Ухвала

від 18.12.2014 по справі 815/4656/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

18 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/4656/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКС-ПРОМТ» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень - рішень -,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКС-ПРОМТ» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 22.07.2014 року №0003182201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на 357 107,50 грн., та №0003192201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 438 685 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про заниження Товариством податку на додану вартість на загальну суму 350 948 грн. та податку на прибуток в сумі 285 686 грн. не відповідають фактичним обставинам справи та є неправомірними, оскільки, в порушення вимог чинного податкового законодавства, при проведенні перевірки податковим органом не досліджувались первинні документи Товариства, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, а використано лише матеріали перевірок контрагентів позивача.

В свою чергу, Товариством податковий кредит та витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, сформовано відповідно до вимог чинного податкового законодавства, відображені в податковій звітності господарські операції мали реальний характер та підтверджені первинними документами, які надавались посадовим особам відповідача під час перевірки.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволені позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем за результатами позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКС-ПРОМТ» з питань повноти нарахування податку на прибуток за період з 01.01.2011року по 31.12.2013 року та податку на додану вартість за період з 01.01.2011року по 30.04.2014 року.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог:

- п.138.2, п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, внаслідок чого Товариством занижено податок на прибуток за 2013 рік на 285 686 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, внаслідок чого Товариством занижено податок на додану вартість за період з грудня 2012 року по квітень 2014 року включно на 350 948 грн.;

За висновком податкового органу, Товариство у періоді, що перевірявся, безпідставно сформувало податковий кредит та витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, за господарськими операціями, здійсненими з ТОВ «Еко-Буд-Монтаж», ТОВ «Торговий дім «ОРЛАН», ТОВ «САНТАН БРИЗ», ТОВ «КЕМПТОРГ», оскільки актами зустрічних звірок контрагентів позивача, а саме: актом ДПІ в Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 01.04.2014р. №1821/15-53-22-3/38351999 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Еко-Буд-Монтаж» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період січень 2014року - лютий 2014 року», актом ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів в Київській області від 03.06.2014 року №243/22-3/33269068 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Сантан Бріз» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями за період лютий-березень 2014 року», актом ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №1306/26-59-22-12/38958027 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «КЕМПТОРГ» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.03.2014року по 30.04.2014року», актом ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 14.04.2014р. №801/22-02/38352333 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торговий Дім «Орлан» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року» встановлено відсутність об'єктів оподаткування при визначенні доходів та витрат (послуг), які підпадають під визначення ст. 134, ст. 138 Податкового кодексу України та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення ст. 185, ст. 198 Податкового кодексу України.

За наслідками перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.07.2014 року №0003182201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 357 107,50грн., з яких 285 686 грн. - основний платіж, 71 421,50грн. - штрафні (фінансові) санкції, та №0003192201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 438 685 грн., з яких 350 948 грн. - основний платіж, 87 737грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом неправомірно, безпідставно та у порушення положень чинного податкового законодавства України.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Еко-Буд-Монтаж», ТОВ «Торговий дім «ОРЛАН», ТОВ «САНТАН БРИЗ», ТОВ «КЕМПТОРГ» підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, копіями договорів, сертифікатами якості, платіжними дорученнями, актами звіряння взаємних розрахунків, рахунками, специфікаціями, калькуляціями, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі-приймання виконаних робіт, які свідчать, що зобов'язання за договорами між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Судом першої інстанції досліджено відповідні документи та встановлено, що вони не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов договорів з зазначеними вище контрагентами, а також формування позивачем податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Отриманий товар був оплачений позивачем, а на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Крім того, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку, а наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Доводи відповідача про фіктивність договорів, укладених між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами, у зв'язку з визнанням податковим органом договорів за ланцюгами постачання нікчемними, обґрунтовано не були прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту наявності актів перевірок ДПІ, якими встановлено порушення контрагентами за ланцюгом постачання вимог податкового законодавства при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Посилання податкового органу на акти «Про неможливість проведення зустрічної звірки» контрагентів позивача, судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги, оскільки чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Як вірно зазначив суд першої інстанції, акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій, адже актом про неможливість проведення зустрічної звірки фіксується лише факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю органом ДПС щодо платника, а реальність господарських операції такого платника не є предметом такої перевірки.

Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки не є доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Згідно із вимогами законодавства належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Відповідного витягу з реєстру з наявністю такого запису податковим органом не надано.

На жодну зі сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та валові витрати з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником. Посилання ДПІ на відсутність у постачальника позивача об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а відсутність у власності нерухомого та рухомого майна не є єдиним доказом виникнення у цього витрат, пов'язаних зі збереженням або перевезенням товару від постачальника до покупця.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок про правомірність формування позивачем за спірними операціями податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а тому у податкового органу не було підстав для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКС-ПРОМТ» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень - рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В. Стас.