Рішення

від 02.12.2014 по справі 903/998/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 грудня 2014 р. Справа № 903/998/14

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача мале приватне підприємство фірма "Ерідон"

про стягнення 274 890,73грн.

Суддя Філатова С.Т.

за участю представників сторін:

від позивача: Карпюк Л.В., довіреність №14 від 16.09.2014р., Черьомуха О.В., дов. №2 від 16.07.2014р.

від відповідача: Усаченко О.В., дов. від 16.10.2014р., Павлович І.І., дов. від 16.10.2014р.

від третьої особи: н/в

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст.ст. 22, 27 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін, третьої особи.

Суть спору:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" про стягнення 276 672,44грн., в т.ч. 225 479,00грн. заборгованості за відпущені товарно-матеріальні цінності на підставі накладних №320 від 02.12.2013р., №331 від 04.12.2013р., №326 від 04.12.2013р., №327 від 04.12.2013р., №329 від 04.12.2013р., №330 від 04.12.2013р., №328 від 05.12.2013р., 45 709,09грн. пені за несвоєчасну оплату товару за період з 02.12.2013р. по 26.09.2014р. згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", 5 484,35грн. річних згідно ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовує невиконанням відповідачем зобов'язань по оплаті товару, отриманого згідно накладних №320 від 02.12.2013р., №331 від 04.12.2013р., №326 від 04.12.2013р., №327 від 04.12.2013р., №329 від 04.12.2013р., №330 від 04.12.2013р., №328 від 05.12.2013р. на загальну суму 225 479,00грн.

Відповідач у відзиві від 27.10.2014р. підтвердив, що товариство з обмеженою відповідальність "Україна-Баїв" придбало у сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" товар на загальну суму 225 479 гривень, а саме: гречку (накладна №320 від 02.12.13) на суму 1 450,00 грн.; картоплю (накладна №331 від 04.12.13) на суму 24 000,00 грн., гречку (накладна №326 від 04.12.13) на суму 55 000,00 грн.; гречку (накладна №327 від 04.12.13) на суму 55 000,00 грн.; гречку (накладна №329 від 04.12.13) на суму 34 500 грн.; картоплю (накладна №330 від 04.12.13) на суму 46134 грн., нетбук Аser (накладна №328 від 05.12.13) на суму 9395,00грн.

Водночас, позов заперечив, мотивуючи тим, що у п.1 договору про переведення боргу від 29 листопада 2013 року, укладеного між малим приватним підприємством фірма "Ерідон" (кредитор), сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" (первісний боржник) та товариством з обмеженою відповідальність "Україна-Баїв" (новий боржник), сторони погодили, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник замінює первісного боржника як зобов'язану сторону у договорі поставки №766/13/93 від 05 квітня 2013р., укладеного між первісним боржником і МПП фірма "Ерідон", за яким кредитор поставив, а первісний боржник отримав товар на загальну суму 3 277 066,19 грн. Заборгованість з оплати товару за договором поставки № 766/13/93 від 05 квітня 2013р. на момент укладення цього договору становила 995 314,19 грн.

На виконання вказаного договору ТОВ "Україна-Баїв" сплатило МПП фірма "Ерідон" кошти на загальну суму 225 479 грн. згідно платіжних доручень №787 від 18.04.14 на суму 200 000,00 грн., №1237 від 23.10.14 на суму 25 479,00 грн.

Станом на даний час заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" перед сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" відсутня через зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою від 24.10.2014р. на суму 225 479,00 грн.

В обґрунтування послався на ст. 203 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.512, 514, 601 Цивільного кодексу України.

До відзиву долучив договір про переведення боргу від 29.11.2013р., укладений між малим приватним підприємством фірма "Ерідон" (кредитор), сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" (первісний боржник) та товариством з обмеженою відповідальність "Україна-Баїв" (новий боржник), заяву ТзОВ "Україна-Баїв" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.10.2014р., платіжні доручення №787 від 18.04.2014р. на суму 200 000,00грн., №1237 від 23.10.2014р. на суму 25 479,00грн., договір поставки №766/13/93 від 05.04.2013р. з додатками, укладений між МПП фірма "Ерідон" (постачальник) та СГ ТзОВ "Україна" (покупець), акти звірки взаєморозрахунків між СГТзОВ "Україна" та ТзОВ "Україна-Баїв" за період з 01.08.2013р. по 30.11.2013р., 01.12.2013р. по 06.12.2013р.

Позивач у додаткових поясненнях від 04.11.2014р. та у судовому засіданні факт укладення договору про переведення боргу від 29.11.2013р. не заперечив.

Водночас, зазначив, що договір про переведення боргу від 29.11.2013р. не містить в собі інформації про зобов'язання, які виникли в СГ ТзОВ "Україна" перед ТзОВ "Україна-Баїв" після підписання 29.11.2013 року трьохстороннього правочину.

Підтвердив той факт, що при укладенні договору про переведення боргу керівники СГ ТзОВ "Україна" та ТзОВ "Україна-Баїв" домовилися між собою, що укладення такого договору понесе зобов'язання виключно для відповідача, саме тому в договорі не передбачено ні одного пункту про те, що позивач зобов'язується якимось чином відшкодувати понесені затрати для відповідача.

Зауважив, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог не знімає з відповідача обов'язок по оплаті боргу за поставку гречки, картоплі та нетбуків.

Вказав, що питання зарахування зустрічних однорідних вимог за договором про переведення боргу від 29.11.2013 року не являється предметом розгляду в судовому засіданні у справі про стягнення заборгованості на суму 225 479,44 грн., оскільки договором про переведення боргу не передбачено обов'язку первісного боржника (СГ ТзОВ "Україна") перед новим боржником (ТзОВ "Україна-Баїв") на відшкодування будь-яких коштів.

Розгляд справи відкладався згідно зі ст.77 ГПК України у зв'язку з неподанням витребуваних документів, необхідністю витребування додаткових доказів; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача мале приватне підприємство фірма "Ерідон", як сторону договору про переведення боргу від 29.11.2013р.

У додаткових поясненнях від 19.11.2014р. позивач в обґрунтування позову зазначив, що позивач від відповідача жодних доказів переходу до останнього прав кредитора у зобов'язанні за договором поставки від 05.04.2013 року не отримав.

Стверджував, що договір про переведення боргу від 29.11.2013 року між МПП фірма «Ерідон», СГ ТзОВ «Україна» та ТзОВ «Україна-Баїв» відповідає положенням ст.ст. 520, 521, 522 ЦК України.

Вказав, що згідно правочину відбулася заміна боржника у зобов'язанні, а не кредитора.

Згідно п. 5 договору про переведення боргу від 29.11.2013 року переведення боргу за цим договором не тягне за собою жодних інших змін умов за договором поставки №766/13/93 від 05.04.2013р., укладеного між первісним боржником і кредитором, окрім тих, що пов'язані із заміною первісного боржника новим боржником.

Стверджував відсутність зустрічного характеру зобов'язань між ними.

Повідомив, що 12 листопада 2014 року відповідач звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до позивача та МПП фірма «Ерідон» про визнання недійсним договору про переведення боргу. Ухвалою господарського суду Волинської області порушено за вищевказаним позовом провадження у справі №903/1139/14.

Просив ухвалити окрему ухвалу з направленням прокурору Волинської області для вжиття відповідних заходів реагування за фактом порушення законності працівником СГ ТзОВ «Україна» та ТзОВ «Україна-Баїв» Павловичем І.І. укладенням договору про переведення боргу від 29.11.2013 року між МПП фірма "Ерідон», СГ ТзОВ «Україна», ТзОВ «Україна-Баїв», що містять ознаки кримінального правопорушення.

Клопотання про надіслання окремої ухвали прокурору Волинської області відхилено як таке, що суперечить ст. 90 ГПК України.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням від 04.11.2014р. про зупинення провадження справи до розгляду справи №903/1139/14 за позовом ТзОВ «Україна-Баїв» до відповідачів МПП фірми "Ерідон», СГ ТзОВ «Україна» про визнання недійсним договору про переведення боргу від 29.11.2013р.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, ухвалив відхилити останнє, виходячи із того, що згідно частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Разом з тим, відповідно до норми п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, розглядаючи позовні вимоги, що випливають з договору, суд, у будь-якому випадку, має перевірити правомірність цього договору.

В даному випадку суд не позбавлений права надати оцінку договору про переведення боргу від 29.11.2013р.

У судовому засіданні 19.11.2014р. оголошувалась перерва до 02.12.2014р. до 10.30год. для подачі витребуваних доказів.

У судовому засіданні 02.12.2014р. позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог та просив стягнути з відповідача 274 890,73грн., в т.ч. 224 029,00грн. основної заборгованості, 45 413,14грн. пені, 5 448,59грн. річних. Зменшення розміру позовних вимог пояснив тим, що по накладній №320 від 02.12.2013р. СГ ТзОВ «Україна» відпустило Павловичу І.І. гречку на суму 1 450,00грн. в рахунок оплати праці (а.с. 150).

Згідно із ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказав, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Оскільки зменшення розміру позовних вимог не суперечить вимогам законодавства, не порушує прав та інтересів інших осіб, судом приймається заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, спір вирішується виходячи з нової ціни позову - 274 890,73грн.

Відповідач у додатковому відзиві від 28.11.2014р. зазначив, що товар гречка на підставі накладної №320 від 02.12.2013р. на суму 1 450,00грн. придбавався Павловичем І.І. в рахунок заробітної плати, а тому не може бути предметом позову у справі.

Повідомив, що попередньо направлену ТзОВ «Україна-Баїв» на СГ ТзОВ «Україна» заяву про зарахування боргу на суму 225 479,00 грн., датовану 24.10.2014р., відкликано, в зв'язку з чим її слід вважати помилково направленою та нікчемною.

Вказав, що на підставі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.11.2014р. зараховано взаємну заборгованість на загальну суму 164 254,26 гри. згідно правочинів:

- договору складського зберігання Рз №04071 від 04 липня 2012 року, укладеного між ТзОВ «Рівне-зерно- продукт» та СГ ТзОВ «Україна», заборгованість за яким згідно договору про відступлення права вимоги, укладеного 21.11.2014р. між ТзОВ «Рівне-зерно-продукт»та ТзОВ «Україна-Баїв», становить 25 044,49 грн., з яких до зарахування зустрічних однорідних вимог підлягає 25 044,49грн.;

- договору на перевезення автомобільним транспортом В-пат №20101 від 20 жовтня 2012 року, укладеного між ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» та СГ ТзОВ «Україна», заборгованість за яким згідно договору №2 від 21.11.2014р. про відступлення права вимоги перед новим кредитором - ТзОВ «Україна-Баїв» становить 165 527,98грн., з яких до зарахування зустрічних однорідних вимог підлягає 68 717,70грн.;

- договору складського зберігання Вз №160720 від 16 липня 2013 року, укладеного між ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» та СГ ТзОВ «Україна», заборгованість за яким згідно договору №3 від 24.11.2014р. про відступлення права вимоги перед новим кредитором - ТзОВ «Україна-Баїв» становить 70 492,07грн., з яких до зарахування зустрічних однорідних вимог підлягає 70 492,07грн.;

- за придбаний ТзОВ «Україна-Баїв» у СГ ТзОВ «Україна» товар, заборгованість за яким підлягає до зарахування, а саме: картопля (накладна №331 від 04.12.2013р.) на суму 24 000,00 грн., гречка (накладна №327 від 04.12.2013р.) на суму 55 000,00 грн., гречка (накладна №329 від 04.12.2013р.) на суму 34 500,00 грн., картопля (накладна №330 від 04.12.2013р.) на суму 46 134,00 грн. , всього на суму 159 634,00 грн. та за нетбук Аsеr (накладна №328 від 05.12.2013р. на суму 9 395,00 грн.) на суму 4 620,26 грн.

Таким чином, всього до зарахування зустрічних однорідних вимог підлягає 164 254,26 грн.

Після зарахування зустрічних однорідних вимог залишається заборгованість за придбаний товар - гречку (накладна №326 від 04.12.2013р.) на суму 55 000,00 грн. та за нетбук Аsеr (накладна №328 від 05.12.2013р.) на суму 4 774,74 грн., всього 59 774,74 грн.

Заперечив нарахування пені, як таке, що суперечить ст.ст. 547, 549-542 ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» за відсутністю письмового договору купівлі-продажу між сторонами (а.с. 183-186).

Третя особа у судове засідання не з'явилась, хоча вчасно та належним чином була повідомлена про час та місце судового розгляду, що стверджується протоколом судового засідання від 19.11.2014р. та розпискою від 19.11.2014р. (а.с. 181-182).

Вищий господарський суд України у п. 3.9.1 від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зауважив, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

В судовому засіданні представники сторін повідомили про відсутність додаткових пояснень та доказів по справі (а.с. 252, 254).

Господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі докази -

встановив:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" відпустило товариству з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" товарно-матеріальні цінності (гречку, картоплю, нетбуки Аser) по накладних №331 від 04.12.2013р., №326 від 04.12.2013р., №327 від 04.12.2013р., №329 від 04.12.2013р., №330 від 04.12.2013р., №328 від 05.12.2013р. на загальну суму 224 029,00грн. (а.с. 145-151).

Відпуск та отримання товару стверджуються відмітками відповідача про отримання на вказаних вище накладних згідно довіреності №16 від 02.12.2013р. та визнано відповідачем у відзиві б/н від 27.10.2014р. (а.с. 60, 145-151, 162).

У відзиві від 27.10.2014р. відповідач стверджував відсутність боргу, посилаючись на зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви від 24.10.2014р. (а.с. 65).

Заявою від 24.10.2014р. ТзОВ «Україна-Баїв» повідомило СГТзОВ «Україна» про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 225 479,00грн. згідно правочинів: договору поставки №766/13/93 від 05.04.2013р. з додатками, укладеного між МПП фірма "Ерідон" (постачальник) та СГ ТзОВ "Україна" (покупець), заборгованість якого на суму 995 314,19грн. була переведена згідно договору про переведення боргу від 29.11.2013р., укладеного між малим приватним підприємством фірма "Ерідон" (кредитор), сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" (первісний боржник) та товариством з обмеженою відповідальність "Україна-Баїв" (новий боржник) на загальну суму 225 479,00грн.

Про зарахування зустрічних однорідних вимог СГ ТзОВ «Україна» повідомлено цінним листом 24.10.2014р. (а.с. 67).

Відповідно до договору про переведення боргу первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник заміняє первісного боржника як зобов'язану сторону у договорі поставки № 766/13/93 від 05 квітня 2013р., укладеному між первісним боржником і малим приватним підприємством фірма «Ерідон» (кредитор), за яким кредитор поставив, а первісний боржник отримав товар на загальну суму 3 277 066,19 грн. Заборгованість з оплати товару за договором поставки № 766/13/93 від 05 квітня 2013р. на момент укладення цього договору становить 995 314,19 грн.

Кредитор погоджується на переведення боргу, що посвідчує своїм підписом на цьому договорі та визнає, що втрачає право вимоги боргу, який є предметом договору до первісного боржника. Внаслідок укладення цього договору заборгованість первісного боржника перед кредитором, що утворилася за договором поставки №766/13/93 від 05 квітня 2013р., припиняється.

Сторони у трьохсторонньому договорі обумовили, що переведення боргу за цим договором не тягне за собою жодних інших змін умов за договором поставки №766/13/93 від 05 квітня 2013р., укладеним між первісним боржником і кредитором, окрім тих, що пов'язані із заміною первісного боржника новим боржником.

Договір підписано зі сторони кредитора - представником МПП фірма «Ерідон» Павлишиним І.Б., зі сторони первісного боржника - директором СГ ТзОВ «Україна» Павловичем І.І., зі сторони нового боржника - директором ТзОВ «Україна-Баїв» Павловичем І.І. (а.с. 63-64).

Перерахування коштів новим боржником - відповідачем стверджується платіжними дорученнями №787 від 18.04.2014р. на суму 200 000,00грн., №1237 від 23.10.2014р. на суму 25479,00грн. з призначенням платежу «кредиторська заборгованість згідно договору про переведення боргу від 29.11.2013р.» (а.с. 68-69).

12.11.2014р. ТзОВ «Україна-Баїв» звернулось з позовом до СГ ТзОВ «Україна», МПП фірма «Ерідон» про визнання недійсним договору про переведення боргу, мотивуючи обмеженням повноважень Павловича Ігоря Івановича на укладання спірного правочину (ухвала господарського суду Волинської області про порушення провадження у справі №903/1139/14 від 13.11.2014р., а.с.173).

У додатковому відзиві від 28.11.2014р. відповідач, стверджуючи нікчемність договору про переведення боргу від 29.11.2013р., укладеного між МПП фірма "Ерідон" (кредитор), СГ ТзОВ "Україна" (первісний боржник) та ТзОВ "Україна-Баїв" (новий боржник), повідомив про відкликання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, надісланої СГ ТзОВ «Україна» 24.10.2014р. (а.с. 67) та одночасно про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви від 28.11.2014р. (а.с. 188-190). При цьому послався на договори про відступлення права вимоги від 21.11.2014р., №2 від 21.11.2014р., №3 від 24.11.2014р., укладені між ТзОВ «Волинь-зерно-продукт», «Рівне-зерно-продукт» (первісні кредитори) та ТзОВ «Україна-Баїв» (новий кредитор), договір складського зберігання Рз №04071 від 04 липня 2012 року, укладений між ТзОВ «Рівне-зерно-продукт» та СГ ТзОВ «Україна», договір на перевезення автомобільним транспортом В-пат №20101 від 20 жовтня 2012 року, укладений між ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» та СГ ТзОВ «Україна», договір складського зберігання Вз №160720 від 16 липня 2013 року, укладений між ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» та СГ ТзОВ «Україна» (а.с. 193-244).

Відповідач стверджував припинення зобов'язань внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог спочатку на підставі заяви від 24.10.2014р., а після її «відкликання» - на підставі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.11.2014р.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши долучені до справи докази, господарський суд вважає підставними вимоги позивача про стягнення 224 029,00грн. вартості товарно-матеріальних цінностей, переданих по накладних №331 від 04.12.2013р., №326 від 04.12.2013р., №327 від 04.12.2013р., №329 від 04.12.2013р., №330 від 04.12.2013р., №328 від 05.12.2013р., при цьому виходить із наступного:

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Внаслідок дій позивача по відпуску продукції між сторонами виникло зобов'язання, врегульоване ст. 655 ЦК України, згідно якої одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

При цьому підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" №01-06/928/2012 від 17.07.2012р.).

На цьому зауважено і в постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. №9/252-10, 28.02.2012р. №5002-8/481-2011, 20.09.2012 № 12/5026/556/2012.

Оплату товару в порядку, визначеному ст. 692 ЦК України, не було здійснено.

29.11.2013р. між малим приватним підприємством фірма "Ерідон" (кредитор) в особі представника Павлишина І.Б., який діяв згідно довіреності №02/01-82 від 02.01.2013р., сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" (первісний боржник) в особі директора Павловича І.І., який діяв згідно статуту, та товариством з обмеженою відповідальність "Україна-Баїв" (новий боржник) в особі директора Павловича І.І., який діяв згідно статуту, був укладений договір про переведення боргу.

Тобто, договір зі сторони первісного боржника та нового боржника підписаний Павловичем І.І., як директором і СГ ТзОВ «Україна», і ТзОВ «Україна-Баїв» одночасно.

Згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Отже, ч. 3 ст. 238 ЦК України встановлює самостійну заборону для представника вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Тобто, вказана вимога встановлює заборону на укладення правочину, в якому один і той самий представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів.

Договір про переведення боргу від 29.11.2013р. всупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України було укладено зі сторони первісного та нового боржника однією і тією ж особою, тобто договір направлений на реалізацію інтересів однієї особи.

Вказана правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 23.09.2014р. №3-110гс14 (що є обов'язковою для суду в силу приписів ст. 111 28 ГПК України), Вищого господарського суду України від 21.05.2013р. №8/103-12, від 02.02.2011р. №32/233-10.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідач, здійснивши зарахування на підставі нікчемного правочину, повідомив у відзиві від 28.11.2014р. про «відкликання» заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.10.2014р., стверджуючи припинення зобов'язань на підставі вже другої заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.11.2014р.

Статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, боржником, а в другому навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Заявою від 24.10.2014р. відповідач повідомив про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Зарахування є одностороннім правочином, що припиняє зобов'язання і не потребує згоди іншої сторони.

При цьому, контрагент, отримавши заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, у разі незгоди з проведенням зарахуванням, вправі оспорити це в судовому порядку.

Вказана правова позиція висловлена в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

В даному випадку, відповідач, здійснивши зарахування по заяві від 24.10.2014р. та повідомивши про це позивача, відмовився від цього, стверджуючи нікчемність угоди, що слугувала підставою для такого зарахування і вдруге надіслав заяву від 28.11.2014р., здійснивши зарахування вже на підставі інших договорів та правочинів.

Вказані дії відповідача по надісланню та «відкликанню» заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог під час спору у суді без обґрунтування дій відповідними бухгалтерськими проводками ставить під сумнів сам факт проведення таких зарахувань.

При цьому суд виходить із положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (із змінами і доповненнями), п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., які передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Заява про зарахування є способом проведення самої процедури зарахування, яка повинна бути здійснена взаємно і добровільно добросовісними учасниками господарських правовідносин шляхом здійснення відповідних проводок по рахунках бухгалтерського обліку, зафіксував таким чином факт розрахунку з контрагентом.

Зважаючи на те, що саме на відповідача в силу ст. 33 ГПК України покладений обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, і відповідачем належними доказами не доведено як існування зустрічних однорідних вимог, строк виконання по яких настав відповідно до приписів ст. 601 ЦК України, так і дійсного проведення господарських операцій щодо зарахування зустрічних однорідних вимог (оборотно-сальдовими відомостями, бухгалтерськими документами тощо).

В даному випадку відповідач, «відкликавши» заяву про зарахування однорідних зустрічних вимог від 24.10.2014р. та подавши другу заяву про зарахування однорідних зустрічних вимог від 28.11.2014р. на підставі інших правочинів, тим самим спростував факт проведення вказаної господарської операції по бухгалтерському обліку.

Стаття 603 ЦК України визначає, що у разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. У разі заміни зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання (письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Ця стаття передбачає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок обставин, передбачених ст. 512 ЦК України. Однією з таких підстав є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Отже, стаття 603 ЦК надає боржникові право виступити з ініціативою зарахування своїх вимог до старого кредитора та вимог нового кредитора до боржника. Можливість такого зарахування залежить від моменту виникнення підстави для зустрічної вимоги боржника до старого кредитора. Зазначений момент залежить від того, чи був боржник письмово повідомлений про заміну кредитора. Якщо був, зарахування є можливим щодо вимоги, підстава виникнення якої вже існувала на момент отримання боржником письмового повідомлення і строк якої настав до його отримання.

Слід зазначити, що для вищевказаного заліку взаємних вимог, згідно до норм ст. 603 ЦК України в даному випадку недостатньо заяви однієї сторони, якщо з цього приводу існує будь який спір і зокрема, якщо інша сторона, не згодна з проведеним заліком або, наприклад, якщо вона заперечує наявність боргу перед контрагентом, що прислав заяву про залік і тому має право звернутися з даним спором в суд. І лише якщо сторони, що не мають розбіжностей з приводу проведення заліку зустрічних вимог, вони можуть оформити його двосторонньою угодою або актом.

Вказану правову позицію висвітлено у постановах Вищого господарського суду України від 19.01.2011р. №01/95-38 (6/61-38), від 18.06.2013р. №5023/4973/12.

Суд зауважує, що при посиланні на набуття прав вимоги за договорами про відступлення права вимоги від 21.11.2014р., №2 від 21.11.2014р., №3 від 24.11.2014р., укладені між ТзОВ «Волинь-зерно-продукт», «Рівне-зерно-продукт» (первісні кредитори) та ТзОВ «Україна-Баїв» (новий кредитор), відповідачем не враховані вимоги приписів ч. 3 ст. 512 ЦК України, згідно якої кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

В даному випадку сторони у п.п. 6.5, 6.6 договору складського зберігання Рз №04071 від 04.07.2012р., укладеного між ТзОВ «Рівне-зерно-продукт» та СГ ТзОВ «Україна», та п.п. 7.4, 7.5 договору складського зберігання Вз №160720 від 16.07.2013р., укладеного між ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» та СГ ТзОВ «Україна», обумовили порядок заміни виконання одного зобов'язання іншим, заліку зустрічних однорідних вимог шляхом оформлення окремого договору, додаткової угоди чи протоколу (а.с. 194-196, 203-207).

Крім того, сторони у п. 9.6 договору на перевезення автомобільним транспортом В-пат №20101 від 20.10.2012р., укладеного між ТЗОВ «Волинь-зерно-продукт» та СГ ТзОВ «Україна» передбачили, що ні одна зі сторін не має права передавати права і обов'язки за цим договором третім особам без письмової згоди іншої сторони (а.с. 217-219).

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач оплату за отримані по накладних №331 від 04.12.2013р., №326 від 04.12.2013р., №327 від 04.12.2013р., №329 від 04.12.2013р., №330 від 04.12.2013р., №328 від 05.12.2013р. товарно-матеріальні цінності не здійснив, належними та допустимими доказами не довів факт припинення зобов'язань, а тому вимога позивача про стягнення 224 029,00грн. є підставною в силу ст.ст. 525, 526, 655, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежів, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками, не оспореними відповідачем, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу 5 448,59грн. річних за період з 05.12.2013р. по 26.09.2014р. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 02.12.2014р., а.с. 253).

Розрахунок нарахування річних перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення річних, суд вважає, що останні підставні в сумі 5 448,59грн., нараховані у відповідності та з дотриманням вимог чинного законодавства України та підлягають до задоволення згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України також передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін , але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" , на який посилається позивач, обґрунтовуючи наявність у відповідача обов'язку сплатити нараховану ним пеню, визначає лише максимальний розмір пені, який може бути встановлений за згодою сторін.

Зважаючи на те, що чинне законодавство не встановлює розміру пені за відповідне порушення, позивачем не надано доказів укладення угоди у належній формі про встановлення розміру пені за порушення відповідачем строків оплати поставленого товару, то вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 45 413,14грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 02.12.2014р., а.с. 253) є безпідставною та не підлягає до задоволення.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4 589,55 грн. слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Беручи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 174, 193, 202, 203, 343 ГК України, ст.ст. 238, 512, 525-527, 599, 625, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 32-34, 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" (45643, Волинська область, Луцький район, с. Баїв, вул. Перемоги, 1, код ЄДРПОУ 38815285)

на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" (45643, Волинська область, Луцький район, с. Баїв, вул. Перемоги, 1, код ЄДРПОУ 03737416)

224 029,00грн. основного боргу, 5 448,59грн. річних, 4 589,55 грн. витрат по сплаті судового збору. Всього - 234 067,14грн.

3. У стягненні 45 413,14грн. пені відмовити

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено

05.12.2014р.

Суддя С.Т.Філатова