Рішення

від 08.12.2014 по справі 911/1448/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 р. Справа № 911/1448/13

Господарський суд Київської області у складі суддів Бабкіної В.М. - головуючий, суддів Конюх О.В., Яреми В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств

до Білоцерківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство - ВТС»

та до Приватного виробничого підприємства «Сіріус»

за участю:

третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Білоцерківська торгово-закупівельна база

третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Відділ Держземагенства у м. Білій Церкві Київської області.

про визнання недійсним рішення міської ради, договору, державних актів

секретар судового засідання: Севастьянов Є.С.

Представники сторін:

від позивача: Озарків І.Д. (довіреність № 01-174 від 30.12.2013 р.)

від відповідача 1: Баньківська Т.О. (довіреність № 2358/1-7 від 08.07.2014 р.)

від відповідача 2: Грабовська Н.В. (довіреність № 1 від 14.03.2012 р.)

від відповідача 3: Петруньок М.А. (довіреність № 07/09 від 09.07.2014 р.)

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

Обставини справи:

Київська обласна спілка споживчих товариств (далі - позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради (далі - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство - ВТС» (далі - відповідач 2, ТОВ «ВП-ВТС») та Приватного виробничого підприємства «Сіріус» (далі - відповідач 3, ПВП «Сіріус»), за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Білоцерківської торгово-закупівельної бази, третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Білоцерківського міського відділу земельних ресурсів, про визнання недійсним рішення міської ради, договору, державних актів.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що оскаржуване рішення Білоцерківської міської ради, на підставі якого пізніше відповідачами 2 та 3 було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки та були видані, відповідно, відповідачам 2 і 3 державні акти про право власності на спірну земельну ділянку, було прийнято з порушенням положень чинного законодавства.

Рішенням господарського суду Київської області від 01.10.2013 р. у даній справі позовні вимоги за вказаним позовом були задоволені повністю, визнано недійсним рішення Білоцерківської міської ради від 30.08.2005 № 330 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» в частині передання земельної ділянки у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Маріта» загальною площею 0,1455 га під розміщення складських приміщень по вул. Ярослава Мудрого, 63; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1455 га, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, серії ЯГ № 198060, виданий ТОВ «Маріта»; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за реєстраційним № 4630 від 12.07.2007 р., укладений між ТОВ «Маріта» та Приватним виробничим підприємством «Сіріус»; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1455 га, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63, серії ЯД № 957846, виданий Приватному виробничому підприємству «Сіріус»; солідарно стягнуто з Білоцерківської міської ради, ТОВ «Виробниче підприємство - ВТС», ПВП «Сіріус» на користь Київської обласної спілки споживчих товариств 4588,00 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2014 р. вказане рішення суду першої інстанції було залишене без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2014 р. було скасовано рішення господарського суду Київської області від 01.10.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2014 р. у справі № 911/1448/13, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Відповідно до частини третьої ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України та згідно реєстру автоматизованого розподілу справ, для нового розгляду справи № 911/1448/13 було визначено суддю господарського суду Київської області В.М. Бабкіну.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.08.2014 р. зазначену справу було прийнято до провадження суддею Бабкіною В.М. та призначено розгляд справи на 08.09.2014 р.

Розгляд справи відкладався.

05.09.2014 р. до господарського суду Київської області представником відповідача 2 було подано клопотання б/н від 04.09.2014 р. про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке було задоволено судом.

05.09.2014 р. до господарського суду Київської області представником відповідача 2 було подано клопотання б/н від 04.09.2014 р. про застосування позовної давності.

08.09.2014 р. до господарського суду Київської області представником позивача були подані пояснення б/н від 08.09.2014 р.

08.09.2014 р. до господарського суду Київської області представником відповідача 1 були подані пояснення № 3016/1-13 від 05.09.2014 р.

08.09.2014 р. до господарського суду Київської області представником відповідача 2 були подані пояснення б/н від 04.09.2014 р.

08.09.2014 р. до господарського суду Київської області від представника позивача 3 надійшло пояснення б/н, б/д (вх. № 18506/14 від 08.09.2014 р.).

У судовому засіданні 08.09.2014 р. представник позивача заявив усне клопотання про оголошення перерви в розгляді справи для ознайомлення з матеріалами справи.

У судовому засіданні 08.09.2014 р. представник відповідача 1 заявив усне клопотання про застосування терміну позовної давності.

У судовому засіданні 08.09.2014 р. представник відповідача 3 заявив про підтримання клопотання відповідача 2 б/н від 04.09.2014 р. про застосування позовної давності.

08.09.2014 р. до господарського суду Київської області представником позивача подано клопотання б/н від 08.09.2014 р. про ознайомлення з матеріалами справи.

11.09.2014 р. до господарського суду Київської області надійшов лист Вищого господарського суду України № 202 від 05.09.2014 р., згідно з яким для приєднання до матеріалів справи направлено оригінал ухвали Вищого господарського суду України від 05.09.2014 р. про виправлення описок у постанові та оригінал розпорядження у справі № 911/1448/13.

16.09.2014 р. до господарського суду Київської області представником Відділу Держземагенства у м. Білій Церкві Київської області подано клопотання № 893/01-21 від 02.09.2014 р. про розгляд справи без участі представника третьої особи 2 та направлення копії рішення суду у даній справі.

19.09.2014 р. до господарського суду Київської області представником Відділу Держземагенства у м. Білій Церкві Київської області подано клопотання № 943/01-21 від 15.09.2014 р. про розгляд справи без участі представника третьої особи 2 та направлення копії рішення суду у даній справі.

20.10.2014 р. до господарського суду Київської області представником позивача подані письмові пояснення № 1448 від 20.10.2014 р.

20.10.2014 р. до господарського суду Київської області представником відповідача 2 подані письмові пояснення б/н від 14.10.2014 р.

20.10.2014 р. до господарського суду Київської області представником відповідача 3 подані письмові пояснення б/н, б/д (вх. № 22514/14 від 20.10.2014 р.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.10.2014 р. на підставі ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України призначено колегіальний розгляд даної справи.

Розпорядженням № 231-АР від 21.10.2014 р. для розгляду справи № 911/1448/13 було призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бабкіна В.М., судді Конюх О.В., Ярема В.А.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.10.2014 р. справу було прийнято до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя Бабкіна В.М., судді Конюх О.В., Ярема В.А.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.11.2014 р. було замінено третю особу 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Білоцерківський міський відділ земельних ресурсів, правонаступником - Відділом Держземагенства у м. Білій Церкві Київської області.

10.11.2014 р. до господарського суду Київської області представником відповідача 2 були подані письмові пояснення б/н, б/д (вх. № 24864/14 від 10.11.2014 р.).

14.11.2014 р. до господарського суду Київської області від третьої особи 2 - Відділу Держземагенства у м. Білій Церкві Київської області надійшло клопотання від 03.11.2014 р. № 1119/01-н про розгляд справи без участі представника Відділу.

24.11.2014 р. до господарського суду Київської області від третьої особи 2 - Відділу Держземагенства у м. Білій Церкві Київської області надійшло клопотання від 18.11.2014 р. № 1191/01-н про розгляд даної справи без участі представника Відділу.

08.12.2014 р. до господарського суду Київської області представником позивача було подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Вищого господарського суду України від 16.07.2014 р. в аналогічній справі.

08.12.2014 р. до господарського суду Київської області представником відповідача 2 - ТОВ «ВП-ВТС» були подані письмові пояснення у справі б/н від 05.12.2014 р.

У судовому засіданні 08.12.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала, представники відповідачів 1, 2, 3 проти задоволення позову заперечували, представники третіх осіб 1, 2 до суду не з'явились.

У судовому засіданні 08.12.2014 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

02.12.1998 р. між Білоцерківською торгово-закупівельною базою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріта» (покупець), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство - ВТС», було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продав, а покупець придбав нежитлове приміщення загальною площею 534 кв. м, розташоване в м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63.

На підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 103 від 22.04.1999 р., згідно з Державним актом на право постійного користування землею ІІ-КВ № 001919, Білоцерківська торгово-закупівельна база отримала у постійне користування земельну ділянку загальною площею 2,2976 га, розташовану за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого.

Згідно зі ст. 29 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції, чинній на момент звернення Білоцерківської ТЗБ до відповідача 1 із заявою про відмову від постійного користування земельною ділянкою площею 0,1812 га), припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів.

Згідно з пп. 1.2 п. 1 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 135 від 26.04.2001 р. Білоцерківській торгово-закупівельній базі було припинено право користування земельною ділянкою площею 0,1812 га, розташованою за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77, у зв'язку з добровільною відмовою.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 311 від 09.10.2001 р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Маріта», правонаступником якого є відповідач 2, було затверджено технічну документацію щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,1455 га, розташованою за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77, та надано вказаному товариству земельну ділянку в постійне користування, у зв'язку з чим ТОВ «Маріта» було отримано Державний акт на право постійного користування землею ІІ-КВ № 000317.

01.06.2004 р. на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 131 від 27.04.2004 р. між Білоцерківською міською радою та ТОВ «Маріта» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, відповідно до якого останньому було продано земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63, для розміщення складських приміщень.

Рішенням 27-ї сесії Білоцерківської міської ради IV скликання від 30.08.2005 р. № 330 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» було вирішено затвердити технічну документацію по оформленню права власності на земельну ділянку та передати у власність ТОВ «Маріта» земельну ділянку загальною площею 0,1455 га під розміщення складських приміщень по вул. Ярослава Мудрого, 63, за рахунок існуючої території на землях Білоцерківської міської ради (п. 2.12 рішення).

26.10.2005 р. ТОВ «Маріта» було видано Державний акт серії ЯА № 598499 на право власності на земельну ділянку площею 0,1455 га, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, з цільовим призначенням - під розміщення складських приміщень.

28.02.2007 р. ТОВ «Маріта» було видано Державний акт серії ЯГ № 198060 на право власності на земельну ділянку площею 0,1455 га, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, з цільовим призначенням - переобладнання власних нежитлових приміщень під виробництво, у зв'язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки.

12.07.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріта» та Приватним виробничим підприємством «Сіріус» було укладено договір купівлі-продажу № 4627, відповідно до якого ПВП «Сіріус» придбало нежиле приміщення, розташоване в м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63, на земельній ділянці, що належить продавцю на праві власності згідно Державного акту серії ЯГ № 198060, виданого 28.02.2007 р.

Також 12.07.2007 р. між ТОВ «Маріта» та ПВП «Сіріус» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 4630, відповідно до якого ТОВ «Маріта» продало відповідачеві 3 земельну ділянку площею 0,1455 га, розташовану у м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63, що належить продавцю на праві власності згідно Державного акту серії ЯГ № 198060, виданого 28.02.2007 р.

Слід зазначити, що 21.08.2013 р. згідно із договором про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2416, укладеним між ТОВ «Виробниче підприємство - ВТС» (правонаступником ТОВ «Маріта») та ПВП «Сіріус», договір купівлі-продажу земельної ділянки № 4630 від 12.07.2007 р. було розірвано, проте вказаний факт не впливає на розгляд заявлених позовних вимог по суті, оскільки позивачем заявлена вимога про визнання договору недійсним, а правові наслідки недійсності правочину, визначені в ст. 216 Цивільного кодексу України, не є тотожними правовим наслідкам розірвання договору.

15.08.2007 р. Приватному виробничому підприємству «Сіріус» було видано Державний акт серії ЯД № 957846 на право власності на земельну ділянку площею 0,1455 га, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, з цільовим призначенням - переобладнання власних нежитлових приміщень під виробництво.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.03.2009 р., залишеною без змін постановою Верховного Суду України від 29.09.2009 р., у справі № 9/372-07/8 за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, треті особи: Білоцерківська торгово-закупівельна база Київської облспоживспілки, ТОВ «Маріта», ПВП «Сіріус», про визнання частково недійсним рішення, було визнано недійсним пп. 1.2 п. 1 рішення Білоцерківської міськради Київської області від 26.04.2001 р. № 135 «Про оформлення права користування земельною ділянкою підприємств міста, вилучення та надання земельних ділянок».

Судами у вказаній справі було встановлено, що Білоцерківська торгово-закупівельна база є підприємством Київської облспоживспілки та знаходиться в її безпосередньому підпорядкуванні. Згідно з п. 13 статуту Білоцерківської ТЗБ майно їй належить на праві господарського користування, остання не має права передавати, здавати в оренду майно іншим особам, реалізовувати будівлі, споруди, машини та устаткування без дозволу власника, тобто Київської облспоживспілки. Директор бази згідно п. 23 Статуту Білоцерківської ТЗБ наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами та майном бази, придбаним за рахунок доходів, користування кредитом, відкриття та закриття розрахункових рахунків в банках, розпорядження ними, підписування чеків, платіжних вимог, доручень, акцептування платіжних вимог. За статутом Київської облспоживспілки (пункт 41) остання самостійно володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, а права власника реалізує через свої органи - з'їзд, раду, правління у відповідності з їх компетенцією, визначеною цим статутом. Положеннями зазначеного пункту статуту Облспоживспілки визначено, що з'їзду, як вищому органу управління, належить право приймати відносно майна Облспоживспілки будь-які рішення, що не суперечать законам України, з'їзд здійснює право володіння, користування і розпорядження власністю Облспоживспілки, в тому числі - право ліквідації, продажу, передачі, обміну, надання в оренду, безкоштовне використання або в позику основних засобів підприємствам, організаціям, установам та громадянам; рада Облспоживспілки здійснює такі ж повноваження щодо майна в період між з'їздами; правлінню Облспоживспілки можуть бути передані окремі функції по господарському управлінню власністю.

Верховний Суд України у своїй постанові від 29.09.2009 р. зазначив, що у Білоцерківської ТЗБ в особі її директора були відсутні повноваження для звернення із заявою про добровільну відмову від права користування спірною земельною ділянкою у зв'язку з відчуженням майна Облспоживспілки, розташованого на цій ділянці.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2007 р., у справі № 266/20-05/10-06 за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств до: 1) Білоцерківської торгово-заготівельної бази; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріта» про визнання недійсним договору та виселення та за зустрічним позовом ТОВ «Маріта» до Київської обласної спілки споживчих товариств про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності, було визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 534 кв. м, що розташоване в м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63(77), укладений 02.12.1998 р. між Білоцерківською ТЗБ та ТОВ «Маріта», який був підставою для відмови Білоцерківської ТЗБ від постійного користування спірною земельною ділянкою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 р. у справі № 19/465-08 за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств до Білоцерківської торгово-закупівельної бази Київської обласної спілки споживчих товариств, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПВП «Сіріус», ТОВ «Виробниче підприємство - ВТС», про визнання права власності було задоволено позов Київської обласної спілки споживчих товариств, визнано за Київською обласною спілкою споживчих товариств право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, загальною площею 534,4 кв.м.

Постановою окружного адміністративного суду від 28.10.2013 р., залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 р., у справі № 810/5086/13-а за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств до Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області та державного реєстратора Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, за участю третіх осіб - ТОВ «Виробниче підприємство - ВТС» та ПВП «Сіріус», про визнання протиправними дій та скасування рішень, позов було задоволено частково, скасовано рішення і запис від 19.08.2013 р. про реєстрацію права власності на нежиле приміщення літ. «З» пл. 534,4 кв.м за адресою: м. Біла Церква Київської області, вул. Ярослава Мудрого, 63, приміщення 1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ПВП «Сіріус»; скасовано рішення і запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.09.2013 р. про реєстрацію за ТОВ «Виробниче підприємство - ВТС» право власності на нежиле приміщення літ. «З» пл. 534,4 кв.м за адресою: м. Біла Церква Київської області, вул. Ярослава Мудрого, 63, приміщення 1; визнано неправомірними дії державного реєстратора, які виявилися у відкритті у Державному реєстрі розділу на об'єкт нерухомого майна р/н 135990032103 за адресою: м. Біла Церква Київської області, вул. Ярослава Мудрого, 63, приміщення 1, та зобов'язано відповідача скасувати розділ за вищевказаним об'єктом нерухомого майна.

Таким чином, за результатами розгляду зазначених справ судами було встановлено, що Білоцерківська торгово-закупівельна база є підприємством Київської облспоживспілки і знаходиться в її безпосередньому підпорядкуванні, а також що оскільки згідно з п. 13 статуту Білоцерківської ТЗБ майно належить їй на праві господарського користування, остання не має права передавати, здавати в оренду майно іншим особам, реалізовувати будівлі, споруди, машини та устаткування без дозволу власника, у зв'язку з чим дії Білоцерківської ТЗБ щодо відчуження майна та відмови від користування спірною земельною ділянкою порушували права та охоронювані законом інтереси Київської облспоживспілки.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, Київська облспоживспілка посилається на вказані вище обставини, встановлені судовими рішеннями, і просить суд скасувати рішення відповідача 1 про передачу правопопередникові відповідача 2 у власність земельної ділянки, від права користування якою відмовилась Білоцерківська торгово-закупівельна база, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладений в подальшому між відповідачами 2 і 3, і відповідні державні акти, що видавалися на право власності на спірну земельну ділянку.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи під час її нового розгляду, вивчивши позиції сторін, дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Як зазначалося вище, рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 135 від 26.04.2001 р. при прийняття відмови Білоцерківської ТЗБ від користування земельною ділянкою площею 0,1812 га було визнано недійсним у цій частині постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.03.2009 р., залишеною без змін постановою Верховного Суду України від 29.09.2009 р., у справі господарського суду Київської області № 9/372-07/8.

Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

До матеріалів справи не надано жодних доказів поновлення права постійного користування Білоцерківської ТЗБ спірною земельною ділянкою після скасування судом пп.1.2 п.1 рішення Білоцерківської міськради Київської області № 135, згідно з яким базі було припинено право постійного користування.

Також до справи не надано жодних доказів того, що Білоцерківська торгово-закупівельна база зверталась до Білоцерківської міської ради Київської області за відновленням права користування спірною земельною ділянкою.

Натомість, як вбачається з Державного акта ІІ-КВ № 001919 на право постійного користування Білоцерківської ТЗБ земельною ділянкою площею 2,2976 га, до останнього були внесені зміни про припинення права користування земельною ділянкою площею 0,1812 га згідно з рішенням № 135 від 26.04.2001 р., і не було внесено будь-яких змін щодо відновлення цього права.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Слід зазначити, що згідно з приписами ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Стаття 124 ЗК України визначає, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 123 Кодексу особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Ч. 2 ст. 128 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач у даній справі - Київська обласна спілка споживчих товариств жодного разу не зверталась у визначеному законом порядку до органів місцевого самоврядування про надання їй спірної земельної ділянки на будь-якому правовому титулі із земель, що належать громаді м. Біла Церква, розпорядником яких є Білоцерківська міська рада Київської області.

Відповідно, Київська облспоживспілка не була ані власником, ані землекористувачем спірної земельної ділянки загальною площею 0,1455 га.

Доказів протилежного позивачем суду не надано.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких належать: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст, та інші повноваження.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За приписами частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Поряд з цим, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі - іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням вищенаведеного судом встановлено, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст. 32-34 ГПК України не доведено суду наявності у нього суб'єктивного порушеного права чи охоронюваного законом інтересу в контексті позовної вимоги про скасування рішення 27 сесії Білоцерківської міської ради IV скликання від 30.08.2005 р. № 330 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» в частині затвердження технічної документації по оформленню права власності на земельну ділянку та передання у власність ТОВ «Маріта» земельної ділянки загальною площею 0,1455 га під розміщення складських приміщень по вул. Ярослава Мудрого, 63, за рахунок існуючої території на землях Білоцерківської міської ради.

Також позивач посилався на те, що оскільки відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 р. у справі № 19/465-08 він є власником нежилого приміщення, що розташоване за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, загальною площею 534,4 кв.м, то згідно з п. 1 ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на вказану земельну ділянку.

Так, згідно з приписами ч. 1 ст. 120 ЗК України в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Між тим, як зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 12.08.2014 р. у даній справі (з урахуванням виправлення описок згідно з ухвалою Вищого господарського суду України від 05.09.2014 р.), Київська обласна спілка споживчих товариств ніколи не мала на будь-якому праві цю земельну ділянку, з матеріалів справи не вбачається, що спілка претендувала на неї в будь-який спосіб, і не набула право власності на об'єкт нерухомого майна, який знаходиться на цій земельній ділянці, від Білоцерківської ТЗБ за угодою , що потягло б за собою припинення права користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти, в порядку п. 1 ст.120 Земельного кодексу України.

Таким чином суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги Київської обласної спілки споживчих товариств про визнання недійсним рішення відповідача 1 від 30.08.2005 р. № 330 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» в частині затвердження технічної документації по оформленню права власності на земельну ділянку та передання у власність ТОВ «Маріта» земельної ділянки загальною площею 0,1455 га.

Також слід зазначити, що частиною першої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Окрім того, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин . У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11).

Між тим, звертаючись з позовом про визнання недійсним укладеного 12.07.2007 р. між ТОВ «Маріта» та ПВП «Сіріус» договору купівлі-продажу земельної ділянки реєстр. № 4630, відповідно до якого ТОВ «Маріта», правонаступником якого є відповідач 2, продало відповідачеві 3 земельну ділянку площею 0,1455 га, розташовану у м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63, позивачем не доведено ані того, чим та в який спосіб зазначений правочин порушує права та охоронювані законом інтереси Київської облспоживспілки, ані наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків,

Відтак, вимога позивача про визнання недійсним укладеного відповідачами 2 і 3 договору від 12.07.2007 р. реєстр. № 4630 купівлі-продажу земельної ділянки є недоведеною, необґрунтованою, і, відповідно, такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про визнання недійсними державних актів, виданих відповідачам 2 і 3 на право власності на спірну земельну ділянку, слід зазначити таке.

Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» (зі змінами та доповненнями) державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Позивач просить суд визнати недійсним Державний акт серії ЯГ № 198060, виданий ТОВ «Маріта» на підставі рішення 2-ї сесії Білоцерківської міської ради V скликання від 02.06.2006 р. № 21 на право власності на земельну ділянку площею 0,1455 га, розташовану за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, з цільовим призначенням - переобладнання власних нежитлових приміщень під виробництво.

При цьому жодних доказів скасування рішення міської ради від 02.06.2006 р. № 21, на підставі якого був виданий вказаний державний акт, чи винесення даного рішення з порушенням приписів закону, до матеріалів справи не надано, як не надано і жодних доказів видачі оспорюваного державного акту з порушенням вимог чинного законодавства.

Також позивач просив суд визнати недійсним Державний акт серії ЯД № 957846 на право власності на земельну ділянку площею 0,1455 га, розташовану за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, виданий ПВП «Сіріус» на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 12.07.2007 р.

Між тим, як зазначалося вище, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.07.2007 р., на підставі якого був виданий спірний державний акт.

Водночас, позивачем не доведено наявності самостійних підстав для визнання вказаного державного акту недійсним, зокрема, в частині порушення вимог законодавства при його видачі відповідачеві 3.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Київської обласної спілки споживчих товариств є безпідставними, оскільки позивачем не надано доказів наявності права на спірну земельну ділянку та його порушення оспорюваним рішенням міської ради, так само як і доказів порушення його прав у зв'язку з укладенням між ТОВ «ВП-ВТС» та ПВП «Сіріус» договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та доказів щодо наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до законодавства, як і доказів порушення законодавства при видачі відповідачам 2 і 3 державних актів на право власності на спірну земельну ділянку.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Київської обласної спілки споживчих товариств у даній справі у повному обсязі.

Стосовно заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності слід зазначити таке.

За приписами ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Як зазначено у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (із змінами і доповненнями), за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене, оскільки суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі через відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, підстави для застосування у даній справі наслідків спливу позовної давності, і, відповідно, для задоволення заяв про застосування позовної давності, є відсутніми.

Судові витрати у даній справі відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повне рішення підписане 15.12.2014 р.

Головуючий суддя В.М. Бабкіна

Суддя О.В. Конюх

Суддя В.А. Ярема