Постанова

від 26.11.2014 по справі 2а-4758/12/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а-4758/12/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

при секретарі Сівєлькіній С.Є.,

за участю представника позивача Шушняєва Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бандурський олійноекстракційний завод» до Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (правонаступник - Первомайська ОДПІ ГУ Міндоходів в Миколаївській області) про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

13.09.2012р. ТОВ «Бандурський олійноекстракційний завод» звернулося до Миколаївського окружного адміністратвиного суду із позовом до Первомайської ОДПІ Миколаївської області ДПС (правонаступник - Первомайська ОДПІ ГУ Міндоходів в Миколаївській області) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000412301 від 29.09.2011р. про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 46 365 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив на безпідставність висновків ОДПІ щодо нікчемності укладених позивачем угод та на безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року адміністративний позов ТОВ «Бандурський олійноекстракційний завод» задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення №0000412301, що було прийнято Первомайською ОДПІ Миколаївської області 29.09.2011р., в частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість на 28 475 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Зобов'язано ГУ Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь ТОВ «Бандурський олійноекстракційний завод» судові витрати в сумі 1317,85 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Первомайської ОДПІ Миколаївської області ДПС.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник Первомайської ОДПІ Миколаївської області ДПС 14.02.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.01.2013р. в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000412301 від 29.09.2011р. в частині зменшення від'ємного значення суми ПДВ на 28 475 грн. та в частині стягнення судових витрат в сумі 1317,85 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Первомайської ОДПІ Миколаївської області ДПС.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи і доводи цієї апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність належних підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період з 29.08.2011р. по 27.09.2011р. ревізорами відповідача було здійснено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2011р. , за результатами якої складено акт від 28.09.2011р. №1651/23/32390305.

Як зазначено у п.2 розділу 4 «Висновок» Акту, Товариство порушило вимоги пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 діючого на той час Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а також п.187.8 ст.187, п.190.2 ст.190 ПК України, наслідком чого стало завищення від'ємного значення з ПДВ на загальну суму 46 365 грн., в тому числі: за липень 2010 року - в сумі 17476 грн., за жовтень 2010 року - в сумі 6379 грн., за листопад 2010 року - в сумі 4620 грн., за червень 2011 року - в сумі 17890 грн.

В подальшому, на підставі вказаного вище акту перевірки, 29.09.2011р. уповноваженою особою відповідача прийнято податкове повідомлення-рішення №0000412301, яким зменшено ТОВ «Бандурський олійноекстракційний завод» розмір від'ємного значення суми ПДВ на 46365 грн.

Не погоджуючись із вказаними вище діями та рішенням податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив часткової неправомірності спірного рішення відповідача, а також з часткової обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції, але, разом з тим, не може погодитися з рішенням окружного суду щодо порядку стягнення судових витрат, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

У відповідності до приписів п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України , органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Так, як видно з матеріалів справи, відповідачем в ході перевірки було встановлено, що в липні 2010 року позивачем було завищено податковий кредит на суму 17 476 грн., яка, в свою чергу, складається з: 606,67 грн. - ПДВ, що був сплачений Товариством на користь МОЗАТ «МИКОЛАЇВ ТУРИСТ»; 16869 грн. - ПДВ, що був сплачений Товариством на користь «Торсистембутзбах груп-Україна». На думку ОДПІ, Товариство позивача, в даному випадку, порушило пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ.

Також, з атку цієї перевірки вбачається, що 11.07.2011р. ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва склала довідку №867/07-100/02659223 «Про результати зустрічної звірки МОЗАТ «МИКОЛАЇВ ТУРИСТ» (код ЄДРПОУ 02659223 ) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Бандурський ОЕЗ» (код ЄДРПОУ 32390305)». Як вказано у цій довідці, МОЗАТ «МИКОЛАЇВ ТУРИСТ» надало послуги ТОВ «Бандурський ОЕЗ», на що складено акти виконаних робіт та виписані податкові накладні. Так, вартість послуг, згідно з податковою накладною №1209 від 13.07.2010р. склала 7450 грн. (в т.ч. ПДВ - 1241,67 грн .). 13.07.2010р. Товариство сплатило на користь МОЗАТ «МИКОЛАЇВ ТУРИСТ» 7478 грн. (з яких 7450 грн. - вартість послуг, 28 грн. - страхування ). МОЗАТ «МИКОЛАЇВ ТУРИСТ» здійснило коригування вартості послуг, в результаті чого їх вартість (з урахуванням страхування ) склала 3838 грн. (в т.ч. ПДВ - 635 грн .). Таким чином, різниця у сумі ПДВ склала 606,67 грн. Оскільки МОЗАТ «МИКОЛАЇВ ТУРИСТ» до складу податкових зобов'язань включило суму 635 грн., а не 1241,67 грн., на думку ОДПІ, у Товариства не було підстав включати до складу податкового кредиту суму 606,67 грн. На стор. 33 спірного Акту, ОДПІ, з посиланням на довідку ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, визнала факт завищення Товариством податкового кредиту з ПДВ на 607 грн.

Проте, суд з такими доводами ОДПІ не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ» (який був чинним у липні 2010 року ), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 % від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: а) придбанням або виготовленням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; б) придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів ) з метою їх подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

При чому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст.3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст.5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження ).

Але, в даному випадку, ОДПІ не довела, що сплачений Товариством у складі вартості послуг ПДВ не повинен був включатися до податкового кредиту підприємства. Той факт, що постачальник послуг (МОЗАТ "МИКОЛАЇВТУРИСТ" ) відкоригував вартість послуг, не є доказом порушення Товариством пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ. Твердження ж відповідача про те, що позивач мав відкоригувати дані свого бухгалтерського і податкового обліку, є безпідставними. По-перше, жодних доказів на підтвердження того, що Товариство отримувало відповідні документи від МОЗАТ «МИКОЛАЇВ ТУРИСТ» представник ОДПІ не надав (в той час як представник позивача цю обставину заперечував ). По-друге, Законом про ПДВ не встановлений обов'язок платника податку коригувати дані податкового обліку за відсутності відповідних документів.

Так, відповідно до п.4.5 статті 4 вказаного Закону (який був чинним у липні 2010 року ), якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню. Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг) - пп.4.5.1 п.4.5 ст.4 Закону про ПДВ.

Також, судова колегі, як і суд 1-ї інстанції, не вважає доведеним і факт порушення Товариством позивача приписів пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ, наслідком чого стало завищення податкового кредиту з ПДВ на 16869 грн. Наданими Товариством документами (т.б. договором поставки №11/06/11 від 11.06.2010р., платіжними дорученнями, видатковими накладними, податковими накладними ) підтверджена правомірність включення до податкового кредиту липня 2010 року суми 16869 грн. - ПДВ, що був сплачений на користь «Торсистембутзбах груп-Україна». Посилання ж у спірному Акті перевірки на завищення позивачем свого податкового кредиту на 16869 грн. (стор. 33 Акта ) ґрунтуються виключно лише тільки на акті від 01.08.2011р. №-23-7-36251451, складеному ДПІ у Оболонському районі м.Києва «Про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Торсистембутзбах груп-Україна» (ЄДРПОУ 36251451 ) з питань підтвердження отриманих від платника податків (іншої особи ) з ТОВ «Бандурський ОЕЗ» (ЄДРПОУ 32390305 ) період липень 2010 року».

Як зазначено у цьому акті, ТОВ «Торсистембутзбах груп-Україна» не подало податкову декларацію з ПДВ за липень 2010 року, а до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців був внесений запис про відсутність за місцезнаходженням. Також в акті вказано, що до 10.02.2011 свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Торсистембутзбах груп-Україна» було чинним.

Факт наявності податкових накладних цим Актом підтверджений. Інформацію щодо дослідження відповідачем в ході перевірки інших документів, що мають значення для формування податкового кредиту, Акт не містить.

Так, необхідно вказати, що «Порядок оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» був затвержений Наказом ДПСУ від 22.12.2010р. №984.

Як видно зі змісту п.3 Розділу І цього Порядку, Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

А відповідно до п.6 Розділу І і пп.5.2 п.5 Розділу ІІ даного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно ж із п.2 Розділу І цього ж Порядку, документальна перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином, належним доказом порушення підприємством позивача вимог податкового законодавства міг бути акт перевірки, який би відповідав вказаним вимогам. Проте, спірний Акт перевірки ОДПІ, на підставі якого було прийнято оскаржуване рішення, зазначеним вище вимогам не відповідає.

До того ж, виходячи зі змісту п.2 Розділу І Порядку, акти про неможливість проведення перевірки не є джерелом податкової інформації.

Отже, в зв'язку з викладеним, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції дійшла висновку про те, висновки ОДПІ про порушення Товариством пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ є безпідставними.

Враховуючи вказане, спірне податкове повідомлення-рішення в частині зменшення від'ємного значення суми ПДВ за липень 2010 року на 17 476 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується висновків податкового органу про завищення позивачем свого податкового кредиту на суму 6379 грн. в жовтні 2010р., то судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, на стор. 34 спірного Акту перевірки ревізор ОДПІ вказав, що, в порушення пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ, Товариство включило до складу податкового кредиту жовтня 2010 року суму 6379 грн. за податковою накладною від 08.10.2010р. №8, що була виписана ТОВ «Ремстройелектро». Як зазначено в акті, ревізором була встановлена відсутність фактичних поставок товарів (робіт, послуг) за жовтень, листопад 2010 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Однак, суд вважає і висновки ОДПІ безпідставними.

Так, пп.7.2.6 п.7.2 статті 7 діючого на той час Закону про ПДВ, визначає порядок видачі податкової накладної, який, в свою чергу, передбачає, що податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту, і встановлює механізм реалізації права отримувача товарів (послуг) на податковий кредит у випадку відмови постачальника у наданні податкової накладної на вимогу отримувача товарів (послуг) або у випадку порушення постачальником порядку заповнення податкової накладної. Жодних доводів щодо порушення Товариством цієї норми Акт не містить.

У відповідності до приписів пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Проте, в ході перевірки та судового засідання ОДПІ не спростувала факт придбання позивачем у ТОВ «Ремстройелектро» товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності Товариства, а тому посилання в Акті на порушення Товариством пп.7.4.1 і 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ є безпідставними.

Доводів щодо порушення позивачем пп.7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону про ПДВ Акт також не містить. Більш того, в тексті спірного Акту вказана податкова накладна, на підставі якої позивач включив до податкового кредиту жовтня 2010 року суму 6379 грн.

Твердження ж відповідача (стор.6-10 Акту) ґрунтуються виключно на висновках, що викладені в акті від 30.03.2011р. №1121/23-100/34851424, складеному ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «РЕМСТРОЙЕЛЕКТРО» (код ЄДРПОУ 34851424 ) щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за жовтень, листопад, грудень 2010 року, січень 2011 року». Як зазначено у розділі 4 «Висновок» акту, «в ході перевірки встановлено порушення п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», … безпідставно виписувалися податкові накладні на поставку товарів (робіт, послуг). В ході перевірки встановлено відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) підприємству ТОВ «РЕМСТРОЙЕЛЕКТРО» від підприємств-постачальників ПП «АЛЬТЕКС-ЮГ», ПП «АГРОПРАЙД», ПП «РАВАС», що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, договори відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п. 1,5 ст.203 ЦК України є нікчемними, і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. За даними програмного продукту «Система автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та відповідно до декларацій з ПДВ з додатками ТОВ «РЕМСТРОЙЕЛЕКТРО» податковий кредит підлягає коригуванню на суму 735108 грн., а податкові зобов'язання ймовірно підлягають коригуванню на суму 2688613,41 грн.».

В акті ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва вказано, що суму 6379,33 грн. ТОВ «Ремстройелектро» включило до податкових зобов'язань у декларації за жовтень 2010 року; суму 4133,35 грн. - до податкових зобов'язань у декларації за листопад 2010 року.

Разом з тим, позивач надав усі необхідні документи, на підставі яких до податкового кредиту жовтня 2010 і листопада 2010 були включені суми ПДВ: договір, податкові накладні, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти прийому виконаних будівельних робіт, платіжні доручення.

Факт наявності у Товариства податкової накладної Актом підтверджений. Інформацію щодо дослідження відповідачем в ході перевірки інших документів, що мають значення для формування податкового кредиту, Акт не містить.

Стосовно ж нікчемності угод, судова колегія, з урахуванням позиції, що викладена у постанові ВАС України від 14.11.2012р. № К/9991/50772/12, зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р., вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст.215,216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, у відповідності до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма ГК недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції ст.228 ЦК України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Однак, відповідач не надав жодних доказів та не зазначів будь-яких фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і ТОВ «Ремстройелектро» правочинів.

Таким чином, суд вважає, що в даному випадку, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також, відповідач не довів у встановленому законом порядку і те, що спірні угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Враховуючи викладене, спірне податкове повідомлення-рішення в частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2010 року на 6379 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно ж висновків відповідача про завищення позивачем податкового кредиту на суму 4620 грн. за листопад 2010р.

Так, сума 4620 грн. складається з: 4133 грн. - ПДВ, що був сплачений Товариством на користь ТОВ «Ремстройелектро»; 487 грн. - ПДВ, що був сплачений підприємством позивача на користь ТОВ «ВД-Авто».

На стор. 34 Акту ревізор ОДПІ вказав, що, позивач, в порушення пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ, включив до складу свого податкового кредиту листопада 2010 року суму 4133 грн. за податковими накладними від 08.11.2010р. №11 і від 11.11.2010р. №11, що були виписані ТОВ «Ремстройелектро» і 487 грн. за податковою накладною від 12.11.2010р. №264, що була виписана ТОВ «ВД-Авто».

Як зазначено податковим органом, перевіряючим була встановлена відсутність фактичних поставок товарів (робіт, послуг) за жовтень, листопад 2010 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Проте, суд, з підстав, що викладені вище, відхиляє такі доводи відповідача стосовно відсутності правових наслідків господарських операцій за участю Товариства і ТОВ «Ремстройелектро».

Так, єдиною підставою для такого висновку ОДПІ про неправомірність включення до податкового кредиту листопада суми 487 грн. відповідач вказав те, що ТОВ «ВД-Авто» не подало податкову декларацію з ПДВ за листопад 2010 року, і до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців був внесений запис про відсутність ТОВ «ВД-Авто» за місцезнаходженням. Але, ці висновки ОДПІ ґрунтуються виключно на акті перевірки від 07.07.2011р. №256/23-70/35709607, складеному ДПІ у Святошинському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВД Авто» (код за ЄДРПОУ 35709607 ) щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Бандурський олійноекстракційний завод» (код за ЄДРПОУ 32390305 ) за період: листопад 2010 рік».

Разом з тим, позивач надав до суду усі необхідні документи, на підставі яких до податкового кредиту листопада 2010р. ним і була включена суми 487 грн.: платіжне доручення, податкова накладна, видаткова накладна.

Факт наявності у Товариства цієї податкової накладної Актом підтверджений. Інформацію щодо дослідження відповідачем в ході перевірки інших документів, що мають значення для формування податкового кредиту, Акт не містить.

Як вже було зазначено вище, відповідно до п.6 Розділу І і пп.5.2 п.5 Розділу ІІ Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.2 Розділу І вказаного вище Порядку, документальна перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином, належним доказом порушення Товариством вимог податкового законодавства міг бути акт перевірки, який би відповідав вказаним вимогам. Проте, спірний Акт перевірки відповідача, на підставі якого було прийнято оскаржуване рішення, цим вимогам не відповідає. Виходячи зі змісту пункту 2 Розділу І Порядку, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не є джерелом податкової інформації.

Враховуючи зазначене, спірне рішення в частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2010 року на 4620 грн. підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Щодо висновків відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань на 17890 грн. за листопад 2011р.

Як вказано на стор. 30-31 спірного Акту перевірки, підприємство позивача, в порушення п.187.8 ст.187, п.190.2 ст.190 ПК України, занизило чисту суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 17890 грн. в результаті «… не включення до податкових зобов'язань отримані, але не оплачені послуги від нерезидента по шеф-наладці котла парового компанії VYNCKE ENERGIETECHNIEK NV згідно акту виконаних робіт (до контракту №1.4340 від 01.02.2011року ) від 30.06.2011р. на суму 89448,48 грн. (ПДВ-17889,70грн.). Також не складена податкова накладна із зазначенням суми нарахованого ним податку та відповідно до п201.6 ст.201 цього Кодексу не відображена у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих та отриманих податкових накладних продавця, яка є підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту у встановленому порядку».

Разом з тим, позивач надав суду 1-ї інстанції згадані вище контракт і акт виконаних робіт.

Як слідує з п.180.2 ст.180 ПК України, особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг зареєстроване на митній території України, є отримувач послуг.

У відповідності до п.187.8 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

Для послуг, які постачаються нерезидентами на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни постачання відповідно до законодавства. Визначена вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом НБУ на дату виникнення податкових зобов'язань. У разі отримання послуг від нерезидентів без їх оплати база оподаткування визначається, виходячи із звичайних цін на такі послуги без урахування податку.

В судовому засіданні представник позивача викладені в Акті перевірки факти підтвердив. До того ж, ані позовна заява, ані письмові пояснення позивача не містять мотивованих доводів щодо необґрунтованості висновків ОДПІ про заниження Товариством податкових зобов'язань з ПДВ за червень 2011 року в сумі 17890 грн.

Отже, за таких обставин, підстави для визнання оскаржуваного рішення в цій частині протиправним відсутні.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, на підставі вказаного вище, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про часткове задоволення позову.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, апеляційний суд не може погодитися з рішенням суду 1-ї інстанції щодо визначення порядку повернення сплаченого позивачем судового збору.

Так, як вбачається з резолютивної частини оскаржуваної постанови, окружний суд зобов'язав ГУ Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь ТОВ «Бандурський олійноекстракційний завод» судові витрати в сумі 1317,85 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Первомайської ОДПІ Миколаївської області ДПС.

Однак, як видно з матеріалів справи, позивач таких позовних вимог не заявляв, а орган державної казначейської служби, який було зобов'язано здійснити певні дії, взагалі не було залучено до участі у даній справі.

Крім того, відповідно до приписів ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа ).

А згідно зі змісту ч.3 ст.94 цього ж Кодексу, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

До того ж, як слідує зі змісту п.21 ч.1 ст.5 ЗУ «про судовий збір» Державна податкова служба України від сплати судового збору звільняється.

Судовою колегією встановлено, що позивач звернувся до окружного суду із позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №0000412301 від 29.09.2011р. про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 46365 грн. При подачі даного позову, підприємство позивача сплатило до держбюджету судовий збір в сумі 2146 грн. (платіжне доручення №001509 від 31.07.2012р. ). Як видно з резолютивної частини оскаржуваної постанови окружного суду, суд задовольнив даний позов частково, а саме - на суму 28 475грн. та цілком правомірно, пропорційно до задоволеної частини позову, стягнув на користь позивача судові витрати в сумі 1317,85 грн., але при цьому, помилково зобов'язав ГУ Державної казначейської служби України у Миколаївській області, яке не було стороною у справі, безспірно списати ці кошти з рахунку Первомайської ОДПІ Миколаївської області ДПС.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що судом першої інстанції було правильно вирішено справу по суті, але із помилковим застосуванням норм процесуального права.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право змінити постанову суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.201 КАС України, підставою для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів, діючи в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, відповідно до п.1 ч.1 ст.201 КАС України, приходить до висновку про наявність усіх законних підстав для зміни постанови суду 1-ї інстанції в частині вирішення питання про відшкодування судових витрат.

Керуючись ст.ст.195,196,198,201,205,207,254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби - задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року - змінити, виклавши четвертий абзац її резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бандурський олійноекстракційний завод» судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1317,85 грн.».

В іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко