Постанова

від 11.12.2014 по справі 921/803/14-г/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2014 р. Справа № 921/803/14-г/18

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Данко Л.С.

Кузя В.Л.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Славпродукт" від 17.10.2014р., №176

на рішення господарського суду Тернопільської області від 06.10.2014р.

у справі № 921/803/14-г/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інжиніринговий центр "Протеїн Продукт", м.Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Славпродукт", с.Петриків, Тернопільська обл.

про стягнення 105634,93 грн. заборгованості,

за участю представників сторін:

- від позивача - не з'явився,

- від відповідача - Зубик І.В.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 06.10.2014р. у справі №921/803/14-г/18 (суддя Охотницька Н.В.) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) "Інжиніринговий центр "Протеїн Продукт", стягнуто з ТзОВ "Славпродукт" на користь позивача 7946,79 грн. пені, 2220,04 грн. 3% річних, 65057,76 грн. курсової різниці; повернуто позивачеві з державного бюджету України 1235,94 грн. зайво сплаченого судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції врахував заяву позивача про уточнення позовних вимог від 15.09.2014р. (а.с. 99-138 ) та те, що під час розгляду справи відповідач в повному обсязі розрахувався з позивачем за отриманий товар, суд визнав підставними вимоги про стягнення пені та 3 % річних. Також, керуючись п.6.3 договору, та враховуючи кінцевий термін проведення розрахунків, здійснених відповідачем, суд визнав обґрунтованою позовну вимогу про стягнення курсової різниці за зростання курсу долара США в сумі 65057,76 грн.

Дане рішення оскаржив відповідач, вважаючи його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Скаржник зазначив, що висновок суду про застосування курсової різниці був неправильним, оскільки поставка продукції та її подальша оплата відбувались на позадоговірній основі (що підтверджується відсутністю заявок на поставку та підписаних прайс-листів, відсутністю в рахунках позивача покликання на договір поставки, зазначенням в рахунку та накладній ціни в гривнях (без її попередньої прив'язки до долара США, євро чи рубля РФ). Крім того, у зв'язку з наведеним вважає, що інфляційні нарахування та 3% річних підлягають перерахунку з наступного дня після спливу строку, зазначеного в претензії позивача від 17.06.2014р., а в стягненні пені слід відмовити за безпідставністю.

Не погоджуючись із апеляційною скаргою, позивач подав до суду відзив, в якому заперечив доводи апелянта та зазначив, що рішення суду прийнято із врахуванням всіх фактичних обставин справи та з відповідністю правовим нормам, які регулюють спірні правовідносини, у зв'язку з чим просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач зазначив, що відносини між сторонами базувались на договорі поставки, звернувши, зокрема, увагу, що письмова форма заявок на поставку не була обов'язковою, посилання на договір у первинних бухгалтерських документах не передбачене чинним законодавством України, а ціна договору, відповідно до п.п. 6.1, 6.3, ціна в бухгалтерських документах вказується в національній валюті у розмірі вартості товару (партії) в доларах США (євро, рублях РФ) помноженої на міжбанківський курс гривні до відповідної валюти, встановлений на дату такого документу.

Позивач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення йому ухвали суду від 03.11.2014р. та розпискою від 04.12.2014р. про ознайомлення із оголошенням перерви в судовому засіданні до 11.12.2014р. (а.с. 195, 196, 238 ). Оскільки в справі достатньо матеріалів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія вважає за можливе розглянути справу без представника позивача.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

01.10.2013р. між ТзОВ "Інжиніринговий центр «Протеїн Продукт» (постачальник) та ТзОВ "Славпродукт" (покупець) було укладено договір поставки №28-13 (надалі - договір), за яким постачальник зобов'язався передати у власність покупця харчові добавки для м'ясної промисловості (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар від постачальника та здійснити оплату за нього в строки і порядку, передбачені цим договором (а.с.139-142 ).

21.11.2013р. позивач поставив відповідачеві товар згідно видаткової накладної № ІЦ-0002239 на загальну суму 201983,18 грн., яка містить підписи уповноважених представників сторін та відбитки їх печаток (а.с.12 ). Від імені відповідача товар прийняв Гаврилюк О.С., який діяв на підставі довіреності №63 від 21.11.2013р. (а.с. 13 ).

В оплату за поставлений товар згідно накладної № ІЦ-0002239 відповідач за період з 25.11.2013р. по 06.08.2014р. оплатив позивачу 131569,39 грн., з яких 9586,20 грн. позивач зарахував в рахунок заборгованості за більш ранні поставки товару. Вказані обставини підтверджуються оборотно-сальдовими відомостями позивача по контрагенту ТзОВ «Славпродукт» (а.с.19-35 ), актом звірки взаєморозрахунків № ІЦ-0000017 за період з 01.11.2013р. по 06.06.2014р., який підписаний та скріплений печатками обох сторін (а.с.16 ), а також не заперечуються жодною із сторін.

18.07.2014р. на адресу ТзОВ «Славпродукт» було направлено претензію з вимогою погасити заборгованість за поставлений товар згідно накладної №ІЦ-0002239 (а.с.36, 37 ).

Подальша несплата боргу в повному обсязі стала підставою для звернення позивача до суду із позовом про стягнення основної заборгованості (яка станом на момент звернення до суду складала 79999,99 грн.), пені, 3% відсотків річних та суми курсової різниці (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 21.08.2014р. (а.с.78-80 ).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач сплатив 80000,00 грн., погасивши таким чином основну заборгованість в повному обсязі (а.с. 134-138, 209-211 ), що стало підставою для зменшення позивачем своїх позовних вимог (а.с. 99-103 ).

Судова колегія, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, вважає, що рішення суду слід частково скасувати, виходячи з наступного:

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктами 1.2, 1.3 договору сторони обумовили, що постачальник передає товар у кількості та асортименті, які передбачені у заявках покупця, які вважаються невід'ємною частиною договору. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками покупця або перевізника накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Відповідно до п.2.1 договору, найменування, ціна, кількість товару зазначаються в прайс листах та накладних, які є невід'ємною частиною договору.

У пункті 6.2 договору встановлено, що покупець здійснює оплату за товар у повному обсязі не пізніше 14 календарних днів з моменту переходу права власності, відповідно до п.1.3 договору.

Як зазначалось вище, матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем та одержання відповідачем 21.11.2013р. товару на загальну суму 201983,18 грн. Таким чином, з положень ст.692 ЦК України та п.6.2 договору випливає, що перебіг строку виконання грошового зобов'язання покупцем почався з моменту прийняття товару та підписання видаткової накладної. Проте, отриманий від позивача товар відповідач оплатив повністю лише 10.09.2014р., після порушення судом першої інстанції провадження у даній справі.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до п. 11.2 договору, у випадку затримки оплати, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Здійснивши перевірку рішення місцевого господарського суду про стягнення 2220,04 грн. 3% річних та 7946,79 грн. пені, в тому числі із врахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України, колегія суддів дійшла висновку про його обґрунтованість в цій частині.

При цьому, не беруться до уваги покликання апелянта на те, що правовідносини щодо поставки товару згідно накладної №ІЦ-0002239 були позадоговірними (що обґрунтовується відсутністю заявок на поставку та підписаних прайс-листів, відсутністю в рахунках позивача покликання на договір поставки, зазначенням в рахунку та накладній ціни в гривнях (без її попередньої прив'язки до долара США, євро чи рубля РФ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що п.3.1 договору передбачено можливість подачі заявки на поставку продукції, в тому числі, за допомогою телефонного, факсимільного та електронного зв'язку . Пункт 6.1 договору передбачає, що в бухгалтерських або інших офіційних документах (зокрема накладних) на поставку товару (партії) вказується ціна товару в національній валюті у розмірі вартості товару (партії) в доларах США (євро, руб РФ) помноженої на міжбанківський курс гривні України до долара США (євро, руб РФ), встановлений на дату складання такого документа. В той же час, зважаючи на підписаний сторонами та діючий договір поставки товарів (харчових добавок для м'ясної промисловості) та на предмет накладної №ІЦ-0002239, сама лише відсутність у цій накладній покликання на договір не може бути достатнім доказом того, що поставка здійснювалась поза умовами договору.

Таким чином, строк сплати за поставлений товар, а відповідно і строки нарахування 3% річних і пені, які зазначені у розрахунку позивача (а.с. 152-153, 154-155 ) визначені вірно.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком місцевого господарського суду про підставність стягнення з відповідача суми курсової різниці відповідно до п.6.3 договору.

Як випливає з положень п.6.1 договору, ціна та товар є договірною і формується у відповідності до прайс листа та кон'юктури ринку, діючої на момент відвантаження товару. Ціна на товар остаточно визначається під час підтвердження заявки покупця в доларах США (євро, руб РФ).

Застосовуючи положення п.6.3, місцевий господарський суд взяв до уваги доводи позивача про величину зміни курсу долара США до гривні за період з 21.11.2013р. по 11.09.2014р., що лягло в основу для розрахунку курсової різниці. Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що умовами договору поставки передбачено можливість визначення ціни товару крім доларів США, також і в євро та рублях РФ, а матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував узгодження сторонами ціни за поставлений товар в іноземній валюті.

Пункт 6.3 договору, крім того, передбачає такий порядок оплати вартості товару та курсової різниці, відповідно до якого постачальник зобов'язаний надати всі необхідні для цього бухгалтерські та інші офіційні документи не пізніше трьох банківських днів з моменту оплати покупцем товару та розміру індексації. Докази про надання постачальником таких документів у матеріалах справи відсутні.

Зважаючи на вищенаведене, а також на те, що в єдиному документі, який підтверджує вартість поставленого товару (накладній №ІЦ-0002239 від 21.11.2013р.) визначено ціну лише в гривнях, то колегія суддів не вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин п.6.3 договору.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на наведене, вимоги апеляційної скарги визнані судовою колегією підставними та такими, що підлягають до часткового задоволення, а рішення, відповідно до ст.104 ГПК України, - часткового скасування у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В порядку ст.49 ГПК України, при скасуванні рішення суду першої інстанції, судова колегія здійснює новий розподіл судових витрат. Судовий збір за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на позивача та відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Славпродукт" задоволити частково.

Рішення господарського суду Тернопільської області від 06.10.2014р. у справі №921/803/14-г/18 скасувати в частині стягнення з відповідача 65057,76 грн. курсової різниці та 285,51 грн. судового збору. В решті рішення залишити без змін.

У зв'язку з вказаним викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

« 1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Славпродукт" (вул.Об'їзна, 12/6а, с.Петриків, Тернопільський район, Тернопільська область, ідентифікаційний код 34042038) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інжиніринговий центр "Протеїн Продукт" (вул.Сортувальна, 5, м.Київ, ідентифікаційний код 31723256) 7946,79 грн. пені, 2220,04 грн. 3% річних, 1541,49 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Інжиніринговий центр "Протеїн Продукт" (вул.Сортувальна, 5, м.Київ, ідентифікаційний код 31723256) з Державного бюджету України 1235,94 грн. зайво сплаченого судового збору, перерахованого платіжним дорученням №447 від 05.08.2014р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи №921/803/14-г/18.»

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інжиніринговий центр "Протеїн Продукт" (вул.Сортувальна, 5, м.Київ, ідентифікаційний код 31723256) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Славпродукт" (вул.Об'їзна, 12/6а, с.Петриків, Тернопільський район, Тернопільська область, ідентифікаційний код 34042038) 770,74 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення суду.

Місцевому господарському суду видати накази на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складений 12.12.2014р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Данко Л.С.

суддя Кузь В.Л.