Ухвала

від 20.11.2014 по справі 2а-1016/09/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/9991/18429/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012

у справі № 2а-1016/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Рідна марка"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Рідна марка" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000542320/0 від 07.05.2008; № 0000552320/0 від 07.05.2008.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2011 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2007 та складено акт № 1389/23-616-32489334 від 18.04.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000542320/0 від 07.05.2008, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 6071651 грн.: основний платіж 3376866 грн., штрафні (фінансові) санкції 2694785 грн.; № 0000552320/0 від 07.05.2008, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1616112 грн.: основний платіж 1077406 грн., штрафні санкції 538706 грн.

В порядку адміністративного оскарження відповідачем частково скасоване податкове повідомлення-рішення № 0000542320/0 від 07.05.2008 в частині донарахованих 1293305 грн. податку на прибуток та 846272 грн. штрафних санкцій, а в іншій частині залишено без змін та прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001192320/1 від 29.10.2008, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток на суму 3932074 грн.: основний платіж 2083561 грн., штрафні (фінансові) санкції 1848513 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 2.1 ст. 2, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 3376866 грн., пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1077406 грн.

Позивачем у 2007 році до складу валових витрат віднесено суми, що складаються з витрат на оплату транспортних послуг, наданих транспортними підприємствами, зокрема, МПП „АТ", ВАТ „Пісківський завод скловиробів", СПД Атаманюк Т.П., які не підтверджені відповідними документами.

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що позивачем за перевіряємий період неправомірно віднесено до складу валових витрат відшкодування послуг по трейд-маркетингу, відшкодування по дистрибуції КЕГового пива, просування товарів, ретробонуси.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Поряд з цим, судами встановлено, що проведення позивачем вказаних заходів в подальшому призвело до збільшення його доходу, що підтверджується дослідженим судами попередніх інстанцій.

Позивачем (постачальник) з метою здійснення господарської діяльності укладались дистрибуційні угоди по реалізації КЕГової продукції з дистрибуторами.

Умовами цих угод передбачено, що постачальник продає, а дистрибютор купує та реалізує в торгові точки пиво - безалкогольну продукцію в тарі бочка КЕГ згідно запланованих об'ємів продажу та в межах визначеної території.

При укладенні згаданих угод сторонами передбачалась система мотивації дистрибютора, яка складалась з двох частин: ціна дистрибютора та сумарні знижки на продукцію.

Позивачем обґрунтовано, відповідно до норм чинного податкового законодавства, включено до складу валових витрат витрати по господарських операціях отримання транспортних послуг для перевезення товарів, відшкодування послуг по трейд - маркетингу, відшкодування по дистрибуції КЕГового пива, просування товарів.

За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При цьому висновки про наявність такої протиправної мети не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем правомірно сформовані валові витрати з вартості придбаних послуг та правомірно включено до податкового кредиту фактично сплачений податок на додану вартість на підставі отриманих від постачальників послуг податкових накладних.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 у справі № 2а-1016/09/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 у справі № 2а-1016/09/2670 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко