Постанова

від 09.06.2015 по справі 911/1448/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року Справа № 911/1448/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В., суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Глос О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиКиївської обласної спілки споживчих товариств на постановувід 26.03.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 911/1448/13 господарського суду Київської області за позовомКиївської обласної спілки споживчих товариств до 1. Білоцерківської міської ради; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство - ВТС"; 3. Приватного виробничого підприємства "Сіріус" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаБілоцерківська торгово-закупівельна база третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачівВідділ Держземагенства у м. Білій Церкві Київської області провизнання недійсним рішення міської ради, договору, державних актів в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача: від відповідача: від третіх осіб:Озарків І.Д. (довіреність № 01-02 від 14.01.2015) 1. Висіцька У.О. (довіреність № 371/1-7 від 09.02.2015) 2. Грабовська Н.В. (довіреність № 2 від 12.03.2015) 3. Петруньок М.А. (довіреність № 07/09 від 09.07.2014) не з'явились

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Київської області (головуючий суддя - Бабкіна В.М., судді - Конюх О.В., Ярема В.А.) від 08.12.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді - Коротун О.М., Сулім В.В) від 26.03.2015, у справі №911/1448/13 в позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.16, 203, 215, 316, 319, 321 ЦК України, ст.ст.22, 35 ГПК України, ст.ст.120, 155 Земельного кодексу України.

У відзивах на касаційну скаргу відповідачі 1, 2, 3 повністю заперечують викладені в ній доводи.

Треті особи не скористалися наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представників відповідачів, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Київська обласна спілка споживчих товариств звернулась до суду з позовом до Білоцерківської міської ради Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство - ВТС", Приватного виробничого підприємства "Сіріус", за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Білоцерківської торгово-закупівельної бази, та третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Білоцерківського міського відділу земельних ресурсів про визнання недійсними: - рішення двадцять сьомої сесії Білоцерківської міської ради Київської області четвертого скликання від 30.08.2005 № 330 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" в частині передання земельної ділянки у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Маріта" загальною площею 0,1455 га під розміщення складських приміщень по вул. Ярослава Мудрого, 63; - державного акта на право власності на земельну ділянку Серії ЯГ № 198060 площею 0,1455 га, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, серії ЯГ № 198060, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Маріта"; - договору купівлі-продажу земельної ділянки за реєстраційним № 4630 від 12.07.2007, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріта" та Приватним виробничим підприємством "Сіріус"; - державного акта на право власності на земельну ділянку Серії ЯД №957846 площею 0,1455 га, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63, серії ЯД №957846, виданого Приватному виробничому підприємству "Сіріус". Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що оскаржуване рішення Білоцерківської міської ради, на підставі якого пізніше укладено договори купівлі-продажу земельної ділянки та видані державні акти про право власності на земельну ділянку, прийнято з порушенням положень Конституції України та Земельного кодексу України.

Судами встановлено таке.

02.12.1998 між Білоцерківською торгово-закупівельною базою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріта" (покупець), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство - ВТС", було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продав, а покупець придбав нежитлове приміщення загальною площею 534 кв. м, розташоване в м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63.

На підставі рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №103 від 22.04.1999, згідно з Державним актом на право постійного користування землею ІІ-КВ №001919, Білоцерківська торгово-закупівельна база отримала у постійне користування земельну ділянку загальною площею 2,2976 га, розташовану за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого.

Згідно зі ст.29 Земельного кодексу України 1990 (в редакції, чинній на момент звернення Білоцерківської ТЗБ до відповідача 1 із заявою про відмову від постійного користування земельною ділянкою площею 0,1812 га), припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів.

Згідно з пп.1.2 п.1 рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №135 від 26.04.2001 Білоцерківській торгово-закупівельній базі було припинено право користування земельною ділянкою площею 0,1812 га, розташованою за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77, у зв'язку з добровільною відмовою.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №311 від 09.10.2001 Товариству з обмеженою відповідальністю "Маріта", правонаступником якого є відповідач 2, було затверджено технічну документацію щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,1455 га, розташованою за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77, та надано вказаному товариству земельну ділянку в постійне користування, у зв'язку з чим ТОВ "Маріта" було отримано Державний акт на право постійного користування землею ІІ-КВ №000317.

01.06.2004 на підставі рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №131 від 27.04.2004 між Білоцерківською міською радою та ТОВ "Маріта" було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, відповідно до якого останньому було продано земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63, для розміщення складських приміщень.

Рішенням 27-ї сесії Білоцерківської міської ради IV скликання від 30.08.2005 №330 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" було вирішено затвердити технічну документацію по оформленню права власності на земельну ділянку та передати у власність ТОВ "Маріта" земельну ділянку загальною площею 0,1455 га під розміщення складських приміщень по вул. Ярослава Мудрого, 63, за рахунок існуючої території на землях Білоцерківської міської ради (п.2.12 рішення).

26.10.2005 ТОВ "Маріта" було видано Державний акт серії ЯА №598499 на право власності на земельну ділянку площею 0,1455 га, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, з цільовим призначенням - під розміщення складських приміщень.

28.02.2007 ТОВ "Маріта" було видано Державний акт серії ЯГ № 198060 на право власності на земельну ділянку площею 0,1455 га, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, з цільовим призначенням - переобладнання власних нежитлових приміщень під виробництво, у зв'язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки.

12.07.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріта" та Приватним виробничим підприємством "Сіріус" було укладено договір купівлі-продажу №4627, відповідно до якого ПВП "Сіріус" придбало нежиле приміщення, розташоване в м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63, на земельній ділянці, що належить продавцю на праві власності згідно Державного акта серії ЯГ №198060, виданого 28.02.2007.

12.07.2007 між ТОВ "Маріта" та ПВП "Сіріус" було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки №4630, відповідно до якого ТОВ "Маріта" продало відповідачеві 3 земельну ділянку площею 0,1455 га, розташовану у м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63, що належить продавцю на праві власності згідно Державного акта серії ЯГ №198060, виданого 28.02.2007.

21.08.2013 згідно із договором про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки №2416, укладеним між ТОВ "Виробниче підприємство - ВТС" (правонаступником ТОВ "Маріта") та ПВП "Сіріус", договір купівлі-продажу земельної ділянки №4630 від 12.07.2007 було розірвано, проте вказаний факт не впливає на розгляд заявлених позовних вимог по суті, оскільки позивачем заявлена вимога про визнання договору недійсним, а правові наслідки недійсності правочину, визначені в ст.216 Цивільного кодексу України, не є тотожними правовим наслідкам розірвання договору.

15.08.2007 Приватному виробничому підприємству "Сіріус" було видано Державний акт серії ЯД №957846 на право власності на земельну ділянку площею 0,1455 га, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, з цільовим призначенням - переобладнання власних нежитлових приміщень під виробництво.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.03.2009, залишеною без змін постановою Верховного Суду України від 29.09.2009, у справі №9/372-07/8 за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, треті особи: Білоцерківська торгово-закупівельна база Київської облспоживспілки, ТОВ "Маріта", ПВП "Сіріус", про визнання частково недійсним рішення, було визнано недійсним пп.1.2 п.1 рішення Білоцерківської міськради Київської області від 26.04.2001 №135 "Про оформлення права користування земельною ділянкою підприємств міста, вилучення та надання земельних ділянок".

Судами у вказаній справі було встановлено, що Білоцерківська торгово-закупівельна база є підприємством Київської облспоживспілки та знаходиться в її безпосередньому підпорядкуванні. Згідно з п.13 статуту Білоцерківської ТЗБ майно їй належить на праві господарського користування, остання не має права передавати, здавати в оренду майно іншим особам, реалізовувати будівлі, споруди, машини та устаткування без дозволу власника, тобто Київської облспоживспілки. Директор бази згідно п.23 Статуту Білоцерківської ТЗБ наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами та майном бази, придбаним за рахунок доходів, користування кредитом, відкриття та закриття розрахункових рахунків в банках, розпорядження ними, підписування чеків, платіжних вимог, доручень, акцептування платіжних вимог. За статутом Київської облспоживспілки (пункт 41) остання самостійно володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, а права власника реалізує через свої органи - з'їзд, раду, правління у відповідності з їх компетенцією, визначеною цим статутом. Положеннями зазначеного пункту статуту Облспоживспілки визначено, що з'їзду, як вищому органу управління, належить право приймати відносно майна Облспоживспілки будь-які рішення, що не суперечать законам України, з'їзд здійснює право володіння, користування і розпорядження власністю Облспоживспілки, в тому числі - право ліквідації, продажу, передачі, обміну, надання в оренду, безкоштовне використання або в позику основних засобів підприємствам, організаціям, установам та громадянам; рада Облспоживспілки здійснює такі ж повноваження щодо майна в період між з'їздами; правлінню Облспоживспілки можуть бути передані окремі функції по господарському управлінню власністю.

Верховний Суд України у своїй постанові від 29.09.2009 зазначив, що у Білоцерківської ТЗБ в особі її директора були відсутні повноваження для звернення із заявою про добровільну відмову від права користування спірною земельною ділянкою у зв'язку з відчуженням майна Облспоживспілки, розташованого на цій ділянці.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2007, у справі № 266/20-05/10-06 за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств до: 1) Білоцерківської торгово-заготівельної бази; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріта" про визнання недійсним договору та виселення та за зустрічним позовом ТОВ "Маріта" до Київської обласної спілки споживчих товариств про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності, було визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 534 кв.м, що розташоване в м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63(77), укладений 02.12.1998 між Білоцерківською ТЗБ та ТОВ "Маріта", який був підставою для відмови Білоцерківської ТЗБ від постійного користування спірною земельною ділянкою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 у справі №19/465-08 за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств до Білоцерківської торгово-закупівельної бази Київської обласної спілки споживчих товариств, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПВП "Сіріус", ТОВ "Виробниче підприємство - ВТС", про визнання права власності було задоволено позов Київської обласної спілки споживчих товариств, визнано за Київською обласною спілкою споживчих товариств право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, загальною площею 534,4 кв.м.

Постановою окружного адміністративного суду від 28.10.2013, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014, у справі №810/5086/13-а за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств до Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області та державного реєстратора Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, за участю третіх осіб - ТОВ "Виробниче підприємство - ВТС" та ПВП "Сіріус", про визнання протиправними дій та скасування рішень, позов було задоволено частково, скасовано рішення і запис від 19.08.2013 про реєстрацію права власності на нежиле приміщення літ. "З" пл. 534,4 кв.м за адресою: м. Біла Церква Київської області, вул. Ярослава Мудрого, 63, приміщення 1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ПВП "Сіріус"; скасовано рішення і запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.09.2013 про реєстрацію за ТОВ "Виробниче підприємство - ВТС" право власності на нежиле приміщення літ. "З" пл. 534,4 кв.м за адресою: м. Біла Церква Київської області, вул. Ярослава Мудрого, 63, приміщення 1; визнано неправомірними дії державного реєстратора, які виявилися у відкритті у Державному реєстрі розділу на об'єкт нерухомого майна р/н 135990032103 за адресою: м. Біла Церква Київської області, вул. Ярослава Мудрого, 63, приміщення 1, та зобов'язано відповідача скасувати розділ за вищевказаним об'єктом нерухомого майна.

Таким чином, за результатами розгляду зазначених справ судами було встановлено, що Білоцерківська торгово-закупівельна база є підприємством Київської облспоживспілки і знаходиться в її безпосередньому підпорядкуванні, а також що оскільки згідно з п.13 статуту Білоцерківської ТЗБ майно належить їй на праві господарського користування, остання не має права передавати, здавати в оренду майно іншим особам, реалізовувати будівлі, споруди, машини та устаткування без дозволу власника, у зв'язку з чим дії Білоцерківської ТЗБ щодо відчуження майна та відмови від користування спірною земельною ділянкою порушували права та охоронювані законом інтереси Київської облспоживспілки.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, Київська облспоживспілка посилається на вказані вище обставини, встановлені судовими рішеннями, і просить суд скасувати рішення відповідача 1 про передачу правопопередникові відповідача 2 у власність земельної ділянки, від права користування якою відмовилась Білоцерківська торгово-закупівельна база, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладений в подальшому між відповідачами 2 і 3, і відповідні державні акти, що видавалися на право власності на спірну земельну ділянку.

Відмовляючи в позові, суди правомірно виходили із такого.

Як зазначалося вище, рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №135 від 26.04.2001 при прийняття відмови Білоцерківської ТЗБ від користування земельною ділянкою площею 0,1812 га було визнано недійсним у цій частині постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.03.2009, залишеною без змін постановою Верховного Суду України від 29.09.2009, у справі Господарського суду Київської області №9/372-07/8.

За оцінкою судів до матеріалів справи не надано жодних доказів поновлення права постійного користування Білоцерківської ТЗБ спірною земельною ділянкою після скасування судом пп.1.2 п.1 рішення Білоцерківської міськради Київської області №135, згідно з яким базі було припинено право постійного користування; також до справи не надано жодних доказів того, що Білоцерківська торгово-закупівельна база зверталась до Білоцерківської міської ради Київської області за відновленням права користування спірною земельною ділянкою.

Натомість, як вбачається з Державного акта ІІ-КВ №001919 на право постійного користування Білоцерківської ТЗБ земельною ділянкою площею 2,2976 га, до останнього були внесені зміни про припинення права користування земельною ділянкою площею 0,1812 га згідно з рішенням №135 від 26.04.2001, і не було внесено будь-яких змін щодо відновлення цього права.

Водночас, відповідно до ч.2 ст.95 Земельного кодексу України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Слід зазначити, що згідно з приписами ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Стаття 124 Земельного кодексу України визначає, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч.2 ст.123 Земельного кодексу особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Частиною 2 статті 128 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

За оцінкою судів Київська обласна спілка споживчих товариств жодного разу не зверталась у визначеному законом порядку до органів місцевого самоврядування про надання їй спірної земельної ділянки на будь-якому правовому титулі із земель, що належать громаді м. Біла Церква, розпорядником яких є Білоцерківська міська рада Київської області.

Відповідно, Київська облспоживспілка не була ані власником, ані землекористувачем спірної земельної ділянки загальною площею 0,1455 га.

Доказів протилежного позивачем суду не надано.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких належать: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст, та інші повноваження.

Відповідно до ч.3 ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За приписами частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Поряд з цим, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі - іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням вищенаведеного судом встановлено, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст.32-34 ГПК України не доведено суду наявності у нього суб'єктивного порушеного права чи охоронюваного законом інтересу в контексті позовної вимоги про скасування рішення 27 сесії Білоцерківської міської ради IV скликання від 30.08.2005 №330 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" в частині затвердження технічної документації по оформленню права власності на земельну ділянку та передання у власність ТОВ "Маріта" земельної ділянки загальною площею 0,1455 га під розміщення складських приміщень по вул. Ярослава Мудрого, 63, за рахунок існуючої території на землях Білоцерківської міської ради.

Також позивач посилався на те, що оскільки відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 у справі №19/465-08 він є власником нежилого приміщення, що розташоване за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, загальною площею 534,4 кв.м, то згідно з п.1 ст.120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на вказану земельну ділянку.

Так, згідно з приписами ч.1 ст.120 Земельного кодексу України в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Між тим, як встановлено судами Київська обласна спілка споживчих товариств ніколи не мала на будь-якому праві цю земельну ділянку, з матеріалів справи не вбачається, що спілка претендувала на неї в будь-який спосіб, і не набула право власності на об'єкт нерухомого майна, який знаходиться на цій земельній ділянці, від Білоцерківської ТЗБ за угодою, що потягло б за собою припинення права користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти, в порядку п.1 ст.120 Земельного кодексу України.

Таким чином суди дійшли до правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги Київської обласної спілки споживчих товариств про визнання недійсним рішення відповідача 1 від 30.08.2005 №330 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" в частині затвердження технічної документації по оформленню права власності на земельну ділянку та передання у власність ТОВ "Маріта" земельної ділянки загальною площею 0,1455 га.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Окрім того, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК країни. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним укладеного 12.07.2007 між ТОВ "Маріта" та ПВП "Сіріус" договору купівлі-продажу земельної ділянки реєстр. №4630, відповідно до якого ТОВ "Маріта", правонаступником якого є відповідач 2, продало відповідачеві 3 земельну ділянку площею 0,1455 га, розташовану у м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63, позивачем не доведено ані того чим та в який спосіб зазначений правочин порушує права та охоронювані законом інтереси Київської облспоживспілки, ані наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків,

Відтак, вимога позивача про визнання недійсним укладеного відповідачами 2 і 3 договору від 12.07.2007 реєстр. №4630 купівлі-продажу земельної ділянки є недоведеною, необґрунтованою, і, відповідно, такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про визнання недійсними державних актів, виданих відповідачам 2 і 3 на право власності на спірну земельну ділянку, слід зазначити таке.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Позивач просить суд визнати недійсним Державний акт серії ЯГ № 198060, виданий ТОВ "Маріта" на підставі рішення 2-ї сесії Білоцерківської міської ради V скликання від 02.06.2006 №21 на право власності на земельну ділянку площею 0,1455 га, розташовану за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, з цільовим призначенням - переобладнання власних нежитлових приміщень під виробництво.

За оцінкою судів жодних доказів скасування рішення міської ради від 02.06.2006 №21, на підставі якого був виданий вказаний державний акт, чи винесення даного рішення з порушенням приписів закону, до матеріалів справи не надано, як не надано і жодних доказів видачі оспорюваного державного акта з порушенням вимог чинного законодавства.

Також позивач просив суд визнати недійсним Державний акт серії ЯД №957846 на право власності на земельну ділянку площею 0,1455 га, розташовану за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, виданий ПВП "Сіріус" на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 12.07.2007.

Як зазначалося вище, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.07.2007, на підставі якого був виданий спірний державний акт.

Водночас, позивачем не доведено наявності самостійних підстав для визнання вказаного державного акта недійсним, зокрема, в частині порушення вимог законодавства при його видачі відповідачеві 3.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з тим, що позовні вимоги Київської обласної спілки споживчих товариств є безпідставними, оскільки позивачем не надано доказів наявності права на спірну земельну ділянку та його порушення оспорюваним рішенням міської ради, так само як і доказів порушення його прав у зв'язку з укладенням між ТОВ "ВП-ВТС" та ПВП "Сіріус" договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та доказів щодо наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до законодавства, як і доказів порушення законодавства при видачі відповідачам 2 і 3 державних актів на право власності на спірну земельну ділянку.

За таких обставин суди дійшли до правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Київської обласної спілки споживчих товариств у даній справі у повному обсязі.

Стосовно заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності слід зазначити таке.

За приписами ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене, оскільки суди дійшли висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі через відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, підстави для застосування у даній справі наслідків спливу позовної давності, і, відповідно, для заяв про застосування позовної давності, є відсутніми.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, відтак їх висновки про задоволення позовних вимог є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 8 , п.1 ч.1 ст.111 9 , ст.111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 у справі № 911/1448/13 залишити без змін.

Головуючий-суддя К.Грейц

Судді С.Бакуліна

О.Глос