Рішення

від 10.12.2014 по справі 914/3648/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2014 р. Справа № 914/3648/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до відповідача Міського комунального підприємства "Радехівтеплоенерго", м.Радехів Львівської області

про стягнення 998 622,57 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Єфременко О.О. - представник (довіреність №14-88 від 15.04.2014р.);

від позивача: Кормилюк І.В.- представник (довіреність б/н від 03.01.2014р.).

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося з позовом до Міського комунального підприємства "Радехівтеплоенерго" про стягнення 998 622,57 грн., з яких 600 000,00 грн. - основний борг, 197 422,85 грн. - пеня, 47 356,52 грн. - 3% річних та 153 843,20 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 17.10.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 05.11.2014р. В судовому засіданні 05.11.2014р. оголошено перерву до 19.11.2014р. В судовому засіданні 19.11.2014р. оголошено перерву до 10.12.2014р.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив частково з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема представник відповідача не заперечив проти стягнення з Міського комунального підприємства "Радехівтеплоенерго" 390 000,00 грн. - основного боргу, 98 799,71 грн. - пені, 47 356,52 грн. - 3%річних та 149 216,07 грн. - інфляційних втрат. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач просить застосувати строк позовної давності щодо нарахування пені. Крім того, представник відповідача просив зменшити розмір пені з підстав викладених у поданому відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

28.12.2012р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Продавець) та Міським комунальним підприємством "Радехівтеплоенерго" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 13/2903-БО-21, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013р. природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природній газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 ЗУ «Про засади функціонування ринку природного газу», а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що продавець передає покупцеві з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. газ обсягом до 1 260 тис.куб.м.

Відповідно до п.3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.

Згідно із п.6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору він поставив протягом січня-квітня 2013р. та жовтня-грудня 2013р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4 055 425,24 грн.

Однак, як вказано у позовній заяві, відповідач свої зобов'язання за договором поставки газу виконав частково, а саме розрахувався за поставлений природній газ у розмірі 3 455 425,24 грн. Тобто позивач стверджує, що заборгованість відповідача становить 600 000,00 грн.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Отже позивач на підставі п.7.2. договору нарахував відповідачу пеню в розмірі 197 422,85 грн.

Крім того, керуючись ч.2 ст.625 ЦК України, позивачем нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 47 356,52 грн. та інфляційні втрати в розмірі 153 843,20 грн.

Таким чином загальний розмір заборгованості, який позивач просить стягнути з відповідача становить 998 622,57 грн., з яких 600 000,00 грн. - основний борг, 197 422,85 грн. - пеня, 47 356,52 грн. - 3% річних та 153 843,20 грн. - інфляційні втрати.

Відповідач проти позову заперечив частково, подавши відзив на позовну заяву, в якому міститься контррозрахунок позовних вимог.

Зокрема відповідача не заперечив проти стягнення 390 000,00 грн. - основного боргу, 98 799,71 грн. - пені, 47 356,52 грн. - 3%річних та 149 216,07 грн. - інфляційних втрат. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач просить застосувати строк позовної давності щодо нарахування пені. Крім того, представник відповідача просив зменшити розмір пені з підстав викладених у поданому відзиві.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.12.2012р. між сторонами було укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 13/2903-БО-21, відповідно до умов якого позивач зобов'язується передати у власність відповідачу у 2013р. природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природній газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 ЗУ «Про засади функціонування ринку природного газу», а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаним договором підтверджується наступними актами прийому-передачі природного газу: від 31.01.2013р. на суму 949 548,99 грн., від 28.02.2013р. на суму 713 488,02 грн., від 29.03.2013р. на суму 820 922,39 грн., від 30.04.2013р. на суму 204 123,43 грн., від 31.10.2013р. на суму 281 772,82 грн., від 30.11.2013р. на суму 409 201,04 грн. та від 31.12.2013р. на суму 676 368,55 грн.

Із поданого позивачем розрахунку позовних вимог вбачається, що відповідачем здійснено часткові оплати на загальну суму 3 455 425,24 грн. При цьому із розрахунку вбачається, що останній платіж відповідач здійснив 27.06.2014р. Однак, як вбачається із поданого відзиву та додатків до нього, відповідачем після 27.06.2014р. було сплачено ще 210 000,00 грн. Зокрема відповідачем було сплачено 100 000,00 грн. платіжним дорученням №219 від 30.07.2014р., 100 000,00 грн. платіжним дорученням №235 від 26.08.2014р. та 10 000,00 грн. платіжним дорученням №272 від 22.09.2014р.

Таким чином, суд погоджується із відповідачем, що сума основного боргу становить не 600 000,00 грн., а 390 000,00 грн.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 600 000,00 грн. основного боргу підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 390 000,00 грн. основного боргу.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Суд, перевіривши розрахунок розміру пені, дійшов висновку, що позивачем невірно визначено періоди нарахування пені. Зокрема суд погоджується із твердженням відповідача, що день фактичної сплати заборгованості не включається в період часу, за яким здійснюється стягнення пені.

Однак, як вбачається із контррозрахунку відповідача, останній невірно визначив початок нарахування пені. Зокрема, як вбачається із контррозрахунку, відповідач починає нарахування пені з 15-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

При цьому згідно із п.6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Тобто останнім днем розрахунку за фактично переданий газ є 13-те число, а не 14-те число місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином першим днем нарахування пені слід вважати 14-те число місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Враховуючи вищенаведене суд здійснив перерахунок розміру пені. Згідно із здійсненим перерахунком розмір пені становить 196 299,39 грн.

Як зазначалося вище, відповідач у відзиві просить застосувати строк позовної давності щодо позовної вимоги про стягнення пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідач у відзиві зазначив, що в разі застосування позовної давності, до стягнення підлягає 98 799,71 грн. пені.

Однак відповідачем не враховано, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову , якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором) (п.4.3. цієї ж Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Як вбачається із матеріалів справи позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою 08.10.2014р. (відмітка поштового відділення про направлення позовної заяви на адресу суду).

Відтак, на підставі вищенаведеного, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 103 222,48 грн., однак у відзиві на позовну заяву відповідач просить зменшити розмір пені.

При цьому відповідач просить врахувати те, що порушення зобов'язання не потягло значних втрат для позивача і виникло через заборгованість бюджетних установ. Відповідач також просить врахувати поступове часткове погашення ним суми боргу та його майновий стан.

Пунктом 3 статті 83 ГПК України надано право господарському суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Крім того, відповідно до ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Законодавство України не містить переліку випадків, що дають право господарському суду зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У частині третій статті 551 Цивільного кодексу України йдеться про право суду зменшувати належну до сплати кредиторові неустойку, зазначено, що розмір такої неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази завдання відповідачем позивачеві збитків простроченням виконання зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу, також про це не зазначається у позовній заяві.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач вживав всіх заходів щодо погашення заборгованості, враховуючи майновий стан відповідача, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені на 50 відсотків та стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 51 611,24 грн.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Судом було здійснено перерахунок розміру 3% річних, оскільки позивачем невірно визначено періоди їх нарахування (аналогічно як при нарахуванні пені).

Здійснивши перерахунок розміру 3%річних суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 47 072,49 грн. - 3% річних.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку що позовна вимога в частині стягнення з відповідача 153 843,20 грн. - інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Пунктом 4.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Сплата позивачем судового збору підтверджується платіжним дорученням №2009371 від 22.09.2014р. на суму 19 972,45 грн., який відповідно до ст.49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволених вимог. Зокрема з відповідача на користь позивача слід стягнути 13 882,76 грн. судового збору.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Міського комунального підприємства "Радехівтеплоенерго" (80200, Львівська область, м.Радехів, вул.Сонячна, 3А, код ЄДРПОУ 20780980) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 390 000,00 грн. - основного боргу, 51 611,24 грн. - пені, 47 072,49 грн. - 3% річних, 153 843,20 грн. - інфляційних втрат та 13 882,76 грн. - судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням в законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 15.12.2014р.

Суддя Петрашко М.М.