовити з підстав викладених в письмових запереченнях, зокрема зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно та з дотриманням норм чинного законодавства.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до положень ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), справа розглядається в письмовому провадженні на підставі наявних в матеріалах справи документів

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП «Управління баштових кранів «ВАТ «Будмеханізація» (правонаступником якого є ДП «Управління баштових кранів «ПАТ «Будмеханізація») зареєстроване 07.03.1997 р. Мінською районною державною адміністрацією (свідоцтво про державну реєстрацію №05925). Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 25.03.1997 р. за №10-119/КОД.

Згідно з реєстраційними даними основними видами діяльності позивача визначено: ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; установка та монтаж машин і устаткування; будівництво житлових і нежитлових будівель; інші будівельно-монтажні роботи; інші спеціалізовані будівельні роботи; оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; вантажний автомобільний транспорт; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; надання в оренду вантажних автомобілів; надання в оренду будівельних машин і устаткування; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами.

Так, у період з 04.06.2014 р. по 11.06.2014 р. на підставі наказу №1098 від 04.06.2014 р. (надалі-Наказ №1098) та направлення №1160/22 від 04.06.2014 р. виданих ДПІ у Оболонському р-н ГУ Міндоходів у м. Києві, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту ДПІ у Оболонському р-н ГУ Міндоходів у м. Києві Стесіною І.В., згідно ст.20, пп.78.1.1 п.78 ст.78 Податкового кодексу України (надалі-ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ДП «Управління баштових кранів» «ВАТ «Будмеханізація» (код ЄДРПОУ 04012856) по взаємовідносинах з ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД» (код ЄДРПОУ 38385065) за період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р.

За результатами проведеної перевірки ДПІ у Оболонському р-н ГУ Міндоходів у м. Києві було складено акт №646/26-54-22-01/04012856 від 18.06.2014 р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Управління баштових кранів «ВАТ «Будмеханізація» (код ЄДРПОУ 04012856) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД» (код ЄДРПОУ 38385065) за період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р. (надалі-Акт №646), в якому було зафіксовано про встановлені порушення позивача, зокрема:

- порушення п.198.6 ст.198, пп.200.1 та пп.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого ДП «Управління баштових кранів «ВАТ «Будмеханізація» занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у розмірі 600 014,00 грн. за лютий 2014 р.;

- відповідно до вимог ст.134 ПК України у ДП «Управління баштових кранів «ВАТ «Будмеханізація» відсутнє право на формування витрат по операціях з ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД» за лютий 2014 р.

На підставі Акту №646, відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0008312201 від 07.07.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 900 021,00 грн. (з яких 600 014,00 грн. - за основним платежем та 300 007,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погоджуючись із прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням №0008312201 від 07.07.2014 р., позивачем 17.07.2014 р. було подано до Головного управління Міндоходів у м. Києві скаргу №389.

Розглянувши подану позивачем скаргу №389, Головним управління Міндоходів у м. Києві було прийнято рішення №8351/10/26-15-10-06-15 від 05.09.2014 р. про результати розгляду первинної скарги, яким оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0008312201 від 07.07.2014 р. було залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим Головним управлінням Міндоходів у м. Києві рішенням про залишення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0008312201 від 07.07.2014 р. без змін, а первинної скарги без задоволення, позивачем було повторно подано до Державної фіскальної служби України скаргу №515 на податкове повідомлення-рішення №0008312201 від 07.07.2014 р.

Розглянувши подану позивачем повторну скаргу №515, Державною фіскальною службою України прийнято рішення №4413/6/99-99-10-01-15 від 02.10.2014 р., яким оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0008312201 від 07.07.2014 р. було аналогічно залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що порушує права та законні інтереси позивача, останній звернулося до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД» було укладено договір поставки №2702-2014 р. від 27.02.2014 р. (надалі-Договір №2702-2014), відповідно до якого, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю олію соняшникову нерафіновану наливну, що відповідає по якості ДСТУ 4492:2005: «Олія соняшникова нерафінована», а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити Постачальникові його вартість. В той же час, сторонами було підписано специфікацію №1 та укладено додаткову угоду до Договору №2702-2014.

Відповідно до п.1.2 Договору №2702-2014 поставка товару відбувається на підставі специфікацій до цього договору, які підписуються повноважними представниками сторін, та є невід'ємною частиною цього договору, в яких сторонами узгоджується ціна, кількість, умови поставки, умови оплати, інші необхідні умови поставки конкретного погодженого об'єму товару.

Пунктом 1.3 Договору №2702-2014 визначено, що поставка товару здійснюється партіями. Партія товару - кількість товару, що поставляється Постачальником на підставі однієї видаткової накладної або товарно-транспортної чи залізничної накладної. Погоджений об'єм - погоджена Постачальником та Покупцем кількість товару, що поставляється згідно відповідної специфікації до цього договору. Об'єм в залежності від кількості товару поставляється як однією, так і декількома партіями.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, підтвердження виконання сторонами умов Договору №2702-2014 позивачем було надано до суду податкову накладну №16 від 28.02.2014 р. на суму 3 600 085,00 грн. виписану ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД».

В той же час, в якості додаткових доказів, позивачем було надано до суду видаткову накладну №20 від 28.02.2014 р. та рахунок на оплату №17 від 28.02.2014 р. на суму 3 600 085,00 грн.

Водночас, в якості доказів оплати за поставлений товар згідно Договору №2702-2014 позивачем було надано до суду платіжні доручення.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р. ДП «Управління баштових кранів «ВАТ «Будмеханізація» задекларовано податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 717 218,00 грн. Проте, перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.02.214 р. по 28.02.2014 р. встановлено його заниження на 600 014,00 грн.

Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В пп. «б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Водночас, п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Так, згідно п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, аналіз вищенаведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Водночас, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі-Закон №996). Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996) (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку (надалі-Положення №88) (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що дане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі

первинних документів можуть складатися зведені документи (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

В той же час, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р. зазначено, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Так, суд звертає увагу на те, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2014 р. було витребувано від позивача документи які посвідчують реальність здійснюваних господарських операцій у період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р. з ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД», зокрема: належним чином завірені копії наступник документів (або письмові пояснення із зазначенням причин неможливості їх надання): докази передачі документів по взаємовідносинам з Контрагентом за лютий 2014 р. адвокатові ОСОБА_3; договір про надання правової допомоги між ОСОБА_3 та позивачем від 05.05.2014 р.; належні докази (у вигляді письмових пояснень з доданими до них первинними розрахунковими документами, документи бухгалтерського обліку і звітності, внутрішніми організаційно-розпорядчими документами підприємства, тощо), наявності фізичних, технічних та технологічних можливостей у позивача та його контрагентів фізичних, технічних та технологічних можливостей (матеріально-технічної бази) (в тому числі власних/орендованих виробничих, офісних приміщень, транспортних засобів, інших основних засобів), трудових ресурсів, необхідних для здійснення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської діяльності, зокрема (але не виключено): наявність кваліфікованого персоналу, наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності; інші документи, які на думку позивача підтверджують протиправність дій відповідача та реальність господарських операцій з контрагентами.

Так, на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2014 р., позивачем було надано до суду документи, які на думку останнього посвідчують реальність господарських операцій з ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД» у період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р.

Однак, суд критично ставиться до наданих позивачем документів, більше того, суд погоджується з доводами відповідача щодо фіктивності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД», з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ДП «Управління баштових кранів «ВАТ «Будспецмеханізація» та ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД» у перевіряємий період було укладено Договір поставки №2702-2014.

Так, п.1.2 Договору №2702-2014 р. визначено, що поставка товару відбувається на підставі специфікацій до цього договору, які підписуються повноважними представниками сторін, та є невід'ємною частиною цього договору, в яких сторонами узгоджується ціна, кількість, умови поставки, умови оплати, інші необхідні умови поставки конкретного погодженого об'єму товару.

Як вбачається з укладеної до Договору №2702-2014 специфікації №1, що підтверджено в судовому засіданні представником позивача ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД» поставило позивачу 410,50 т. нерафінованої соняшникової олії вартістю 8 770,00 грн./т., на загальну суму 3 600 085,00 грн. в тому числі ПДВ 600 014,17 грн.

В той же час, як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, з метою подальшої реалізації, поставленої ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД» соняшникової олії, ДП «Управління баштових кранів «ВАТ «Будмеханізація» було укладено з ТОВ «Інарні» договір комісії №27022014 від 27.02.2014 р. (надалі-Договір комісії №27022014), відповідно до якого Комітент доручає, а Комісіонер зобов'язується за дорученням Комітента за плату здійснити від свого імені та за рахунок Комітента наступні юридично значимі дії, зокрема: здійснювати реалізацію на експорт з України товар, що належить Комітенту; укладати експортні договори (контракти) купівлі-продажу, оформляти і підписувати інші необхідні для здійснення продажу документи в інтересах Комітента, а також діяти в інтересах Комітента в рамках вже укладених зовнішньоекономічних експортних контрактів; укладати договори (митного оформлення продукції) з підприємствами (брокерами), що мають свідоцтва про визнання підприємства декларантом; інші дії, пов'язані з вищевказаними операціями, необхідні для виконання доручень Комітетнта.

Так, ДП «Управління баштових кранів «ВАТ «Будмеханізація» на підставі укладеного Договору комісії №27022014 згідно Акту прийому-передачі від 28.02.2014 р. соняшникову олію у кількості 410,50 т. було передано ТОВ «Інарні».

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Інарні» на підставі укладеного з ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД» договору відповідального зберігання №2201-2014 від 22.01.2014 р. (надалі-Договір відповідального зберігання №2201-2014), згідно Акту здачі-приймання майна від 28.02.2014 р. передало останньому на зберігання олію соняшникову нерафіновану у кількості 833,68 т.

Так, суд критично ставиться до наданих позивачем додаткових документів, зокрема актів повернення майна до Договору відповідального зберігання №2201-2014 та товарно-транспортних накладних, так як з наданих документів, неможливо встановити відповідність актів повернення майна товарно-транспортним накладним. Більше того, суд звертає увагу, що кількість олії, що поверталася від Зберігача ТОВ «Інарні» у актах повернення майна та товарно-транспортних накладних різна.

В той же час, суд критично ставиться до доводів позивача та наданих останнім доказів подальшої реалізації соняшникової олії нерезиденту Компанії «Oleos Traiding Limited», з огляду на наступне.

Як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, що підтверджено також в судовому засідання представником позивача, з метою подальшої реалізації соняшникової нерафінованої олії на експорт, ТОВ «Інарні» було укладено з нерезидентом Компанією «Oleos Traiding Limited» експортний контракт №0403/01 від 04.03.2014 р. (надалі-Експортний контракт №0403/01). Зокрема, з наявного в матеріалах справи звіту Комісіонера №7/05/14 вбачається, що останнім було реалізовано нерезиденту Компанії «Oleos Traiding Limited» соняшникової нерафінованої олії у кількості, що становить 569,340 т.

В той же час, в якості додаткових доказів подальшої реалізації соняшником олії нерезиденту Компанії «Oleos Traiding Limited», позивачем було надано до суду вантажно-митну декларацію №501010000/2014-000965 від 19.04.2014 р.

Однак, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення сторін, суд критично ставиться до доводів позивача, на рахунок реальності господарських операцій щодо подальшої реалізації соняшникової олії, адже як вбачається з матеріалів справи, що підтверджено в судовому засіданні представником позивача, згідно специфікації №1 до Договору 2702-2014 ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД» поставило позивачу соняшникової олії у кількості 410,50 т., в такій же кількості даний товар було передано ТОВ «Інарні», однак з наявного в матеріалах справи звіту Комісіонера №7/05/14, вбачається, що останнім було реалізовано нерезиденту Компанії «Oleos Traiding Limited» соняшникової олії у кількості більшій ніж було фактично отримано від позивача, а саме у кількості 569,340 т., при цьому, чітких пояснень на рахунок того, яким чином Комісіонером було реалізовано товару у кількості більшій ніж фактично було отримано від ДП «Управління баштових кранів «ВАТ «Будмеханізація», представник позивача суду надати не зміг.

Крім того, суд не приймає до уваги в якості належних доказів реалізації соняшникової олії нерезиденту Компанії «Oleos Traiding Limited» надану до матеріалів справи вантажно-митну декларацію №501010000/2014-000965 від 19.04.2014 р., так як з даної вантажно-митної декларації вбачається, що кількість експортованої соняшникової олії становить 568 771 кг, що не відповідає фактично отриманій позивачем від ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД».

Більше того, суд вважає на необхідне звернути увагу, що в даній вантажно-митній декларації, взагалі відсутні будь-які посилання на Договір комісії №27022014, укладений Комісіонером з ДП «Управління баштових кранів «ВАТ «Будмеханізація», що виключає можливість суду встановити відповідно до якого договору відбувалася дана поставка. При цьому, суд також звертає увагу, на те, що Експортного контракту №0403/01 укладеного ТОВ «Інарні» з нерезидентом Компанією «Oleos Traiding Limited» позивачем до суду не надано.

В той же час, в п.3.1 Договору №2702-2014 сторони погодили, що постачання товару здійснюється Постачальником на умовах EXW згідно правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р., за винятком застережень, прямо передбачених цим договором. Місце поставки кожної окремої партії товару зазначається в специфікаціях до цього договору, які є невід'ємними його частинами (п.3.2 Договору №2702-2014).

Водночас, відповідно до укладеної додаткової угоди до Договору №2702-2014, сторони домовились, що постачання товару здійснюється Постачальником на умовах DDP, згідно Правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р., за винятком застережень прямо передбачених цим договором.

Однак, як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, що підтверджено в судовому засіданні поясненнями позивача, умови поставки визначені в додатковій угоді до Договору №2702-2014 ДП «Управління баштових кранів «ВАТ «Будмеханізація» не виконувались, поставка товару здійснювалась на умовах визначених в специфікації №1 до Договору №2702-2014.

Відповідно до умов EXW визначених правилами ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р. - продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

Так, суд звертає увагу, що права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників визначають Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р. (надалі - Правила №363).

Так, п.11.1 р.11 Правил №363 визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

В п.11.4 та п.11.5 р.11 Правил №363 визначено, що оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

В п.11.6, п.11.7 та п.11.8 р.11 Правил №363 передбачено, що після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної).

В п.11.6 р.11 Правил №363 передбачено, що час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до п.8.25 і п.8.26 цих Правил, зокрема:

- час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

- вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Поряд із цим, у п. 186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп. «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема п.2 специфікації №1 до Договору №2702-2014, Продавець зобов'язаний передати, а Покупець прийняти товар у строки з 27.02.2014 по 28.02.2014 р., на умовах EXW, м. Харків, вул. Золочівська, буд.1, згідно офіційних правил тлумачення торгівельних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р.

Однак, на підтвердження факту поставки за укладеним Договором №2702-2014, встановлені Правилами №363 документи, такі як: товарно-транспортні накладні, маршрутні листи, позивачем до суду надано не було, як і не надано жодної інформації щодо наявності власного чи орендованого транспорту, що в свою чергу свідчить про відсутність реальності господарських правовідносин між ДП «Управління баштових кранів» «ВАТ «Будмеханізація» та ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД» з поставки соняшникової нерафінованої олії.

Відповідно до п.3.5 Договору №2702-2014 приймання товару по кількості і якості здійснюється в порядку і на умовах, визначених Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за якістю і кількістю №П-6 та №-7.

Пунктом 3.7 Договору №2702-2014 визначено, що кожна поставка повинна супроводжуватись наступними документами, зокрема: рахунок-фактура; видаткова накладна; податкова накладна та якісне посвідчення заводу-виробника.

Товар передається Постачальником і приймається Покупцем за якістю - відповідно до ДСТУ 4492:2005 та згідно якісного посвідчення виданого виробником товару.

Проте, як вбачається з матеріалів справи жодних якісних посвідчень заводу-виробника, сертифікатів якості позивачем до суду не надано.

Поряд із цим, суд критично ставиться на посилання представника позивача на рахунок того, що сама собою наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, оскільки наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована встановленими судом обставинами, від так надані позивачем документи не посвідчують реальність існування господарських відносин між позивачем та ТОВ «Укрінвесальянс ЛТД».

Крім того, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та його контрагентам доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Так, суд не приймає до уваги, наданий позивачем розрахунок позитивного фінансового результату від здійснення операцій з придбання товару з подальшою реалізацією товару на експорт №493 від 07.11.2014 р., з якого вбачається, що доходи позивача від реалізації товару складає 8 551,21 грн., так як з даного розрахунку неможливо встановити яким чином вираховувалась сума доходу.

Натомість, як встановлено судом підчас розгляду адміністративної справи, що підтверджено в судовому засіданні представником позивача, згідно Договору №2702-2014 ДП «Управління баштових кранів «ВАТ «Будмеханізація» придбало нерафіновану соняшникову олію за ціною 8 770,00 грн./т. (що еквівалентно 879 доларам США), а реалізувало даний товар по ціні, що становить 860 доларів/т., тобто за ціною нижче ніж було придбано, з чого вбачається відсутність будь-якої ділової мети, оскільки фактично господарська діяльність направлена на отримання збитків, та була відображена в первинних документах виключно для отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами відповідача, щодо фіктивності господарських операцій позивача з ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД», які фактично не мали реального характеру, оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені господарськими операціями між позивачем та його контрагентом ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД», за перевіряємий період, не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій наявністю господарської мети, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову позивача та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 07.07.2014 р. №0008312201.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір на користь Позивача не відшкодовується.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства «Управління баштових кранів» Публічного акціонерного товариства «Будмеханізація» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відмовити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Управління баштових кранів» Публічного акціонерного товариства «Будмеханізація» (адреса: 04209, м. Київ, вул. Лебединська, 2, код ЄДРПОУ 04012856) суму судового збору у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: «Судовий збір за розгляд Окружним адміністративним судом м. Києва адміністративної справи №826/16134/14».

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б.В. Санін