Постанова

від 22.12.2014 по справі 917/1452/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17 " грудня 2014 року Справа № 917/1452/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Потапенко В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Євтушенку В.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шиліної Ю.Д., за довіреністю від 02.11.2014 р. № 4;

відповідача - Бліщ В.Б. -директора, Бакк Н.І., за довіреністю від 16.12.2014 р. б/н;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3598 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 02 жовтня 2014 року у справі № 917/1452/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ", м. Кременчук Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білий амур", м. Кременчук Полтавської області

про стягнення 59596,70 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "АвтоКраз" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білий амур" про стягнення 69928,70 грн., в тому числі: 54 000 грн. основного боргу за договором оренди нежитлового приміщення від 03.08.2012 р. № 741а/12 та нарахованих на цей борг 3% річних в сумі 849,20 грн., інфляційних в сумі 4747,50 та 10332,00 грн. неустойки за період прострочення з 21.07.2013 р. по 15.07.2014 р.

В заяві від 02.10.2014 р. про зменшення позовних вимог, яка була прийнята судом, позивач просив суд стягнути з відповідача 59596,70 грн., в тому числі: 54 000 грн. основного боргу за наведеним договором та нарахованих на цей борг 4747,50 грн. інфляційних і 849,20 грн. -3% річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02 жовтня 2014 року у справі № 917/1452/14 (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 54 000 грн. основного боргу, 4747,50 грн. інфляційних та 869,20 грн. -3% річних.

В частині стягнення 102332 грн. провадження у справі припинено.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить це рішення змінити, стягнувши 2161,16 грн. та відмовивши в іншій частині позову.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що внаслідок неповідомлення його належним чином про час та місце розгляду справи він був позбавлений можливості надати суду докази по справі, які свідчать про часткове припинення його зобов'язань по оплаті заборгованості за договором нежитлового приміщення від 03.08.2012 р. № 741/12 у зв'язку з проведеним сторонами 22.08.2014 р. зарахуванням зустрічних однорідних вимог на загальну суму 24050,16 грн. та складанням акту звірки взаєморозрахунків сторін за договором оренди нежитлового приміщення від 03.08.2012 р. № 741а/12, в якому зазначено, що станом на 01.09.2014 р. заборгованість відповідача за цим договором становить 2161,16 грн.

Від відповідача надійшли доповнення та зміни до апеляційної скарги (вх. № 12494 від 17.12.2014 р.), в яких він посилається на те, що 09.12.2014 року ним відповідно до платіжних доручень від 09.12.2014 р. № № 33341,33472 було здійснено перерахування грошових коштів в сумі 3273,723 грн. на користь позивача в оплату боргу за договором оренди від 03.08.2012 р. № 741а/12, у зв'язку з чим вважає, що на даний час у нього відсутня заборгованість за цим договором.Також на підтвердження доводів апеляційної скарги відповідачем надано акт здачі-приймання приміщення з оренди від 08.01.2014 р. та копію зазначеного платіжного доручення.

Зважаючи на наведене, відповідач змінив вимоги апеляційної скарги, а саме просить господарський суд апеляційної інстанції: рішення господарського суду Полтавської області від 02 жовтня 2014 року у справі № 917/1452/14 скасувати; відмовити в частині стягнення заборгованості за договором оренди від 03.08.2012 р. № 741а/12 в сумі 57435,54 грн.; в частині стягнення заборгованості в сумі 2161,16 грн. провадження у справі припинити; стягнути з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 913,5 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2500 грн.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримують апеляційну скаргу.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скрагу та в судовому засіданні проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 серпня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "АвтоКрАЗ" ( позивачем-орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Білий Амур"(відповідачем-орендарем) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №741а/12, згідно з предметом якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування закритий склад столярних та сантехнічних виробів який належить орендодавцю на праві власності і знаходиться за адресою: м. Кременчук, вул. Київська,62 (склад №278).

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до підписаного сторонами акту здачі-приймання від 01.08.2012 р. приміщення, які є об'єктом договору були передані орендареві.

Строк дії договору №741 а/12 від 03.08.2012р. пунктом 9.1. було встановлено до 01.09.2013 року, але фактично ТОВ "Білий амур" продовжувало користуватись орендованим приміщенням, а 16.12.2013 року надіслало на адресу ПАТ "АвтоКрАЗ" лист №104 від 16.12.2013 року, яким просило продовжити дію договору на 2014 рік.

Статтею 764 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі, коли наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.З цього моменту договір найму припиняється.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач продовжував користуватися майном після закінчення строку договору оренди за відсутністю протягом одного місяця заперечень позивача до 08.01.2012 р.-дати складання сторонами акту здачі-приймання приміщення з оренди.

Зазначена обставина підтверджується наданою відповідачем копією акту від 08.01.2014 р. здачі-приймання об'єкта згідно з договором оренди майна (складів) № 741а/12 від 03.08.2012 р., який підписано повноважними представниками сторін, скріплено печатками сторін та окрім цього затверджено заступником генерального директора позивача -фінансовим директором Орел А.А. із скріпленням його підпису печаткою юридичної особи.

В акті зазначено, що представники позивача при прийманні об'єкту оренди засвідчують його задовільний стан.

Колегія суддів приймає зазначений додатковий доказ, оскільки відповідач обґрунтував неможливіість його надання суду першої інстанції з незалежним від нього причин-через не повідомлення його належним чином про місце судових засідань.

При цьому колегія суддів відхиляє як неналежний доказ надану позивачем копію акту від 10.12.2014 р. здачі-приймання об'єкта згідно з договором оренди майна (складів) № 741а/12 від 03.08.2012 р., оскільки в цьому акту у відповідному реквізиті не зазначено будь-яких відомостей про стан переданого об'єкта, тоді як з положень статей 785 та 795 Цивільного кодексву України вбачається, що акт приймання-передачі приміщення з оренди повинен фіксувати відомості щодо відповідності стану повернутого з оренди майна стану, в якому він був переданий в оренду.

Зважаючи на наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що договір оренди №741 а/12 від 03.08.2012р. відповідно до статті 764 та ч. 2 статті 795 Цивільного кодексу України припинився 08.01.2014 року.

Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі статтею 286 Господарського кодексу України орендна плата- це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Пунктом 6.1 договору визначено що, за користування приміщенням орендар сплачує щомісячно в порядку попередньої оплати не пізніше, ніж за 10 (десять) календарних днів до початку кожного наступного місяця, за який здійснюється оплата, шляхом внесення орендної плати в касу або на розрахунковий рахунок орендодавця.

Згідно з пунктом 6.2. договору розмір орендної плати становить 4500 грн. з урахуванням ПДВ на місяць.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до вимог закону та договору.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення умов договору орендар не сплачував орендну плату за період користування майном з 21 серпня 2013 року по 08 січня 2014 р.(зазначена вище дата припинення договору) на загальну суму 27 160,50 грн., у зв'язку з чим у нього на час подання позову у даній справі виникла заборгованість на вказану суму .

При цьому, зважаючи на наведені вище обставини припинення договору саме 08.01.2014 р. колегія суддів зазначає, що позивач безпідставно нарахував до стягнення заборгованість з орендної плати за період з 08.01.2014 р. по 15.07.2014 р. на загальну суму 26 839,50 грн.

Таким чином, розмір заборгованості відповідача за договором станом на час подання позову складав 27 160,50 грн.

Під час розгляду даної справи - 22 08 2014 р. сторонами було складено акти про залік зустрічних однорідних вимог № 95/73 від 22.08.2014 р., в яких зазначено про проведення зарахування заборгованості відповідача за договором оренди нежитлового приміщення від 03.08.2012 р. № 741а/12 на суму 22 106,16 грн. та 1944 грн. в рахунок заборгованості позивача перед відповідачем на аналогічні суми за поставлений товар.

Відповідач надав копії видаткових накладних, які підтверджують поставку вказаного товару позивачу на суму 22 106,16 грн. та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей за цими накладними, а саме: копії видаткових накладних № 935 від 05.08.2014 р. на суму 20 309,28 грн. та № 937 від 05.08.2014 р. на суму 1944 грн., копії довіреностей ААЕ № 217428 від 05.08.2014 р. та ААЕ № 217573 від 05.08.2014 р.

Також сторони склали акт звірки взаєморозрахунків по договору № 741 а/12 від 03.08.2012 р., в якому зазначили заборгованість відповідача станом на 01.09.2014 р. в розмірі 2161,16.

В цьому акті при визначенні суми заборгованості відповідача станом на 01.09.2014 р. сторони відобразили вказаний залік на суму 24 050, 16 грн., а також вказали на сплату відповідачем 949,18 грн., а всього на загальну суму 24999,34 грн., яку вирахували із заборгованості саме станом на січень 2014 року в сумі 27 160,50 грн.

Колегія суддів приймає вказані додаткові докази, оскільки відповідач відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а саме через неповідомлення його належним чином про час та місце розгляду справи.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в порушення вимог статті 64 Господарського процесуального кодексу України копії ухвал про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи направлялись відповідачу на адресу м. Кременчук Полтавської області, вул. Халаменюка, 12 кв. 31, яка не зазначена адресою його місцезнаходження ані у позовній заяві, ані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з наданою відповідачем випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресою його місцезнаходження на час розгляду справи є: м. Кременчук Полтавської області, вул. Воровського,44.

Після повернення надісланої судом першої інстанції Товариству з обмеженою відповідальністю «Білий амур» на неналежну адресу копії ухвали від 21.07.2014 р. про порушення провадження у справі із поміткою поштового відділення про причину повернення-«За закінченням терміну зберігання» (а.с. 18-20) господарським судом першої інстанції в порушення вимог статті 64 ГПК України не з'ясовувалось місцезнаходження відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.

Натомість судам на безоплатній основі надається безперешкодний доступ до відомостей названого державного реєстру (частина друга статті 7 і стаття 22 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"). Порядок доступу до цього реєстру визначається відповідним Положенням, затвердженим наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 14.02.2011 № 17 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.02.2011 за № 193/18931), а тому суд мав можливість перевірити відправлення копії ухвал на належну адресу відповідача.

У матеріалах справи наявне повідомлення про вручення направленого на зазначену неналежну адресу поштового відправлення з ухвалою від 28.08.2014 р. про відкладення розгляду справи (а.с. 30) із підписом невідомої особи про отримання цього відправлення 08.09.2014 р.

Згідно з поясненнями відповідача в апеляційній скарзі та його представників в судовому засіданні зазначену копію ухвали за неналежною адресою від його імені отримала неповноважна особа-водій підприємства, який із запізненням передав її керівництву ТОВ «Білий амур».

Отже, матеріалами справи підтверджується що відповідач внаслідок не повідомлення його належним чином про час та місце розгляду справи був позбавлений можливості реалізувати надані йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України права, а саме: брати участь в судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати пояснення суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти доводів позивача.

Таким чином господарський суд першої інстанції розглянув справу за відсутністю відповідача, не повідомленого належним чином про місце засідання суду, що відповідно до п. 2 ч. 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Надаючи оцінку наданим відповідачем доказам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування.Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Виходячи з наведених норм, умовами припинення зобов'язань внаслідок зарахування зустрічних вимог є :

-однорідність вимог, тобто вони повинні мати однорідний предмет;

-зустрічність вимог - кожна зі сторін одночасно є в одному зобов'язання боржником, а в іншому -кредитором;

-зрілість вимог передбачає, що строк зобов'язань повинен або настати, або бути невизначеним, або визначеним моментом пред'явлення вимоги.

При цьому, за наявності вказаних умов для зарахування достатньо заяви однієї зі сторін як одностороннього правочину, а згоди іншої не вимагається, що не виключає проведення такого зарахування за згодою сторін,тобто за двостороннім правочином.

В наданих відповідачем актах проведення заліку зустрічних вимог сторони прямо зазначили, що відповідач є боржником позивача за договором оренди нежитлового приміщення від 03.08.2012 р. № 741а/12 на загальну суму 24050,16 грн., а позивач відповідно боржником відповідача на вказану суму згідно з виставленими йому рахунками за поставлений на цю суму товару.

Тобто вказані вимоги є зустрічними.

Постачання відповідачем товару на вказану суму підтверджується наведеними вище копіями видаткових накладних, які згідно зі статтями 1,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, що фіксують здійснення господарських операцій з поставки товарів.

Строк наведених в актах зобов'язань настав.

Так, як було наведено вище з пунктом 6.1 договору оренди приміщення від 03.08.2012 р. № 741а/12 відповідач повинен був сплатити орендну плату у період з 21.08.2013 р. по 08.01.2014 р. не пізніше, ніж за 10 (десять) календарних днів до початку кожного наступного місяця, за який здійснюється оплата, шляхом внесення орендної плати в касу або на розрахунковий рахунок орендодавця.

Строк оплати позивачем поставленого йому відповідачем за вказаними видатковими накладними товару відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України настав у день його прийняття позивачем, який підтверджується датою вказаних накладних 05.08.2014 р. (дата фіксації відповідної господарської операції).

Вказані зобов'язання є однорідними, оскільки їх предметом є сплата грошових коштів.

Зважаючи на наведене, колегя суддів дійшла висновку, що зобов'язання відповідача по сплаті орендної плати по договору оренди нежитлового приміщення від 03.08.2012 р. № 741а/12 за спірний період припинились частково , а саме на суму 24050,16 грн . , внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог.

Також згідно з актом звірки взаєморозрахунків сторони підтвердили зарахування 24.12.2013 р. боргу відповідача в сумі 949,18 грн., а тому зобов'язання в цій частині також припинилось. Всього зобов'язання відповідача щодо сплати орендної плати по договору припинились на загальну суму 24 999,34 грн.

Припинення цієї частини зобов'язання відбулось після подання позову до прийняття рішення господарського суду, у зв'язку з чим предмет спору на час розгляду справи в суді першої інстанції був відсутній, що відповідно до п. 1-1- 80 Господарського процесуального кодексу України є підставою для припинення провадження в цій частині позовних вимог.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

В наведеному пункті постанови Пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1- ч. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Як була зазначено вище решта заявленої до стягнення в якості основного боргу сума 26 839,50 грн. нарахована безпідставно за період після припинення договору, а тому в цій частині в позові слід відмовити.

Зважаючи на наведені обставини щодо часткового погашення відповдіачем в процесі розгляду справи заборгованості на суму 24 999,34 грн., на даний час несплаченою залишилась сума заборгованості 2 161,16 грн, яка відображена у вказаному акті звірки.

З таких обставин з відповідача підлягає стягненню сума основного боргу яка підтверджується сукупністю зазначених доказів - 2 161,16 грн.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача у доповненнях та змінах на апеляційну скаргу щодо здійснення ним відповідно до платіжних доручень від 09.12.2014 р. № № 33341,33472 перерахування грошових коштів в сумі 3273,723 грн. як на підставу для припинення провадження у справі в цій частині, оскільки вказані сплати здійснені вже після прийняття оскаржуваного рішення, а тому не є передбаченими статтею 104 ГПК України підставами для зміни чи скасування цього рішення судом апеляційної інстанції, а можуть враховуватись на стадії виконання цього рішення.

Щодо позовних вимог про стягнення нарахованих на заборгованості 54 000 грн. 3% річних в сумі 849,20 грн. та інфляційних в сумі 4747,50 за період прострочення з 21.07.2013 р. по 15.07.2014 р. , колегія суддів вважає що вони підлягають частковому задоволенню, а саме в сумах, що нараховані на наявну на час подання позову заборгованість відповідача - 27 160,50 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, відповідач на час подання позову не виконав свій обов'язок зі сплати орендної плати у встановлені строки за період з 21.08.2013 р. по 08.01.2014 р. на загальну суму 27 160, 50 грн., а погашення частини цієї заборгованості на суму 24 999,16 грн. відбулось вже під час розгляду даної справи 22.08.2014 р. внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог.

Таким чином, відповідач є боржником по договору, який прострочив виконання грошового зобов'язання на суму 27 160, 50 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правомірним на підставі зазначеної статті є нарахування відповідачеві на загальну суму заборгованості 27160, 50 грн. 3% річних в сумі 698,03 грн. та інфляційні в сумі 3 487 грн. за спірний період прострочення з 21.07.2013 р. по 15.07.2014 р.

Також колегія суддів зазначає, що господарський суд першої інстанції правомірно на підставі ч. 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України прийняв зроблену до прийняття рішення у справі заяву позивача про (а.с. 31,32), проте безпідставно задовольнив іншу заяву позивача про припинення провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відмовою позивача від цієї частини позову.

При цьому колегія суддів зазначає що зменшення розміру позовних вимог та відмова позивача від частини позову є окремими процесуальними правами цієї сторони, що перелічені в частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а тому реалізація цих прав має різні процесуальні наслідки.

При прийнятті заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог на 10 332 грн. суми неустойки вказана сума виключається із ціни позову, яку відповідно до статті 55 ГПК України вказує позивач, а тому стосовно цієї суми виключається і можливість подальшої відмови позивача.

В пункті 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необгрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, -про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Таким чином, господарський суд першої інстанції в порушення норм процесуального права зазначив у мотивувальній та резолютивній частинах рішення про припинення провадження у справі в частині стягнення 10332,00 грн. пені.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню повністю, у зв'язку із розглядом справи за відсутністю відповідача, не повідомленого належним чином про місце засідання суду.

При цьому слід прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, а саме в частині стягнення 2 161,16 грн. основного боргу, 698,03 грн. - 3% річних та 3 487 грн. інфляційних.

В частині стягнення 24 999,34 грн. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 ч. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмета спору.

В частині стягнення 26 839,50 грн. основного боргу, 151,70 грн. 3% річних та 1260,50 грн. інфляційних в позові слід відмовити.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а заборгованість в сумі 24 999,34 грн. була погашена внаслідок проведеного сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог вже після порушення провадження у справі, відповідно до ч. 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Виходячи з наведеного та керуючись ч. 2 статті 49, п. 1-1- ч. 1 статті 80, статтею 99, п. 2, 3 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 02 жовтня 2014 року у справі № 917/1452/14 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білий амур" (вул. Воровського, 44 м. Кременчук, Полтавська область,39600, код ЄДРПОУ 30941000) на користь Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" (вул. Київська, 62, м. Кременчук, Полтавська область,39631, код ЄДРПОУ 05808735) 2 161,16 грн. основного боргу, 698,03 грн. - 3% річних, 3 487 грн. інфляційних та 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

В частині стягнення основного боргу в сумі 24 999 грн. 34 коп. провадження у справі припинити.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за відповідачем.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 22.12.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Плужник О.В.