Рішення

від 26.11.2014 по справі 910/21994/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21994/14 26.11.14

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1. Міністерства охорони здоров'я України

2. Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний центр Міністерства охорони здоров'я України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комстарт»

про визнання недійсним пункту договору

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Лиховод О.С. за довіреністю № 002628 від 05.09.2012 р.;

від позивача-1: Дяк Ю.М. за довіреністю № 14.02/06 від 05.03.2014 р.;

від позивача-2: Калер Т.І. за довіреністю № 01-56-464 від 28.08.2014 р.;

від відповідача: Кохановський В.В. за довіреністю б/н від 29.10.2014 р.;

Девятко О.Г. за довіреністю б/н від 24.04.2014 р.;

Петренко Д.М. за довіреністю б/н від 29.10.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України (далі - позивач-1) та Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний центр Міністерства охорони здоров'я України» (далі - позивач-2) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комстарт» (далі - відповідач) про визнання недійсним пункту 6.5. Договору про надання платних медичних послуг від 04.04.2012 р. № 76, укладеного між позивачем-2 та відповідачем, внесеного згідно з додатком № 3 від 05.11.2013 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що 04.04.2012 р. між Клінічною лікарнею нафтопереробної промисловості України, назву якого наразі змінено на Державний заклад «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний центр Міністерства охорони здоров'я України», та ТОВ «Комстарт» було укладено Договір про надання платних медичних послуг, предметом якого було визначено надання лікарнею фізичним особам, які потребують медичного обстеження, послуг з охорони здоров'я на платній основі, які відповідач зобов'язався оплачувати. Пунктом 6.1. Договору було визначено, що він укладений на невизначений термін і набуває чинності з моменту його підписання та діє до його припинення, а щодо фінансових зобов'язань - до повного їх виконання. При цьому, пунктом 6.2. Договору його сторони передбачили, що кожна із сторін має право припинити договірні зобов'язання, достроково повідомивши про це письмово іншу сторону не пізніше ніж за місяць до припинення дії договору. 05.11.2013 р. між сторонами було підписано Додаток до Договору, яким вони змінили та доповнили окремі пункти розділу 6 Договору. Зокрема, сторони визначили, що вказаний Договір діє до 05.11.2015 р., а щодо фінансових зобов'язань - до повного їх виконання, а також автоматично вважається продовженим на два роки, якщо жодна із сторін не виявила бажання припинити його дію з повідомленням про це іншої сторони за два місяці до закінчення терміну дії договору ( п. п. 6.1., 6.2.). Крім того, Договір було доповнено пунктом 6.5., відповідно до якого визначено, що у випадку дострокового припинення його дії з ініціативи виконавця, він сплачує замовнику штраф, розмір якого розраховується як 20 тис. грн. за кожен місяць від дати дострокового припинення дії договору до дати, визначеної в п. 6.1. Договору, такий штраф сплачується виконавцем протягом десяти календарних днів з дати дострокового розірвання Договору. На думку прокурора, вказані положення пункту 6.5. Договору суперечать чинному законодавству, зокрема, приписам 48 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), оскільки фактично позивачем-2 шляхом внесення змін до Договору взято на себе зобов'язання без відповідних асигнувань та повноважень. Враховуючи зазначене та оскільки позивач-2 є державною бюджетною неприбутковою установою, прокурор в інтересах держави вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/21994/14 та призначено її до розгляду на 04.11.2014 р.

При цьому, в порядку підготовки справи до розгляду зобов'язано позивача-1 надати суду письмові пояснення щодо звернення Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний центр Міністерства охорони здоров'я України до Міністерства охорони здоров'я України перед укладенням Додаткової угоди № 3 до Договору про надання платних медичних послуг № 76 від 04.04.2012 р., укладеним з ТОВ «Комстарт», для погодження здійснення відповідних розрахунків видатків на сплату штрафних санкцій за таким Договором та внесення відповідних змін до кошторису - планів спеціального фонду Закладу на 2013 рік, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України; позивачу-2 - письмові пояснення щодо дотримання вимог бюджетного законодавства під час укладення Додаткової угоди № 3 до Договору про надання платних медичних послуг № 76 від 04.04.2012 р., укладеного з ТОВ «Комстарт».

31.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, відповідно до якого він вказує на те, що встановлення сторонами Договору відповідальності за дострокове припинення Договору у вигляді штрафу, розмір якого розраховується в сумі 20 000, 00 грн. за кожний місяць, що залишився до дня закінчення строку договору, за відсутністю встановленої актами законодавства прямої заборони такої дії, узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не суперечить приписам чинного законодавства. При цьому, відповідач відзначає, що оскільки у даному випадку позивач-2 зобов'язався за спірним Договором саме надати медичні послуги, а не придбати їх, посилання позивача на приписи ст. 48 БК України є безпідставним. Крім того, відповідач зазначає, що право на застосування кредитором штрафних санкцій виникає тільки у разі порушення зобов'язання боржником.

У судовому засіданні 04.11.2014 р. від прокурора надійшли додаткові документи у справі.

Від представника позивача-1 надійшли письмові пояснення, в яких він підтримує заявлені позовні вимоги та стверджує, що позивач-2 перед укладенням спірної Додаткової угоди для погодження видатків на сплату штрафних санкцій за Договором та внесення відповідних змін до кошторису - планів спеціального фонду закладу на 2013 рік, не звертався.

Представником позивача-2 було подано суду додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких зазначається про те, що зобов'язання щодо сплати штрафних санкцій були взяті без затвердження відповідного кошторису та паспорту бюджетної програми, а отже, без відповідних бюджетних асигнувань та з перевищенням повноважень з боку колишнього керівника закладу.

Від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких він вказує на те, що питання виконання рішення суду про стягнення коштів за відсутності бюджетних асигнувань виходить за межі даного спору і має вирішуватись в процесі виконавчого провадження.

У судовому засіданні 04.11.2014 р. судом в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було оголошено перерву до 19.11.2014 р.

13.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача-2 надійшли письмові пояснення, в яких він повторно наголошує на тому, що положення пункту 6.5. Договору підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 48 БК України та ст. 215 ЦК України.

18.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких він вказує на те, що укладенням позивачем-2 спірного Договору не потребувало погодження з позивачем-1. При цьому, відповідач зазначає, що за Договором позивач-2 надав послуги, а не придбав їх, у зв'язку з чим посилання на порушення приписів ст. 48 БК України - безпідставні.

У судовому засіданні 19.11.2014 р. від представника позивача-2 надійшли додаткові документи у справі та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, колишнього керівника позивача-2 ОСОБА_8. Клопотання мотивоване тим, що позивач-2 може звернутись до вказаної особи з позовом про відшкодування збитків, завданих діями щодо взяття спірних зобов'язань.

У судовому засіданні 19.11.2014 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 26.11.2014 р. Розгляд клопотання позивача-2 про залучення третьої особи відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

У судовому засіданні 26.11.2014 р. суд розглянув та вирішив залишити без задоволення клопотання позивача-2 про залучення до участі у справі третьої особи.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.

В даному випадку позивачем-2 належним чином не обґрунтовано, як безпосередньо прийняте у даній справі рішення суду може вплинути на права або обов'язки ОСОБА_8 щодо однієї з сторін цього спору.

У судовому засіданні 26.11.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Клінічна лікарня нафтопереробної промисловості України була створена 30.06.1981 р. та в подальшому перейменована Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29.07.1993 р. № 170, є лікувально-профілактичним закладом, заснованим на державній власності і підпорядкованим Міністерству охорони здоров'я України

Згідно з п. 1.5. Статуту Лікарні в редакції від 22.12.2000 р. вона є неприбутковою організацією.

В силу п. 3.5. Статуту Лікарні джерелами її фінансування були визначені: кошти Державного бюджету України, позабюджетні кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, які надходять на рахунок лікарні у порядку, що не суперечить діючому законодавству; благодійні (добровільні) внески і пожертви від юридичних і фізичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Згідно з Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.10.2012 р. № 200-0 про зміну назви та затвердження Статуту Державного закладу «Клінічна лікарня Міністерство охорони здоров'я України» змінено назву Клінічної лікарні нафтопереробної промисловості України на Державний заклад «Клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я».

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 17.12.2013 року № 262-0 про зміну назви та затвердження Статуту назва закладу була змінена на Державний заклад «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України».

В силу п. 1.2. Статуту позивача-2 уповноваженим органом управління закладу є Міністерство охорони здоров'я України.

Відповідно до п. 4.2. Статуту позивача-2 він є бюджетною неприбутковою установою.

Згідно з п. 4.10. Статуту позивача-2 визначено, що він здійснює свою діяльність відповідно до кошторису, затвердженого Уповноваженим органом управління.

Пунктом 8.2. Статуту позивача-2 встановлено, що джерелами формування майна позивача-2 є кошти державного бюджету; власні надходження закладу.

04.04.2012 р. між Клінічною лікарнею нафтопереробної промисловості України, правонаступником якого є позивач-2, в особі головного лікаря ОСОБА_8, як виконавцем, та ТОВ «Комстарт» в особі директора Попова П.П., як замовником, було укладено Договір про надання платних медичних послуг № 76 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язався надавати фізичним особам, що потребують медичного обстеження у відповідності до комплексів обстеження, зазначених у Додатку до даного Договору послуги з охорони здоров'я на платній основі, а замовник зобов'язався їх сплачувати на умовах і в строк, визначені цим Договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору було визначено, що вид, вартість, кількість та строки надання медичних послуг зазначаються у відповідній документації (рахунках, актах, медичній документації тощо), або окремих додатках до цього Договору, що є його невід'ємною частиною.

Пунктом 6.1. Договору його сторони визначили, що він укладений на невизначений термін. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до його припинення, а щодо фінансових зобов'язань - до повного їх виконання.

За змістом п. 6.2. Договору сторони передбачили, що кожен із них може припинити договірні відносини достроково на умовах, передбачених чинним законодавством України та цим Договором. У випадку прийняття рішення про повне або часткове припинення Договору з будь-яких причин відповідна сторона зобов'язується письмово повідомити про це іншу сторону якомога швидше, але не пізніше, ніж за місяць до припинення дії Договору.

04.04.2012 р. між Клінічною лікарнею нафтопереробної промисловості України в особі головного лікаря ОСОБА_8, та ТОВ «Комстарт» в особі директора Попова П.П., було укладено Додаток № 1 до Договору надання платних медичних послуг № 76 від 04.04.2012 р., яким узгоджено комплекси обстеження при наданні медичних послуг.

Також, того ж дня сторонами було укладено Додаток № 2 до Договору надання платних медичних послуг № 76 від 04.04.2012 р., яким узгоджено вартість медичних послуг виконавця.

05.11.2013 р. між Клінічною лікарнею нафтопереробної промисловості України в особі головного лікаря ОСОБА_8, та ТОВ «Комстарт» в особі директора Попова П.П., було укладено Додаток № 3 до Договору надання платних медичних послуг № 76 від 04.04.2012 р., яким сторони виклали п. 6.1. Договору в редакції: «Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 05 листопада 2015 року, а щодо фінансових зобов'язань - до повного їх виконання».

Пункт 6.2. Договору сторони виклали в редакції: «Договір автоматично вважається подовженим на термін у 2 (два) роки у разі, якщо жодна із сторін не виявила бажання припинити дію Договору з належним повідомленням про це іншої сторони у письмовій формі за, щонайменше, 2 (два) місці до закінчення терміну дії договору».

При цьому, вказаним Додатком № 3 сторони вирішили доповнити Розділ 6 Договору пунктом 6.5., згідно з яким визначено, що у випадку дострокового припинення дії Договору з ініціативи виконавця, виконавець сплачує замовнику штраф, розмір якого розраховується як 20 000, 00 грн. (двадцять тисяч грн. 00 коп.) за кожен місяць від дати дострокового припинення дії Договору до дати, визначеної відповідно до п. 6.1. Договору. Такий штраф сплачується виконавцем на користь замовника протягом 10 (десяти) календарних днів з дати дострокового припинення дії Договору.

На переконання позивачів у даній справі та прокурора вказаний пункт 6.5. Договору суперечить положенням чинного законодавства, оскільки фактично діями щодо доповнення ним умов укладеного між позивачем-2 та відповідачем Договору, для позивача-2 було створено грошові зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань.

Так, як зазначає позивач-2, головного лікаря ОСОБА_8 було звільнено з посади 09.11.2013 р., у зв'язку з закінченням терміну дії контракту і він ні до, ні після укладення спірного Додатку № 3, для погодження видатків на сплати штрафних санкцій за Договором та внесення відповідних змін до кошторису - планів спеціального фонду закладу на 2013 рік до позивача-1 не звертався.

Листом за № 01-66-11 від 14.01.2014 р. позивач-2 повідомив відповідача про припинення Договору з 13.02.2014 р.

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, у квітні 2014 року ТОВ «Комстарт» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний центр Міністерства охорони здоров'я України» про стягнення 414 838,00 грн. штрафу за Договором про надання платних медичних послуг № 76 від 04.12.2014 р., нарахованого в порядку п. 6.5. Договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.07.2014 р. у справі № 910/7962/14 було вирішено стягнути з Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерство охорони здоров'я України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комстарт» 414 838, 00 грн. штрафу та 8 296, 76 грн. судового збору.

Наразі вказане рішення суду оскаржується в апеляційному порядку Київським апеляційним господарським судом за апеляційною скаргою Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров'я України».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2014 р. провадження у справі № 910/7962/14 зупинено до вирішення господарським судом міста Києва справи № 910/21994/14.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Право прокурора на подання позову до господарського суду не ставиться законом у залежність від наявності у прокурора матеріалів прокурорської перевірки з того питання, з якого подано позов.

За змістом мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 в основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

В даному випадку, за висновками прокурора оспорюваний пункт Договору порушує інтереси держави у сфері економічної безпеки, оскільки з урахуванням того, що позивач-2 фінансується за рахунок Державного бюджету України, - створює додаткові грошові зобов'язання, що мають бути покриті за рахунок бюджетних коштів без належних на те підстав.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам, суд враховує, що заявляючи позов про визнання недійсним пункту договору, прокурор та позивачі мають довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Так, загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як наголошено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, а прокурором та позивачами доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків щодо оспорюваного пункту Договору.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Як визначено в ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно із статтею 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відносини, що регулюються нормами Бюджетного кодексу України, є частиною фінансово-правових норм, пов'язаних із формуванням, розподілом і використанням основних централізованих фондів держави та органів місцевого самоврядування. Його норми встановлюють принципи бюджетної діяльності, склад бюджетної системи, регулюють відносини при розподілі доходів і видатків між ланками бюджетів, об'єднаних у бюджетну систему України, а також визначають порядок складання і розгляду проектів бюджетів і затвердження їх у формі закону про Державний бюджет України або рішень відповідних місцевих рад, виконання всіх видів бюджетів.

Бюджетне зобов'язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (пункт 7 частина 1 статті 2 БК України).

Розпорядник бюджетних коштів - це бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (п. 47 ч.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Одержувач бюджетних коштів - це суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету (п. 38 ч. 1 ст. 2 БК України).

Згідно із пунктом 4 частини 5 статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями.

За приписами пункту 1 статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Як зазначалось вище, 05.11.2013 р. між Клінічною лікарнею нафтопереробної промисловості України в особі головного лікаря ОСОБА_8, та ТОВ «Комстарт» в особі директора Попова П.П., було укладено Додаток № 3 до Договору надання платних медичних послуг № 76 від 04.04.2012 р., яким сторони вирішили доповнити Розділ 6 Договору пунктом 6.5., згідно з яким визначено, що у випадку дострокового припинення дії Договору з ініціативи виконавця, виконавець сплачує замовнику штраф, розмір якого розраховується як 20 000, 00 грн. (двадцять тисяч грн. 00 коп.) за кожен місяць від дати дострокового припинення дії Договору до дати, визначеної відповідно до п. 6.1. Договору. Такий штраф сплачується виконавцем на користь замовника протягом 10 (десяти) календарних днів з дати дострокового припинення дії Договору.

Як встановив суд, позивач-2 є бюджетною установою, а джерелами формування його майна є кошти державного бюджету та власні надходження закладу.

Питання формування та використання власних надходжень бюджетних установ врегульовано Бюджетним кодексом України.

Так, пунктом 15 частини 1 статті 2 цього Кодексу визначено, що власні надходження бюджетних установ - це кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 БК України бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 13 Кодексу, власні надходження бюджетних установ є складовою частиною доходів спеціального фонду.

Частиною 4 статті 13 Кодексу визначено, що власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи: перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством; друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи: підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю; підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності; підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ; підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи: підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки; підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів; підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи); організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи); утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи); ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи); господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи); організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1 і 3 другої групи); виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Водночас, частинами 8 і 9 статті 51 Кодексу встановлено особливості здійснення окремих видатків бюджету за рахунок власних надходжень бюджетних установ.

Так, частиною 8 статті 51 Кодексу визначено, що якщо фактичний обсяг власних надходжень за спеціальним фондом кошторису бюджетної установи менший від планових показників, врахованих у спеціальному фонді її кошторису, розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний до закінчення бюджетного періоду внести зміни до спеціального фонду кошторису щодо зменшення власних надходжень і видатків з урахуванням очікуваного виконання спеціального фонду кошторису у відповідному бюджетному періоді. Розпорядники бюджетних коштів упорядковують бюджетні зобов'язання з урахуванням внесених змін до спеціального фонду кошторису.

Відповідно до частини 9 статті 51 Кодексу, якщо обсяги власних надходжень бюджетних установ перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.

Якщо такої заборгованості немає, розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою.

У такому разі розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими зобов'язаннями із спеціального фонду бюджету.

Слід зазначити, що відповідно до частини 9 статті 13 Кодексу створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається . Відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів (включаючи власні надходження бюджетних установ) органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами забороняється , крім випадку, передбаченого частиною восьмою статті 16 цього Кодексу, а також крім розміщення закордонними дипломатичними установами України бюджетних коштів на поточних рахунках іноземних банків у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та розміщення вищими і професійно-технічними навчальними закладами на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

На підставі аналізу вищенаведених норм законодавства слід дійти висновку, що оскільки власні надходження бюджетних установ є складовою частиною доходів спеціального фонду бюджету, то вони в розумінні п. 11 ст. 2 БК України є бюджетними коштами.

Таким чином, незалежно від того, що Статутом позивача-2 джерелами його надходжень визначено як кошти державного бюджету, так і власні надходження закладу, фактично здійснення грошових зобов'язань позивач-2 виконує за рахунок бюджетних коштів.

Згідно із частиною 4 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Питання казначейського обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, в тому числі і в частині власних надходжень бюджетних установ, врегульовано Порядком реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 р. № 309 (далі - Порядок).

Так, відповідно до п. 2.1. Порядку визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів), враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Казначейства.

За спеціальним фондом бюджету розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні фінансові зобов'язання виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (відкритих асигнувань (виділених коштів), залишків коштів на спеціальних реєстраційних рахунках розпорядників бюджетних коштів (в частині власних надходжень) та бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів).

Кошторис бюджетної установи - це основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень (п. 1 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228).

За змістом п. 2 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, план асигнувань загального фонду бюджету (за винятком надання кредитів з бюджету) - це помісячний розподіл бюджетних асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету), затверджених у загальному фонді кошторису, за скороченою формою економічної класифікації видатків бюджету, який регламентує протягом бюджетного періоду взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів відповідно до зазначених зобов'язань.

Згідно з п. 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. При цьому, розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

В даному випадку, оспорюваний пункт Договору породжує для позивача-2 зобов'язання зі сплати штрафних санкцій, видатки на оплату яких не передбачені кошторисом та планом асигнувань бюджетної установи - позивача-2.

Позивач-2 не може вийти за межі виділених бюджетних коштів на відповідні витрати, а отже взяття відповідних зобов'язань слід вважати такими, що здійснені без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень.

Таким чином, положення пункту 6.5. Договору є неправомірними, не відповідають вимогам закону та визнається судом недійсними.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що разом з укладенням Додатку № 3 до Договору були внесені відповідні змін до кошторису та планів спеціального фонду позивача-2.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати щодо сплати судового збору покладаються на відповідача, шляхом його стягнення в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним пункт 6.5. Договору про надання платних медичних послуг від 04.04.2012 р. № 76, укладеного між Клінічною лікарнею нафтопереробної промисловості України, правонаступником якої є Державний заклад «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний центр Міністерства охорони здоров'я України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комстарт», яким його було доповнено згідно з Додатком № 3 від 05.11.2013 р.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комстарт» (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 34-Б; код ЄДРПОУ 37449839) на користь Державного бюджету України 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака