Постанова

від 04.02.2015 по справі 903/998/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2015 р. Справа № 903/998/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Сініцина Л.М.

судді Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Лукащик Г.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Усаченко О. В, довіреність в справі;

третьої особи - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв"

на рішення господарського суду Волинської області від 02.12.2014 р.

у справі № 903/998/14 (суддя Філатова С.Т.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача мале приватне підприємство фірма "Ерідон"

про стягнення 274 890,73грн.

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2014 р. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" про стягнення 276 672,44 грн., в т.ч. 225 479,00 грн. заборгованості за відпущені товарно-матеріальні цінності на підставі накладних № 320 від 02.12.2013 р., № 331 від 04.12.2013 р., № 326 від 04.12.2013 р., № 327 від 04.12.2013 р., № 329 від 04.12.2013 р., № 330 від 04.12.2013 р., № 328 від 05.12.2013 р., 45 709,09 грн. пені за несвоєчасну оплату товару за період з 02.12.2013 р. по 26.09.2014 р. згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", 5 484,35 грн. річних згідно ст. 625 ЦК України (Т.1, а.с. 2-57).

02.12.2014 р. позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята місцевим господарським судом та згідно якої останній просить стягнути 274 890,73 грн., в т.ч. 224 029,00 основної заборгованості, 45 413,14 грн. пені, 5 448,59 грн. річних (Т.1, а.с. 253).

Рішенням господарського суду Волинської області від 02.12.2014 р. у справі № 903/998/14 (суддя Філатова С.Т.) позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Мале приватне підприємство фірма "Ерідон" задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" 224 029,00 грн. основного боргу, 5 448,59 грн. річних, 4 589,55 грн. витрат по сплаті судового збору. Всього - 234 067,14 грн. У стягненні 45 413,14 грн. пені відмовлено.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що внаслідок дій позивача по відпуску продукції між сторонами виникло зобов'язання, врегульоване ст. 655 ЦК України, згідно якої одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем оплату товару в порядку, визначеному ст. 692 ЦК України, не було здійснено, оскільки відповідач оплату за отримані по накладних №331 від 04.12.2013р., №326 від 04.12.2013р., №327 від 04.12.2013р., №329 від 04.12.2013р., №330 від 04.12.2013р., № 328 від 05.12.2013р. товарно-матеріальні цінності не здійснив, належними та допустимими доказами не довів факт припинення зобов'язань, а тому вимога позивача про стягнення 224 229,00грн. є підставною в силу ст.ст. 525, 526, 655, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Окрім того, згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що договір про переведення боргу від 29.11.2013 р. всупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України було укладено зі сторони первісного та нового боржника однією і тією ж особою, тобто договір направлений на реалізацію інтересів однієї особи.

Так, згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач, здійснивши зарахування по заяві від 24.10.2014 р. та повідомивши про це позивача, відмовився від нього, стверджуючи нікчемність угоди, що слугувала підставою для такого зарахування і вдруге надіслав заяву від 28.11.2014 р., здійснивши зарахування вже на підставі інших договорів та правочинів. Таким чином, відповідач, "відкликавши" заяву про зарахування однорідних зустрічних вимог від 24.10.2014р. та подавши другу заяву про зарахування однорідних зустрічних вимог від 28.11.2014р. на підставі інших правочинів, тим самим спростував факт проведення вказаної господарської операції по бухгалтерському обліку.

Суд зауважує, що при посиланні на набуття прав вимоги за договорами про відступлення права вимоги від 21.11.2014р., №2 від 21.11.2014р., №3 від 24.11.2014р., укладені між ТзОВ "Волинь-зерно-продукт", "Рівне-зерно-продукт" (первісні кредитори) та ТзОВ "Україна-Баїв" (новий кредитор), відповідачем не враховані вимоги приписів ч. 3 ст. 512 ЦК України, згідно якої кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення річних, вважає, що останні підставні в сумі 5 448,59грн., нараховані у відповідності та з дотриманням вимог чинного законодавства України, зокрема, ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що чинне законодавство не встановлює розміру пені за відповідне порушення, також позивачем не надано доказів укладення угоди у належній формі про встановлення розміру пені за порушення відповідачем строків оплати поставленого товару, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 45 413,14 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 02.12.2014р. є безпідставною та не підлягає до задоволення.

Також, судом відхилені клопотання позивача про надіслання окремої ухвали прокурору Волинської області та клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 02.12.2014 р. у справі № 903/988/14 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" про стягнення коштів скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовної заяви відмовити повністю.

На думку скаржника, рішення суду першої інстанції в цій частині є незаконним та необґрунтованим.

Зокрема, скаржник зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення про стягнення 224 029,00 грн. основного боргу, судом не взято до уваги те, що у відповідності до договору про відступлення права вимоги, укладеного 21.11.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівне-зерно-продукт» (надалі - Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-Баїв» (надалі - Новий кредитор), сторони визначили, що Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредиторові у відповідності до Договору складського зберігання Рз №04071 від 04 липня 2012 року (надалі - Основний договір), укладеного між Первісним кредитором та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Україна» (надалі - Боржник). За цим Договором Новий кредитор одержує право замість Первісною кредитора вимагати від Боржника сплати грошових коштів у розмірі, визначеному в п. 2.1 цього Договору, що становить 25 044 грн. 49 коп.

У відповідності до Договору № 2 про відступлення права вимоги, укладеного 21.11.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» (надалі - Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-Баїв» (надалі - Новий кредитор), сторони визначили, що Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредиторові у відповідності до Договору на перевезення автомобільним транспортом В-пат №20101 від 20 жовтня 2012 року (надалі - Основний договір), укладеного між Первісним кредитором та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Україна» (надалі - Боржник). Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошових коштів у розмірі, визначеному в п. 2.1 цього Договору, що становить 165 527 грн. 98 коп.

У відповідності до Договору № 3 про відступлення права вимоги, укладеного 24.11.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» (надалі - Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-Баїв» (надалі - Новий кредитор) сторони визначили, що Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредиторові у відповідності до Договору складського зберігання Вз №160720 від 16 липня 2013 року (надалі - Основний договір), укладеного між Первісним кредитором та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Україна» (надалі - Боржник). Вищезазначене право вимоги базується на Актах здачі-приймання робіт (надання послуг) №596 від 31.10.2013 р. та №323 від 15.11.2013 р. Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошових коштів у розмірі, визначеному в п. 2.1 цього Договору, що становить 70 492 грн. 07 коп.

Скаржник зазначає, що на підставі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.11.2014 р., зараховано взаємну заборгованість на загальну суму 164 254,26 грн . згідно наступних правочинів:

- Договору складського зберігання Рз №04071 від 04 липня 2012 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівне-зерно-продукт" та Сільськогосподарськимтовариством з обмеженою відповідальністю «Україна», заборгованість за яким згідно Договору про відступлення права вимоги, укладеного 21.11.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівне-зерно-продукт" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-Баїв», становить 25 044 грн. 49 коп., з яких до зарахування зустрічних однорідних вимог підлягає 25 044 грн. 49 коп. ,

- Договору на перевезення автомобільним транспортом В-пат №20101 від 20 жовтня 2012 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт», та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Україна», заборгованість за яким згідно Договору №2 від 21.11.14 про відступлення права вимоги перед Новим кредитором - Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-Баїв» становить 165 527 грн., 98 коп., з яких до зарахування зустрічних однорідних вимог підлягає 68 717 грн. 70 коп.

- Договору складського зберігання Вз №160720 від 16 липня 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Україна», заборгованість за яким згідно Договору №3 від 24.11.2014 р. про відступлення права вимоги перед Новим кредитором - Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-Баїв» становить 70 492 грн. 07 коп. з яких до зарахування зустрічних однорідних вимог підлягає 70 492 грн. 07 коп. за придбаний товариством з обмеженою відповідальність «Україна-Баїв» у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» товар, заборгованість оплата за який підлягає до зарахування, а саме:

- Картопля (накладна №331 від 04.12.13) на суму 24 000 грн.

- Гречка (накладна №327 від 04.12.13) на суму 55 000 грн.

- Гречка (накладна №329 від 04.12.13) на суму 34 500 грн.

- Картопля (накладна №330 від 04.12.13) на суму 46 134 грн.

Всього на суму 159 634,00 грн.

- за Нетбук Аser (накладна № 328 від 05.12.13 на суму 9 395 грн.) на суму 4 620,26 грн.

Таким чином, всього до зарахування зустрічних однорідних вимог підлягає 164 254,26 грн.

Скаржник вважає, що після зарахування зустрічних однорідних вимог залишилась заборгованість за придбаний товар - гречку (накладна №326 від 04.12.13) на суму 55 000 грн. та за Нетбук Аser (накладна № 328 від 05.12.13) на суму 4 774,74 грн., всього 59 774,74 грн.

На думку скаржника, суд першої інстанції стверджуючи те, що заява про зарахування є способом проведення самої процедури зарахування, яка повинна бути здійснена взаємно і добровільно добросовісними учасниками господарських правовідносин шляхом здійснення відповідних проводок по рахунках бухгалтерського обліку, зафіксував таким чином факт розрахунку з контрагентом, фактично переводить інститут зарахування зустрічних однорідних вимог в двосторонній правочин, що потребує згоди іншої сторони, що має зовсім іншу правову природу та суперечить змісту ст.601 ЦК та 203 ГК України.

Окрім того, скаржник вважає, що суд помилково прийшов до висновку про те, що при посиланні на набуття прав вимоги за договорами про відступлення права вимоги від 21.11.2014р., №2 від 21.11.2014р., №3 від 24.11.2014р., укладені між ТзОВ «Волинь-зерно-продукт», «Рівне-зерно-продукт» (первісні кредитори) та ТзОВ «Україна-Баїв» (новий кредитор), відповідачем не враховані вимоги приписів ч. З ст. 512 ЦК України, згідно якої кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.Так, згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Поряд з цим скаржник зазначає, що ні договором складського зберігання Рз №04071 від 04.07.2012 р., ні договором складського зберігання Вз №160720 від 16.07.2013 р. не передбачалася згода боржника на заміну кредитора.

Окрім того, на думку скаржника, суд посилаючись на п. 9.6 договору на перевезення автомобільним транспортом В-пат №20101 від 20.10.2012р., укладеного між ТЗОВ «Волинь-зерно-продукт» та СГ ТзОВ «Україна», згідно якої передбачили, що ні одна зі сторін не має права передавати права і обов'язки за цим договором третім особам без письмової згоди іншої сторони як підставу порушення відповідачем не враховані вимог приписів ч. З ст. 512 ЦК України, невірно витлумачив суть даного правочину.

Норма договору про те, що ні одна зі сторін не має права передавати права і обов'язки за цим договором третім особам без письмової згоди іншої сторони, стосується виключно тих прав і обов'язків, які визначені самим договором та містяться в розділі ІІІ «Права та обов'язки», що кореспондується з положеннями ст. 527 ЦК України, згідно якої боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Тобто заборона стосується передачі третім особам прав і обов'язків, що становить зміст правочини.

Однак, положення ст.516 ЦК України передбачає неможливість без згоди боржника замінити кредитора лише тоді, коли про це прямо зазначено у договорі. Вказаної заборони договір на перевезення автомобільним транспортом В-пат №20101 від 20.10.2012р., укладеного між ТЗОВ «Волинь-зернопродукт» та СГ ТзОВ «Україна» не містить.

За таких обставин судом помилково ототожнено зміст ч.3 ст.512 ЦК України зі змістом ч. 1 ст.527 ЦК України, що призвело до невірного вирішення спору.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.12.2014 року апеляційну скаргу повернуто на підставі ст. 86, п. 2, 3 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Усунувши недоліки, зазначені в ухвалі від 25.12.2014 року, позивач 31.12.2014 року повторно звернувся до суду апеляційної інстанції через господарський суд Волинської області з апеляційною скаргою та одночасно надав клопотання про поновлення пропущених строків.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.01.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження.

Позивач та третя особа не скористалися правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні 04.02.2015 р. підтримав доводи апеляційної скарги. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 02.12.2014 р. є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просить його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

04.02.2015 р. третя особа участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечила; про причини неявки суд не повідомила. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи (Т.2, а.с. 35).

04.02.2015 р. позивач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, однак 04.02.2015 р. засобами електронного зв'язку подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника позивача 04.02.2015 р. о 10:30 год. в судовому засіданні Луцького міськрайонного суду Волинської області, що підтверджується копією повідомлення Луцького міськрайонного суду Волинської області № 161/19005/14-ц/14-Вих/45151/14 від 23.12.2014 р. (Т.2, а.с. 39-43), яке судом відхилено з огляду на таке.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Одночасно, застосовуючи у відповідності до част.1 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи част.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.01.2015 р. явка представників сторін обов'язковою не визнавалась.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників позивача та третьої особи, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників третьої особи та за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 02.12.2014 р. у даній справі слід залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2013 р. між Малим приватним підприємством Фірма "Ерідон" (постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" (покупець) укладено договір поставки № 766/13/93 (Т.1, а.с. 70-73).

Відповідно до п. 1 Договору поставки в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах договору.

Згідно п. 2.1 Договору поставки постачається виключно продукція, що дозволена на території України, асортимент, кількість, ціна якої визначається додатками та накладними, що оформлюються (складаються) в період дії цього договору і є невід'ємною його частиною.

Пунктом 11.2 Договору поставки передбачено, що договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків.

До Договору поставки № 766/13/93 від 05.04.2013 р. Малим приватним підприємством Фірма "Ерідон" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" укладено ряд додатків: додаток № 766/13/93/02-ЗЗР від 05.04.2013 р. (Т.1, а.с. 74-75), додаток № 766/13/93/03-Н від 05.04.2013 р. (Т.1, а.с. 76-77), додаток № 766/13/93-05-Н від 17.04.2013 р. (Т.1, а.с. 78-79), додаток № 766/13/93/06-Н від 17.04.2013 р. (Т.1, а.с.80-81), додаток № 766/13/93/07-ЗЗР від 29.04.2013 р. (Т.1, а.с. 82-83), додаток № 766/13/93/08-ЗЗР від 16.05.2013 р., (Т.1, а.с. 84-85), додаток № 766/13/93/09-ЗЗР від 18.05.2013 р. (Т.1, а.с.86-87), додаток № 766/13/93/10-ЗЗР від 20.05.2013 р. (Т.1, а.с.88-89), додаток № 766/13/93/11-ЗЗР від 30.05.2013 р. (Т.1, а.с. 90-91), додаток № 766/13/93/12-Мд-П від 31.05.2013 р. (Т.1, а.с.92), додаток № 766/13/93/14-ЗЗР від 11.06.2013 р. (Т.1, а.с.93-94), додаток № 766/13/93-15-Мд-П від 17.06.2013 р. (т.1, а.с.95), додаток № 766/13/93/16-ЗЗР від 17.06.2013 р. (Т.1, а.с.96-97), додаток № 766/13/93/17-Мд-П від 26.06.2013 р. (Т.1, а.с.98), додаток № 766/13/93/18-ЗЗР від 26.06.2013 р. (Т.1, а.с. 99-100), додаток № 766/13/93/13-ЗЗР від 26.06.2013 р.(Т.1, а.с.101-102), додаток № 766/13/93/20-ЗЗР від 08.07.2013 р. (Т.1, а.с. 103-104), додаток № 766/13/93/21-ЗЗР від 16.07.2013 р. (Т.1, а.с.105-106), додаток № 766/13/93/22-Мд-П від 16.07.2013 р. (Т.1, а.с.107).

Договір поставки № 766/13/93 від 05.04.2013 р. з додатками підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

29.11.2013 р. Мале приватне підприємство «Ерідон» (кредитор) в особі представника Павлишина І.Б., Сільсьогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» (первісний боржник) в особі директора Павловича І.І. та Товраиство з обмеженою відповідальністю «Україна-Баїв» в особі директора Павловича І.І. (новий боржник) уклали Договір про переведення боргу (Т.1, а.с. 63-64).

Відповідно до п. 1 Договору про переведення боргу первісний боржник (Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна") переводить свій борг на нового боржника (Товариство з обмеженою відповідальність "Україна-Баїв"), внаслідок чого новий боржник заміняє первісного боржника як зобов'язану сторону у договорі поставки № 766/13/93 від 05 квітня 2013р., укладеному між первісним боржником і малим приватним підприємством фірма "Ерідон" (кредитор), за яким кредитор поставив, а первісний боржник отримав товар на загальну суму 3 277 066,19 грн. Заборгованість з оплати товару за договором поставки № 766/13/93 від 05 квітня 2013р. на момент укладення цього договору становить 995 314,19 грн.

Згідно п. 3 Договору про переведення боргу кредитор погоджується на переведення боргу, що посвідчує своїм підписом на цьому договорі та визнає, що втрачає право вимоги боргу, який є предметом договору до первісного боржника. Внаслідок укладення цього договору заборгованість первісного боржника перед кредитором, що утворилася за договором поставки №766/13/93 від 05 квітня 2013р., припиняється.

Пунктом 5 Договору про переведення боргу передбачено, що переведення боргу за цим договором не тягне за собою жодних інших змін умов за договором поставки №766/13/93 від 05 квітня 2013р., укладеним між первісним боржником і кредитором, окрім тих, що пов'язані із заміною первісного боржника новим боржником.

Договір підписано зі сторони кредитора - представником МПП фірма "Ерідон" Павлишиним І.Б., зі сторони первісного боржника - директором СГ ТзОВ "Україна" Павловичем І.І., зі сторони нового боржника - директором ТзОВ "Україна-Баїв" Павловичем І.І. (Т.1, а.с. 63-64).

Перерахування коштів новим боржником - відповідачем підтверджується платіжними дорученнями №787 від 18.04.2014р. на суму 200 000,00грн., №1237 від 23.10.2014р. на суму 25 479,00грн. з призначенням платежу "кредиторська заборгованість згідно договору про переведення боргу від 29.11.2013 р." (Т.1, а.с. 68-69).

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" відпустило Товариству з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" товарно-матеріальні цінності (гречку, картоплю, нетбуки Аser) по накладних № 331 від 04.12.2013 р., № 326 від 04.12.2013 р., № 327 від 04.12.2013 р., № 329 від 04.12.2013 р., № 330 від 04.12.2013 р., № 328 від 05.12.2013 р. на загальну суму 224 029,00 грн. (Т.1, а.с. 145-151).

Відпуск та отримання товару стверджуються відмітками відповідача про отримання на вказаних вище накладних згідно довіреності №16 від 02.12.2013р. та визнано відповідачем у відзиві б/н на позовну заяву від 27.10.2014р. (Т.1, а.с. 60, 145-151, 162).

У відзиві на позовну заяву від 27.10.2014 р. відповідач стверджував відсутність боргу, посилаючись на зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви від 24.10.2014 р. (Т.1, а.с. 65).

Заявою від 24.10.2014 р. ТзОВ "Україна-Баїв" повідомило СГТзОВ "Україна" про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 225 479,00 грн. згідно правочинів: договору поставки №766/13/93 від 05.04.2013р. з додатками, укладеного між МПП фірма "Ерідон" (постачальник) та СГ ТзОВ "Україна" (покупець), заборгованість якого на суму 995 314,19грн. була переведена згідно договору про переведення боргу від 29.11.2013 р., укладеного між малим приватним підприємством фірма "Ерідон" (кредитор), сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" (первісний боржник) та товариством з обмеженою відповідальність "Україна-Баїв" (новий боржник) на загальну суму 225 479,00грн.

Про зарахування зустрічних однорідних вимог СГ ТзОВ "Україна" повідомлено цінним листом 24.10.2014 р. (Т.1, а.с. 67).

12.11.2014р. ТзОВ "Україна-Баїв" звернулось з позовом до СГ ТзОВ "Україна", МПП фірма "Ерідон" про визнання недійсним договору про переведення боргу, мотивуючи обмеженням повноважень Павловича Ігоря Івановича на укладання спірного правочину (ухвала господарського суду Волинської області про порушення провадження у справі №903/1139/14 від 13.11.2014р. (Т.1, а.с.173).

У додатковому відзиві на позовну заяву від 28.11.2014р. відповідач, стверджуючи нікчемність договору про переведення боргу від 29.11.2013р., укладеного між МПП фірма "Ерідон" (кредитор), СГ ТзОВ "Україна" (первісний боржник) та ТзОВ "Україна-Баїв" (новий боржник), повідомив про відкликання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, надісланої СГ ТзОВ "Україна" 24.10.2014р. (Т.1, а.с. 67) та одночасно про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви від 28.11.2014р. (Т.1, а.с. 188-190). При цьому послався на договори про відступлення права вимоги від 21.11.2014р., №2 від 21.11.2014р., №3 від 24.11.2014р., укладені між ТзОВ "Волинь-зерно-продукт", "Рівне-зерно-продукт" (первісні кредитори) та ТзОВ "Україна-Баїв" (новий кредитор), договір складського зберігання Рз №04071 від 04 липня 2012 року, укладений між ТзОВ "Рівне-зерно-продукт" та СГ ТзОВ "Україна", договір на перевезення автомобільним транспортом В-пат №20101 від 20 жовтня 2012 року, укладений між ТзОВ "Волинь-зерно-продукт" та СГ ТзОВ "Україна", договір складського зберігання Вз №160720 від 16 липня 2013 року, укладений між ТзОВ "Волинь-зерно-продукт" та СГ ТзОВ "Україна" (Т.1, а.с. 193-244).

Таким чином, відповідач стверджував припинення зобов'язань внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог спочатку на підставі заяви від 24.10.2014 р., а після її "відкликання" - на підставі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.11.2014 р. в сумі 164 254,26 грн., залишок боргу становить 59 774,74 грн.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Між позивачем та відповідачем по справі виникли правовідносини, що випливають з договору купівлі-продажу.

За приписами ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В даному випадку обов'язок щодо оплати товару виник у відповідача на підставі того, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" відпустило Товариству з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" товарно-матеріальні цінності (гречку, картоплю, нетбуки Аser) по накладних № 331 від 04.12.2013 р., № 326 від 04.12.2013 р., № 327 від 04.12.2013 р., № 329 від 04.12.2013 р., № 330 від 04.12.2013 р., № 328 від 05.12.2013 р. на загальну суму 224 029,00 грн. (Т.1, а.с. 145-151).

При цьому підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" №01-06/928/2012 від 17.07.2012р.).

Відпуск та отримання товару підтверджується відмітками відповідача про отримання на вказаних вище накладних згідно довіреності № 16 від 02.12.2013р. та визнано відповідачем у відзиві б/н на позовну заяву від 27.10.2014 р. (Т.1, а.с. 60, 145-151, 162).

Однак відповідачем зобов'язання щодо оплати товарно-матеріальних цінностей (гречки, картоплі, нетбуків Аser), отриманих по вищезазначених накладних, не виконані, заборгованість по оплаті становить 224 029,00 грн., яка підтверджена матеріалами справи. А тому, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 224 029,00 грн. основного боргу.

За ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні положення ч. 2 ст. 530 даного Кодексу не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" відпустило Товариству з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" товарно-матеріальні цінності (гречку, картоплю, нетбуки Аser) по накладних № 331 від 04.12.2013 р., № 326 від 04.12.2013 р., № 327 від 04.12.2013 р., № 329 від 04.12.2013 р., № 330 від 04.12.2013 р., № 328 від 05.12.2013 р. на загальну суму 224 029,00 грн. (Т.1, а.с. 145-151).

Відповідачем зобов'язання щодо оплати товарно-матеріальних цінностей не виконано.

За таких обставин, факт отримання товару відповідачем і накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції перерахунок 3 % річних, заявлених позивачем, колегія суддів апеляційної інстнції вважає їх правильними та обґрунтованими, а тому погоджується з висновком місцевого суду щодо стягнення з відповідача 3% в розмірі 5 448,59 грн.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

За приписами ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, ч. 1 ст. 230 ГК України та п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України також передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Оскільки договір купівлі-продажу яким передбачалось стягнення штрафних санкцій між сторонами не укладався, підстави для нарахування пені відсутні, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про стягнення пені в сумі 45 413,14 грн. є безпідставною.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України органи чи інші особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.11.2013 р. між малим приватним підприємством фірма "Ерідон" (кредитор) в особі представника Павлишина І.Б., який діяв згідно довіреності №02/01-82 від 02.01.2013р., сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" (первісний боржник) в особі директора Павловича І.І., який діяв згідно статуту, та товариством з обмеженою відповідальність "Україна-Баїв" (новий боржник) в особі директора Павловича І.І., який діяв згідно статуту, був укладений договір про переведення боргу (Т.1, а.с. 63-64).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що договір про переведення боргу від 29.11.2013 р. було укладено від імені первісного боржника і нового боржника однією і тією особою, тобто договір направлений на реалізацію інтересів однієї особи, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України.

Окрім того, в судовому засіданні 04.02.2015 р. представник відповідача ТзОВ "Україна-Баїв" відзначив, що рішенням господарського суду Волинської області від 17.12.2014 р. у справі № 903/1139/14 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна", Малого приватного підприємства фірма "Ерідон" та визнано недійсним трьохсторонній договір про переведення боргу від 29.11.2013 р. в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.

Як вбачається з протоколу судового засідання, представник відповідача ТзОВ "Україна-Баїв" у судовому засіданні 04.02.2015 р. відзначив, що підставою заперечень на позовну заяву слід вважати заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.11.2014 р., а не заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.10.2014 р.

Підставами для зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до заяви від 28.11.2014 р. слід вважати: договори про відступлення права вимоги від 21.11.2014р., №2 від 21.11.2014р., №3 від 24.11.2014р., укладені між ТзОВ "Волинь-зерно-продукт", "Рівне-зерно-продукт" (первісні кредитори) та ТзОВ "Україна-Баїв" (новий кредитор), договір складського зберігання Рз №04071 від 04 липня 2012 року, укладений між ТзОВ "Рівне-зерно-продукт" та СГ ТзОВ "Україна", договір на перевезення автомобільним транспортом В-пат №20101 від 20 жовтня 2012 року, укладений між ТзОВ "Волинь-зерно-продукт" та СГ ТзОВ "Україна", договір складського зберігання Вз №160720 від 16 липня 2013 року, укладений між ТзОВ "Волинь-зерно-продукт" та СГ ТзОВ "Україна" (Т.1, а.с. 193-244).

Однак, як вбачається з пунктів 6.5, 6.6 Договору складського зберігання Рз № 04071 від 04.07.2012р., укладеного між ТзОВ "Рівне-зерно-продукт" та СГ ТзОВ "Україна", та п.п. 7.4, 7.5 Договору складського зберігання Вз № 160720 від 16.07.2013р., укладеного між ТзОВ "Волинь-зерно-продукт" та СГ ТзОВ "Україна", обумовлено порядок заміни виконання одного зобов'язання іншим, заліку зустрічних однорідних вимог шляхом оформлення окремого договору, додаткової угоди чи протоколу (Т.1, а.с. 194-196, 203-207).

Поряд з цим, сторони у п. 9.6 договору на перевезення автомобільним транспортом В-пат №20101 від 20.10.2012р., укладеного між ТЗОВ "Волинь-зерно-продукт" та СГ ТзОВ "Україна" передбачили, що ні одна зі сторін не має права передавати права і обов'язки за цим договором третім особам без письмової згоди іншої сторони (Т. 1, а.с. 217-219).

Згідно з ч. 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що при посиланні на набуття прав вимоги за договорами про відступлення права вимоги від 21.11.2014р., №2 від 21.11.2014р., №3 від 24.11.2014р., укладені між ТзОВ "Волинь-зерно-продукт", "Рівне-зерно-продукт" (первісні кредитори) та ТзОВ "Україна-Баїв" (новий кредитор), відповідачем не враховані вимоги приписів ч. 3 ст. 512 ЦК України,згідно якої кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідач, здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог по заяві від 24.10.2014р. на підставі нікчемного правочину та повідомив про це позивача. У додатковому відзиві на позовну заяву відмовився від заяви від 24.10.2014 р., стверджуючи нікчемність угоди, що слугувала підставою для такого зарахування і вдруге надіслав заяву від 28.11.2014 р., здійснивши зарахування вже на підставі інших договорів та правочинів.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином, який оформляється заявою однієї з сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань в одному із яких одна сторона є кредитором, боржником, а в другому навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Крім того, вимоги які можуть підлягати зарахуванню мають відповідати таким умовам: повинні існувати на день проведення заліку, бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі речей, зокрема грошей).

Так, ст. 603 ЦК України визначає, що у разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. У разі заміни зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання (письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Ця стаття передбачає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок обставин, передбачених ст. 512 ЦК України. Однією з таких підстав є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (поступка права вимоги).

Отже, стаття 603 ЦК надає боржникові право виступити з ініціативою зарахування своїх вимог до старого кредитора та вимог нового кредитора до боржника. Можливість такого зарахування залежить від моменту виникнення підстави для зустрічної вимоги боржника до старого кредитора. Зазначений момент залежить від того, чи був боржник письмово повідомлений про заміну кредитора. Якщо був, зарахування є можливим щодо вимоги, підстава виникнення якої вже існувала на момент отримання боржником письмового повідомлення і строк якої настав до його отримання.

Слід зазначити, що для вищевказаного заліку взаємних вимог, згідно до норм ст. 603 ЦК України в даному випадку недостатньо заяви однієї сторони, якщо з цього приводу існує будь який спір і зокрема, якщо інша сторона, не згодна з проведеним заліком або, наприклад, якщо вона заперечує наявність боргу перед контрагентом, що прислав заяву про залік і тому має право звернутися з даним спором в суд. І лише якщо сторони, що не мають розбіжностей з приводу проведення заліку зустрічних вимог, вони можуть оформити його двосторонньою угодою або актом.

Враховуючи, що під час зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до заяви від 28.11.2014 р. Товариством з обмеженою відповідальність "Україна-Баїв" із Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" на загальну суму 164 254,26 грн. у зазначених суб'єктів господарювання відносно один одного не існувало одночасно двох однорідних зобов'язань, де б одна сторона була кредитором, а інша боржником, відповідач безпідставно здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог.

Окрім того, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем належними доказами не доведено як існування зустрічних однорідних вимог, строк виконання по яких настав відповідно до приписів ст. 601 ЦК України, так і дійсного проведення господарських операцій щодо зарахування зустрічних однорідних вимог (оборотно-сальдовими відомостями, бухгалтерськими документами тощо).

А тому, твердження відповідача, що після зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 164 254,26 грн. на підставі заяви від 28.11.2014 р., залишилась заборгованість за придбаний товар - гречку (накладна № 326 від 04.12.2013 р.) на суму 55 000,00 грн. та за нетбук Аser (накладна № 328 від 05.12.2013 р.) на суму 4 774,74 грн, всього 59 774,74 грн., колегією суддів не приймається до уваги, оскільки спростовується доказами наявними в матеріалах справи та обставинами справи.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" 224 029,00 грн. основного боргу та 5 448,59 грн. річних, у стягненні 45 413,14 грн. пені відмовлено.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.

З урахуванням викладеного, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Волинської області від 02.12.2014 р. року по справі № 903/998/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу № 903/998/14 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Олексюк Г.Є.