Рішення
від 18.11.2014 по справі 368/1252/13-ц
КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/1252/13-ц

Провадження № 2\368\17\14

Рішення

іменем України

"18" листопада 2014 р. м. Кагарлик Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

Головуючого: судді Закаблук О.В.

При секретарі: Лєвшин Н.О.

З участю учасників процесу:

Позивача: ОСОБА_1

Представника позивача: ОСОБА_2

Відповідачів: ОСОБА_3

ОСОБА_4

Представника відповідачів: ОСОБА_5

Третьої особи: Сигида О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Кагарлицького районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, - Шпендівська сільська рада, представник ПЕ ВП «Земпроект» Гордієнко Б.Ю., представник КМВВ КОФ Сигида О.В, про усунення перешкод землекористування, відновлення меж суміжних земельних ділянок , та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, треті особи, - управління Держземагенства у Кагарлицькому районі, державна реєстраційна служба Кагарлицького районного управління юстиції Київської області, про усунення перешкод у користування земельною ділянкою та зобов»язання вчинити дії, скасування державних актів, суд, -

В С Т А Н О В И В :

05.07.2014 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, - Шпендівська сільська рада, представник ПЕ ВП «Земпроект» Гордієнко Б.Ю., представник КМВВ КОФ Сигида О.В, про усунення перешкод землекористування, відновлення меж суміжних земельних ділянок, ( а.с., 2 - 4), в якій позивачка просить суд винести рішення, яким:

- визначити зовнішні межі належних їй, ОСОБА_1, земельних ділянок загальною площею 0,4044 га, розташованих в АДРЕСА_1 по довжині - зліва -218,47 м , справа - 207,07 м; по ширині - початок (вул. Ольховського) - 17,47 м та кінець (болото) 23,61 м, та в лінії розмежування цільового призначення ділянок -20,87 метрів..

- зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 привести у відповідність до розмірів вказаних в належних їм правовстановлюючих документах використовувану ними земельну д іянку та відновити суміжну з належними їй земельними ділянками межу, шляхом встановлення її ширини в 50 см з обох сторін суміжних земельних ділянок, та не чинити їй перешкод в користуванні належними їй на праві власності земельними ділянками,

- витребувати від відповідачів та дослідити в судовому засіданні оригінали державних актів на право власності належних їм земельних ділянок;

- стягнути з відповідача на її користь понесені нею при підготовці та розгляді даної справи судові витрати.

Свої позовні вимоги позивачка в мотивувальній частині позовної заяви обґрунтовує наступним.

25 березня 2003 року 7 сесія 14 скликання Шпендівської сільської ради, розглянувши її заяву, прийняла рішення про безоплатну передачу їй у приватну власність земельних ділянок загальною площею 0,40 га, яка розташована по АДРЕСА_1, в тому числі 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та 0,15 га для ведення особистого селянського господарства.

Згідно вказаного рішення 21 квітня 2004 року Шпендівською сільською радою Кагарлицького району їй видані Державні акти серії КВ № 077412 та № 077413 на право власності на вказані земельні ділянки, які розташовані в АДРЕСА_1, з цільовим призначенням, відповідно, для будівництва і обслуговування житлового будинку - 0.2501 га, та для ведення особистого селянського господарства - 0,1543 га.

Державні акти, у відповідності до вимог нормативно - правових актів, зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю відповідно за №.№: 31 та 32.

У відповідності до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав, а відтак вона є власником земельних ділянок з дати видачі вказаних вище державних актів, згідно планів земельних ділянок, які розташовані єдиним масивом та є продовженням одної другою.

Передана у приватну власність земельна ділянка має розміри: по довжині - зліва -218,47 м , справа - 207,07 м; по ширині - початок (вул. Ольховського) - 17,47 м, та кінець (болото) 23,61 м, та в лінії розмежування ділянок - 20,87 метрів.

Правим суміжним землекористувачем, на час виникнення в неї права власності на земельні ділянки, була ОСОБА_6, якою були погоджені межі суміжних ділянок та будь яких спорів між ними не виникало.

Після її смерті, право суміжного землекористувача, після надання земельної ділянки, якою користувалася ОСОБА_6, за життя, перейшло до відповідача.

Відповідач, безпідставно претендуючи на частку земельну ділянку, яка перебуває в її власності, самовільно змінив роздільну межу, знищив насадження сільгоспкультур та зайняв по всій довжині належних їй земельних ділянок близько одного метра,

30 квітня 2013 року землевпорядною організацією ПЕВП «Земпроект» за участі сільського голови Шпендівської сільської ради були відновлені зовнішні межі належних їй земельних ділянок, та які закріплені межовими знаками у кількості 4 штуки, які передані їй на зберігання.

Проте, незважаючи на це, суміжним землекористувачем та його дружиною, відповідачами по даній справі, продовжуються чинитися їй перешкоди у володінні належними земельними ділянками.

Порушення її прав землевласника були предметом розгляду на виконкомі Шпендівської сільської ради, що підтверджується рішенням від 29 травня 2013 року за № 05.

Проте, відповідачем вказане не враховано, земельна ділянка, що перебуває у його користуванні ( власності) до встановлених норм не приведена та порушення, виявлені комісією, не усунуті.

За таких умов, коли відповідачем порушуються її законні права на володіння належними їй на праві власності земельними ділянками, коли вона через спір за межу з суміжним землекористувачем не може в повній мірі користуватися ними, що перешкоджає їй раціонально її використовувати, а орган місцевого самоврядування врегулювати даний спір неспроможний, вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до ч.1 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною влянкою, і відшкодування завданих збитків.

Одним із способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки згідно п.б ч. 3 ст. 152 ЗК України, є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно ч 2 ст. 158 Земельного кодексу України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.

Викладене вона може підтвердити Державними актами на право власності земельні ділянки, актом відновлення меж земельних ділянок, копією її заяви до виконкому, рішенням виконкому Шпендівської сільської ради від 29 травня 2013 року, показами свідків.

09.07.2013 року Кагарлицьким районним судом винесено ухвалу про відкриття провадження та призначено справу до слухання, ( а.с., 13).

12.08.2013 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користування земельною ділянкою та зобов»язати вчинити дії, ( а.с., 29 - 31), в якій позивач зустрічного позову просить суд винести рішення, яким:

- зобов'язати ОСОБА_1 відновити межі земельної ділянки ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 таким чином, щоб вони відповідали межам від токи Д до точки Е та від точки Е до точки А, вказаним у державному акті на право власності на земельну ділянку серія ЯК №697651 від 05.03.2010 р.;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 5000 гривень, пов'язаної з порушенням його права власності;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати та витрати на послуги адвоката з надання правової допомоги;

- на підставі ст. 54 Цивільного процесуального кодексу України залучити до участі у справі спеціалістів-геодезистів для винесення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок ОСОБА_3 від токи Д до точки Е та від точки Е до точки А, вказаним у державному акті на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 697651 від 05.03.2010 р.

Позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 обґрунтовує наступним.

ОСОБА_1 (далі-Відповідач) звернулась до Кагарлицького районного суду з позовом до ОСОБА_3 (далі-Позивач), ОСОБА_4 про усунення перешкод землекористування, відновлення меж суміжних земельних ділянок.

Згідно ч. 1 ст. 123 Цивільного процесуального кодексу України відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті.

Користуючись правом, передбаченим ч. 1 ст. 123 Цивільного процесуального Кодексу України він звертається до Кагарлицького районного суду із зустрічною позовною заявою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити дії.

Він є власником житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_2.

Також, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 97651 від 05.03.2010 р. він є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3046 га, що знаходиться за вищезазначеною адресою.

Власником сусіднього житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_2 є відповідач, - ОСОБА_1.

Після виготовлення та отримання ним державного акту на право власності на земельні ділянки виявилось, що межі земельних ділянок на місцевості не відповідають межам, вказаним в державному акті.

Вищезазначені невідповідності виникли у зв'язку з тим, що відповідачка ОСОБА_1 за допомогою своєї родини змінили межу його земельної ділянки вглиб його земельної ділянки.

В результаті чого відповідачка ОСОБА_1 захопила частину земельної ділянки, яка згідно державного акту належить йому, в зв'язку з чим межі та площа земельної ділянки, яка належить йому, були зменшені.

Для визначення межі його та відповідачки земельних ділянок, було здійснено встановлення меж земельних ділянок. За результатами відновлення меж спеціалістами було встановлено межові знаки (дерев'яні кілки).

Проте, через деякий час Відповідач та її родина знищили встановленні межові знаки, встановивши межу земельних ділянок на власний розсуд таким чином, що Відповідачка ОСОБА_1 захопила частину земельної ділянки.

Отже, своїми незаконними діями, без будь-яких підстав Відповідачка ОСОБА_1 захопила частину земельної ділянки, порушуючи його право власності, яке згідно ст. 41 Конституції України, є непорушним.

Вищевказаними діями Відповідача порушується право власності Позивача на земельну ділянку, виходячи з наступного.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб 'єктів права власності.

Виходячи з вказаних положень Конституції України та Цивільного кодексу України,Позивачка ОСОБА_1, як власник майна, має права безперешкодно користуватись своєю власністю та таке право гарантується державою.

Тобто, у разі порушення права власника держава, в особі судів, забезпечує захист права власності від порушень з боку іншої особи.

На його вимогу щодо відновлення меж земельної ділянки відповідачка ОСОБА_1 відмовляється відновити межі земельної ділянки, а також чинить йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, оскільки вона не може користуватись частиною її земельної ділянки.

Згідно ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1 ст. 106 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Згідно ст. 107 Земельного кодексу України основою для відновлення меж є дані земельно - кадастрової документації.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до положень ст. 386 та ст. 391 Цивільного кодексу України у разі створення перешкод у користуванні власністю Позивач може звернутися до суду з вимогою про зобов'язання здійснити дії по відновленню межі.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Враховуючи те, що Відповідачка ОСОБА_1 змінила межу його земельної ділянки вглиб його земельної ділянки, в результаті чого Відповідачка ОСОБА_1 захопила частину його земельної ділянки, необхідно зобов'язати Відповідачку ОСОБА_1 відновити межі його земельної ділянки таким чином, щоб вони відповідали державному акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК №697651 від 05.03.2010 р., оскільки така зміна меж порушує його право власності на земельну ділянку.

Згідно п. б) ч. З ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної діянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно ч. 1 ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також: спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

17.09.2013 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшло письмове заперечення проти зустрічного позову, ( а.с., 40 - 43), яке подане ОСОБА_1, в якому відповідачка зустрічного позову просить суд:

- в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до неї, - ОСОБА_1, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди, - відмовити повністю.

Свої заперечення ОСОБА_1 обґрунтовує наступним.

У провадженні Кагарлицького районного суду перебуває цивільна справа за її позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельних ділянок та відновлення меж суміжних земельних ділянок.

В ході судового розгляду зазначеного позову ОСОБА_3 звернувся до неї із зустрічним позовом.

Згідно зі ст. 128 ЦПК України після одержання позовної заяви відповідач має право подати до суду письмове заперечення проти позову, в якому може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.

Позивач ОСОБА_3 по даному зустрічному позові в рахунок обгрунтування заявлених ним вимог щодо усунення перешкод у користуванні його земельною ділянкою посилається в цілому на ту обставину, що відповідач, тобто вона, самовільно захопила частину земельної ділянки позивача, що призвело до зменшення площі приватизованої ділянки позивача, а також знищила межові знаки (дерев»яні кілки) після відновлення меж земельних ділянок.

В даному випадку вона, - відповідачка ОСОБА_1 повністю заперечує проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача та їх необґрунтованість, які полягають в наступному:

Набувши право власності на житловий будинок на підставі договору купівлі - продажу, у 2003 році вона використала своє законне право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства і звернулась із відповідною заявою до Шпендівської сільської ради.

21 квітня 2004 року на підставі рішення Шпендівської сільської ради 7 сесії 24 скликання від 25.03.2003 року вона отримала державні акти серії КВ №.№ 077412 та 077413 на право власності на земельні ділянки і стала повноправним власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських поруд площею 0.2501 га, кадастровий номер 122289001:01:008:0001 та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0.1543 га, кадастровий номер 3222289001:01:008:0002, які знаходяться біля її власного житлового будинку АДРЕСА_1

При цьому повторно зазначає, що межі земельних ділянок були погоджені із суміжним землекористувачем і ніяких претензій до неї не виникало.

Відповідно до ст. 14 Конституції України землі є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Отже, вона набула право власності на зазначені земельні ділянки відповідно до п. «б» ч. І ст. 81 Земельного кодексу України, тобто, цілком законно - шляхом безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Позивач в поданому зустрічному позові, звинувачуючи її у самовільному захопленні частини його земельної ділянки, при цьому не зазначає, яку саме площу вона самовільно захопила.

Єдиним доказом, який був наданий позивачем, та на його думку свідчить про обгрунтованість його вимог щодо усунення перешкод у здійсненні ним права користування земельною ділянкою, що знаходиться в матеріалах цивільної справи, є абрис обміру присадибних ділянок.

Але він не може бути належним доказом у даній справі, оскільки в даному випадку обидві сторони мають правовстановлюючі документи на земельні ділянки з присвоєними кадастровими номерами, які зареєстровані відповідно до чинного законодавства України і питання про недійсність державних актів жодна із сторін не висуває.

Виникненню даного спору передувало те, що як тільки позивач зустрічного позову, - ОСОБА_3 став власником суміжної земельної ділянки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3. а не АДРЕСА_2, як він зазначає у позові, бо за тією адресою знаходиться його будинок і інші земельні ділянки, він переорав обніжок, який не одне десятиліття виконував функцію надійної межі.

А спір почався з осені 2012 року. На її городі до осені 2012 року росла вишня, груша та верба. Всі сусіди про це знають, не знає лише позивач та його дружина, які восени 2012 року самовільно спиляли вишню, обрубали грушу і оборали город таким чином, що верба стала рости на їх городі.

На підставі ст.ст. 152,158 Земельного кодексу України вона усно звернулася до сільської ради про допомогу у вирішенні спору із сусідами. До неї прийшла сільська голова, яка стала вимірювати ширину земельних ділянок, щоб перевірити наявність підстав для спору та виставити межі, але позивач та його дружина не дозволити їй це зробити.

Так було двічі, тому весною вона вирішила викликати працівників ПЕВП «Земпроект», які відновили межу в чотирьох точках, склавши про це акта.

За це вона особисто заплатила 800 грн. Очевидно, позивач у своїх вимогах і говорить про відновлення меж її земельної ділянки від 30.04.2013 року, яке відбулося за її заявою у присутності голови сільської ради та позивача і його дружини, які з усім були згодні.

Але наступного дня ці межі було знищено (кілки витяг позивач), а посіви її пшениці виполола відповідачка первинного позову.

Після того вона двічі садила кукурудзу, а відповідачі первинного позову її зрубували. У зв»язку з чим вона із письмовою заявою звернулася до сільської ради допомогти вирішити спір.

Сільська рада прийняла рішення, відповідно до якого на місце вийшли представники сільської ради, щоб поміряти та виставити межі, але дружина позивача не дозволила їм це зробити. На підтвердження своїх слів вона надала суду копію своєї заяви до сільської ради та рішення сільської ради з цього питання, акт про відновлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання ежових знаків від 30.04.2013 року, квитанції про оплату послуг. А також вірність її слів може підтвердити в суді свідок ОСОБА_11, яку вона просить викликати в судове засідання.

Позивач же на підставі абрису робить висновки, що ніби то нею самовільно захоплено частину ( яку саме не вказує) його земельної ділянки і з цих підстав просить зобов»язати її відновити межі його земельної ділянки на підставі ст.ст. 386 та 391 ЦК України та ч.2 ст. 152 3К України.

Натомість нею були надані суду ряд належних та допустимих доказів, які свідчать про те, що саме позивачем були порушені права відповідача, тобто її, щодо володіння та користування її земельною ділянкою в тому обсязі та в тих межах, які були нею зазначені в позові, зокрема.

Насамперед, звертає увагу суду на те, що підставою для пред'явлення вимог до усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування землею мають бути належні та допустимі докази щодо вчинення відповідачем неправомірних дій, спрямованих прямо або опосередковано на свідоме порушення прав позивача на володіння чи користування земельною ділянкою у такий спосіб, як самовільне перенесення спільної межі земельних ділянок на землю позивача, в супереч тим даним розташування спільної межі земель, що були встановлені землевпорядною організацією в натурі (на місцевості).

Проте, позивачем не було надано жодного належного та допустимого доказу в рахунок обгрунтування ним обставин, зазначених в позові, щодо порушення відповідачем права користування земельною ділянкою шляхом перенесення їх спільної межі земельної ділянки вглиб земельної ділянки позивача, а тому в цій частині вимоги позивача є недоведеними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Тому, з наведених вище підстав, вимоги позивача в частині усунення перешкод у здійсненні ним права користування земельною ділянкою задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів тим обставинам, що саме відповідач вчинив протиправні дії щодо самовільно переміщення їх спільної межі земельних ділянок вглиб земельної ділянки позивача, що спростовується тими належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи і були надані нею разом з її позовом, і свідчать про те, що саме Позивач не може погодитися з межами та площею її земельних ділянок, і тому вже двічі знищив межі, що були відведені в натурі згідно Акту відведення меж в натурі, Кадастрового плану та Державного акту на право власності на землю, а також згідно акту про відновлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків від 30.04.20І3 року, при тому, що межа її земельних ділянок з іншими суміжними власниками залишалась незмінною.

Позивач, пред'явивши вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. у зв'язку із нібито протиправними діями відповідача, які полягають в самовільному захопленні частини його земельної ділянки, не надав жодних належних та допустимих доказів як в рахунок протиправних дій з боку відповідача, спрямованих на самовільне захоплення землі відповідача, про що було зазначено вище, так і жодних доказів щодо заподіяння йому моральної шкоди та його розміру, що полягає в наступному.

У відповідності до ч. І ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язується довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Як передбачено ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В рахунок вказаних вище обставин, в абз. 1 п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № X (з подальшими змінами та доповненнями) передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю ії заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Крім того, в п. 9 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного суду України передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо), та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, позивачем не було надано жодного доказу заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, причинно - наслідкового зв'язку між діями відповідача та моральною шкодою позивача, а також необгрунтовано жодними належними та допустимими доказами розмір грошового відшкодування моральної шкоди, які позивач оцінив у розмірі 5 000 грн.

Крім того, 17.09.2013 року позивачкою ОСОБА_1 було подано письмову заяву про уточнених позовних вимог, ( а.с., 44 - 45), в якій позивачка просить суд:

- стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 1000 грн. ( 400 грн. + 600 грн.) та моральну шкоду у розмірі 5000 грн. у зв»язку з порушенням ним її прав.

Свої уточнення позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує наступним.

У провадженні Кагарлицького районного суду перебуває цивільна справа за її позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельних ділянок та відновлення меж суміжних земельних ділянок.

Даний спір вона намагалася неодноразово вирішити поза судовим розглядом, для цього вона витрачала власні кошти. Зокрема, для відновлення меж викликала працівників ПЕВП «Земпроект», які 30.04.20І3 року відновили межу в чотирьох точках, склавши про це акта. За це вона особисто заплатила 800 грн.

Як з»ясувалось, у відповідності до ч. 3 ст. 106 ЗК України, витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач, як власник земельної ділянки повинен нести порівну виграти на встановлення (відновлення) в натурі суміжної межі земельних ділянок, тобто повернути їй 400 грн.

Крім того, відповідач та його дружина спиляли вишню, обрубали грушу, які росли на її земельній ділянці, на площі приблизно 100 кв.м., двічі знищили посіви кукурудзи, один раз посіви пшениці, отже спричинили їй матеріальну шкоду.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно п. 2 даної статті, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Одним із способів захисту прав на земельні ділянки відповідно до ст..152 Земельного кодексу України є відшкодування заподіяних збитків.

Ст. 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «про тактику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до положень ст.156 ЗК та ст. 1166 ЦК така шкода відшкодовується у повному обсязі.

Отже, вона оцінює шкоду, яку їй заподіяно відповідачем у розмірі 600 грн.

Також, враховуючи, що вона та її чоловік є людьми похилого віку і у зв»язку із спричиненою відповідачем їй шкодою, вони дуже страждали, а також мали погіршення стану здоров"я, у зв"язку з чим лікувалися.

Крім того, оскільки відповідачі постійно шкодили їхні посіви, вони запізнилися із посадкою городу і дуже переживали з цього приводу.

Відповідно ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 9 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № X (з подальшими змінами та доповненнями)передбачено. що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характер) та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер) немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Отже, вона оцінює моральну шкоду, спричинену відповідачем їй та її чоловікові у розмірі 5000 грн.

28.10.2013 року Кагарлицьким районним судом винесено ухвалу, ( а.с., 77 - 78), якою за клопотанням відповідача ОСОБА_3, - ОСОБА_5 залучено до участі в справі в якості спеціаліста - геодезиста ОСОБА_12 для винесення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок ОСОБА_3, оплату праці геодезиста було покладено на відповідача ОСОБА_3

Винесення в натурі не відбулося в зв»язку з неоплатою праці геодезиста відповідачем ОСОБА_3

13.12.2013 року Кагарлицьким районним судом винесено ухвалу, ( а.с., 96 - 97), якою за клопотанням позивачки ОСОБА_1, - ОСОБА_2 залучено до участі в справі в якості спеціаліста - геодезиста фахівця Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Київської обласної філії для винесення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок ОСОБА_1, оплату праці геодезиста було покладено на позивачку ОСОБА_1

По результатам проведених робіт 22.01.2014 року було складено акти про відновлення в натурі ( на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків (повторний), ( а.с., 100, 105).

27.01.2014 року Кагарлицьким районним судом за клопотанням представника відповідача, - ОСОБА_5 було винесено ухвалу про призначення по справі земельно - технічної експертизи, ( а.с., 119 - 120).

Оплату експертизи було покладено на відповідача, - ОСОБА_3

03.06.2014 року дана цивільна справа повернута до Кагарлицького районного суду без виконання експертизи в зв»язку з неоплатою її вартості відповідачем, - ОСОБА_3

07.07.2014 року провадження у справі було відновлено на підставі ухвали суду, ( а.с., 124).

29.07.2014 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява позивачки ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, ( а.с., 126 - 127), в якій позивачка просить суд винести рішення, яким:

Приєднати до матеріалів справи дану заяву про уточнення позовних вимог.

Її позовні вимоги у даній справі вважати такими:

Зобов»язати ОСОБА_3 відновити межі земельних ділянок, які належать їй, - ОСОБА_1, відповідно до державного акту серії КВ № 077412 на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд площею 0,2501 га, кадастровий номер 3222289001:01:008:0001 та державного акту серії КВ № 077413 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0.1543 га, кадастровий номер 3222289001:01:008:0002, які знаходяться біля її власного житлового будинку АДРЕСА_1, та які були видані 21 квітня 2004 року, таким чином, щоб вони відповідали межам, зазначеним у відповідних державних актах та акті відновлення меж в натурі (на місцевості) земельних ділянок та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків від 22.02.2014 року.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 1699грн. 97коп. (400грн.+600грн.+699,97грн.) та моральну шкоду у розмірі 5000 грн.. у зв»язку з порушенням ним її прав.

29.07.2014 року оголошено переву в слуханні справи в зв»язку з подачею уточненого позову до 06.08.2014 року, ( а.с. 135).

Також було подано заяву про збільшення позовних вимог наступного змісту.

ОСОБА_1 (далі-Відповідач) звернулась до Кагарлицького районного суду з позовом до ОСОБА_3 (долі-Позивач), ОСОБА_4 про усунення перешкод землекористування, відновлення меж суміжних земельних ділянок.

Згідно ч. 1 ст. 123 Цивільного процесуального кодексу України відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті.

Позивач ОСОБА_3 в свою чергу, керуючись ч. 1 ст. 123 Цивільного процесуального кодексу України звернувся до Кагарлицького районного суду із зустрічною позовною заявою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити ції

Згідно ч. 2 ст 31 Цивільного процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних зимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково.

До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу, позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Користуючись правом, передбаченим ч. 2 ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України, Позивач звертається до суду з даною заявою збільшення позовних вимог.

Під час розгляду справи з'ясувалось, що сестра Відповідачки приватизувала частину земельної ділянки, яка перебувала в користуванні Позивача за адресою АДРЕСА_1 та отримала державні акти на право власності на земельні ділянки серія КВ № 077412 та серія КВ № 077413 від 21.04.2004 р.

Згідно абрисів на земельні ділянки по АДРЕСА_1, ширина земельних ділянок в спірних місцях становить 18,7 метри та 19 метрів При цьому, згідно державних актів на право власності на земельні ділянки ширина земельних ділянок Відповідача по АДРЕСА_1 зі сторони вулиці становить 20,87 метри та 22,61 метри, відповідно.

Отже, Позивач з'ясувала, що Відповідач, приватизовуючи свою земельну ділянку, приватизувала частину земельної ділянки Позивача для ведення особистого селянського господарства. У зв'язку з тим, що відповідач, приватизовуючи свою земельну ділянку, приватизувала земельну ділянку більшої ширини ніж має право, це призвело до зменшення ширини земельної ділянки Позивача.

Тому Позивач, приватизовуючи свою земельну ділянку не мав можливості приватизувати її в тих розмірах та межах, якими Позивач фактично користувався та Відповідач на даний час забороняє користуватися нею.

Крім цього, згідно п. г) ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

В порушення п. г) ч 1 ст. 121 Земельного кодексу України Відповідач приватизувала земельну ділянку площею 0,2501 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, в той час як такий розмір не може перевищувати у містах 0.25 га.

Згідно п. 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право привітної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного, користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 05.04.1999 р. (далі-Інструкція) технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою включає кадастровий план земельної ділянки, складений за результатами зйомки.

Згідно п. 1.16 та п. 2.4 Інструкції здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж (у державній або умовній системі координат) і площі ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки та збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів.

Отже, вищезазначеними нормами передбачено необхідність погодження меж земельної ділянки із сусідніми землекористувачами при складанні кадастрового плану на основі кадастрових зйомок.

Також під час виготовлення технічної документації та видачі державного акту ОСОБА_8 було порушено також інші норми Інструкції. Зокрема:

- п. 1.12. Інструкції, який передбачає, що складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право тостійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об'єднанням громадян всіх видів проводиться після перенесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень;

- п. 2.1. Інструкції, яки передбачає, що роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою виконуються зі встановленням (відновленням) в натурі (на місцевість) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки.

При виготовленні технічної документації зі складання державного акта Відповідачу не було встановлене в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, Позивач не був присутній при встановленні меж, оскільки в разі встановлення меж в натурі, вказаних в державному акті, Позивач ніколи б не дозволив встановлення таких меж та не погоджував би їх.

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки виготовленний Відповідачем з порушенням вимог Земельного кодексу України та Інструкції. Тому такі державні акти є незаконними та повинні бути визнані судом недійсними.

Згідно п. б) ч. З ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно ч. 1 ст 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних, осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» виходячи з положень статей 8, 124 Конституції статей 26 30, 87- 90, 97, 100 102, 118, 123, 178, 143-346, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України, ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянкам и, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам слід мати на увазі, що спори, пов»язані із земельними відносинами, розглядаються в позовному провадженні.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту ( стаття 16 ЦК).

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів ( про усунення перешкод у користуванні ними, то що), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи те, державні акти були видані відповідачу з порушенням закону та порушенням прав позивача, відповідно, до вищезазначених норм ст. 152 ЗК України, ст. 21 ЦК України, роз»яснень Верховного Суду України, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 р., з метою захисту порушених прав Позивача, необхідно також визнати незаконними та скасувати рішення 7 сесії 24 скликання Шпендівської сільської ради від 21.04.2004 р.

На підставі ст.ст. 125, 126 Земельного Кодексу України державний акт відповідача пройшов державну реєстрацію.

Що стосується скасування державної реєстрації державного акту відповідача, то вона повинна бути скасована, оскільки згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( який набрав чинності з 01.01.2013 р.) записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

Також під час виготовлення та видачі державного акту відповідача відомості про земельну ділянку були внесені до поземельної книги, яка є одним із документів Державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 60 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012 р., запис у поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, позивач зустрічного позову просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення 7 сесії 24 скликання Шпендівської сільської ради від 21.04.2004 р. про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2501 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та земельної ділянки площею 0,1543 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія КВ № 077412 від 21.04.2004 р. виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2501 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по АДРЕСА_1;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія КВ № 077413 від 21.04.2004 р. виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1543 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1.

18.09.2014 року судом винесено ухвалу про залучення до участі в справі Шпендівську сільську раду Кагарлицького району Київської області, представника ПЕ ВП «Земпроект» Гордієнка Б.Ю., представника КМВВ КОФ Сигиду О.В., ( а.с., 144 - 145), слухання справи відкладено на 08.10.2014 року.

08.10.2014 року слухання справи відкладено на 21.10.2014 року в зв»язку з не явкою сторін., ( а.с., 153).

24.10.2014 року слухання справи відкладено на 10.11.2014 року, ( а.с., 156).

10.11.2014 року оголошено перерву до 18.11.2014 року, ( а.с. 166 - 168).

В судовому засіданні, яке відбулося 18.11.2014 року позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги первинного позову підтримала, посилаючись на обставини, які вказані в мотивувальній частині позовної заяви, та які судом наведені вище, заперечувала проти задоволення зустрічного позову в повному обсязі, посилаючись на обставини, які наведені в її письмовому запереченні, та які судом наведені вище.

В судовому засіданні, яке відбулося 18.11.2014 року представник позивачки, - ОСОБА_2 позовні вимоги первинного позову підтримав, посилаючись на обставини, які вказані в мотивувальній частині позовної заяви, та які судом наведені вище, заперечував проти задоволення зустрічного позову в повному обсязі, посилаючись на обставини, які наведені в письмовому запереченні позивачки, та які судом наведені вище.

В судовому засіданні, яке відбулося 18.11.2014 року, представник відповідачів, - ОСОБА_5 проти первинного позову заперечував, підтримав зустрічний позов, посилаючись на обставини, які містяться в мотивувальній частині зустрічної позовної заяви, та які судом наведені вище.

Суд, вислухавши сторони по справі, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо часткового задоволення первинного позову та відмову в задоволені зустрічного позову, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Так, що стосується первинного позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судом в судовомув засіданні, та застосування до них норм права.

25 березня 2003 року 7 сесія 14 скликання Шкендівської сільської ради, розглянувши заяву позивачки ОСОБА_1,, прийняла рішення про безоплатну передачу їй у приватну власність земельних ділянок загальною площею 0,40 га, яка розташована по АДРЕСА_1, в тому числі 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та 0,15 га для ведення особистого селянського господарства.

Згідно вказаного рішення 21 квітня 2004 року Шпендівською сільською радою Кагарлицького району позивачці ОСОБА_1 видані Державні акти серії КВ № 077412, ( а.с., 6), та № 077413, ( а.с., 7), на право власності на вказані земельні ділянки, які розташовані в АДРЕСА_1, з цільовим призначенням, відповідно, для будівництва і обслуговування житлового будинку - 0.2501 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,1543 га.

Державні акти, у відповідності до вимог нормативно - правових актів, зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю відповідно за №.№: 31 та 32.

У відповідності до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав, а відтак позивачка ОСОБА_1 є власником земельних ділянок з дати видачі вказаних вище державних актів, згідно планів земельних ділянок, які розташовані єдиним масивом та є продовженням одної земельної ділянки другою земельною ділянкою.

Правим суміжним землекористувачем, на час виникнення в позивачки ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки, була ОСОБА_6, якою були погоджені межі суміжних ділянок та будь яких спорів між суміжними землевласниками (землекористувачами) не виникало.

Після її смерті, право суміжного землекористувача, після надання земельної ділянки, якою користувалася ОСОБА_6, за життя, перейшло до відповідача по справі, - ОСОБА_3, який в подальшому, а саме, 05.03.2010 року отримав державний акт на право приватної власності на землю, ( а.с., 34 - 35).

Відповідач ОСОБА_3, безпідставно претендуючи на частку земельну ділянку, яка перебуває у власності позивачки ОСОБА_1, самовільно змінив роздільну межу, шляхом її розорювання.

30 квітня 2013 року землевпорядною організацією ПЕВП «Земпроект» за участі сільського голови Шпендівської сільської ради були відновлені зовнішні межі належних позивачці ОСОБА_1 земельних ділянок, та які закріплені межовими знаками у кількості 4 штуки, які передані їй на відповідальне зберігання.

Даний факт підтверджується актом про відновлення в натурі ( на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків, ( а.с., 8).

Про те, незважаючи на це, суміжним землекористувачем та його дружиною, відповідачами по даній справі, - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продовжувалися чинитися перешкоди позивачці ОСОБА_1 у володінні належними їй земельними ділянками, що, на думку суду, послугувало виникненню між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачами по справі, ОСОБА_3, ОСОБА_4 неприязних відносин, які і потягнули за собою подачі даної позовної заяви до суду.

Після виникнення неприязних відносин між позивачкою та відповідачами, позивачкою ОСОБА_1 писалися заяви до сільської ради, зокрема, 22.05.2013 року позивачкою було написано заяву - скаргу на відповідачів по справі, ( а.с., 9 - 10).

За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 Шпендівською сільською радою Кагарлицького району було прийнято рішення виконавчого комітету № 05 від 29.05.2013 року, ( а.с. 11), в якому зазначено наступне: « згідно з державними актами, промірами землевпорядної організації по межі забили кілки, натягнули шнур і по обидві сторони шнура залишили по 50 сантиметрів на стежку».

Проте, відповідачем вказане не враховано, проігноровано, а земельна ділянка, що перебуває у власності позивача ОСОБА_3 до встановлених норм не приведена та порушення, виявлені комісією, не усунуті.

За таких умов, коли відповідачем ОСОБА_3 порушуються законні права позивачки ОСОБА_1 на володіння належними їй на праві власності земельними ділянками, коли позивачка ОСОБА_1 через спір за межу з суміжним землекористувачем не може в повній мірі користуватися ними, що перешкоджає їй раціонально її використовувати, а орган місцевого самоврядування врегулювати даний неспроможний, позивачка ОСОБА_1 правомірно звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.

Крім того, позивачкою ОСОБА_1 22 січня 2014 року отримано акт про відновлення в натурі ( на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків (повторний), ( а.с., 100), що свідчить про порушення відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 меж земельної ділянки відповідачами шляхом знищення межових знаків, навіть під час судового слухання справи.

Крім того, по справі існують факти, які опосередковано свідчать про те, що відповідачами здійснювалися дії, спрямовані на знищення межових знаків, які були виставлені по периметру земельної ділянки позивачки ОСОБА_1

Так, в матеріалах справи міститься копія картки первинного обліку інформації, ( а.с., 129), яка 26.07.2014 року надійшла по телефону до Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області.

Згідно вищевказаної картки, запис за № 2620, в графі «обставини», зазначено наступне: « в АДРЕСА_1 гр - ка ОСОБА_4 вчинила сварку щодо ОСОБА_1 між земельними ділянками під час збору врожаю.

Далі, в матеріалах справи міститься висновок ДІМ Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області від 26 липня 2014 року, ( а.с., 130), в якому зазначено наступне.

26.07.2014 року до Кагарлицького РВ надійшло повідомлення про те, що 26.07.2014 року в АДРЕСА_1, гр.. ОСОБА_4 вчинила сварку щодо меж земельної ділянки під час збору врожаю.

В ході перевірки матеріалів було встановлено, що з 2010 року між ОСОБА_14 та його сусідами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склалися неприязні відносини з приводу встановлення меж між їх земельними ділянками, внаслідок чого між ними постійно виникають суперечки. На даний час справа розглядається в Кагарлицькому районному суді щодо встановлення меж між земельними ділянками останніх, проте, рішення до цього часу не прийняте. 26.07.2014 року ОСОБА_4 заборонила ОСОБА_15 здійснювати збір врожаю пшениці, покладаючись на неприйняте рішення суду.

Далі, в матеріалах справи міститься копія заяви позивачки ОСОБА_1 від 28.02.2014 року на ім.»я голови Шпендівської сільської ради Кагарлицького району, ( а.с., 131), наступного змісту.

Вона, ОСОБА_1, повідомляє голову сільської ради ОСОБА_11 про те, що 26 лютого 2014 року ОСОБА_3 знищив всі межові знаки (кілочки) між їхніми ділянками, які фіксували межову лінію, встановлену працівниками державного земельного кадастру.

По даному факту земельна комісія Шпендівської сільської ради Кагарлицького району здійснила виїзд на місце, по результатам якого склала акт, ( а.с., 132), в якому зазначено наступне.

Сільський голова Загородня Т.І., депутат сільської ради Шандренко К.М., член виконкому Петренко Н.М. зробили огляд, що ОСОБА_4 знищила межові знаки, які були виставлені землемірною організацією.

Комісія зробила висновок, так як іде суд між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, то дане питання вирішувати в суді.

Далі, в матеріалах справи міститься копія письмової заяви ОСОБА_14 від 19.06.2014 року до Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області, ( а.с., 133), наступного змісту.

Просить прийняти міри до ОСОБА_3, жителя АДРЕСА_4, який постійно вчиняє з ним суперечки з приводу межі між їхніми огородніми ділянками, та в кінці лютого 2014 року повитягував кілки, а саме, межові знаки між їхніми огородніми ділянками, які встановила земельна організація.

По результатах розгляду вищевказаної заяви на адресу ОСОБА_14 надійшла відповідь Начальника Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області наступного змісту.

Повідомляють, що працівниками Кагарлицького РВ розглянуто повідомлення ЄО № 2075 від 19.06.2014 року. Після проведеної перевірки по даному факту Кагарлицьким РВ прийнято рішення про закінчення розгляду повідомлення. Так як питання про встановлення меж між його ділянкою та ділянкою ОСОБА_3 на даний час знаходиться в суді та остаточне рішення ще не прийнято, радили дочекатися вироку суду згідно якого буде остаточно встановлено вищевказані межі.

Таким чином за ним залишається право оскаржити в установленому порядку прийняте Кагарлицьким РВ процесуальне рішення.

Отже, як вбачається з обставин справи, які зазначені судом вище, суд вбачає порушення права власності ОСОБА_1 на землю зі сторони відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, внаслідок чого позивачка була вимушена двічі за власний кошт відновлювати межі своєї земельної ділянки, витрачаючи про цьому свої кошти в сумі 1399 грн. 33 коп.

Факт сплати позивачкою ОСОБА_1 коштів на відновлення меж своєї земельної ділянки у виді виставляння межових знаків, які були знищені відповідачами, підтверджується квитанцією № 6571791 - 1 від 27 січня 2014 року, ( а.с., 128), на загальну суму 1399 грн. 93 коп.

Вищевказані кошти повинні бути стягнені з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивачки ОСОБА_1 в солідарному порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Одним із способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки згідно п.б ч. З ст. 152 ЗК України , є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно ч 2 ст. 158 Земельного кодексу України , виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно п. 2 даної статті, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Одним із способів захисту прав на земельні ділянки відповідно до ст..152 Земельного кодексу України є відшкодування заподіяних збитків.

Ст. 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до положень ст.156 ЗК та ст. 1166 ЦК така шкода відшкодовується у повному обсязі.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту ( стаття 16 ЦК).

Відповідно, на підставі ст. 152 ЗК України суд приходить до остаточного висновку щодо зобов»язання ОСОБА_3 відновити межі земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 відповідно до державного акту серії КВ №№ 077412 на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд площею 0.2501 га, кадастровий номер 3222289001:01:008:0001 та державного акту серії КВ № 077413 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0.1543 га, кадастровий номер 3222289001:01:008:0002, які знаходяться біля житлового будинку АДРЕСА_1, та які були видані 21 квітня 2004 року, таким чином, щоб вони відповідали межам, зазначеним у відповідних державних актах та акті відновлення меж в натурі (на місцевості) земельних ділянок та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків від 22.02.2014року, ( а.с., 100, 105).

Що ж стосується відшкодування моральної шкоди, то в задоволенні позову в цій частині слід відмовити з огляду на наступне.

Дійсно, позивачка ОСОБА_1 та її чоловік є людьми похилого віку, проте, суд критично відноситься до твердження позивачки ОСОБА_1 про те, що в зв»язку із спричиненою відповідачем їй шкодою, вони дуже страждали, а також мали погіршення стану здоров"я, у зв"язку з чим лікувалися.

Перш за все слід зазначити, що позивачем в даній справі є лише ОСОБА_1, але не її чоловік, тому посилання позивачки на те, що їм була спричинена моральна шкода є юридично не коректним, так як чоловік позивачки ОСОБА_1 може також бути позивачем, відповідно, користуватися процесуальними правами, які передбачені ст.ст. 27, 31 ЦПК України, є право та дієздатним.

Крім того, суд критично відноситься до посилання позивачки ОСОБА_1 на ту обставину, що вона часто хворіла в зв»язку з діями відповідачів.

Відповідно, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 не довела прямого причинного зв»язку між діями відповідачів та її хворобами, так як логічно можна припускати, що, зважаючи на похилий вік позивачки ОСОБА_1, її хвороби є наслідком її віку, та, відповідно, звичайних захворювань, які притаманні фізичній особі в похилому віці.

Отже, згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України , розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами та доповненнями) передбачено. що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Отже, суд остаточно приходить до висновку щодо не доведеності спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 з боку відповідачів.

Судові витрати по первинному позову.

Суд на підставі ст. 88 ЦПК України, де, зокрема, зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, приходить до висновку щодо стягнення з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь позивачки ОСОБА_1 кошти в сумі 170 грн. за юридичну допомогу при складанні позовної заяви.

Факт сплати вищевказаної юридичної допомоги підтверджується квитанцією від 27 червня 2013 року за виготовлення позовної заяви на загальну суму 170 грн., ( а.с., 12).

Що стосується судових витрат, які були сплачені позивачкою ОСОБА_1 при подачі позовної заяви в сумі 114 грн. 70 коп., ( а.с., 1), то дані витрати суд не стягує з відповідачів, так як дану вимогу позивачка та її представник в судовому засіданні, зокрема, в судових дебатах, не заявляли, а тому суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог на підставі ч. 1 ст. 11 ЦПК України.

Що стосується відмови в задоволенні зустрічного позову, то суд своє рішення обґрунтовує наступним.

Суд критично відноситься до твердження позивача зустрічного позову ОСОБА_3 про те, що відповідачка зустрічного позову ОСОБА_1, приватизовуючи свою земельну ділянку, приватизувала частину земельної ділянки Позивача ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, та те, що в зв'язку з тим, що .відповідачка ОСОБА_1, приватизовуючи свою земельну ділянку, приватизувала земельну ділянку більшої ширини ніж має право, це призвело до зменшення ширини земельної ділянки Позивача зустрічного позову ОСОБА_3

Свою критичність суд обґрунтовує тим, що згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд вважає, що вищевказані факти, на які посилається позивач зустрічного позову ОСОБА_3 повинні підтверджуватися лише належним доказом, а саме, висновком земельно - технічної експертизи.

До речі, слід зазначити, що по даній справі за клопотанням представника позивача зустрічного позову ОСОБА_3, - ОСОБА_5, була призначена на підставі ухвали суду судова земельно - технічна експертиза, ( а.с., 119 - 120), проте, з вини позивача зустрічного позову ОСОБА_3, а саме не оплати вартості експертизи, дана справа була повернута з експертної установи без проведення експертизи, ( а.с., 122).

Відповідно, враховуючи вищевикладене, суд також критично відноситься до твердження позивача зустрічного позову ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_5 про те, що Позивач зустрічного позову ОСОБА_3, приватизовуючи свою земельну ділянку, не мав можливості приватизувати її в тих розмірах та межах, якими Позивач зустрічного позову ОСОБА_3 фактично користувався та Відповідачка ОСОБА_1 на даний час забороняє користуватися нею.

Окремо слід зазначити, що до моменту отримання позивачем зустрічного позову ОСОБА_3 державного акту на право приватної власності на землю, у відповідачки зустрічного позову ОСОБА_1 спору щодо межі земельної ділянки з попередніми землекористувачами не виникало.

Дійсно, згідно п. г) ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Проте, суд критично відноситься щодо того, що, як стверджує позивач зустрічного позову ОСОБА_3, що в порушення п. г) ч 1 ст. 121 Земельного кодексу України Відповідачка зустрічного позову ОСОБА_1 незаконно приватизувала земельну ділянку площею 0,2501 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, в той час як такий розмір не може перевищувати у селах 0.25 га, так як перевищення площі в даному випадку на 0,0001 га суд вважає не значною з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Так, згідно п. 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право привітної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного, користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 05.04.1999 р. (далі-Інструкція) технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою включає кадастровий план земельної ділянки, складений за результатами зйомки.

Згідно п. 1.16 та іт. 2.4 Інструкції здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж (у державній або умовній системі координат) і площі ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки та збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів.

Відповідно, вищезазначеними нормами передбачено необхідність погодження меж земельної ділянки із сусідніми землекористувачами при складанні кадастрового плану на основі кадастрових зйомок.

Суд також критично відноситься до твердження позивача зустрічного позову ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_5 про те, що під час виготовлення технічної документації та видачі державного акту ОСОБА_1 було порушено також інші норми Інструкції, зокрема:

- п. 1.12. Інструкції, який передбачає, що складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право тостійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об'єднанням громадян всіх видів проводиться після перенесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень

- п. 2.1. Інструкції, яки передбачає, що роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою виконуються зі встановленням (відновленням) в натурі (на місцевість) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки;

Суд також не приймає до уваги твердження позивача зустрічного позову ОСОБА_3 про те, що при виготовленні технічної документації зі складання державного акта Відповідачці ОСОБА_1 не було встановлене в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, оскільки таке твердження спростовується фактичними обставинами справи, які судом наведено вище в обґрунтування часткового задоволення первісного позову ОСОБА_1, з яких видно, що саме відповідачі первісного позову, - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 неодноразово знищували межові знаки, які були виготовлені та встановлені землевпорядними організаціями.

Що стосується того твердження позивача зустрічного позову ОСОБА_3 про те, що він не був присутній при встановленні меж, оскільки в разі встановлення меж в натурі, вказаних в державному акті, Позивач ніколи б не дозволив встановлення таких меж та не погоджував би їх, то даний факт спростовується тим, що на час виготовлення державного акту на ім.»я ОСОБА_1 позивач зустрічного позову ОСОБА_3 не був ні землекористувачем ні власником земельної ділянки, власником якої він на дений час є згідно державного акту на право приватної власності на землю, який видано лише 05 березня 2010 року, ( а.с., 34 - 35), тому на той час погодження меж земельної ділянки ОСОБА_1, яка отримала державний акт ще в 2004 році, ( а.с., 7), з позивачем зустрічного позову ОСОБА_3 не вимагалося.

Крім того, судом встановлено, що на той час, а саме, станом на 2004 рік, землекористувачем земельної ділянки, яка на даний час належить позивачу зустрічного позову ОСОБА_3, була ОСОБА_6, яка, знову наголошує суд, претензій до відповідачки зустрічного позову ОСОБА_1 претензій не мала.

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки виготовлені Відповідачкою зустрічного позову ОСОБА_1 з дотриманням вимог Земельного кодексу України та Інструкції. Тому такі державні акти є законними та відсутні підстави щодо визнання їх судом недійсними.

Згідно п. б) ч. З ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно ч. 1 ст 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних, осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» виходячи з положень статей 8, 124 Конституції статей 26 30, 87- 90, 97, 100 102, 118, 123, 178, 143-346, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України, ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянкам и, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам слід мати на увазі, що спори, пов»язані із земельними відносинами, розглядаються в позовному провадженні.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту ( стаття 16 ЦК).

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів ( про усунення перешкод у користуванні ними, то що), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність, проте, судом під час слухання справи не встановлено підстав щодо скасування державних актів відповідачки зустрічного позову ОСОБА_1

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Слід зазначити, що рішення Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельних ділянок не суперечить актам цивільного законодавства і не порушує цивільні права або інтереси інших осіб, зокрема, позивача зустрічного позову ОСОБА_3

Слід окремо зазначити, що суд не вбачає у винесенні рішень Шпендівською сільською радою Кагарлицького району Київської області щодо надання відповідачці зустрічного позову ОСОБА_1 земельних ділянок та видачі їй державних актів на право приватної власності на земельні ділянки порушень цивільних прав позивача зустрічного позову ОСОБА_3

Свою позицію суд обґрунтовує ст. 1 ЦПК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Отже, суд зазначає, що метою цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист прав, свобод та інтересів слід відрізняти від їх охорони. Охорона прав та інтересів має на ме ті запобігти їх порушенню. Охорона здійснюється шляхом встановлення відповідних норм права, правових стимулів, заборон тощо.

Захист прав здійснюється у разі їх порушення.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загаль ним засадам цивільного законодавства.

Цивільне судочинство захищає права та інтереси не лише позивача, але й відповідача, наприклад, у разі постановлених рішення про відмову у позові, а також третіх осіб, які за являють самостійні вимоги на предмет спору.

Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інте реси юридичних осіб, інтереси держави.

У загальносоціологічному значенні категорія «інтерес» розуміється як об'єктивно існуюча і суб'єктивно усвідомлена соціальна потреба, як мотив, стимул, збудник, спонукання до дії.

В юридичних актах термін «інтерес», враховуючи його як етимологічне, так і загальносо-ціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як само стійний об'єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується норматив ними засобами.

Виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронювании законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інте рес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Особливого значення набуває чітке розмежування понять «інтерес» (у вузькому ро зумінні) і «суб'єктивне право», логічно-смисловий зв'язок між якими є очевидним: і те, й інше опосередковується об'єктивним правом, гарантується і охороняється державою тощо. Зокрема, і суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес є дозволами.

Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється за коном».

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпе чується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легіти мне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажан ня, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкрет ним матеріальним або нематеріальним благом.

Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Отже, поняття «охоронювании законом інтерес»... у логічно-смисловому зв'язку з по няттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб'єктивного права;

б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загально визнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений зако ном.

Охоронювании законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронювании законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у ло гічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронювании законом інтерес»... треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об»єктивного і прямо не опосередкований у суб»єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об»єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем зустрічного позову ОСОБА_3 не доведено ні в мотивувальній частині позовної заяви , ні в судовому засіданні, тієї обставини, що було порушено, не визнано або оспорено його права щодо користування та володіння ним своєю земельною ділянкою.

Отже, враховуючи те, державні акти були видані відповідачці зустрічного позову ОСОБА_1 з дотриманням закону та без порушень прав позивача зустрічного позову ОСОБА_3, відповідно, до вищезазначених норм ст. 152 ЗК України, ст. 21 ЦК України, роз»яснень Верховного Суду України, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 р., суд не знаходить підстав для визнання незаконними та скасування рішення 7 сесії 24 скликання Шпендівської сільської ради від 21.04.2004 р., та скасування державних актів та їх реєстрації відповідачки зустрічного позову ОСОБА_1

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, - Шпендівська сільська рада, представник ПЕ ВП «Земпроект» Гордієнко Б.Ю., представник КМВВ КОФ Сигида О.В, про усунення перешкод землекористування, відновлення меж суміжних земельних ділянок, - задовольнити частково.

Зобов»язати ОСОБА_3 відновити межі земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 відповідно до державного акту серії КВ №№ 077412 на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд площею 0.2501 га кадастровий номер 3222289001:01:008:0001 та державного акту серії КВ № 077413 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0.1543 га, кадастровий номер 3222289001:01:008:0002, які знаходяться біля житлового будинку АДРЕСА_1, та які були видані 21 квітня 2004року, таким чином, щоб вони відповідали межам, зазначеним у відповідних державних актах та акті відновлення меж в натурі (на місцевості) земельних ділянок та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків від 22.02.2014року.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 170 грн. за юридичну допомогу при складанні позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 1399 грн. 33 коп. за оплату за відновлення меж земельної ділянки.

В решті позову відмовити.

В задоволенні уточненого зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, треті особи, - управління Держземагенства у Кагарлицькому районі, державна реєстраційна служба Кагарлицького районного управління юстиції Київської області, про усунення перешкод у користування земельною ділянкою та зобов»язання вчинити дії, скасування державних актів, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Кагарлицький районний суд протягом десяти днів з дня проголошення, а особами , які брали участь у справі і не були присутніми в судовому засіданні протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Рішення набирає чинності відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Суддя: О. В. Закаблук

СудКагарлицький районний суд Київської області
Дата ухвалення рішення18.11.2014
Оприлюднено22.12.2014
Номер документу41952878
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —368/1252/13-ц

Рішення від 18.11.2014

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Закаблук О. В.

Ухвала від 07.07.2014

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Закаблук О. В.

Ухвала від 13.12.2013

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Закаблук О. В.

Рішення від 18.11.2014

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Закаблук О. В.

Ухвала від 18.09.2014

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Закаблук О. В.

Ухвала від 27.01.2014

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Закаблук О. В.

Ухвала від 28.10.2013

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Закаблук О. В.

Ухвала від 09.07.2013

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Закаблук О. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні