Постанова

від 14.04.2015 по справі 917/1525/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року Справа № 917/1525/14

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 у справі№ 917/1525/14 Господарського суду Полтавської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП" доПублічного акціонерного товариства "АвтоКраз"

про стягнення 64213,55 грн. за участю представників сторін від позивача: не з'явились, від відповідача: Назаренко В.К.(довіреність від 05.01.2015 № 8),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.10.2014 у справі № 917/1525/14 (суддя Іваницький О.Т.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 у справі № 917/1525/14 (у складі колегії суддів: Тарасова І.В. - головуючого, Горбачова Л.П., Істоміна О.А.) позов задоволено частково. Припинено провадження в частині стягнення боргу у розмірі 21822,00 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП" 3% річних у розмірі 9450,42 грн., інфляційних втрат у розмірі 9440,98 грн., судового збору у розмірі 1827,00 грн. Відмовлено в частині стягнення пені у розмірі 45322,15 грн., витрат на поштові та транспортні послуги у розмірі 799,00 грн., витрат на адвокатські послуги у розмірі 14230,00 грн.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 у справі № 917/1525/14 Господарського суду Полтавської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 07.10.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 у справі № 917/1525/14 Господарського суду Полтавської області щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 45322,15 грн., інфляційних втрат у розмірі 9440,98 грн., 3% річних у розмірі 9450,42 грн., витрат на поштові та транспортні послуги у розмірі 799,00 грн., витрат на адвокатські послуги у розмірі 14230,00 грн., і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між ТОВ "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП" (експедитор) та Холдинговою компанією "АвтоКрАЗ" у формі ВАТ (що в подальшому реорганізовано на ПАТ "АвтоКрАЗ", клієнт) 01.12.2010 укладено договір транспортного експедирування № 10/12-02, відповідно до умов якого клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів у міжміському та міжнародному сполученні автомобільним транспортом відповідно до узгоджених сторонами Заявок.

Пунктом 3.1.7. сторонами погоджено, що єдиним підтвердженням належного виконання сторонами умов цього договору є підписання уповноваженими представниками сторін акта виконаних робіт, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору, платежі та взаємні розрахунки за виконання доручення клієнта виконується відповідно до виставленого рахунку, попередньо узгодженого за ціною.

Згідно з пунктом 4.2. договору, рахунки експедитора підлягають оплаті протягом 10-ти банківських днів з моменту доставки вантажу в пункт призначення.

Для здійснення позивачем експедирування з конкретних маршрутів між сторонами укладено додаткові угоди № 19 від 21.06.2013, № 20/1 від 05.07.2013, 31.07.2013, № 21 від 10.07.2013, № 22 від 11.07.2013, № 22/1 від 31.07.2013, № 17 б/д, № 23 від 07.08.2013, № 23 б/д, № 22 від 30.01.2014, відповідно до яких сторонами узгоджено маршрут пересування та вартість перевезення.

Позивачем обов'язки за договором щодо надання відповідачу транспортно-експедиційних послуг виконані належним чином, що підтверджується складеними та підписаними рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Позивачем 15.11.2013 направлено відповідачу претензію з вимогою сплатити вартість послуг та акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2012 по 15.11.2013.

Позивачем зазначено, що за отримані послуги відповідач розрахувався частково, сума боргу в розмірі 21822,00 грн., станом на 10.07.2014 відповідачем несплачена.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 21822,00 грн., а також нарахованих 3% річних у розмірі 9450,42 грн., інфляційних втрат у розмірі 9440,98 грн., пені в розмірі 45322,15 грн., у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання. Також позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на поштові та транспортні послуги у розмірі 799,00 грн., витрати на адвокатські послуги в розмірі 14230,00 грн. та витрат на оплату судового збору у розмірі 1827,00 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що виконання позивачем послуг з перевезення вантажу повністю підтверджується матеріалами справи, а відповідач своїми діями порушив умови договору щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг. Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач суму основної заборгованості сплатив, тому провадження у справі в частині стягнення основного боргу за договором в розмірі 21822,00 грн. судом припинено. Посилаючись на приписи статей 526, 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 9450,42 грн., інфляційних втрат в розмірі 9440,98 грн., витрат на оплату судового збору в розмірі 1827,00 грн. В частині стягнення пені в розмірі 45322,15 грн., витрат на поштові та транспортні послуги в розмірі 799,00 грн., витрат на адвокатські послуги в розмірі 14 230,00 грн. у позові відмовлено.

Колегія суддів касаційної інстанції з висновками судів погоджується, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортну експедиторську діяльність", факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. При цьому, перелік таких документів не є вичерпним. Тобто до комплекту документів, що підтверджують факт надання послуг, крім товарно-транспортної накладної, належать подорожні листи, акти здачі-приймання виконаних робіт, в яких чітко зазначений маршрут здійснення перевезень.

Судами встановлено, що факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо надання транспортно-експедиційних послуг підтверджується виставленими позивачем відповідачу рахунками № 1822 від 17.07.2013 на 19800,00 грн., № 1847 від 18.07.2013 на 10150 грн., № 1843 від 19.07.2013, № 1845 на 10150 грн. від 19.07.2013, № 1829 на 32172 грн., № 1846 від 26.07.2013 на 15000 грн., № 1848 від 24.07.2013 на 10150 грн., № 1831 від 23.07.2013 на 24000 грн., № 1856 від 13.08.2013 на 10150 грн., № 1855 від 12.08.2013 на 10150 грн., № 1854 від 15.08.2013 на 24000 грн., № 1853 від 13.08.2013 на 25000 грн., № 1852 від 13.08.2013 на 25000 грн., № 1865 від 16.08.2013 на 10000 грн., № 1936 від 04.02.2014 на 17950 грн. на загальну суму 48000 грн.

На підтвердження належного виконання умов договору та прийняття такого виконання відповідачем, позивачем надано суду акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками підприємств.

Крім цього, суди правомірно врахували наявний в матеріалах справи акт звірки розрахунків між сторонами за період з 01.01.2012 по 07.04.2014 з вивіреним сальдо на користь позивача в розмірі 115822,00 грн., який прийнято судами до уваги в якості доказу, що підтверджує наявність у відповідача заборгованості, в тому числі станом на 01.01.2012 в розмірі 48000,00 грн., а також разом з іншими документами - рахунками-фактури та актами приймання-здачі робіт (надання послуг).

За умови, що наявні матеріали справи свідчать про отримання відповідачем послуг на перевезення вантажу (що визнається самим відповідачем та жодним чином не спростовується), а також враховуючи, що надання послуг позивачем підтверджується належними доказами, суди дійшли до правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 21822,00 грн. є правомірними та підтверджуються належними доказами.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем погашено заборгованість за договором, що підтверджується платіжними дорученнями за період з 21.05.2014 по 08.09.2014, призначення платежу за якими свідчить про здійснення відповідачем розрахунків за експедиторські послуги з перевезення вантажу згідно з договором № 10/12-02 від 01.12.2010.

У зв'язку з цим, провадження у справі щодо стягнення основного боргу в розмірі 21822,00 грн. правомірно припинено судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 6.1.1 договору встановлено, що сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором відповідно до його умов, чинного законодавства України та міжнародних Конвенцій.

Позивач просив стягнути з відповідача 45322,15 грн. пені, 3% річних у розмірі 9450,42 грн. та інфляційних втрат у розмірі 9440,98 грн.

Щодо заявленої до стягнення пені в розмірі 45322,15 грн. за період з 01.01.2012 по 21.05.2014, судами зазначено наступне.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З правового аналізу зазначених вище норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити договором неустойку, що стягується за прострочення зобов'язання.

Відповідно до пункту 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено форму правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання. Зокрема, нормами вказаної статті встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Судами встановлено, що під час укладення договору транспортного експедирування № 10/12-02 від 01.01.12.2010 застосування такого виду неустойки як пеня за порушення виконання зобов'язання, сторонами не встановлювалось, тому суди дійшли до правильного висновку про безпідставність позовних вимог щодо нарахування та стягнення з відповідача пені в розмірі 45322,15 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування суми річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9450,42 грн. та інфляційних втрат у розмірі 9440,98 грн.

Позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, а саме: поштові та транспортні витрати у розмірі 799,00 грн. та адвокатські послуги в розмірі 14230,00 грн.

На підтвердження заявлених вимог позивачем до суду надано: договір про надання правової допомоги від 04.04.2014, укладений між адвокатом Пономаренко Г.О. та ТОВ "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП"; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 287/178 Пономаренко Г.О.; ордер ПТ № 023885 від 21.07.2014 на надання правової допомоги; фіскальні чеки на придбання бензину А95 від 04.06.2014 на суму 319,80 грн., від 20.05.2014 на суму 320,00 грн.; квитанцію від 28.05.2012 на суму 3 грн.; експрес накладні ТОВ "Нова пошта"; фіскальний чек "Укрпошти" № 8920 від 15.11.2013 на суму 14,64 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача поштових та транспортних витрат у розмірі 799,00 грн., суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на статтю 44 Господарського процесуального кодексу України, дійшов до правильного висновку, що надані позивачем фіскальні чеки на придбання бензину А95 від 04.06.2014 на суму 319,820 грн., від 20.05.2014 на суму 319,80 грн., не є належними доказами у справі, оскільки судові засідання призначались до розгляду на 16.09.2014, 25.09.2014, 07.10.2014, тому надані позивачем фіскальні чеки не підтверджують витрати, що понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи № 917/1525/14.

Судами правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача витрат з оплати послуг адвоката Пономаренко Г.О., оскільки на час розгляду справи по суті, позивачем не надано належних доказів щодо здійснення такої оплати.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Вказаними нормами зазначено які витрати законодавець відносить до судових, а також конкретизовано поняття інших витрат. Зокрема, встановлено, що до інших витрат відносяться витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що явка сторін в судові засідання суду першої інстанції, які призначались на 16.09.2014, 25.09.2014, 07.10.2014 обов'язковою не визнавалась, тому суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що надані позивачем фіскальні чеки на придбання бензину від 04.06.2014 на суму 319,80 грн., від 20.05.2014р. на суму 320,00 грн., експрес накладні ТОВ "Нова пошта", квитанція від 28.05.2012 на суму 3 грн., фіскальний чек "Укрпошти" № 8920 від 15.11.2013 на суму 14,64 грн., не можуть бути належними доказами в якості судових витрат у справі. Заявником не доведено, що витрати на поштові та транспортні послуги, понесені позивачем, мають обов'язковий причинний зв'язок із заявленою до стягнення заборгованістю, що є предметом позовних вимог, а тому судами правомірно відмовлено у їх стягненні.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом оправи.

Позивачем не надано суду відповідних фінансових документів на підтвердження оплати позивачем послуг, наданих адвокатом Пономаренко Г.О.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Судами встановлено, що звертаючись до відповідача з вимогою про стягнення витрат за оплату послуг адвоката Пономаренко Г.О. в розмірі 14230,00 грн., позивач з початку порушення провадження у справі з 25.07.2014 та до моменту прийняття рішення у справі, 07.10.2014 доказів здійснення такої оплати за послуги адвоката суду не надав.

Ухвалою суду від 25.07.2014 про порушення провадження у справі позивача зобов'язано в порядку статей 32-34, 36 Господарського процесуального кодексу України надати суду докази щодо предмета спору. Розгляд справи двічі відкладався судом першої інстанції для надання можливості сторонам подати додаткові докази по суті заявлених вимог. Проте позивач таким правом не скористався та доказів, що підтверджують оплату послуг адвоката суду не надав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що копії платіжних доручень № 1847 від 11.04.2014 та №1930 від 26.05.2014, на які посилається позивач як на доказ здійснення оплати послуг адвоката, надані позивачем до Господарського суду Полтавської області лише 13.10.2014, що підтверджується переліком документів, зазначених позивачем у додатку до заяви про прийняття додаткового рішення.

Наявні матеріали справи свідчать, що фінансові документи, на які посилається позивач як на підставу стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, надані місцевому господарському суду після прийняття рішення у справі.

Встановлені обставини спростовують твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП", що фінансові документи: платіжні доручення № 1847 від 11.04.2014 та № 1930 від 26.05.2014 з початку розгляду справи знаходились в матеріалах справи.

Скаржник до суду апеляційної інстанції надав платіжні доручення № 1847 від 11.04.2014 та № 1930 від 26.05.2014, які, за твердженням заявника, свідчать про оплату позивачем послуг адвоката, і є підставою для стягнення сплаченої суми адвокатських послуг в розмірі 14 230,00 грн.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи, що позивачем не надано обґрунтованих пояснень та не наведено об'єктивних причин, з якими скаржник пов'язує неможливість подання вказаних документів до суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції правомірно не прийнято вказані документи в якості доказів, що підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача судових витрат на оплат послуг адвоката, а також не розглянуто вимоги позивача в цій частині.

Крім цього, надані документи підтверджують оплату за надані адвокатські послуги за іншим договором.

Таким чином, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 у справі № 917/1525/14 Господарського суду Полтавської області підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЯЗЬ ТРАНС ГРУПП" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 у справі № 917/1525/14 Господарського суду Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 у справі № 917/1525/14 Господарського суду Полтавської області залишити без змін.

Головуючий суддяОвечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Чернов Є.В.