Ухвала

від 18.12.2014 по справі 2а-1016/12/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року м. Київ К/800/27635/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Карася О.В.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області Державної податкової служби

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.07.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013

у справі № 2а-1016/12/0970

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Козачок-Буковель»

до Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Козачок Буковель» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Козачок-Буковель») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ в м. Яремче Івано-Франківської області ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000022301 від 13.01.2012, №0000102301, №0000122301 від 03.04.2012.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.07.2012, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Козачок-Буковель» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, якою встановлено порушення позивачем пункту 198.1 статті 198, пункту 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, пункту 5.1, підпунктів 5.2.6, 5.2.7 пункту 5.2 статті 5, пункту 6.1 статті 6 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі по тексту - Закон №334/94-ВР), пункту 1 статті 203, статей 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

За результатами проведеної відповідачем прийнято повідомлення-рішення №0000022301 від 13.01.2012, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 33435,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 34434,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 1,00 грн.; податкове повідомлення-рішення №0000102301 від 03.04.2012, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 64431,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 64430,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 1,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000122301 від 03.04.2012, яким зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 794573,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6 цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кредиту України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом, а саме - відповідними актами приймання-передачі, платіжними документами, податковими та видатковими накладними та ін.

На час укладання договору із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірної угоди.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, пунктом 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України визначено особливості застосування у 2011 році пункту 150.1 статті 150 цього Кодексу.

Зазначена законодавча норма застосовується у 2011 році з урахуванням такого.

Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого-четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Абзац другий пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України передбачає право платника податку на прибуток відобразити у складі витрат другого кварталу 2011 року суму від'ємного значення, що є результатом розрахунку об'єкта оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року.

Водночас, розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснювався на підставі чинних до 01.04.2011 норм Закону №334/94-ВР.

Пунктом 6.1 статті 6 Закону №334/94-ВР визначено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році зазначена норма застосовувалася з урахуванням пункту 22.4 статті 22 Закону №334/94-ВР, якою було визначено обмеження щодо врахування у складі валових витрат у порядку статті 6 цього Закону сум від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 01.01.2010.

Водночас, як передбачено абзацом другим пункту 22.4 статті 22 Закону №334/94-ВР, у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Отже, у 2011 році встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону №334/94-ВР обмеження щодо можливості врахування всієї суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у складі валових витрат не застосовувалися.

При цьому, прямо передбачалося право врахувати у складі валових витрат першого кварталу 2011 року всю суму від'ємного значення об'єкта оподаткування, що виникло у 2010 році.

Таким чином, відповідно до зазначених законодавчих норм до складу валових витрат першого кварталу 2011 року підлягали включенню всі суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток - як ті, що утворилися станом на 01.01.2010 так і суми, які виникли у попередніх роках.

Отже, розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року повинен був здійснюватися з урахуванням у складі валових витрат цього податкового періоду всіх сум від'ємного значення, що утворилися станом на 01.01.2011.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що до складу валових витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягає включенню сума від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, яка, у свою чергу, розраховується з урахуванням у складі валових витрат першого календарного кварталу 2011 року сум від'ємного значення, що утворились у попередніх періодах.

Відтак, податковим органом не спростовано правомірності збільшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за другий квартал 2011 року.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)О.В. Карась (підпис)С.Е. Острович