Постанова

від 18.02.2015 по справі 914/3648/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2015 р. Справа № 914/3648/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бойко С.М.

суддів Бонк Т. Б.,

Якімець Г. Г.

при секретарі судових засідань Фіна Н. М.

за участю представників сторін:

від позивача - з'явився

від відповідача - не з'явився

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2014 року, суддя Петрашко М.М.

у справі № 914/3648/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до відповідача Міського комунального підприємства "Радехівтеплоенерго", м.Радехів Львівської області

про стягнення 998 622,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 10.12.2014 року в справі №914/3648/14 позов задоволено частково. Зменшено розмір пені на 50%. Стягнуто з Міського комунального підприємства "Радехівтеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 390 000,00 грн. - основного боргу, 51 611,24 грн. - пені, 47 072,49 грн. - 3% річних, 153 843,20 грн. - інфляційних втрат та 13 882,76 грн. - судового збору. Судом частково відмовлено в стягненні 3% річних, пені та основної суми заборгованості.

Підставою стягнення суми боргу є укладений між сторонами договору за №13/2903-БО-21, відповідно до умов якого продавець передав у власність покупцю у 2013р. природний газ, однак не повністю розрахувався за нього. Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України та п.7.2 Договору судом було стягнуто 3% річних та пеню.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2014 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 145 811, 61 грн. пені та прийняти рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволити.

Відповідно до п. 3 ст.83 ГПК України та вимог п. 3.17.4 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Оскільки вказана норма не містить переліку таких випадків, позивач вважає, що це випадки невиконання або неналежного виконання зобов'язання з вини обох сторін, або якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відповідачем, на думку позивача, не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність таких виняткових обставин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Місцевий господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. На думку апелянта, суд не врахував також ризиків комерційної діяльності позивача, а лише відповідача взяв до уваги.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить залишити рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2014 року в справі №914/3648/14 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що судом першої інстанції, у відповідності до вимог законодавства задоволено клопотання відповідача та зменшено розмір пені за невчасне виконання зобов'язань за договором.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, а тому його неявку суд розцінює як без поважних причин і вважає розглянути спір за наявних в справі доказів про права і обов'язки сторін.

Представник позивача, в судовому засіданні, підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення надав аналогічні викладеним.

Апеляційний суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, вважає, що рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення з наступних підстав.

Судами встановлено, що 28.12.2012 р. між сторонами укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/2903-БО-21, відповідно до умов якого позивач зобов'язується передати у власність відповідачу в 2013р. природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природній газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 ЗУ "Про засади функціонування ринку природного газу", а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаним договором підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2013 р. на суму 949 548,99 грн., від 28.02.2013р. на суму 713 488,02 грн., від 29.03.2013р. на суму 820 922,39 грн., від 30.04.2013р. на суму 204 123,43 грн., від 31.10.2013р. на суму 281 772,82 грн., від 30.11.2013р. на суму 409 201,04 грн. та від 31.12.2013р. на суму 676 368,55 грн.

Із поданого позивачем розрахунку позовних вимог вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату на загальну суму 3 455 425,24 грн. Останній платіж здійснено 27.06.2014р. Проте, як встановлено судами відповідачем після 27.06.2014 р. сплачено 210 000,00 грн.: по сумах -100 000,00 грн., 100 000,00 грн. , 10 000,00 грн. відповідно за платіжними дорученнями за №219 від 30.07.2014р., за №235 від 26.08.2014р. та за №272 від 22.09.2014р.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 600 000,00 грн. основного боргу підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 390 000,00 грн. основного боргу з врахуванням погашення боргу в сумі 210 000 грн. за вищезазначеними платіжними дорученнями.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як встановлено судами, за п.6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Тобто останнім днем розрахунку за фактично переданий газ є 13-те число, а не 14-те число місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На підставі вищевикладеного, встановлено, що день фактичної сплати заборгованості не включається в період часу, за яким здійснюється стягнення пені. Однак, як вбачається із контррозрахунку відповідача (а.с. 67-69), останній невірно визначив початок нарахування пені з 15-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином першим днем нарахування пені слід вважати 14-те число місяця, наступного за місяцем поставки газу, а тому розмір пені мав би скласти суму 196 299,39 грн.

У відзиві до позовної заяви відповідач заявив про застосування строку позовної давності до стягнення пені. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідач у відзиві зазначив, що в разі застосування позовної давності, до стягнення підлягає 98 799,71 грн. пені.

Однак відповідачем не враховано, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором) (п.4.3. цієї ж Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Як вбачається із матеріалів справи позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою 08.10.2014р. (відмітка поштового відділення про направлення позовної заяви на адресу суду).

Відтак, на підставі вищенаведеного, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 103 222,48 грн.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Судом першої інстанції було здійснено перерахунок розміру 3% річних, оскільки позивачем невірно визначено періоди їх нарахування (аналогічно як при нарахуванні пені).

Здійснивши перевірку розрахунків, проведених судом першої інстанції, колегія суддів погоджується із стягненням пені в розмірами 3% , що складає суму 47 072,49 грн. та інфляційних втрат - 153 843,20 грн.

Судом першої інстанції за клопотанням відповідача зменшено розмір стягнення пені на 50% із суми 103 222,48 грн. В цій частині рішення судом першої інстанції прийнято з дотриманням вимог норм процесуального та матеріального права, а тому доводи апеляційної скарги є безпідставними.

За змістом ст. 233 ГК України, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно вимог п. 3 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Отже, зменшення розміру неустойки - це право суду, і суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням відповідача, однак в останньому випадку відповідач, що звертається з клопотанням, повинен довести наявність підстав для зменшення неустойки. Дана процесуальна норма може застосовуватись судом виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч.3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України. Така правова позиція висловлена в п.3.17.4 постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та Верховний суд України".

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Посилання скаржника на недоведеність винятковості даного випадку для зменшення судом розміру штрафних санкцій не вбачається з матеріалів справи враховуючи, що тлумачення скаржником в апеляційній скарзі власних критеріїв винятковості носить суб'єктивний характер. Суд визначає винятковість випадку у конкретних спірних відносинах залежно від обставин справи.

Згідно договору №13/2905-ТЕ-21 газ використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

В матеріалах справи наявні фінансові звіти Міського комунального підприємства "Радехівтеплоенерго", які підтверджують його скрутне фінансове становище Окрім того, судом першої інстанції враховано ступінь виконання зобов'язання боржником.

Щодо посилань скаржника на власну збитковість, важливий характер своєї діяльності для економіки України в цілому, недостатність інших видів господарсько-правової відповідальності, як-от 3% річних, інфляційні втрати тощо для покриття власних збитків, то такі носять загальний характер та лише опосередковано стосуються спірних відносин. При цьому, жодних доказів відображення в обліку скаржника певних збитків за наслідками саме спірних господарських відносин, чи інших доказів на підтвердження їх понесення (зокрема, в частині стверджуваної необхідності отримання кредитів) суду не надано, а відтак суд першої інстанції підставно врахував цю обставину, співвідносячи майнові інтереси сторін. Надано було також і належну оцінку іншим інтересам сторін, на які посилається скаржник як на такі, що на його думку заслуговують на увагу.

Беручи до уваги вищевикладене, та ті обставини, що враховані судом першої інстанції, апеляційний господарський суд не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2014 року в справі №914/3648/14 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського

суду.

Повний текст постанови виготовлений 20.02.2015 р.

Головуючий суддя Бойко С. М.

Суддя Бонк Т. Б.

Суддя Якімець Г. Г.