Постанова

від 16.12.2014 по справі 910/13624/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2014 р. Справа№ 910/13624/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Фільманович М.Є.

за участю представників:

від позивача: Янушкевич І.Є.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі

філії «Управління «Укргазтехзв'язок»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.10.2014р.

у справі №910/13624/14 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДіСі

ІНЖИНІРИНГ"

до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

про стягнення 11 111 295,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДіСі ІНЖИНІРИНГ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - відповідач) заборгованості за договором про закупівлю послуг за державні кошти №123 3П від 01.11.2012р. у розмірі 11 111 295,85 грн. (з них: 9 195 519,33 грн. - основний борг, 881 712,57 грн. - пеня, 169 084,24 грн. - 3% річних, 864 979,71 грн. - інфляційні втрати), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що борг виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань зі своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав про те, що в п.1.3 договору №123 3П від 01.11.2012р. передбачено право зменшити обсяг закупівлі в залежності від реального фінансування видатків замовника. Відповідач був позбавлений можливості здійснення у 2013 році фінансування оплати вартості товару, поставленого відповідно до умов спірного договору, оскільки таке фінансування не було погоджено ПАТ НАК "Нафтогаз України". Окрім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності та порушено правила нарахування пені, визначені ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2014р. у справі №910/13624/14 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 9 195 519,33 грн., пеню в розмірі 744 942,69 грн., 3% річних в розмірі 168 957,08 грн., інфляційні втрати в розмірі 864 979,71 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 72 179,62 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2014р. у справі №910/13624/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- зобов'язання відповідача в частині сплати коштів за договором були змінено внаслідок незалежних від нього причин, які полягали у недостатності грошових коштів для виконання витратної частини фінансового плану відповідача на 2012-2013 роки;

- вина відповідача у порушенні зобов'язання відсутня.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.12.2014р.

10.12.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 16.12.2014р.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні вказаного клопотання, оскільки в порушення вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не наведено обставин, за наявності яких справа не може бути вирішена у даному судовому засіданні на підставі наявних у справі матеріалів. Окрім того, явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, а участь у судових засіданнях відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком сторони або учасника судового процесу, яким сторона (учасник судового процесу) користується на власний розсуд.

16.12.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти доводів відповідача, наведених у скарзі, посилаючись на їх необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 16.12.2014р. представник позивача надав колегії суддів пояснення, в яких заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання 16.12.2014р. не з'явився.

Оскільки явка представників сторін в судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 16.12.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.11.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІТ!" (в подальшому найменування юридичної особи було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "ДіСі ІНЖИНІРИНГ" - позивач у справі), як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти №123 3П (далі - Договір), за умовами якого (розділ 1) виконавець зобов'язується надати послуги, зазначені у п.1.2 цього Договору, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги. Найменування послуги: послуги у сфері інформатизації інші (Права користування КАСК (ліцензії)). Кількість послуг та їх зміст визначається у технічному завданні, яке наведене в Додатку 1 до цього Договору. Обсяги закупівлі послуг можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків замовника (том справи - 1, аркуші справи - 35-39).

В розділі 3 Договору сторони погодили його загальну суму. Так, в п.п.3.1-3.3 Договору передбачено, що загальна сума цього Договору становить 92 540 726,36 грн., в тому числі ПДВ - 15 423 454,39 грн. Загальна сума цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін, відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010р. №2289-VІ. Загальна сума цього Договору складається з вартості прав використання KACK SAP та вартості технічної підтримки прав використання KACK SAP. Складові вартості загальної суми цього Договору наведені у Додатках 2 та 3 до Договору.

Замовник здійснює оплату виконавцю наданих послуг протягом 90 днів з моменту підписання сторонами відповідного акту. Розрахунки здійснюються у безготівковій формі із застосуванням платіжних доручень. Рахунок виставляється в дату підписання сторонами відповідного акту, що зазначені в п.п.5.8 та 5.9 цього Договору. До рахунку виконавцем додаються відповідні акти, податкові накладні (п.п.4.1, 4.2 Договору).

Згідно з п.п.5.1.1, 5.1.2 Договору встановлено наступний строк надання послуг: в частині положень, що стосуються послуг з технічної підтримки KACK SAP - з дати укладання Договору до 31.12.2013р.; в частині положень, що стосуються прав використання KACK SAP (ліцензій) - з дати укладання до 31.12.2059р.

Послуги надаються лише після запиту замовника поетапно. Передача прав на використання KACK SAP (ліцензій) виконавцем замовнику оформлюється сторонами Актами про надання прав використання KACK SAP. З моменту підписання сторонами Акту з надання прав використання KACK SAP замовник отримує право на використання КАСК SAP (ліцензій) на території України згідно з цим Договором на строк до 31.12.2059р. Надання виконавцем замовнику послуг з технічної підтримки KACK SAP щомісячно оформлюється сторонами Актами приймання-передачі послуг. Виконавець до 3-го числа наступного за звітним місяця, направляє замовнику два примірники Акту приймання-передачі послуг, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою виконавця. Замовник протягом 10-ти календарних днів з моменту отримання Акту приймання-передачі послуг повертає виконавцю один примірник Акту приймання-передачі послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надає виконавцю в письмовій формі мотивовану відмову від прийняття послуг з технічної підтримки KACK SAP (підписання Акту приймання-передачі послуг) (п.п.5.3, 5.8, 5.9 Договору).

Відповідальність сторін визначена в розділ 7 Договору, згідно з п.п.7.1, 7.5 якого за невиконання або неналежне виконання сторонами взятих на себе зобов'язань сторони несуть відповідальність, що передбачена цим Договором та чинним законодавством України. При несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань у строки, передбачені цим Договором, виконавець може нараховувати пеню, що підлягає сплаті замовником у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, з простроченої суми за кожен день прострочення.

В п.10.1 Договору передбачено, що останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє: в частині надання послуг з технічної підтримки - з дати укладання Договору до 31.12.2013р.; в частині прав використання KACK SAP (ліцензій) - з дати укладання Договору до 31.12.2059р.; в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

У зв'язку зі зміною найменування позивача та реорганізацією відповідача, в Договір було внесено відповідні зміні щодо найменування сторін, що відображено в додаткових угодах №1/155 ЗП від 27.11.2012р. та №2 від 31.01.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 62-63).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов Договору надав відповідачу послуги, але відповідач не розрахувався з позивачем в порядку та строки, обумовлені Договором, що призвело до виникнення заборгованості, яка на дату звернення з позовом до суду становила 9 195 519,33 грн.

Враховуючи відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 881 712,57 грн. пені, 864 979,71 грн. інфляційних втрат та 169 084,24 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив частково, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 9 195 519,33 грн., пені в сумі 744 942,69 грн., 3% річних в розмірі 168 957,08 грн. та інфляційних втрат в сумі 864 979,71 грн. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором (ст. ст. 901, 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу права користування КАСК (ліцензії) SAP, про що сторонами було складено акт №ВТ201-120 від 01.11.2012р., а також надав послуги з технічної підтримки прав використання КАСК SAP у період з грудня 2012р. по грудень 2013 року включно, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі послуг (том справи - 1, аркуші справи - 64-78).

Жодних претензій (зауважень) щодо якості наданих позивачем послуг та/або строків їх надання від відповідача не надходило. Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Натомість відповідач лише частково розрахувався з позивачем, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої на час звернення з позовом до суду та винесення оскаржуваного рішення у даній справі становив 9 195 519,33 грн.

В своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що умовами укладеного між сторонами Договору передбачено коригування (зменшення) обсягу закупівлі в залежності від реального фінансування видатків відповідача, як замовника. При цьому відповідач стверджував про те, що він був позбавлений можливості здійснити у 2013 році фінансування оплати вартості наданих позивачем послуг, оскільки таке фінансування не було погоджено Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

З цього приводу судом було встановлено наступне.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що згідно з п.1.3 Договору обсяги закупівель послуг можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків замовника.

Однак при цьому поза увагою відповідача залишено умови п.11.1 Договору, відповідно до якого обсяг закупівлі, що закуповується замовником за цим Договором, може бути зменшений, зокрема, в залежності від розміру реального фінансування видатків замовника, із відповідним зменшенням загальної суми Договору, про що сторони, з урахуванням вимог ч.5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010р. №2289-VI та чинного законодавства, укладають додаткову угоду.

Відповідно до ст. ст. 626-628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі й щодо ціни Договору та порядку його коригування.

Натомість ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження укладення між позивачем та відповідачем додаткових угод до Договору про зменшення обсягів закупівель послуг з урахуванням зменшення фінансування видатків відповідача. Надані суду Акти приймання-передачі послуг за Договором також не містять жодних відміток (заперечень) відповідача щодо кількості наданих позивачем послуг. Тобто, відповідач приймав послуги, які надавалися позивачем, з урахуванням первісної ціни Договору без жодних застережень з цього приводу.

Підсумовуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що зібраними у справі матеріалами підтверджено факт неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем за Договором.

На час винесення місцевим господарським судом рішення у даній справі борг відповідача перед позивачем за Договором становив 9 195 519,33 грн. Доказів на підтвердження погашення вказаного боргу повністю або частково суду не надано, у зв'язку з чим колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 9 195 519,33 грн. основного боргу.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п.7.5 Договору передбачено, що при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань у строки, передбачені цим Договором, виконавець може нараховувати пеню, що підлягає сплаті замовником у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, з простроченої суми за кожен день прострочення.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем за Договором, нарахування пені є обґрунтованим.

Однак відповідач у відзиві на позов зазначав про те, що позивачем було пропущено строк спеціальної позовної давності відносно вимоги про стягнення з відповідача пені.

З цього приводу судом було з'ясовано, що згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Водночас, відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, позивачем здійснено нарахування пені з порушенням спеціальної (скороченої) позовної давності.

За розрахунком колегії суддів, який співпадає з розрахунком місцевого господарського суду, з урахуванням застосованої спеціальної позовної давності та ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 744 942,69 грн., а не 881 712,57 грн., як просив позивач.

Окрім того, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на встановлений в процесі судового розгляду факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, в даному випадку нарахування інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованим. Однак колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що нарахування інфляційної складової боргу здійснено позивачем арифметично вірно, а при розрахунку 3% річних позивачем було допущено помилку.

Так, за розрахунком позивача з відповідача має бути стягнуто 3% річних у розмірі 169 084,24 грн. та 864 979,71 грн. інфляційних втрат. Проте, за розрахунками суду апеляційної інстанції, які збігаються з розрахунками місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача лише 168 957,08 грн. 3% річних та 864 979,71 грн. інфляційних втрат.

Також колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що до вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних не може бути застосована скорочена позовна давність в один рік, на застосуванні якої наполягав відповідач, стверджуючи про те, що вказані нарахування є пенею.

Визначення неустойки (штрафу, пені) чітко наведене в діючому законодавстві, зокрема, в ст. 549 Цивільного кодексу України. Натомість 3% річних та інфляційні втрати не є неустойкою (штрафом, пенею), а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті і до них може бути застосований лише загальний трирічний строк позовної давності, який в даному конкретному випадку позивачем не пропущено.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Однак відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2014р. у справі №910/13624/14 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії «Управління «Укргазтехзв'язок» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2014р. у справі №910/13624/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/13624/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков