Рішення

від 02.12.2014 по справі 1019/3010/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1019/3010/12 Головуючий у І інстанції Потоцький В.В. Провадження № 22-ц/780/6126/14 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Категорія 1 02.12.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

02 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

при секретарі Черепинець А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2014 року та додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Єрковецької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, треті особи ОСОБА_3, приватний нотаріус Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу ОСОБА_4, Колективне підприємство Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьке бюро технічної інвентаризації», Переяслав-Хмельницька районна рада Київської області про визнання рішення Єрковецької сільської ради та свідоцтва про право власності на будинок частково недійсним, визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання рішення Єрковецької сільської ради та свідоцтва про право власності на будинок частково недійсним, визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом. Позов мотивувала тим, що її батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в період шлюбу побудували житловий будинок АДРЕСА_1, який відповідно до погосподарської книги Єрковецької сільської ради відносився до колгоспного двору, оскільки її батько був членом колгоспу ім. Горького. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, після її смерті відкрилася спадщина у вигляді ? частини будинку та грошового вкладу на її ім'я. Вона прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_6 та 09 січня 2008 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом лише на грошовий вклад матері, тому що інші спадкоємці, а саме її сестра та батько, відмовились від спадщини. Із батьком вона домовилась, що будинком буде користуватися він, а вона переоформить будинок на своє ім'я після його смерті. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5, вона прийняла спадщину шляхом звернення із заявою до нотаріальної контори, а її сестра ОСОБА_3 відмовилась від спадщини після батька на її користь. Збираючи документи для оформлення спадщини, вона виявила, що право власності на спірний будинок було оформлено лише на ім'я ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Єрковецької сільської ради від 11 листопада 2011 року. Також їй стало відомо, що батько своїм заповітом від 04 травня 2012 року в сільській раді с. Єрковці заповів все належне йому майно відповідачу ОСОБА_2 Вказуючи, що заповіт складено із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, просила визнати будинок АДРЕСА_1 майном колишнього колгоспного двору; визнати рішення Єрковецької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області № 146 від 11 листопада 2008 року частково недійсним; визнати свідоцтво про право власності на будинок на ім'я ОСОБА_5 частково недійсним в частині ? частини даного будинку; визнати, що ? частина будинку є власністю ОСОБА_6, як члена колишнього колгоспного двору, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину будинку в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6; визнати заповіт від імені батька ОСОБА_5 від 04 травня 2012 року в Єрковецькій сільській раді Переяслав-Хмельницького району Київської області недійсним; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину будинку та на земельний пай на ім'я ОСОБА_5 пл. 3,5507 га. в с. Єрківці Переяслав-Хмельницького району Київської області згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 05 жовтня 2006 року в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5; визнати за ОСОБА_1 право власності на грошові вклади на ім'я ОСОБА_5, які знаходяться в філії № 03 с. Єрківці Переяслав-Хмельницького ТВБВ філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» на рахунку НОМЕР_1 в порядку спадкування за заповідальним розпорядженням та на рахунку НОМЕР_2 в порядку спадкування за законом

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2014 року позов частково задоволено, визнано спірний будинок майном колишнього колгоспного двору; визнано рішення Єрковецької сільської ради № 146 від 11 листопада 2008 року частково недійсним; визнано свідоцтво про право власності на будинок на ім'я ОСОБА_5 від 11 листопада 2008 року частково недійсним в частині ? частини будинку; визнано, що ? частина будинку є власністю ОСОБА_6 як члена колишнього колгоспного двору, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1; визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину будинку в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, в решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2014 року вирішено питання про судові витрати, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 880,65 грн.

Позивач ОСОБА_1 подала апеляційна скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2014 року в частині відмови в позові та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Також ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2014 року, посилаючись на те, що суд не врахував всіх понесених нею судових витрат, просила скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_2 на її користь 3288,69 грн.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що батьки позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з 1962 року знаходились в зареєстрованому шлюбі, від якого мали двох дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_3

В період шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 побудували житловий будинок АДРЕСА_1, який відповідно до погосподарської книги Єрковецької сільської ради відносився до спільної групи колгоспного двору, оскільки ОСОБА_5 був членом колгоспу ім. Горького. Право власності на будинок оформлено одноособово на ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності б/н від 11 лютого 2011 року, виданого Єрковецькою сільською радою згідно рішення виконавчого комітету Єрковецької сільської ради № 146 від 11 листопада 2008 року. Приймаючи дане рішення, виконавчий комітет керувався п. 5 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування», п. «а» ч. 6.1 та 6.2 ст. 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (а. с. 39 т. 1). Відповідно до виписки із погосподарської книги № 2 Єрковецької сільської ради за 1996 - 2000 роки, членами даного колгоспного двору на час його припинення були ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а. с. 23 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно. ОСОБА_1 прийняла спадщину шляхом подання заяви до Переяслав-Хмельницької державної нотаріальної контори, де заведено спадкову справу № 800 за 2007 рік.

29 січня 2008 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад матері, інші спадкоємці ОСОБА_5 та ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини не зверталися (а. с. 61 - 67 т. 2).

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Відповідно до ст. ст. 120, 123 ЦК УРСР, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР № 885-XII був введений в дію Закону України «Про власність».

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулюють власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, задовольняючи позов в частині визнання майном колишнього колгоспного двору будинку АДРЕСА_1, визнання частково недійсним рішення Єрковецької сільської ради № 146 від 11 листопада 2008 року та свідоцтва про право власності на будинок в частині ? частини даного будинку, керувався тим, що батьки позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_5, перебуваючи в шлюбі, здійснили будівництво житлового будинку АДРЕСА_1; ОСОБА_5 був членом колгоспу ім. Горького, а подружжя ОСОБА_5 удвох - членами колгоспного двору, отже вказаний будинок є майном колишнього колгоспного двору і належав кожному із його членів в рівних частках, а тому оформлення права власності лише на ОСОБА_5 є незаконним.

В даній частині рішення суду сторонами не оскаржене, і тому в силу вимог ст. 303 ЦПК України колегія суддів колегія суддів законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції не перевіряє.

Також суд визнав за ОСОБА_1 право власності на ? частину вказаного будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Оскільки в судовому засіданні встановлено та апелянтом не заперечується, що на час смерті ОСОБА_6 подружжя ОСОБА_5 були зареєстровані та проживали за адресою АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 в передбаченому законом порядку не заявив про відмову від спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину, а тому є спадкоємцем першої черги за законом разом із позивачем і частки в праві власності на спадкове майно у вигляді ? частини будинку повинні поділятися між ними порівну. Отже, суд вірно визначив, що після смерті ОСОБА_6 позивач прийняла у спадщину ? частину будинку.

Доводи апеляційної скарги, що за життя батька між ними існувала домовленість про оформлення будинку на ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_5, що він визнавав за нею право власності на ? частину даного будинку і не претендував на спадщину після її смерті, а тому і не оспорював свідоцтва про право на спадщину у вигляді банківських вкладів, не ґрунтуються на вимогах закону і відхиляються колегією суддів.

Чинність свідоцтва про право на спадщину, видане одноособово ОСОБА_1, яке ніким не оспорювалося, не спростовує факту належного прийняття спадщини ОСОБА_5

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині визнання недійсним заповіту і визнання права власності на спадкове майно, колегія суддів враховує наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 04 травня 2012 року ОСОБА_5 склав заповіт в сільській раді с. Єрківці, яким заповів все своє майно відповідачу ОСОБА_2 Даний заповіт було відправлено на реєстрацію в Єдиний реєстр заповітів 10 липня 2012 року секретарем Єрковецької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської ради і зареєстровано в реєстрі за № 7 (а. с. 29 - 30 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5

За життя ОСОБА_5 належало наступне майно, на яке після його смерті відкрилась спадщина. Так, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 244080 від 05 жовтня 2006 року ОСОБА_5 належить земельна ділянка пл. 3,5507 га., кадастровий номер 3223383200:04:003:0008 на території Єрковецької сільської ради з цільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Крім того, на ім'я ОСОБА_5 було відкрито грошові вклади, які знаходяться в філії № 03 с. Єрківці Переяслав-Хмельницького ТВБВ філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» на рахунку НОМЕР_1, на якому 05 липня 2002 року залишено заповідальне розпорядження на ім'я ОСОБА_1, та на рахунку НОМЕР_2.

ОСОБА_1 своєчасно прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_5 шляхом подачі заяви 23 травня 2012 року до приватного нотаріуса Переяслав-Хмельницького нотаріального округу ОСОБА_4, де була відкрита спадкова справа. Сестра позивача ОСОБА_3 відмовилась від спадщини після смерті батька на користь ОСОБА_1, про що подала заяву до нотаріальної контори, де була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_7 ОСОБА_2 подала заяву від 08 вересня 2012 року про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом (а. с. 48 т. 1).

Згідно листа приватного нотаріуса ОСОБА_4 від 27 листопада 2012 року № 122-01-16, у разі посвідчення заповіту особа, котра посвідчила заповіт, зобов'язана в день посвідчення заповіту внести відомості про це до спадкового реєстру. При подачі заяви спадкоємцями та відкритті спадкової справи нотаріус зобов'язаний перевірити наявність чи відсутність заповітів у спадковому реєстрі. Згідно інформаційної довідки № 30535490 від 23 травня 2012 року, на момент подачі заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 заповіту внесено до реєстру не було (а. с. 45 т. 1).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Виходячи із аналізу даної статті, слід розрізняти визнання заповіту недійсним у разі вади волевиявлення заповідача - і нікчемності заповіту, що не залежить від добровільності волевиявлення заповідача.

Відповідно до п. п. 5, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду Україин від 06 листопада 2011 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Таким чином, вирішуючи питання щодо недійсності заповіту, суд першої інстанції повинен був перевірити доводи сторін не лише про відповідність волі заповідача викладеному у заповіті, а й про дотримання вимог щодо форми та посвідчення заповіту і у разі їх порушення зробити відповідні висновки.

Даних вимог закону судом першої інстанції дотримано не було.

Так, відповідно до ст. 39 Закону України «Про нотаріат», порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 52 Закону України «Про нотаріат», про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається. Кожна нотаріальна дія реєструється під окремим порядковим номером. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована, зазначається на документі, що видається нотаріусом, чи в посвідчувальному написі.

Згідно з ст. 56 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі» від 11 травня 2011 року № 492, державній реєстрації у Спадковому реєстрі підлягають заповіти і спадкові договори, посвідчені нотаріусами, консульськими установами України, посадовими та службовими особами, що зазначені в статтях 1251 і 1252 Цивільного кодексу України, ст. 37 та ч. 1 ст. 40 Закону України «Про нотаріат», а також зміни до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів

У п. 14 цієї Постанови зазначено, що реєстратор здійснює державну реєстрацію посвідчених заповітів і спадкових договорів, а також змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів у Спадковому реєстрі у день вчинення відповідної нотаріальної дії.

Отже, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок, що порушення при посвідченні заповіту є формальними і на їх підставі можливо однозначно оцінити волевиявлення спадкодавця, оскільки таке волевиявлення не впливає на дійсність заповіту.

Враховуючи, що на момент складання заповіту і до смерті заповідача заповіт не було зареєстровано в передбаченому законом порядку, його не можна вважати вчиненим і відповідно визнавати недійсним, в силу закону даний заповіт є нікчемним.

Таким чином, рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним ухвалено в результаті неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, із порушенням вимог норм матеріального права, і тому підлягає скасуванню, позовні вимоги в цій частині не грунтуються на законі та не підлягають до задоволення.

Вирішуючи заявлені позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Оскільки заповіт від 04 травня 2012 року в силу закону є нікчемним, а позивач, яка є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_5, спадщину прийняла вчасно шляхом подання заяви до нотаріальної контои про прийняття спадщини, однак відповідачем її право на спадщину за законом не визнається та між сторонми існує спір, за ОСОБА_1 має бути визнано право власності на спадкове майно, наявність якого встановлена судом першої інстанції - ? частини будинку АДРЕСА_1, грошові вклади в філії № 03 с. Єрківці Переяслав-Хмельницького ТВБВ філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» на рахунках НОМЕР_1 та НОМЕР_2, а також земельну ділянку пл. 3,5507 га., кадастровий номер 3223383200:04:003:0008 на території Єрковецької сільської ради з цільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в порядку спадкування за законом.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування в частині відмови в задоволенні позову із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

З урахуванням даних обставин, а також того, що судом першої інстанції не було враховано всіх судових витрат, понесених позивачем в сумі 3288,69 грн. (а. с. 1, 2, 84, 85, 86 т. 1), додаткове рішення суду першої інстанції також підлягає скасуванню із перерозподілом судових витрат відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, а саме із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню 2877,60 грн. судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2014 року та додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2014 року скасувати в частині відмови в позові ОСОБА_1 та розподілу судових витрат та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частини будинку АДРЕСА_1, грошові вклади в філії № 03 с. Єрківці Переяслав-Хмельницького ТВБВ філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» на рахунках НОМЕР_1 та НОМЕР_2, а також земельну ділянку пл. 3,5507 га., кадастровий номер 3223383200:04:003:0008 на території Єрковецької сільської ради з цільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2877,60 грн. судових витрат.

В іншій частині рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2014 року від залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.