Постанова

від 01.12.2014 по справі 917/1525/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2014 р. Справа №917/1525/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Горбачова Л.П., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Назаренко В.К., дов. №8 від 02.01.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП", м. Київ (вх. №3668 П/3-12)

на рішення господарського суду Полтавської області від 07.10.2014 по справі №917/1525/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз", м. Кременчук Полтавської області

про стягнення 64213,55 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.10.2014 року по справі №917/1525/14 позов задоволено частково. Провадження у справі припинено в частині стягнення основного боргу за Договором в розмірі 21822,00 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП" 3% річних в розмірі 9450,42 грн., інфляційні втрати в розмірі 9440,98 грн., а також витрати на сплату судового збору в розмірі 1827,00 грн. В частині стягнення пені в розмірі 45322,15 грн., витрат на поштові та транспортні послуги в розмірі 799,00 грн., витрат на адвокатські послуги в розмірі 14 230,00 грн. у позові відмовлено.

Позивач - ТОВ "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП" з рішенням суду першої інстанції по справі №917/1525/14 в частині відмови у стягненні пені в розмірі 45322,15 грн., адвокатських послуг в розмірі 14230,00 грн. та поштово-транспортних витрат в сумі 799,00 грн. не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення в частині відмови у позові скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.11.2014.

Відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу в яких з наведеними позивачем доводами не погоджується, вважає їх безпідставними, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

13.11.2014 позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про проведення судового засідання за участю представника позивача адвоката Пономаренко Г.О. в режимі відеоконференції в Крюківському районному суді м. Кременчука Полтавської області.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 клопотання ТОВ "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було задоволено. Повідомлено сторони, що розгляд справи №917/1525/14 в режимі відеоконференції відбудеться 24.11.2014 року о 12-00 год. у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, пр. Правди 13 , 1-й поверх., каб. №131. Також доручено Крюківському районному суду м. Кременчука Полтавської області забезпечити проведення відеоконференції у справі №917/1525/14.

Представник позивача (адвокат Пономаренко Г.О.), яка мала намір примати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, до Крюківського районного суду м. Кременчука у призначений для проведення судового засідання в режимі відеоконференції час, не з'явилась, про причини нез'явлення місцевий районний суд та суд апеляційної інстанції не повідомила. Відсутність представника позивача була підтверджена в телефонному режимі відповідальною особою за проведення судових засідань в режимі відеоконференції Крюківського районного суду м. Кременчука Бутченко М.П.

Факт повідомлення позивача про час та місце розгляду справи підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №610221388430 від 18.11.2014, що міститься в матеріалах справи.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача про час та місце розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою господарським судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути справу по суті в судовому засіданні 24.11.2014 року за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 01.12.2010 між ТОВ "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП" (Експедитор) та холдинговою компанією "АвтоКрАЗ" у формі ВАТ (що в подальшому реорганізовано на ПАТ "АвтоКрАЗ", Клієнт) було укладено Договір транспортного експедирування №10/12-02, відповідно до умов якого клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта організувати виконання визначених Договором послуг, пов"язаних з перевезенням вантажів у міжміському та міжнародному сполученні автомобільним транспортом відповідно до узгоджених сторонами Заявок.

За умовами п. 3.1.7. сторони погодили, що єдиним підтвердженням належного виконання сторонами умов цього договору є підписання уповноваженими представниками сторін Акту виконаних робіт, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.1 договору, платежі та взаємні розрахунки за виконання доручення Клієнта виконується відповідно до виставленого рахунку, попередньо узгодженого по ціні.

Також, за змістом п.4.2. договору, рахунки експедитора підлягають оплаті протягом 10 банківських днів з моменту доставки вантажу в пункт призначення.

Матеріали справи також свідчать, що для здійснення позивачем експедирування по конкретним маршрутам, між сторонами були укладені додаткові угоди №19 від 21.06.13р., №20/1 від 05.07.13р.,31.07.13р., №21 від 10.07.13р., №22 від 11.07.13р., №22/1 від 31.07.2013, №17 б/д, №23 від 07.08.13р., № 23 б/д, №22 від 30.01.2014р. відповідно до яких сторони узгодили маршрут пересування та вартість перевезення. (а.с. 23-27)

Як стверджує позивач, свої обов'язки за договором щодо надання відповідачу транспортно-експедиційних послуг ним виконані належним чином, про свідчать складені та підписані рахунки-фактури та акти здачі -прийняття робіт (надання послуг). (а. с. 28-44).

15.11.2013 позивачем відповідачу було направлено претензію з вимогою оплатити вартість послуг та акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2012 по 15.11.2013.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що за отримані послуги відповідач розрахувався частково, сума боргу в розмірі 21822,00 грн., станом на 10.07.2014 залишилась відповідачем несплаченою.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 21822,00 грн., а також нарахованих 3% річних в розмірі 9450,42 грн., інфляційних втрат в розмірі 9440,98 грн., пені в розмірі 45322,15 грн., в зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання. Також позивач просив суд стягнути з відповідача 799,00 грн. витрат на поштові та транспортні послуги, витрати на адвокатські послуги в розмірі 14 230,00 грн. та 1827,00 грн. судового збору.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з того, що виконання позивачем послуг з перевезення вантажу повністю підтверджується матеріалами справи, а відповідач своїми діями порушив умови договору щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг. Оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач суму основної заборгованості сплатив, провадження у справі в частині стягнення основного боргу за договором в розмірі 21822,00 грн. судом було припинено. В той же час, посилаючись на приписи ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 9450,42 грн., інфляційних втрат в розмірі 9440,98 грн., а також витрат на сплату судового збору в розмірі 1827,00 грн. В частині стягнення пені в розмірі 45322,15 грн., витрат на поштові та транспортні послуги в розмірі 799,00 грн., витрат на адвокатські послуги в розмірі 14 230,00 грн. у позові було відмовлено.

Колегія суддів з даним висновком місцевого господарського суду погоджується та зазначає наступне.

Згідно ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.ст. 931, 932 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортну експедиторську діяльність» факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. При цьому перелік таких документів не є вичерпним. Тобто до комплекту документів, що підтверджують факт надання послуг, крім товарно-транспортної накладної, належать і подорожні листи, і акти здачі-приймання виконаних робіт, в яких чітко зазначений маршрут здійснення перевезень.

Так, факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо надання транспортно-експедиційних послуг підтверджується виставленими позивачем відповідачу рахунками №1822 від 17.07.22013 на 19800,00 грн., №1847 від 18.07.13р. на 10150 грн., №1843 від 19.07.13р., №1845 на 10150грн. від 19.07.13р., №1829 на 32172грн., №1846 від 26.07.13р. на 15000грн.,№1848 від 24.07.13р. на 10150грн., №1831 від 23.07.13р. на 24000грн.,№1856 від13.08.13р. на 10150грн., №1855 від 12.08.13р. на 10150грн.,№1854 від 15.08.13р. на 24000грн., №1853 від 13.08.13р. на25000грн., №1852 від 13.08.13р. на 25000грн.,№1865 від 16.08.13р. на 10000грн., №1936 від 04.02.14р. на 17950грн. на загальну суму 48000грн.

Також, на підтвердження належного виконання умов договору та прийняття такого виконання відповідачем, позивачем надані до суду Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплені печатками підприємств.(а.с. 28-44)

До того ж, колегія суддів враховує наявний в матеріалах справи акт звірки розрахунків між сторонами за період з 01.01.2012 по 07.04.2014 з вивіреним сальдо на користь позивача в розмірі 115822,00 грн., який приймається колегією суддів до уваги в якості доказу на підтвердження наявності у відповідача заборгованості, в тому числі станом на 01.01.2012 в розмірі 48000,00 грн., а також разом з іншими документами - рахунками-фактури та актами приймання-здачі робіт (надання послуг).

Таким чином, за умови, що наявні матеріали справи свідчать про отримання відповідачем послуг на перевезення вантажу (що визнається самим відповідачем та жодним чином не спростовується), а також враховуючи, що надання послуг позивачем підтверджується належними доказами, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 21822,00 грн. є правомірними та підтвердженими належними доказами.

Як свідчать матеріали справи, під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач повідомив суд про погашення заборгованості за спірним договором, на підтвердження чого надав суду платіжні доручення за період з 21.05.2014р. по 08.09.2014р., призначення платежу за якими свідчить про здійснення відповідачем розрахунків за експедиторські послуги по перевезенню вантажу згідно договору №10/12-02 від 01.12.2010.

У зв'язку з цим, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 21822,00 грн. правомірно було припинено судом першої інстанції.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Так, пунктом 6.1.1 договору закріплено, що сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором відповідно до його умов, чинного законодавства України та міжнародних Конвенцій.

У зв'язку з цим, позивач наполягав на стягненні з відповідача на свою користь пені в розмірі 45322,15 грн., 3% річних в розмірі 9450,42 грн. та інфляційних втрати в сумі 9440,98 грн.

Так, щодо заявленої до стягнення пені в розмірі 45 322,15 грн. за період з 01.01.2012р. по 21.05.2014р., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу пункту 4 статті 231 зазначеного Кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Водночас частина 3 статті 549 Цивільного кодексу визначає те, що пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З правового аналізу зазначених вище норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити договором неустойку, що стягується за прострочення зобов'язання.

Відповідно до п. 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у разі порушення грошового зобов'язання обов'язок сплатити неустойку виникає, якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства.

До того ж, статтею 547 ЦК України встановлено форму правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання. Так, зокрема, нормами вказаної статті встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Проте, як свідчать матеріали справи, під час укладення Договору транспортного експедирування №10/12-02 від 01.01.12.2010 застосування такого виду неустойки як пеня за порушення виконання зобов'язання, сторонами не встановлювалось. У зв'язку з цим, колегія суддів зазначає про безпідставність позовних вимог в частині нарахування та стягнення з відповідача пені в розмірі 45 322,15 грн.

До того ж, колегія суддів зазначає, що Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", на який посилається заявник апеляційної скарги, як на підставу нарахування пені, визначає лише обмеження щодо розміру та строків нарахування такого виду неустойки як пеня, стягнення якої сторони повинні передбачити в договорі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування суми річних та інфляційних втрат, колегія суддів визнає обґрунтованість висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 9450,42 грн. та інфляційних втрати в сумі 9440,98 грн., оскільки вони матеріально та документально обґрунтовані, а також відповідають відносинам, які склалися між сторонами.

Також, звертаючись до господарського суду, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь судові витрати, а саме: поштові та транспортні витрати в сумі 799,00 грн. та адвокатські послуги в розмірі 14 230,00 грн.

На підтвердження заявлених вимог, позивачем до суду першої інстанції були надані наступні документи:

- Договір про надання правової допомоги від 04.04.2014р., укладений між адвокатом Пономаренко Г.О. та ТОВ "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП";

- копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №287/178 Пономаренко Г.О.;

- Ордер ПТ №023885 від 21.07.2014 на надання правової допомоги;

- фіскальні чеки на придбання бензину А95 від 04.06.2014 на суму 319,80 грн., на суму 320,00 грн. від 20.05.2014р.;

- квитанція від 28.05.2012 на суму 3 грн.;

- експрес накладні ТОВ "Нова пошта";

- фіскальний чек «Укрпошти» №8920 від 15.11.2013 на суму 14,64 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача поштових та транспортних витрат в сумі 799,00 грн., суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст. 44 ГПК України, дійшов висновку про те, що надані позивачем фіскальні чеки на придбання бензину А95 на суму 319,820 грн., на суму 319,80 грн. від 04.06.2014р., 20.05.2014р., не є належними доказами по справі, оскільки судові засідання були призначені до розгляду на 16.09.2014р., 25.09.2014р., 07.10.2014р., а тому надані позивачем фіскальні чеки не підтверджують витрати, що понесені позивачем у зв'язку із розглядом справи №917/1525/14.

Також, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат за оплату послуг адвоката Пономаренко Г.О., оскільки на час розгляду справи по суті, позивачем не було надано належних доказів щодо здійснення такої оплати.

Дослідивши наявні матеріали справи, а також враховуючи заперечення позивача, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №17 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Таким чином, вказаними приписами чітко зазначено - які витрати законодавець відносить до судових, а також конкретизовано поняття інших витрат. Так, зокрема, вказаними роз'ясненнями встановлено, що до інших витрат відносяться витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Як свідчать матеріали справи, явка сторін в судові засідання суду першої інстанції, що відбувались 16.09.2014, 25.09.2014, 07.10.2014 обов'язковою не визнавалась. Надані позивачем документи, а саме, фіскальні чеки на придбання бензину від 04.06.2014 на суму 319,80 грн., від 20.05.2014р. на суму 320,00 грн., експрес накладні ТОВ "Нова пошта", квитанція від 28.05.2012 на суму 3 грн., фіскальний чек «Укрпошти» №8920 від 15.11.2013 на суму 14,64 грн. не можуть бути визнані колегією суддів в якості судових витрат по справі, оскільки заявником не доведено, що витрати, на поштові та транспортні послуги, понесені позивачем, мають обов'язковий причинний зв'язок із заявленою до стягнення заборгованістю, що є предметом позовних вимог, а тому, судом першої інстанції правомірно було відмовлено у їх стягненні.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом оправи.

Вказаній нормі Конституційний Суд у своєму рішенні № 6-рп/2013 від 11.07.2013 року дав офіційне тлумачення.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

Отже, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Як правомірно було зазначено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем під час розгляду справи не було надано місцевому господарському суду відповідних фінансових документів на підтвердження оплати позивачем послуг, наданих адвокатом Пономаренко Г.О.

Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі статтею 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, дослідженням матеріалів справи встановлено, що звертаючись до відповідача з вимогою про стягнення витрат за оплату послуг адвоката Пономаренко Г.О. в розмірі 14 230,00 грн., позивач з початку порушення провадження у справі, а саме, з 25.07.2014 та до моменту прийняття рішення по справі, а саме, 07.10.2014 доказів здійснення такої оплати за послуги адвоката суду не надав, хоча і мав таку об'єктивну можливість.

Матеріали справи свідчать про те, що ухвалою суду від 25.07.2014 про порушення провадження по справі, позивача було зобов'язано в порядку ст.ст. 32-34, 36 ГПК України надати суду докази, що стосуються предмету спору. Також, наявними матеріалами підтверджується, що розгляд справи двічі відкладався судом першої інстанції для надання можливості сторонам подати додаткові докази по суті заявлених вимог.

Проте, позивач таким правом не скористався та доказів, що підтверджують оплату послуг адвоката суду не надав.

Водночас, колегія суддів вказує на той факт, що копії платіжних доручень № 1847 від 11.04.2014 року та №1930 від 26.05.2014, на які посилається позивач як на доказ здійснення оплати послуг адвоката, були надані позивачем до господарського суду Полтавської області лише 13.10.2014 року, що підтверджується переліком документів, зазначеним позивачем у додатку до заяви про прийняття додаткового рішення згідно ст. 88 ГПК України. (а.с. 113).

Таким чином, наявні матеріали справи свідчать про те, що фінансові документи, на які посилається позивач як на підставу стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із оплатою послуг адвоката, були надані місцевому господарському суду вже після прийняття рішення по справі.

Встановлені обставини спростовують твердження заявника апеляційної скарги про те, що фінансові документи, а саме, платіжні доручення № 1847 від 11.04.2014 року та №1930 від 26.05.2014 з початку розгляду справи знаходились в матеріалах справи.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції, скаржник надав платіжні доручення № 1847 від 11.04.2014 року та №1930 від 26.05.2014, які, за твердженням заявника, свідчать про оплату позивачем послуг адвоката та є підставою для стягнення сплаченої суми адвокатських послуг в розмірі 14 230,00 грн. з відповідача.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи, що позивачем не надано обґрунтованих пояснень та не наведено об'єктивних причин, з якими скаржник пов'язує неможливість подання вказаних документів до суду першої інстанції, колегія суддів не приймає вказані документи в якості доказів, що підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача судових витрат на оплат послуг адвоката, а також не розглядає вимоги позивача в цій частині.

Крім того, надані документи підтверджують оплату за надані адвокатські послуги за іншим договором, ніж тим, що наданий позивачем в обґрунтування позовних вимог про стягнення витрат на послуги адвоката.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Полтавської області від 07.10.2014 по справі №917/1525/14 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи позивача, з яких подана апеляційна скарга про часткове скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 07.10.2014 по справі №917/1525/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів..

Повний текст постанови складено та підписано 01.12.2014 року.

Головуючий суддя Тарасова І.В.

суддя Горбачова Л.П.

суддя Істоміна О.А.