Постанова

від 16.12.2014 по справі 916/2487/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року Справа № 916/2487/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго", м. Ізмаїл Одеської області (далі - Підприємство),

на рішення господарського суду Одеської області від 26.08.2014 та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.10.2014

зі справи № 916/2487/14

за позовом Підприємства

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльський технікум економіки і права", м. Ізмаїл Одеської області (далі - Товариство),

про стягнення 41 235,42 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано (з урахуванням подальших змін) про стягнення: 26 493,19 грн. основного боргу; 12 384,08 грн. пені; 337,64 грн. - 3% річних; "індексу інфляції" в сумі 2 020,51 грн. у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.08.2014 (суддя Погребна К.Ф.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.10.2014 (колегія суддів у складі: Журавльов О.О. - головуючий, Савицький Я.Ф. і Ярош А.І.): позов задоволено частково; з Товариства стягнуто на користь Підприємства: 26 493,19 грн. основного боргу; 1 792,68 грн. пені; 337,64 грн. - 3% річних; 2 020,51 грн. "інфляційних втрат"; 1 827 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить змінити оскаржувані судові рішення з даної справи в частині розміру стягнення пені та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, а судові витрати покласти на Товариство. Скаргу мотивовано порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами у вирішенні спору норм матеріального права, в тому числі статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", статті 551 Цивільного кодексу України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

25.10.2007 Підприємством (постачальник) та Товариством (абонент) було укладено договір на відпуск теплової енергії у гарячій воді № И-116 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого Підприємство зобов'язується надавати Товариству послуги з постачання теплової енергії на опалення нежилого приміщення, що розташоване у м. Ізмаїл, вул. Рєпіна, 10, загальною площею 1 629,1 кв.м.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що Товариство зобов'язане здійснювати оплату протягом 20 днів згідно з пред'явленим платіжним документом. За несвоєчасну оплату нараховується пеня в розмірі 0,3 % на добу за кожен день прострочення оплати платіжного документа.

Товариству були виставлені акти - фактури: від 31.03.2014 на суму 5 567,77 грн.; від 28.02.2014 на суму 19 507,67 грн.; від 31.01.2014 на суму 10 586,05 грн.; від 25.01.2014 на суму 579,94 грн.; від 31.12.2013 на суму 16 901,34 грн.; від 29.11.2013 на суму 2 622,47 грн. та від 31.10.2013 на суму 266,12 грн. і рахункові накладні на оплату наданих послуг.

Зазначені акти - рахунки направлені Товариству, про що свідчать реєстри відправлення рахунків за теплопостачання по "КП "ТМ ІТКЕ", в яких міститься відмітка про вручення рахунків представнику відповідача.

Факти постачання та споживання теплової енергії підтверджуються довідками про роботу котельної у відповідний період, що опалює район, в якому знаходиться приміщення Товариства, та актами про обсяги спожитої теплової енергії.

Розрахунок оплати за постачання теплової енергії проведений виходячи з показань засобів обліку та розміру тарифів, затверджених постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 № 159 та від 31.12.2013 № 419, якою для групи споживачів "інші", до якої відноситься Товариство, встановлено тариф за 1 Гкал тепла в розмірі 871,75 грн. (без ПДВ) та 784,02 грн. (без ПДВ).

Проте Товариство за отриману теплову енергію розрахувалося частково, у зв'язку з чим розмір його заборгованості складає 26 493,19 грн.

Наданий Підприємством розрахунок пені не відповідає вимогам чинного законодавства щодо розміру пені, в зв'язку з чим судом самостійно здійснено перерахунок пені. Сума відповідної пені за розрахунками місцевого господарського суду становить 1 792,68 грн.

Вимоги про стягнення з відповідача 3% у сумі 337,64 грн. та "інфляційних втрат" у сумі 2 020,51 грн. є обґрунтованими.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника з відмовою (частковою) у стягненні суми пені, яку ним заявлено до стягнення в розмірі 12 384,08 грн. (а стягнуто місцевим господарським судом у розмірі 1 792,68 грн.). У решті рішення і постанова попередніх судових інстанцій жодною із сторін не оскаржуються.

Попередні судові інстанції на підставі застосованих ними норм статей 11, 509, 525, 526, 615, 629, 714, 901, 903 Цивільного кодексу України, статей 193, 230, 231, 232, 275 Господарського кодексу України, з'ясувавши факт неналежного виконання Товариством своїх грошових зобов'язань за Договором, дійшли заснованого на законі висновку про необхідність стягнення з Товариства сум основного боргу, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Що ж до висновків названих судових інстанцій в частині визначення належної до стягнення суми пені, то з ними погодитися не можна з урахуванням такого.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбаченої статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас згідно з частиною третьою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Таким чином, останній з названих законів містить норму, яка є спеціальною стосовно загальних норм (статей 1 і 3) Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

В абзаці четвертому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" також зазначено, що у випадку, передбаченому, зокрема, статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини (і яким у даному разі є Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій").

При цьому останній з названих законів не містить припису щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Водночас чинним законодавством, а саме абзацом третім частини другої статті 551 Цивільного кодексу України і частиною першою статті 231 Господарського кодексу України визначено можливість сторін домовитися про, зокрема, зменшення встановленого законом розміру пені із зазначенням про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається. У даному разі, як вбачається з установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, відповідних випадків не існувало, і сторони правомірно погодили у Договорі (пункт 4.5) зменшення передбаченого законом розміру пені.

Отже, попередні судові інстанції у розгляді позовних вимог у частині стягнення пені помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" (яке не підлягало застосуванню) і водночас не застосували норми, які підлягали застосуванню, а саме частину третю статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", абзац третій частини другої статті 551 Цивільного кодексу України, частину першу статті 231 Господарського кодексу України. У зв'язку з цим названі судові інстанції не перевірили належним чином правильність здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми пені та не з'ясували пов'язаних з цим обставин, припустившись відтак й неправильного застосування вимог частини першої статті 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111 7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, оскаржувані судові рішення відповідно до пункту 3 статті 111 9 і частини першої статті 111 10 ГПК України підлягають скасуванню в частині, що стосується розгляду позовних вимог при стягненні пені в сумі 12 384,08 грн. з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; оскільки за результатами такого розгляду може змінитися й розподіл судових витрат у даній справі, то ці рішення слід скасувати і в частині розподілу зазначених витрат. У решті ж, а саме в частині стягнення сум основної заборгованості, 3% річних та інфляційних нарахувань, прийняті по суті справи судові рішення слід залишити без змін.

У новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, з'ясувати обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір (у частині стягнення суми пені) відповідно до закону. За результатами нового розгляду справи суду слід також вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат зі справи.

Підприємством у поданні касаційної скарги було зайво внесено суму судового збору. Так, ним мало бути сплачено судовий збір у сумі 913,50 грн., але фактично за платіжним дорученням від 13.11.2014 № 8432 перераховано 1 278,90 грн. судового збору. Тому зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню з державного бюджету України.

Керуючись статтями 111 7 - 111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 26.08.2014 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.10.2014 зі справи № 916/2487/14 скасувати в частинах:

розгляду позовних вимог про стягнення пені в сумі 12 384,08 грн.;

розподілу між сторонами судових витрат зі справи.

Справу в частині розгляду відповідних позовних вимог передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

У решті зазначені рішення і постанову залишити без змін.

3. Повернути комунальному підприємству "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Клушина, буд. 5А) з державного бюджету України зайво сплачений судовий збір у сумі 365 (триста шістдесят п'ять) грн. 40 коп. за платіжним дорученням від 13.11.2014 № 8432.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Харченко