Постанова

від 02.04.2015 по справі 914/3648/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 року Справа № 914/3648/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В., суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 у справі№ 914/3648/14 Господарського суду Львівської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" доМіського комунального підприємства "Радехівтеплоенерго" простягнення 998 622,57 грн.

за участю представників сторін від:

позивача : Ященко Р.Ю. (дов. від 13.05.2014),

відповідача : не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Міського комунального підприємства "Радехівтеплоенерго" про стягнення 998 622,57 грн., з яких 600 000 грн. - основний борг, 197 422,85 грн. - пеня, 47 356,52 грн. - 3% річних та 153 843,20 грн. - інфляційні втрати. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості природного газу, поставленого протягом січня-квітня 2013 року та жовтня-грудня 2013 року за договором купівлі-продажу від 28.12.2012 №13/2903-БО-21. При цьому, позивач посилався на приписи статей 525, 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.12.2014, ухваленим суддею Петрашко М.М., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 390 000 грн. - основного боргу, 51 611,24 грн. - пені, 47 072,49 грн. - 3% річних та 153 843,20 грн. - інфляційних втрат. В решті позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд першої інстанції виходив з обставин порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості отриманого природного газу. Водночас, частково відмовляючи у стягненні основного боргу, суд установив обставини погашення відповідачем спірної суми боргу у розмірі 210 000 грн. Щодо вимог про стягнення пені та 3% річних, то суд виявив, що розрахунок цих вимог здійснений позивачем з арифметичними помилками, відтак після перерахунку вказав на обґрунтованість пені у розмірі 196 299,39 грн. та 3% річних у розмірі 47 072,49 грн. Водночас, застосувавши строк позовної давності до вимоги про стягнення пені, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість пені у розмірі 103 222,48 грн. Окрім цього, врахувавши наявність підстав для задоволення клопотання відповідача, суд зменшив розмір пені на 50%, стягнувши пеню в сумі 51 611,24 грн. При цьому суд керувався приписами статей 233, 258, 549, 551, 612, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Бойко С.М. - головуючий, Бонк Т.Б., Якімець Г.Г., постановою від 18.02.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі в частині відмови у стягненні 145 811,61 грн. пені скасувати та прийняти у цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. В решті рішення та постанову у справі товариство просить залишити без змін. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами того, що зазначена відповідачам підстава, а саме збитковість внаслідок економічно необґрунтованих тарифів, не є достатньою для зменшення пені. На думку скаржника, зменшуючи розмір пені суди не прийняли до уваги і негативні наслідки, спричинені позивачу від прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 549, 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статей 4 2 , 43, 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Міського комунального підприємства "Радехівтеплоенерго" 998 622,57 грн., з яких 600 000 грн. - основний борг, 197 422,85 грн. - пеня, 47 356,52 грн. - 3% річних та 153 843,20 грн. - інфляційні втрати. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, визнав частково доведеним порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасної сплати вартості газу, отриманого за договором №13/2903-БО-21 від 28.12.2012, у зв'язку з чим стягнув з відповідача на користь позивача 390 000 грн. - основного боргу (з урахуванням погашення відповідачем боргу у розмірі 210 000 грн.), 47 072,49 грн. - 3% річних, 153 843,20 грн. - інфляційних втрат та зменшив заявлену до стягнення суму пені до 51 611,24 грн. Як убачається зі змісту касаційної скарги, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не погоджується з судовими рішеннями у справі в частині зменшення судом розміру пені на суму 145 811,61 грн., відтак рішення і постанова переглядаються судом касаційної інстанції в оскаржуваній частині. Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За приписами статті 230 цього ж Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. За приписами статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, котрі заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначний період прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони, зокрема вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо. При цьому наявність обставин, що мають істотне значення, при застосуванні зазначених правових норм, вирішується на підставі оцінки судом усіх матеріалів справи. Окрім цього, статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 названого Кодексу, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). При цьому, за приписами частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. З огляду на наведені норми та враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені, суди попередніх інстанцій установили, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 103 222,48 грн. пені (з урахуванням здійсненого судами перерахунку). Як убачається зі змісту судових рішень у справі, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, зменшуючи розмір заявленої позивачем до стягнення пені з 103 222,48 грн. до 51 611,24 грн., на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, установив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру пені. Зокрема, судами установлено, що відповідач є комунальним підприємством, а поставлений природний газ використовується останнім виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями; невиконання відповідачем зобов'язань за договором виникло з об'єктивних причин, зокрема через не проведення з ним розрахунків вказаними споживачами. Суди встановили і те, що відповідач, попри важкий майновий стан, здійснює заходи з погашення існуючої заборгованості. Щодо доводу скаржника про те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, і при зменшенні пені суди не дослідили негативні наслідки спричинені позивачеві, то відповідно до приписів статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, між тим, під час вирішення даного спору, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих наявність у позивача збитків, які б були спричинені простроченням відповідача. Посилання скаржника, як на судову практику, на інші постанови Вищого господарського суду України, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у даній справі, оскільки вони ухвалені за різних установлених судами попередніх інстанцій обставин справи. Доводи касаційної скарги щодо порушення судами приписів статей 549, 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статей 4 2 , 43, 83 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. Інші доводи скаржника також визнаються неспроможними, оскільки не спростовують установленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 у справі № 914/3648/14 Господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець