Постанова

від 07.07.2009 по справі 27/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

27/16

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 07.07.2009                                                                                           № 27/16

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Ропій  Л.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватнеого підприємства "Стіком"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 24.03.2009

 у справі № 27/16 (суддя  

 за позовом                               Приватного підприємства "Стіком"

 до                                                   Український акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк в особі філії "Дніпровське відділення Промінвестбанку в м. Києві"

 про                                                   зобов"язання перерахувати кошти у розмірі 32584,30 грн. та стягнення пені у сумі 7390,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Приватне підприємство "Стіком" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Українського акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Дніпровське відділення Промінвестбанку в м. Києві" про зобов'язання ЗАТ АК "Промінвестбанк" виконати перерахування суми в розмірі 32584,30 грн. відповідно до платіжних доручень № 107 від 03.10.2008 року, № 105 від 06.10.2008 року, № 108 від 06.10.2008 року, № 109 від 06.10.2008 року, № 111 від 08.10.2008 року, № 112 від 09.10.2008 року та зобов'язання сплатити суму пені в розмірі 7390,90 грн. на розрахунковий рахунок № 26001801323534 ЗАТ "ОТП БАНК" м. Київ, МФО 300528, код ЄДРПОУ 31989064.

В процесі розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 49925,03 грн. - пені відповідно до п. 7.6 договору, 416,02 грн. - пені відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", 553,93 грн. – інфляційні нарахування та 2,67 грн. – 3 % річних у відповідності до статті 625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2009 року в частині позовних вимог щодо зобов'язання виконати перерахування суми в розмірі 10550,82 грн. відповідно до платіжних доручень № 111 від 08.10.2008 року та № 112 від  09.10.2008 провадження в справі припинено. Решту позовних вимог задоволено частково, стягнуто з Українського акціонерного комерційного промислово –інвестиційного банку в особі філії "Дніпровське відділення Промінвестбанку в   м. Києві" на користь Приватного підприємства "Стіком" пеню у сумі 14,67 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 85,15 грн., 0,02 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2009 р. у справі № 27/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення безпідставно посилається на рішення ТА-106 від 22.10.2008 року, оскільки всупереч вимогам частини 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав суду ні оригінал, ні копію зазначеного рішення. Крім того, апелянт зазначив, що висновки суду першої інстанції є суперечливими, зокрема, суд встановив, що дія мораторію не поширюється на вимоги клієнту банку про виконання договірних зобов'язань за рахунок коштів, які знаходяться на власному рахунку у відповідності до статті 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність". В свою чергу, вимоги щодо стягнення пені суд першої інстанції задовольнив частково та зазначив, що пеня нараховуюється тільки до призначення мораторію, обґрунтовуючи рішення суду тим, що відповідно до пункту 2 частини 3 статті 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність", протягом дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 р. було відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Стіком" прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.07.2009 р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав.

Представник Акціонерного комерційного промислово – інвестиційного банку (ЗАТ) в особі філії "Дніпровське відділення Промінвестбанку в місті Києві" в судове засідання 07.07.2009 року з'явився, через канцелярію суду подав відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 24.03.2009 р. у справі № 27/16 як таке, що прийняте з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, відповідно до статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на підставі   банківської   ліцензії   банки   мають    право здійснювати такі банківські операції як   відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

Судом першої інстанції встановлено, і цього не спростовує апелянт, що, 16.05.2008 року між Приватним підприємством "Стіком"(надалі –клієнт) та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії "Дніпровське відділення Промінвестбанку в м. Києві"(надалі –банк) було укладено договір на розрахунково-касове обслуговування № 958 (надалі –договір).

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору банк здійснює відкриття поточного рахунку протягом 2-х календарних днів з моменту надання клієнтом повного пакету документів відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року № 492, а також норм чинного законодавства України з питань фінансового моніторингу.

Згідно умов договору, а саме п. 2.3 договору банк надає послуги клієнту відповідно до даного договору, які пов'язані з обслуговуванням усіх поточних рахунків, а також переказу коштів з рахунку на рахунок цього клієнта, здійсненням договірного списання, видачею грошових коштів у готівковій формі, інших послуг, у відповідності до ліцензії, наданої банку Національним банком України.

Пунктом 3.4 договору встановлено, що клієнт доручає банку здійснювати списання коштів зі свого рахунку на підставі розрахункових документів, що складені клієнтом, на паперовому носії, або в електронному вигляді.

Банк приймає до виконання платіжні доручення клієнта (за винятком казенного, державного, комунального підприємства, господарського товариства, у якому частка держави перевищує 50 відсотків) на безготівкове перерахування коштів з поточного рахунку протягом операційного часу в межах залишку коштів на рахунку (п. 3.6 договору).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

В силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом (статті 525 Цивільного кодексу України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 341 Господарського кодексу України, розрахункові операції банків  спрямовані  на  забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи  банків  забезпечують  розрахунки  відповідно  до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Статтею 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за  договором  банківського  рахунка  банк  зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.  Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.  Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Отже за усіх обставин позивач є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє,  і його право власності в силу статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України, є непорушним.

Частиною 1 статті 1068 Цивільного кодексу України визначено, що банк   зобов'язаний  вчиняти  для  клієнта  операції,  які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.  Банк  зобов'язаний  за  розпорядженням  клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Стаття 1074 Цивільного кодексу України встановлює, що обмеження  прав  клієнта  щодо   розпоряджання   грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Підставою звернення позивача до суду з даним позовом стало невиконання відповідачем умов договору та порушення наведених правових норм, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами в силу укладення між ними договору банківського рахунку, та встановлюють заборону на обмеження  права позивача розпоряджатися своїми грошовими коштами на власний розсуд.

Так, матеріалами справи підтверджується, що в період з 03.10.2008 року по 09.10.2008 року позивачем до відповідача були направлені платіжні доручення (№ 107 від 03.10.2008 року на суму 4 899, 58 грн., № 105 від 06.10.2008 року на суму 8 984, 40 грн., № 108 від 06.10.2008 року на суму 3 407, 64 грн., № 109 від 06.10.2008 року на суму 4 741, 86 грн., № 111 від 08.10.2008 року на суму 6 604, 20 грн. та № 112 від 09.10.2008 року на суму 3 946, 62 грн.) на загальну суму 32584,30 грн. про перерахування коштів контрагентам позивача з поточного рахунку.  Грошові кошти за вказаними розрахунковими документами були списані з рахунку позивача, проте станом на день подання позовної заяви на поточні рахунки їх одержувачів, а саме контрагентів позивача,  не надійшли, в зв'язку з чим позивач просить суд зобов'язати банк виконати перерахування коштів у розмірі 32 584, 30 грн. відповідно до вищевказаних платіжних доручень.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що вказані в позовній заяві платіжні доручення були прийняті до виконання, але за відсутності достатніх коштів на кореспондентському рахунку банку грошові кошти не були перераховані своєчасно їх отримувачем Центральною розрахунковою палатою Промінвестбанку. Відповідач звертає увагу суду, що 07.10.2008 р. з метою оптимізації роботи Промінвестбанку та стабілізації його фінансового стану відповідно до ст. 73 ч. 1 та пп. 1, 5, 6, 7 ч. 2 ст. 75, 76, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" постановою Правління Національного банку України від 07.10.2008 року N 308 "Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)" у Банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 07.10.2008 до 06.04.2009 р. та призначено тимчасового адміністратора. На підставі ст. 81 Закону України "Про банки і банківську діяльність" тимчасовий адміністратор має право продовжувати чи припиняти будь-які операції банку, в тому числі і ті, які були протягом шести місяців до призначення тимчасового адміністратора. Скориставшись своїм правом, наданим нормами вищезазначеного Закону, тимчасовий адміністратор Кротюк В.Л. прийняв рішення № ТА-106 від 22.10.2008 року, відповідно до якого було зобов'язано здійснити повернення грошових коштів на поточні рахунки клієнтів, які з 02.10.2008 року по 06.10.2008 року списані з їх рахунків з послідуючим їх блокуванням до моменту прийняття рішення тимчасовим адміністратором щодо їх розпорядження. На підставі даного рішення кошти позивача, які були списані згідно платіжних доручень № 107, № 105, № 108 та № 109 були повернуті на рахунок 22.10.2008 року, а кошти, списані згідно платіжних доручень № 111 та № 112 –повернуті 13.10.2008 року.

Крім того, на думку відповідача позивач помилково вважає, що на вимоги позивача не розповсюджується дія мораторію, введеного 07.10.2008 року постановою Правління Національного банку України N 308 "Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на вимоги клієнта банку про виконання договірних зобов'язань за рахунок коштів, які знаходяться на власному рахунку (а не за рахунок коштів банку) не поширюється дія мораторію, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність",  з метою    створення   сприятливих   умов   для   відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.

Стаття 1 названого Закону визначає, що мораторієм є  зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно статі 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність" мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Протягом дії мораторію:

1) забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України;

2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

В даному випадку позивача не можна вважати кредитором, оскільки фактично між сторонами не було укладено договору про банківський вклад і дія мораторію на здійснення операцій щодо надання послуг по перерахуванню відповідних коштів не поширюється.

Крім того, як вірно встановив суд першої інстанції, введений мораторій передбачає зупинення банком виконання грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дати введення мораторію, а не зупинення виконання договірних зобов'язань за рахунок коштів, які знаходяться на власному рахунку (а не за рахунок коштів банку), які за своєю природою є вимогами немайнового характеру.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2009 року було зобов'язано відповідача подати суду належним чином завірену копію рішення тимчасового адміністратора № ТА-106 від 22.10.2008 року. Проте, не зважаючи на вимоги надати дане рішення, відповідач надав лише електронний лист № ТА-106 від 22.10.2008 року, який направлявся керівнику філії, про прийняття рішення тимчасовим адміністратором щодо повернення на рахунки платників коштів в національній валюті, списаних з їх рахунків з 2 по 6 жовтня 2008 року та коштів в іноземній валюті, списаних з їх рахунків з 26 вересня по 6 жовтня 2008 року з подальшим блокуванням цих коштів. Належним чином оформленого рішення суду надано не було.

З урахуванням вищевикладеного, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не надав належних доказів, на підставі яких банку заборонялося здійснення перерахунку коштів з рахунку клієнта банку на рахунок отримувача, оскільки копія електронного листа № ТА-106 від 22.10.2008 року не є належним доказом в розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищевикладене суд апеляційної інстанції встановив, що доводи апелянта про те, що суд першої інстанції послався на рішення ТА-106 від 22.10.2008 року, як на встановлений та доведений факт, є необґрунтованими та безпідставними. Оскільки при прийнятті рішення суд першої інстанції навпаки  не прийняв електронну копію листа № ТА-106 від 22.10.2008 року, як належний доказ, та зазначив, що відповідач не надав належних доказів, на підставі яких банку заборонялося здійснення перерахунку коштів з рахунку клієнта банку на рахунок отримувача, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що повернення списаних коштів на рахунок позивача було безпідставним та необґрунтованим.  

Колегія суддів відзначає, що будь-якому випадку рішення тимчасового адміністратора про блокування коштів на рахунках є незаконним та не може бути підставою для відмови в перерахуванні коштів з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України, обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті. Згідно ч. 1 ст. 59 цього Закону арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому Законом.

Тимчасова адміністрація приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття рішення про її призначення. Тимчасова адміністрація очолюється керівником, який призначається Національним банком України. З дня призначення тимчасового адміністратора повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку переходять до тимчасового адміністратора (ст. ст. 75, 78 Закону України "Про банки та банківську діяльність").

Слід зауважити, що право  обмежувати права клієнтів на безперешкодне розпорядження своїми коштами, зупиняти видаткові операції клієнтів банку, блокувати кошти клієнтів Законом України "Про банки та банківську діяльність" тимчасовому адміністратору не надано.

Відповідно до вимог статті 8.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів (стаття 8.4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Договором банківського рахунку банк зобов'язався здійснювати розрахункові операції відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" та нормативних актів Національного банку України.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (стаття 30.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"). Банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону (стаття 32.3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Відповідач не надав доказів належного та своєчасного виконання зобов'язань за договором та приписів чинного законодавства щодо проведення розрахунків в національній валюті України по рахунку позивача згідно наданих власником рахунку розрахункових документів.

Згідно статей 1091, 1092 Цивільного кодексу України банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність згідно Цивільного кодексу України та законів.

Вказане свідчить про те, що банк, отримавши від клієнта кошти, зобов'язаний віддати ці кошти клієнту або особі, яка зазначена ним в платіжному документі (перерахувати кошти одержувачу) шляхом проведення відповідної платіжної операції.

При цьому, згідно статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач надав платіжні доручення № 125 та № 126 від 15.10.2008 року про перерахування коштів з розрахункового рахунку Приватного підприємства "Стіком" на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Компасс Трейд", згідно реквізитів, які були відображені в платіжних дорученнях № 111 від 08.10.2008 року та № 112 від 09.10.2008 року. Представник позивача заявою від 06.03.2009 року підтвердив те, що відповідачем були частково здійснені зобов'язання, а саме перераховані кошти, які були відображені в платіжних дорученнях № 111 від 08.10.2008 року та № 112 від 09.10.2008 року.

Згідно пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки відповідачем було здійснено перерахування коштів у загальному розмірі 10 550, 82 грн. згідно платіжних доручень № 111 від 08.10.2008 року та № 112 від 09.10.2008 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі в частині зобов'язання виконати перерахування суми в розмірі 10 550, 82 грн. відповідно до платіжних доручень № 111 від 08.10.2008 року та № 112 від 09.10.2008 року, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Також колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявлені позивачем вимоги про зобов'язання відповідача перерахувати кошти у сумі 22 033, 48 грн. відповідно до платіжних доручень № 107 від 03.10.2008 року, № 105 від 06.10.2008 року, № 108 від 06.10.2008 року, № 109 від 06.10.2008 року не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Позивачем були ініційовані грошові перекази за платіжними дорученнями № 107 від 03.10.2008 року, № 105 від 06.10.2008 року, № 108 від 06.10.2008 року, № 109 від 06.10.2008 року.

Вказані платіжні доручення були прийняті банком (про що свідчить штамп банку про прийняття) та не виконані, тобто кошти на рахунки отримувачів зараховані не були. Кошти, які списані з рахунку позивача згідно  платіжних доручень № 107 від 03.10.2008 року, № 105 від 06.10.2008 року, № 108 від 06.10.2008 року, № 109 від 06.10.2008 року, були повернуті на рахунок позивача та заблоковані до особливих розпоряджень тимчасового адміністратора.

Відповідно до п. 20.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

За приписами ст. 21.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ініціювання переказу проводиться шляхом, зокрема, подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.

Право розпорядження коштами, що знаходяться на рахунку, відкритому в банку, надане лише власникові рахунка.

У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що відповідач може виконати вимоги позивача у добровільному порядку, проте позивач листами від 20.02.2009 року та 04.03.2009 року просив відповідача не виконувати ніяких операцій із сумами коштів відображених у платіжних дорученнях № 107 від 03.10.2008 року, № 105 від 06.10.20087 року, № 108 від 06.10.2008 року, № 109 від 06.10.2008 року, № 111 від 08.10.2008 року та № 112 від 09.10.2008 року до моменту винесення рішення Господарського суду міста Києва у справі № 27/16.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, до суду вправі звертатися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Водночас за змістом вказаної статті, а також інших норм, які гарантують право на звернення до суду (Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України) повинні існувати порушення права чи законного інтересу або спір щодо них на момент звернення до суду, а також на момент прийняття рішення по справі. Отже, позивач, звертаючись до господарського суду для вирішення спору по суті, повинен довести порушення суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також довести наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання особою, до якої такий позов пред'явлено.

При цьому суд вважає за доцільне зазначити, що неодмінною ознакою порушення права або охоронюваного законом інтересу є настання негативних наслідків для суб'єкта порушеного права.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на день подання позовної заяви у позивача були порушенні права, які встановлені договором банківського рахунку № 958 від 16.05.2008 року та чинним законодавством України. Проте, на день прийняття рішення по даній справі порушення прав чи інтересів позивача відсутнє, оскільки відповідач не оспорює право позивача на перерахування коштів та не здійснює інші дії, які б порушували інтереси позивача, в той же час сам позивач забороняє відповідачу виконати умови договору № 958 від 16.05.2008 року та перерахувати кошти, а у відповідності до норм чинного законодавства без дозволу клієнта банку (позивача) банк не має можливості виконати зобов'язання у добровільному порядку.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відзначає, що на даний час порушення прав позивача відсутнє, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача перерахувати кошти у сумі 22 033, 48 грн. відповідно до платіжних доручень № 107 від 03.10.2008 року, № 105 від 06.10.2008 року, № 108 від 06.10.2008 року, № 109 від 06.10.2008 року.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 2, 67 грн. та індекс інфляції у сумі 553, 93 грн., оскільки в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України ця санкція застосовується до грошових зобов'язань, проте за договором у відповідача виникло зобов'язання виконати доручення клієнта на переказ грошей, тобто негрошове зобов'язання, що в свою чергу виключає можливість стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми та суму боргу з урахуванням індексу інфляції.

Щодо заявлених позовних вимог стягнення з відповідача пені згідно п. 7.6 договору у розмірі  49 925, 03 грн. та пені згідно п. 32.2 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у розмірі 416, 02 грн. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.6 договору передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта з вини банку останній сплачує на користь клієнта пеню від суми платежу за період: з дня надходження до дня фактичного зарахування, яка сплачується в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня за кожний день прострочення, але не більше 1 відсотка від суми.

У разі помилкового списання коштів з рахунку клієнта з вини банку останній повертає на рахунок клієнта помилково списану суму за рахунок власних коштів у відповідності до норм інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ № 22 від 21.01.2004 року.

Отже в даному випадку в договорі сторони чітко погодили відповідальність за несвоєчасне зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта, тобто позивача у даній справ, з вини банку. Відповідальність у вигляді пені у зв'язку із несвоєчасним перерахуванням коштів на рахунки контрагентів позивача сторонами не встановлена.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування штрафних санкцій у відповідності до пункту 7.6 договору.

Відносно заявлених  вимог про стягнення пені згідно п. 32.2 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у розмірі 416, 02 грн. колегія суддів констатує, що пунктом 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені частково, зазначивши, що пеня нараховується тільки до призначення мораторію, а саме до 07.10.2008 року. В стягненні пені в розмірі 401,35 грн. суд першої інстанції відмовив з огляду на те, що відповідно до статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що рішення суду підлягає зміні в цій частині з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, вимоги позивача та зобов'язання відповідача у даних спірних правовідносинах не є майновими, на які поширюється мораторій у розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність". В розумінні статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" протягом дії мораторію не нараховується пеня за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Колегія суддів наголошує, що зобов'язання банку "виконати доручення клієнта на переказ грошей" не є грошовим зобов'язанням, адже клієнт в даному випадку не вимагає від банку сплати належних останньому грошей, а доручає виконати певну операцію з власними грошима. Тобто, зобов'язання відповідача перед позивачем полягають в наданні послуги, а не у сплаті грошей.

Пунктом 32.2 статті 32 Закону України "Про банки і банківську діяльність" пеня передбачена не за невиконання грошових зобов'язань, а за порушення строків виконання доручення клієнта на переказ або строків завершення переказу. Отже, протягом дії мораторію пеня у відповідності до  пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про банки і банківську діяльність" може бути нарахована.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 416,02 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню відповідно до обґрунтованого та правильного розрахунку позивача. В свою чергу рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню частково, а саме: щодо розміру задоволених позовних вимог в частині стягнення пені, а також щодо розподілу судових.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до частини 6 статті 84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету. Судом першої інстанції в порушення зазначених норм процесуального права не вирішено питання щодо про повернення державного мита з бюджету. Зокрема, позивачем заявлені вимоги про зобов'язання відповідача виконати перерахування суми в розмірі 32584,30 грн. відповідно до платіжних доручень № 107 від 03.10.2008 року, № 105 від 06.10.2008 року, № 108 від 06.10.2008 року, № 109 від 06.10.2008 року, № 111 від 08.10.2008 року, № 112 від 09.10.2008 року та зобов'язання сплатити суму пені в розмірі 7390,90 грн. на розрахунковий рахунок № 26001801323534 ЗАТ "ОТП БАНК" м. Київ, МФО 300528, код ЄДРПОУ 31989064 та стягнення з відповідача 49925,03 грн. - пені відповідно до п. 7.6 договору, 416,02 грн. - пені відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", 553,93 грн. – інфляційні нарахування та 2,67 грн. – 3 % річних у відповідності до статті 625 ЦК України. Відповідно до розміру заявлених вимог позивач був зобов'язаний сплатити державне мито в розмірі 593,98 грн. (85,00 грн. – за немайнову вимогу та 508,98 грн. – за майнові вимоги). Позивачем сплачено державне мито в розмірі 834,83 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 592 від 09.10.2008 року та № 639 від 17.12.2008 року, а тому зайво сплачене державне мито в розмірі 240,85 грн. у відповідності до статті 47 Господарського процесуального кодексу України підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Крім того, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що в рішенні суду першої інстанції від 24.03.2009 року допущена описка. Зокрема, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців повне найменування відповідача - Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство), проте в рішенні місцевого господарського суду невірно зазначено найменування юридичної особи відповідача. Апеляційна інстанція пропонує суду першої інстанції на підставі статті 89 Господарського процесуального кодексу України виправити допущену описку.

У зв'язку з частковим задоволенням вимог апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги згідно статті 44, частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.  47, 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Стіком" задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2009 року у справі № 27/16 скасувати в частині стягнення пені в розмірі 14,67 грн. та розподілу судових витрат, з прийняттям в цій частині нового рішення.

3.          Стягнути з Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії "Дніпровське відділення Промінвестбанку в м. Києві" (02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, 29 а; код ЄДРПОУ 09321422), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Приватного підприємства "Стіком" (м. Київ, вул. Марини Раскової, 13, кв. 301; код ЄДРПОУ 31989064) пеню у сумі 416,02 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 46 (сорок шість) грн. 66 коп., та 0 (нуль) грн. 96 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Повернути Приватному підприємству "Стіком" (м. Київ, вул. Марини Раскової, 13, кв. 301; код ЄДРПОУ 31989064) з Державного бюджету України 240,85 грн. державного мита, сплаченого за платіжним дорученням N 639 від 17.12.2008 року (оригінал якого залишити в матеріалах справи).

5.          В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2009 року у справі № 27/16 залишити без змін.

6.          Стягнути з Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії "Дніпровське відділення Промінвестбанку в м. Києві" (02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, 29 а; код ЄДРПОУ 09321422) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Приватного підприємства "Стіком" (м. Київ, вул. Марини Раскової, 13, кв. 301; код ЄДРПОУ 31989064) 2,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

7.          Доручити Господарському суду міста Києва видати накази та довідку на повернення державного мита на виконання зазначеної постанови суду.

8.          Доручити Господарському суду міста Києва виправити описку (щодо найменування відповідача) в тексті рішення від 24.03.2009р.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.     

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 13.07.09 (відправлено)