Рішення

від 10.12.2014 по справі 910/23073/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23073/14 10.12.14

за позовом : Публічного акціонерного товариства «Банк Січ», м.Київ, ЄДРПОУ 37716841

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 32385211

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Грязнова Сергія Борисовича, м.Київ, іпн 2338605327

про звернення стягнення на предмет застави

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Слободянюк О.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.11.2014р. до 27.11.2014р. оголошувалась перерва.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Банк Січ», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом (з урахуванням заяви №780/11 від 12.11.2014р.) до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна», м.Київ про звернення стягнення на предмет застави за договором застави №174/13 від 15.11.2013р., а саме: модулі газового пожежогасіння МГПТ-65-60-50-Э-01-А з газовою вогнегасною речовиною хладон 125ХП, масою 36,96 кг еФ5.887.004-26 у кількості 10 шт.; модулі газового пожежогасіння МГПТ-65-60-50-Э-01-А з газовою вогнегасною речовиною хладон 125ХП, масою 20,70 кг еФ5.887.004-26 у кількості 10 шт.; насадки розпилювачі С-Р-В-50G1/2" еФ8.652.081-01 у кількості 20 шт.; рукава високого тиску РВД-50-80 еФ6.450.003 у кількості 2 шт.; опори настінні ОН-1 еФ6.126.034 у кількості 4 шт.; балон для опресовування БИП-01Ф; прилад опресовування та продувки УОП-01Ф еФ5.993.008, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №173/13 від 15.11.2013р. в сумі 1 024 814,07 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту в розмірі 840 000 грн., проценти за користування кредитними коштами в сумі 105 527,34 грн., пеня в сумі 79 286,73 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем набуто право звернення стягнення на предмет застави за договором №174/13 від 15.11.2013р., укладеним між позивачем та відповідачем на забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» за договором №173/13 від 15.11.2013р. про надання кредиту на умовах кредитної лінії, умови якого щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитною лінією було порушено позичальником.

Відповідач у судове засідання 10.12.2014р. не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України під час розгляду спору 10.12.2014р., не скористався. При цьому, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» було належним чином повідомлене про час та місце вирішення спору, з огляду на наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 03148, м.Київ, Святошинський район, просп.50-Річчя Жовтня, буд.2-Б.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, зокрема, ухвалу від 27.11.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, про отримання відповідачем наведеної ухвали свідчить поштове повідомлення №0103032145420.

Отже, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, з огляду на наявні в матеріалах справи докази отримання судової кореспонденції, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

При цьому, твердження відповідача про наявність труднощів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» в отриманні судової кореспонденції за адресою: 03148, м.Київ, Святошинський район, просп.50-Річчя Жовтня, буд.2-Б, суд вважає необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується отримання представниками відповідача поштових відправлень за юридичною адресою в затверджені Наказом №958 від 28.11.2013р. Міністерства інфраструктури України нормативні строків пересилання поштових відправлень.

Ухвалою від 27.11.2014р. господарського суду до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Грязнова Сергія Борисовича.

Третя особа у судове засідання 10.12.2014р. також не з'явилась, представника не направила, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України не скористалась, своєї правової позиції по суті спору не висловила. Проте, вказаний учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи з огляду на наявні в матеріалах справи засвідчену копію реєстру поштових відправлень суду за 01.12.2014р. та витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» з відміткою про вручення судової кореспонденції адресату.

Наразі, з огляду на неявку відповідача та третьої особи у судове засідання 10.12.2014р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покаладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом прийнято до уваги, що відповідачем у попередніх судових засіданнях вже було висловлено свою позицію по суті спору.

Одночасно, твердження відповідача про неможливість забезпечення участі у розгляді справи 10.12.2014р. свого повноважного представника господарський суд вважає безпідставними та такими, що не свідчать про наявність достатніх підстав для відкладення розгляду справи.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст.32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Проте, відповідачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів неможливості направити у судове засідання свого представника та заміни уповноваженого представника, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ними трудовими відносинами.

Суд вказує, що відповідачем зазначено, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» Онищук Максим Юрійович не може з'явитись у судове засідання 10.12.2014р., оскільки приймає участь у розгляді справи в Оболонському районному суді м.Києва, тоді як у довіреності, якою відповідачем підтверджуються повноваження вказаної особи, визначено ще одного представника Поливач Катерину Петрівну, доказів неможливості забезпечення явки якої відповідачем не представлено.

Крім того, в матеріалах справи наявна довіреність, строк дії якої не сплив, ще на одного представника відповідача, яка і приймала участь у судовому засіданні 26.11.2014р. При цьому, доказів скасування наведеної довіреності матеріали справи не містять, а отже відповідач мав змогу забезпечити присутність іншого свого представника у судовому засідання 10.12.2014р.

Господарський суд зазначає, що за час розгляду спору було проведено чотири судові засідання, в три з яких відповідач не з'явився без належного обґрунтування поважності причин неявки, а в єдиному засіданні суду, в якому представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» Чернишева Юлія Сергіївна з'явилась, остання заявила клопотання про надання часу для ознайомлення з матеріалами справи. Вказане клопотання було задоволене та з метою забезпечення права відповідача на ознайомлення з матеріалами справи у судовому засіданні 26.11.2014р. було оголошено перерву до 27.11.2014р. Проте, у засіданні, яке відбулось 27.11.2011р. після закінчення перерви представник відповідача не був присутнім. З огляду на наведене ухвалою від 27.11.2014р. розгляд справи №910/23073/14 було відкладено на 10.12.2014р.

Однак, і в останнє засідання суду відповідач свого представника не направив. За висновками суду, наведена процесуальна поведінка відповідача фактично свідчить про зловживання останнім правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

У заяві б/н від 09.10.2014р. відповідач також просив надати час на позасудове врегулювання спору. При цьому, жодних належних та допустимих у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів ведення переговорів з метою укладання мирової угоди відповідачем до матеріалів справи не представлено, тоді як позивачем у судовому засіданні 10.12.2014р. проти відкладення розгляду справи надано заперечення.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач та третя особа не з'явились, у тому числі, у судове засідання 10.12.2014р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. Крім того, судом прийнято до уваги, що ухвалою 27.11.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені заявником докази, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статетю 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як свідчать матеріали справи, 15.11.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Січ» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» (позичальник) було укладено договір №173/13 про надання кредиту на умовах кредитної лінії, згідно з п.1.1 якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії в сумі, яка не може перевищувати 840 000 грн., а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені угодою.

Відповідно до п.2.2 договору №173/13 від 15.11.2013р. проценти за користування кредитом сплачуться позичальником у розмірі встановленої фіксованої ставки 25% річних у валюті, в якій надано кредитну лінію.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань сторонами за ним (п.п.8.1, 8.9 договору №173/13 від 15.11.2013р.).

За приписами ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою та порукою.

У п.1.5 договору №173/13 від 15.11.2013р. зазначено, що зобов'язання позичальника забезпечено заставою обладнання протипожежної безпеки вартістю 2 012 950 грн. та фінансовою порукою Грязнова С.Б.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України та ст.1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст.4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Як свідчать матеріали справи, 15.11.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Січ» (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» (заставодавець) було укладено договір №174/13 застави обладнання, який відповідно забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з кредитного договору №173/13 від 15.11.2013р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк Січ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна», а також договорів про внесення змін та доповнень, що укладені та можуть бути укладені до нього в майбутньому (в тому числі, але не виключно, стосовно збільшення розміру процентів за користування кредитом, збільшення строку повернення кредитних коштів, збільшення суми кредитної лінії), відповідно до якого позичальник зобов'язаний: повернути кредит в сумі 840 000 грн.; сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 25% річних; сплатити комісійну винагороду за надання кредиту в розмірі 2 520 грн., сплачувати проценти за понадстрокове користування кредитними коштами; сплатити неустойку (пеню, штраф), інші платежі; відшкодувати заставодержателю всі збитки, понесені внаслідок порушення (невиконання або неналежного виконання) позичальником умов кредитного договору; виконати вимогу заставодержателя про дострокове погашення кредиту; виконати всі зобов'язання, які виникають з кредитного правочину.

У розділі 2 контрагенти погодили, що предметом застави є наступне майно: модулі газового пожежогасіння МГПТ-65-60-50-Э-01-А з газовою вогнегасною речовиною хладон 125ХП, масою 36,96 кг еФ5.887.004-26 у кількості 10 шт.; модулі газового пожежогасіння МГПТ-65-60-50-Э-01-А з газовою вогнегасною речовиною хладон 125ХП, масою 20,70 кг еФ5.887.004-26 у кількості 10 шт.; насадки розпилювачі С-Р-В-50G1/2" еФ8.652.081-01 у кількості 20 шт.; рукав високого тиску РВД-50-80 еФ6.450.003 у кількості 2 шт.; опори настінні ОН-1 еФ6.126.034 у кількості 4 шт.; балон для опресовування БИП-01Ф; прилад опресовування та продувки УОП-01Ф еФ5.993.008 загальною вартістю 2 012 950 грн.

У п.2.2 договору застави зазначено, що предмет застави належить заставодавцю на праві власності, що підтверджується договором поставки №114-13 від 14.01.2013р., укладеним між Приватним підприємством «Укрзахіденерго» та заставодавцем, й обліковується на балансі заставодавця, що підтверджується балансовою довідкою №1112/1 від 12.11.2013р.

За умовами п.п.2.3, 2.5 договору №174/13 від 15.11.2013р. заставна вартість предмета застави складає 2 012 950 грн. Предмет застави знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Дегтярівська, 51 на підставі договору відповідального зберігання №0809/13 від 09.08.2013р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «ГТР- Електронік».

Контрагенти домовились, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити свої вимоги та відшкодувати витрати в повному обсязі, розмір яких визначається на момент фактичного задоволення вимог заставодержателя, що передбачені кредитним договором (п.1.3 договору №174/13 від 15.11.2013р.).

Пунктом 9.1 вказаного правочину передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.

Виходячи зі змісту витягу №42565168 від 18.11.2013р. про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна приватне обтяження рухомого майна, що є предметом застави за договором №174/13 від 15.11.2013р., було зареєстроване Публічним акціонерним товариством «Банк Січ».

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги кредитний договір №173/13 від 15.11.2013р. та договір застави №174/13 від 15.11.2013р. як належні підстави у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

Одночасно, як вже зазначалось, за умовами кредитного договору №173/13 від 15.11.2013р. виконання зобов'язань позичальника також забезпечено фінансовою порукою.

Як свідчать матеріали справи, 15.11.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Січ» (кредитор) та Грязновим Сергієм Борисовичем (поручитель) було укладено договір №175/13 поруки, згідно з п.1.1 якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником, Товариством з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна», зобов'язання за кредитним договором №173/13 від 15.11.2013р., а також договорами про внесеня змін та доповнень до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому (в тому числі, але не виключно, стосовно збільшення розміру процентів за користування кредитними коштами, збільшення строку повернення кредиту, збільшення розміру кредитної лінії).

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором №173/13 від 15.11.2013р.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У договорі №173/13 від 15.11.2013р. позивачем та відповідачем погоджено, що кредит - це грошові кошти, що передаються банком у тимчасове користування позичальника на умовах забезпеченості, повернення, строковості, плановості та цільового використання.

Кредитна лінія - це форма кредиту, за якою протягом встановленого терміну, позичальник має право повністю або частково отримувати кредит в межах максимально дозволеної банком суми (ліміту кредитної лінії). Відновлювальна кредитна лінія передбачає поновлення кредитування, в терміни, обумовлені договором після погашення кредиту, в межах сум, щоб загальна сума заборгованості не перевищувала ліміту кредитної лінії.

Під лімітом кредитної лінії контрагенти розуміють максимальний рівень заборгованості позичальника за кредитом, який виник внаслідок видачі кредиту та не повинен перевищуватись позичальником.

Як вже зазначалось, у п.1.1 договору №173/13 від 15.11.2013р. сторони погодили ліміт кредиту в сумі 840 000 грн.

У п.2.1 вказаного правочину визначено, що кредит надається позичальнику в межах кредитного ліміту відповідно до цільового призначення, шляхом перерахування коштів згідно заяв позичальника з позичкового рахунку №20625030728, відкритого в Публічному акціонерному товаристві «Банк Січ», на поточний рахунок позичальника №26003010728 у вказаній банківській установі.

Як свідчать матеріали справи, 15.11.2013р. на виконання умов договору №173/13 від 15.11.2013р. банком було перераховано на вказаний вище поточний рахунок позичальника грошові кошти в межах ліміту кредитування в сумі 840 000 грн.

Ухвалами від 24.10.2014р., від 12.11.2014р. та від 27.11.2014р. відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від банку грошових коштів в сумі 840 000 грн.

Однак, відповідачем факт отримання від Публічного акціонерного товариства «Банк Січ» грошових коштів у визначеному вище розмірі на підставі договору №173/13 від 15.11.2013р. не заперечено.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку, що Публічне акціонерне товариство «Банк Січ» виконало свої зобов'язання за кредитним договором №173/13 від 15.11.2013р. в частині надання грошових коштів окремими траншами на загальну суму 840 000 грн.

Частиною 1 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок, зокрема, позичальника повернути кредит та сплатити проценти за кредитним договором.

За приписами ст.1056 1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

За умовами п.2.2 договору №173/13 від 15.11.2013р. проценти за користування кредитом сплачуються позичальником у розмірі встановленої фіксованої ставки 25% річних у валюті, в якій надано кредитну лінію.

Нарахування банком процентів починається з дати першого перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів використовується метод факт/факт, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році. Проценти за користування кредитом нараховуються банком щомісячно в останній робочій день місяця за період з дати першої видачі кредиту по день, що передує останньому робочому дню місяця, в якому наданий кредит, та надалі за період з дати попереднього нарахування по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день кінцевого терміну повернення кредиту. Проценти за грудень місяць нараховуються банком в останній робочий день цього місяця за період до дати попереднього нарахування по останній календарний день грудня місяця і сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця (п.2.4 договору №173/13 від 15.11.2013р.).

У п.2.5 кредитного договору визначено, що у разі порушення позичальником строків погашення одержаного кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитною лінією з фіксованої процентної ставки в розмірі 28% процентів річних.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитною лінією за період з 30.04.2014р. по 01.06.2014р. (з урахуванням процентної ставки в розмірі 25% річних) Товариством з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» належним чином виконано не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість за процентами в сумі 15 313,64 грн.

Одночасно, враховуючи, що, за твердженнями заявника, у строки, передбачені умовами кредитного договору, позичальником не було повернуто кредитні кошти, за понадстрокове користування кредитною лінією нараховувались проценти в розмірі 28% річних, зобов'язання зі сплати яких відповідачем також належним чином виконано не було, що стало підставою для облікування за Товариством з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» заборгованості зі сплати процентів за період з 02.06.2014р. по 19.10.2014р. в сумі 90 213,70 грн.

Таким чином, судом встановлено, що загальна сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» зі сплати процентів за користування кредитом складає 105 527,34 грн. (за період 30.04.2014р. по 01.06.2014р. в сумі 15 313,64 грн. + за період 02.06.2014р. по 19.10.2014р. в сумі 90 213,70 грн.).

Наразі, заборгованість позичальника за процентами також підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 4.3.1 договору №173/13 від 15.11.2013р. передбачено обов'язок позичальника повернути кредит банку у термін, визначений п.1.2 правочину.

У п.1.2 договору №173/13 від 15.11.2013р. зазначено, що дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії грошових коштів, становить 14.02.2014р.

14.02.2014р. контрагентами договором №50/14 про внесення змін до кредитного договору №173/13 від 15.11.2013р. було погоджено внесення змін до п.1.2 договору та визначено, що кінцевою датою погашення кредитної заборгованості є 28.02.2014р.

Договором №50-1/14 від 28.02.2014р. про внесення змін до кредитного договору №173/13 від 15.11.2013р. погоджено, що датою остаточного повернення кредиту є 30.05.2014р.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на умови спірного кредитного правочину, господарським судом встановлено, що строк повернення кредитної лінії, що була надана Товариству з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» на підставі договору №173/13 від 15.11.2013р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, позичальником грошові кошти в розмірі 840 000 грн. ані у строк до 30.05.2014р., ані на момент вирішення спору повернуто не було.

Ухвалами від 24.10.2014р., від 12.11.2014р. та від 27.11.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №173/13 від 15.11.2013р.

Однак, відповідачем вимоги господарського суду виконано не було, факт порушення умов кредитного договору в частині повернення кредитних коштів в сумі 840 000 грн. не спростовано.

При цьому, твердження відповідача, які наведені у заяві без номеру та дати, яка надійшла до господарського суду 09.10.2014р., про те, що частина грошових зобов'язань була виконана позичальником, суд вважає безпідставними та такими, що позбавлені доказового обґрунтування, оскільки доказів часткового погашення заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Банк Січ» надано не було.

Як вже зазначалось, враховуючи, що зобов'язання за спірним кредитним правочином також забезпечувалось фінансовою порукою третьої особи, судом ухвалою від 27.11.2014р. Грязнова Сергія Борисовича було зобов'язано надати докази виконання зобов'язань за кредитним договором №173/13 від 15.11.2014р. та договором поруки №175/13 від 15.11.2013р.

Проте, третьою особою також не було надано належних доказів виконання зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» з повернення тіла кредиту.

Наразі, заборгованість відповідача з повернення кредитних коштів в сумі 840 000 грн. також підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У п.5.3 договору №173/13 від 15.11.2013р. про надання кредиту на умовах кредитної лінії зазначено, що за порушення строків (термінів) повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами та/або внесення комісійних винагород позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

Керуючись умовами кредитного договору та враховуючи порушення позичальником строків внесення процентів за користування кредитною лінією та повернення кредитних коштів, позивачем було нараховано пеню на загальну суму 79 286,73 грн., з яких пеня за порушення строків погашення кредитної заборгованості за період з 02.06.2014р. по 19.10.2014р. в розмірі 74 334,25 грн. та за порушення строків сплати процентів за період з 16.05.2014р. по 19.10.2014р. на суму 4952,48 грн.

Здійснивши перевірку розрахунку пені за порушення термінів внесення процентів за користування кредитними коштами та повернення кредиту, судом встановлено, що останній є арифметично вірним.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Аналогічні положення містить і ст.23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яка надає право обтяжувачу в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне зобов'язання, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Як вказувалось вище, відповідно до п.1.3 договору №174/13 від 15.11.2013р. за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити свої вимоги та відшкодувати витрати в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення вимог заставоджателя, що передбачені умовами кредитного договору, включаючи, але не тільки: вимоги за кредитним договором, включаючи сплату (повернення) кредиту, процентів за користування кредитними коштами, процентів за понадстрокове користування кредитною лінією, комісій, винагород, неустойки та інших платежів, передбачених умовами договору №173/13 від 15.11.2013р. про надання кредиту на умовах кредитної лінії, тощо.

Пунктом 4.1.6 договору застави передбачено, що за умови настання, в тому числі, такого випадку, як невиконання або неналежне виконання позичальником своїх грошових зобов'язань за кредитним договором, заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави в повному обсязі у порядку, визначеному чинним законодавством та/або договором, здійснивши його реалізацію, та з суми, вирученої від продажу предмета застави, задовольнити свої вимоги.

Заставодавець набуває право звернення стягнення на предмет застави, його реалізацію та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмета застави на свій розсуд у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником своїх грошових зобов'язань за кредитним договором (п.5.1 договору №174/13 від 15.11.2013р.).

Як вказувалось вище, з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та враховуючи необхідність встановлення наявності підстав для звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання ухвалами від 24.10.2014р., від 12.11.2014р. та від 27.11.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №173/13 від 15.11.2013р.

Проте, всупереч приписам ст.124 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, відповідачем вимог суду виконано не було, витребуваних доказів не представлено.

Відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» свої зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів всупереч положень договору №173/13 від 15.11.2014р. виконано не було, внаслідок чого у Публічного акціонерного товариства «Банк Січ» виникло право в силу норм ст.589 Цивільного кодексу України, ст.20 Закону України «Про заставу», ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», та п.п.4.1.6, 5.1 договору застави №174/13 від 15.11.2013р. звернути стягнення на предмет застави.

Частиною 3 ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Наразі, з матеріалів справи вбачається, що на виконання приписів ст.24 «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» позивачем 21.10.2014р. було зареєстровано відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

При цьому, господарський суд зазначає, що у представленому до матеріалів справи витягу №45670786 від 20.11.2014р. відсутні відомості щодо наявності інших обтяжувачів предмету забезпечувального зобов'язання за договором застави №174/13 від 15.11.2013р.

За приписами ст.590 Цивільного кодексу України Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

У ст.25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зазначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, в тому числі, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст.26 вказаного нормативно правового акту.

Згідно із ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати, в тому числі, такий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

У п.5.2 договору застави №174/13 від 15.11.2013р. зазначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання може здійснюватись на підставі рішення господарського суду або в позасудовому порядку. Звернення стягнення за умовами вказаного договору може здійснюватись будь-яким способом, що передбачений договором, чи іншим способом, що не суперечить чинному законодавству України.

Пунктом 5.3 договору №174/13 від 15.11.2013р. передбачено, що визначені правочином способи звернення стягнення на предмет застави не перешкоджають заставодержателю застосувати інші способи звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання, встановлені законом або окремою домовленістю сторін.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на передбачене договором №174/13 від 15.11.2014р. та чинним законодавством право застводержателя на задоволення своїх кредиторських вимог шляхом звернення стягнення на предмет застави, в тому числі, за рахунок продажу обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, у зв'язку із тим, що порушення основного зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів усунуті не були, за висновками суду, позивач правомірно реалізував передбачене чинним законодавством право на звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на заставлене майно у визначений вище спосіб. Правову позицію щодо правомірності застосування такого способу звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання також викладено у постановах від 28.03.2012р. та від 24.07.2014р. Вищого господарського суду України по справах №11/140 й №913/3324/13.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Січ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» про звернення стягнення на предмет застави за договором застави №174/13 від 15.11.2013р., а саме: модулі газового пожежогасіння МГПТ-65-60-50-Э-01-А з газовою вогнегасною речовиною хладон 125ХП, масою 36,96 кг еФ5.887.004-26 у кількості 10 шт.; модулі газового пожежогасіння МГПТ-65-60-50-Э-01-А з газовою вогнегасною речовиною хладон 125ХП, масою 20,70 кг еФ5.887.004-26 у кількості 10 шт.; насадки розпилювачі С-Р-В-50G1/2" еФ8.652.081-01 у кількості 20 шт.; рукава високого тиску РВД-50-80 еФ6.450.003 у кількості 2 шт.; опори настінні ОН-1 еФ6.126.034 у кількості 4 шт.; балон для опресовування БИП-01Ф; прилад опресовування та продувки УОП-01Ф еФ5.993.008, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №173/13 від 15.11.2013р. в сумі 1 024 814,07 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту в розмірі 840 000 грн., проценти за користування кредитними коштами в сумі 105 527,34 грн., пеня в сумі 79 286,73 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Заява б/н від 09.12.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» про зупинення провадження по справі залишена господарським судом без задоволення з огляду на таке.

Господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

Отже, закон пов'язує можливість зупинення розгляду справи саме з фактом неможливості її розгляду до вирішення пов'язаної з нею справою.

У п.3.16 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Іншим судом, про який йдеться у ст.79 Господарського процесуального кодексу України, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтями 3 та 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

Наразі, в обґрунтування своєї заяви відповідачем представлена копія ухвали від 25.09.2014р. Оболонського районного суду, якою відкрито провадження по справі №756/12220/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Січ» до Грязнова Сергія Борисовича за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» про стягнення боргу.

За висновками суду, розгляд судом загальної юрисдикції спору про стягнення заборгованості з Грязнова Сергія Борисовича не свідчить про неможливість розгляду спору по справі №910/23073/14, оскільки до відповідача у межах цивільної справи вимог не заявлено. При цьому, заявником не наведено обґрунтування взаємопов'язаності справ №910/23073/14 та №756/12220/14, копії позовної заяви, на підставі якої порушено провадження Оболонським районним судом м.Києва, не представлено.

Крім того, слід зазначити, що розгляд вимог до поручителя ніяким чином не може перешкоджати розгляду вимог до боржника.

Інших підстав для вчинення наведеної процесуальної дії, що відповідала б приписам ст.79 Господарського процесуального кодексу України, сторонами не повідомлено, а судом не встановлено.

Клопотання б/н від 09.12.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» про продовження строків розгляду справи суд також вважає необґрунтованим, з огляду на наступне.

За приписами ч.1 ст.69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Продовження передбачених ч.1 ст.69 вказаного нормативно-правового акту строків вирішення спору можливе лише у виняткових випадках за клопотанням сторони і не більше як на п'ятнадцять днів (ч.3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п.3.8 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського кодексу України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» чи є той чи інший випадок винятковим, вирішує суд з урахуванням конкретних обставин даної справи, в тому числі її складності, кількості учасників судового процесу, значного обсягу доказів, які підлягають збиранню та оцінці.

Наразі, як вже зазначалось, в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору у судовому засіданні 10.12.2014р.

Крім того, суд ще раз наголошує, що норми міжнародного права, що є частиною національного законодавства України та практика Європейського суду з прав людини передбачають, що кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

При цьому, відповідачем жодних вагомих підстав для продовження розгляду справи у клопотанні Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» не наведено.

За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства, позицію Вищого господарського суду, міжнародне законодавство та практику Європейського суду з прав людини, а також приймаючи до уваги усі обставини розглядуваної справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» про продовження строків розгляду спору.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Січ», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна», м.Київ про звернення стягнення на предмет застави за договором застави №174/13 від 15.11.2013р., а саме: модулі газового пожежогасіння МГПТ-65-60-50-Э-01-А з газовою вогнегасною речовиною хладон 125ХП, масою 36,96 кг еФ5.887.004-26 у кількості 10 шт.; модулі газового пожежогасіння МГПТ-65-60-50-Э-01-А з газовою вогнегасною речовиною хладон 125ХП, масою 20,70 кг еФ5.887.004-26 у кількості 10 шт.; насадки розпилювачі С-Р-В-50G1/2" еФ8.652.081-01 у кількості 20 шт.; рукава високого тиску РВД-50-80 еФ6.450.003 у кількості 2 шт.; опори настінні ОН-1 еФ6.126.034 у кількості 4 шт.; балон для опресовування БИП-01Ф; прилад опресовування та продувки УОП-01Ф еФ5.993.008, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №173/13 від 15.11.2013р. в сумі 1 024 814,07 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту в розмірі 840 000 грн., проценти за користування кредитними коштами в сумі 105 527,34 грн., пеня в сумі 79 286,73 грн.

Звернути стягнення на предмети застави - модулі газового пожежогасіння МГПТ-65-60-50-Э-01-А з газовою вогнегасною речовиною хладон 125ХП, масою 36,96 кг еФ5.887.004-26 у кількості 10 шт.; модулі газового пожежогасіння МГПТ-65-60-50-Э-01-А з газовою вогнегасною речовиною хладон 125ХП, масою 20,70 кг еФ5.887.004-26 у кількості 10 шт.; насадки розпилювачі С-Р-В-50G1/2" еФ8.652.081-01 у кількості 20 шт.; рукава високого тиску РВД-50-80 еФ6.450.003 у кількості 2 шт.; опори настінні ОН-1 еФ6.126.034 у кількості 4 шт.; балон для опресовування БИП-01Ф, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» (03148, м.Київ, Святошинський район, просп.50-Річчя Жовтня, буд.2-б, ЄДРПОУ 32385211) шляхом їх продажу Публічним акціонерним товариством «Банк Січ» (01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Володимирська, буд.63, ЄДРПОУ 37716841) з правом укладання від імені обтяжувача договору купівлі-продажу предмету застави з будь-якою особою покупцем та за рахунок вказаного майна задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Січ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» про стягнення заборгованості за кредитним договором №173/13 від 15.11.2013р. в сумі 1 024 814,07 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту в розмірі 840 000 грн., проценти за користування кредитними коштами в сумі 105 527,34 грн., пеня в сумі 79 286,73 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенсор-Україна» (03148, м.Київ, Святошинський район, просп.50-Річчя Жовтня, буд.2-б, ЄДРПОУ 32385211) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Січ» (01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Володимирська, буд.63, ЄДРПОУ 37716841) судовий збір в сумі 20 496,28 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 10.12.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 15.12.2014р.

Суддя М.О.Любченко