Постанова

від 29.08.2014 по справі 1505/6860/2012

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1505/6860/2012

ПОСТАНоВА

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

29 серпня 2014 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Матяш Т.Л.,

при секретарі - Івановій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровський адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради, відділ Держземагенства у місті Білгород-Дністровський Одеської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення в частині та визнання недійсним державного акту, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідною позивною заявою до Білгород-Дністровської міської ради, відділу Держземагенствоа у м. Білгород-Дністровському Одеської області, третя особа ОСОБА_2 та відповідно до заяви про зміну позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області «Про передачу громадянам України безкоштовно у приватну власність земельних ділянок на території м.Білгород-Дністровського» № 313-ХХІІ від 30.12.1997 року в частині п.108 додатку № 1 про передачу ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку по вул.. Плавньова, 20, площею 0,0468 га для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель;

- визнати недійсним держаний акт на право власності на земляну ділянку серії ЯК № 483949, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 511030001000262 від 03.06.2011 року, кадастровий номер земельної ділянки: 5110300000:01:003:0236, площею 0,0468 га для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул.. Плавньова, 20;

- зобов'язати відділ Держземагенства у м. Білгород-Дністровський скасувати державну реєстрацію Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 483949, виданого від 22.07.2011 року ОСОБА_2

В обґрунтуванні своїх вимог, позивач посилається на те, що рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 30.12.1997 року ОСОБА_2 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку по вул..Плавньова, 20, площею 0,0468 га для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель. На підставі цього рішення ОСОБА_2 в 2011 році отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до п.1.17 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку: до технічної документації зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою обов'язково додається копія справи щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність чи надання у постійне користування, або копія справи щодо підготовки рішення про продаж земельної ділянки. Так, відділ Держземагенства у м. Білгород-Дністровський надав до суду завірену копію державного акту на право власності на земельну ділянку та копію технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2, яка не містить копію справи щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність та не містить правовстановлюючі документи на будівлі та споруди, що перебувають у її власності для обслуговування яких передається ця земельна ділянка.

Також, передача у власність земельної ділянки ОСОБА_2 здійснена з порушенням вимог ст..17 Земельного Кодексу України (1990 року), а саме, до клопотання ОСОБА_2 не додані матеріали, що обґрунтовують розмір земельної ділянки, обчислений відповідно до вимог частини 6 ст.5 цього Кодексу.

Одночасно, ОСОБА_1 зазначає, що вона є власницею убиральні літ. «В», яка формально розташована на земельній ділянці ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 20.03.2010 року, а спадкодавець - ОСОБА_3 26.09.1986 року отримав акт про завершення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального житлового будинку, в якому було зазначено, що надвірні побудови складаються з літньої кухні та вбиральні.

Позивач у судове засідання не з'явилась. Представник позивача - ОСОБА_4 надала до суду клопотання з проханням провести засідання за її відсутністю та задовольнити позовні вимоги.

Представник Білгород-Дністровської міської ради у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи сповіщався належним чином.

Представник відділу Держземагенства у місті Білгород-Дністровський Одеської області у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся.

ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, про час та місце слухання справи сповіщалась належним чином.

ОСОБА_5 до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у неї доказів.

ОСОБА_5 до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги, з огляду на наступне. Судом встановлені наступні фактичні обставини на підставі представлених доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, житловий будинок № 20 по вул.. Плавньовій в м. Білгород-Дністровському, що складається з: житлового будинку літ. «А» житловою площею 42,1 кв.м., загальною площею 78,3 кв.м. та надвірних будівель: літньої кухні літ. «Б», госпблоку літ. «Л», гаражу літ. «М», убиральні літ. «В», споруд № 2-5, І, ІІ, розташованих на земельній ділянці площею 500 кв.м., належав ОСОБА_3 на підставі Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, посвідченого Білгород-Дністровською міською державною нотаріальною конторою Одеської області 0.11.1975 року за реєстровим № 2-181, на підставі акту про завершення будівництва та вводу в експлуатацію житлового будинку від 26.09.1986 року, затвердженого рішенням виконкому Білгород-Дністровської міської ради від 16.12.1986 року за № 875, право власності на який зареєстровано за номером 29748180.

З зазначеного акту про завершення будівництва та вводу в експлуатацію вбачається, що надвірні споруди складаються з літньої кухні та вбиральні. Також, з характеристики будинку, що міститься в технічному паспорті на будинок, вбачається, що вбиральня літ. «В» була збудована в 1975 році, таким чином, у суду не має сумніву в тому, що вбиральня літ. «В» знаходилась у володінні ОСОБА_3 з 1975 року, та земельна ділянка, на якій розташована вбиральня, також знаходилась у віданні ОСОБА_3

Згідно із п.5 Постанови Верховної ОСОБА_5 Української РСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» від 18 грудня 1990 року № 562-XII громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

14 липня 2009 року ОСОБА_3 помер, а 20 березня 2010 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, яким успадкувала зазначений вище житловий будинок № 20 по вул.. Плавньовій в м. Білгород-Дністровському, розташований на земельній ділянці площею 500 кв.м.

Рішенням Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів № 313-ХХІІ від 30.12.1997 року «Про передачу громадянам України безплатно в приватну власність земельних ділянок на території м. Білгород-Дністровський» ОСОБА_2 була передана земельна ділянка площею 468 кв.м. по вул.. Плавньова, 20 в м. Білгород-Дністровському для будівництва та обслуговування житлового будинку. В матеріалах справи відсутні, та відповідачем і ОСОБА_2 не були представлені документи, які би відображали право власності чи право користування ОСОБА_2 на будівлі та споруди, що розташовані на земельній ділянці яка передавалась їй рішенням від 30.12.1997 року.

03.06.2011 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 483949, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 511030001000262, площею 0,0468 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул.. Плавньова, 20.

Як вбачається з п.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року , що діяв на момент винесення оскаржуваного рішення, громадянам у приватну власність передаються лише земельні ділянки, надані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України .

З огляду на наведені норми у громадян України право на приватизацію земельної ділянки виникало лише стосовно тієї її частини, яка була попередньо передана у користування та законне володіння.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_2 рішенням № 313-ХХІІ від 30.12.1997 року, без порушення прав суміжних власників, виділялась саме та земельна ділянка, яка знаходилась в її користуванні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ОСОБА_5 до ст.. 6 Земельного кодексу України (у редакції 18.12.1990 року, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин), передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими ОСОБА_5 народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.9 ЗК України (редакції 1990 року), до відання міських ОСОБА_5 народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок у власність , надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; ведення земельно-кадастрової документації; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства; припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною; погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні; організація землеустрою ; затвердження проектів внутрігосподарського землеустрою та контроль за їх здійсненням.

Статтею 17 Земельного Кодексу, в редакції 1990 року, встановлений порядок безплатної передачі земельних ділянок, а саме: громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ОСОБА_5 народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї. ОСОБА_5 народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) ОСОБА_5 народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) ОСОБА_5 народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність. Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими ОСОБА_5 народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Крім того, відповідно до п. 3.4 Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, за Наказом Державного комітету України по земельним ресурсам № 10 від 15.02.1993 року громадяни і юридичні особи здобувають право власності на земельну ділянку з земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їхньої компетенції. ОСОБА_5 до п. 4 зазначеного порядку відповідні ОСОБА_5 народних депутатів перевіряють обґрунтованість заяв громадян і матеріалів, і в місячний термін приймають рішення.

Таким чином, законодавством, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, передбачалась безплатна передача земельних ділянок громадянам. Така передача здійснювалась у відповідному порядку, який містить вимоги про розробку проекту відведення земельної ділянки, що передається, та виготовлення документів, що підтверджують розміри земельних ділянок.

Тобто, встановлення меж в натурі та їх документальне закріплення є складовою того пакету документів, що подається до міської ради для розгляду та винесення рішення про передачу ділянки у приватну власність.

Такий самий принцип передачі земельних ділянок у власність громадянам закріплений і в діючому законодавстві. Так, згідно з ст.. 118 Земельного Кодексу України від 25.10.2001 року, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Виявлені обставини свідчать про те, що недотримання встановлених правил та порядку передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 призвело до порушень прав позивача, а саме, була відібрана частка земельної ділянки, на якій розташовані споруди, а саме, вбиральня літ. «В», що завжди знаходилась в користуванні позивача, тобто, ОСОБА_2 помилково була передана у власність ділянка, право користування якою у неї не виникало.

Згідно п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.

ОСОБА_5 до п. 7 зазначеної постанови, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: зокрема визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Під час оцінки оскаржуваних рішень суд враховує приписи ст..2 КАС України , відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють не лише чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а й обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

У справах щодо оскарження рішення суб'єктів владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатами чого, згідно з пунктом 1 ч.2 ст. 162 КАС, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.

Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб під час розв'язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.

Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 06.07.2009 року № 973/03/13-09. Державний акт на право власності на земельну ділянку є правовим актом індивідуальної дії.

Отже, звернення до суду із вимогою про визнання недійсним державного акта не є належним способом захисту у порядку адміністративного судочинства, оскільки правила недійсності застосовуються виключно до правочинів (угод) з підстав наявності дефектів його елементів, проте до правопідтверджуючих рішень та документів (актів), які за своїм змістом не є правочинами можуть застосовуватись лише правила незаконності (протиправності).

Суд, оцінюючи належність та допустимість, кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування рішення Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів № 313-ХХІІ від 30.12.1997 року «Про передачу громадянам України безплатно в приватну власність земельних ділянок на території м. Білгород-Дністровський» в частині п.108 додатку, знайшли своє доведення в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Керуючись п.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року, п.2, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», ст..ст. 6, 9, 17 Земельного кодексу України (у редакції 18.12.1990 року), ст..ст.. 118, 152 ЗК України, ст.ст. 2, 6, 9, 71, 128, 161, 162, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів № 313-ХХІІ від 30.12.1997 року «Про передачу громадянам України безплатно в приватну власність земельних ділянок на території м. Білгород-Дністровський» в частині п.108 додатку № 1 про передачу ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку по вул.. Планьова, 20, м. Білгород-Дністровський Одеської області, площею 0,0468 га для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до суду першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя