Постанова

від 19.12.2014 по справі 908/2303/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2014 р. Справа № 908/2303/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.

за участю представників сторін :

позивача - Мачулян Н.М.

відповідача - Гнідая А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3792З/3-9) на рішення господарського суду Запорізької області від "11" вересня 2014 р. у справі № 908/2303/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція-124", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аляска", м. Запоріжжя

про стягнення 50122,50 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2014 року - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція-124" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЯСКА" про стягнення заборгованості (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) в сумі - 44160, 00 грн.; пеня в сумі - 2905, 75 грн.; три проценти річних - в сумі 473, 63 грн.; інфляційні - в сумі 2726, 88 грн. за Договором № 15 від 22.10.13 р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.09.2014 року по справі №908/2303/14 (суддя Смірнов О.Г.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ "АЛЯСКА" на користь ТОВ "Стальконструкція-124" борг з орендної плати в сумі 44016 (сорок чотири тисячі шістнадцять) грн. 24 коп., пеню в сумі 2885 (дві тисячі вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 96 коп., три проценти річних в сумі 469 (чотириста шістдесят дев'ять) грн. 48 коп., інфляційні витрати в сумі 2726 (дві тисячі сімсот двадцять шість) грн. 88 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1820 (одна тисяча вісімсот двадцять) грн. 91 коп. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 19,79 грн. та у стягненні трьох процентів річних в сумі 4,15 грн. відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матаріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин справи при його прийнятті, просить скасувати рішення господарського суду повністю та прийняти нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначив, що судом першої інстанції зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, а саме те, що зобов'язання орендаря за договором оренди №15 від 22.10.2014 є припиненими на підставі повідомлення про розірвання договору оренди в односторонньому порядку.

Позивач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що позивачем не отримано жодного повідомлення від відповідача про розірвання договору оренди приміщення, а тому даний договір на даний момент не припинений.

Позивач в відзиві зазначив, що не отримував жодного повідомлення від відповідача про розірвання договору, в порушення умов договору, а саме п. 2.2, 4.10 не був повернутий відповідачем по акту прийому-передачі об'єкта, тобто договір оренди не припинений.

Судова колегія, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що 22.10.2013 року між ТОВ «Стальконструкція-124», як Орендодавцем, та ТОВ «Аляска», як Орендарем, був укладений Договір оренди приміщень № 15, до умов якого Орендодавець передає Орендареві у строкове платне користування приміщення «Будівлі матеріального складу з гаражем» загальною площею 276 кв.м., розташоване за адресою: 69032, м. Запоріжжя, вул. Макаренко, 1. (п. 1.1.)

Пунктом 1.3 договору встановлено, що строк оренди встановлюється: з моменту підписання акту прийому передачі Об'єкта оренди до 31 жовтня 2014 року.

У пунктах 4.7., 4.8. договору зазначено, що Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату, передбачену договором, а також не пізніше 10-го числа, місяця наступного за звітним, надати Орендодавцеві підписаний акт прийому-передачі виконаних робіт та послуг.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що за користування приміщенням «Будівлі матеріального складу з гаражем» Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі 20 (двадцять) грн.. 00 коп. з ПДВ за 1 кв. м. в місяць.

У п.п. 5.2, 5.4 встановлено, що орендна плата сплачується шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця. Орендар, щомісяця, до 15 числа поточного місяця оренди, сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі, обумовленому в розділі 5 Договору.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання зобов'язань за Договором. Припинення (розірвання) Договору не звільняє Орендаря від зобов'язання погасити у повному обсязі заборгованість по орендній платі. Враховуючи положення п. 1.3. Договору, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази дострокового його припинення, в т.ч. за згодою сторін, та повернення майна із оренди, на момент розгляду справи договір є діючим.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, що кореспондується положеннями ст. 283 ГК України , як спеціальної норми, яка передбачає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

На виконання умов договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування Об'єкт оренди, про що свідчить акт приймання-передачі від 22.10.2013 року.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Матеріали справи свідчать, що орендодавцем виставлялися рахунки на сплату орендної плати, а саме № СФ-0000114 від 31.10.2013 року, № СФ-0000142 від 30.11.2013 року, № СФ-0000155 від 31.12.2013 року (а. с. 13, 20, 22), а Орендарем сплачувалася орендна плата за ними, про що свідчать надані до матеріалів справи банківські виписки (а.с. 51, 52, 53, 54, 55, 56).

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що з умов розділу 5 договору вбачається, що строк внесення орендної плати визначений сторонами, а саме до 15 числа поточного місяця оренди, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця, розмір орендної плати погоджений у п. 5.1 Договору, тобто обов'язок Орендаря щодо перерахування орендної плати на адресу Орендодавця не ставиться у залежність від надання останнім рахунків, актів виконаних робіт, тощо.

Отже, Орендар зобов'язаний самостійно сплачувати орендну плату до 15 числа поточного місяця оренди, в т. ч. з рахуванням п.4.7 Договору.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-приймання робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам про надання послуг, а п. 4.8 договору надання такого акту відноситься до обов'язку саме Орендаря.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що договір є діючим, враховуючи положення п. 1.3. Договору, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази дострокового його припинення, в т.ч. за згодою сторін, та повернення майна із оренди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 525, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що відповідач у справі не виконав свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за період з січня 2014 року по серпень 2014 року в сумі 44016, 24 грн. та задовольнив позов цієї частині.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6.2. договору передбачено, у разі порушення терміну оплати Орендарем суми орендної плати, останній сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру несплаченої суми орендної плати за кожен день прострочення.

Позивач просив стягнути з відповідача пеню за порушення строків сплати орендної плати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожним місяцем спірного періоду окремо за загальний період з 16.01.2014 року по 08.09.2014 року на загальну суму 2905,75 грн.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про перерахунок пені за допомогою програми "Законодавство", оскільки позивачем допущені помилки при розрахунку пені на заборгованість з орендної плати за січень 2014 року, а саме не враховано в розрахунку пені часткової оплати орендної плати, здійсненої відповідачем 01.04.2014 року в сумі 143,76 грн., що підтверджується копією банківської виписки по рахунку позивача (а. с. 56).

Разом з тим, позивачем допущені помилки при визначенні початку періоду нарахування пені на заборгованість з орендної плати за лютий, березень та червень 2014 року, а саме не враховано, що строки оплати орендної плати припадають на вихідні дні, а саме 15.02.2014 року, 15.03.2014 та 15.06.2014 року відповідно.

Відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 19,79 грн., та зробивши перерахунок задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені за прострочення орендної плати в сумі 2885,96 грн.

Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних за загальний період з 16.01.2014 року по 08.09.2014 року в сумі 473,63 грн. та інфляційних витрат за загальний період з січня 2014 року по липень 2014 року в сумі 2726,88 грн.

Суд першої інстанції правомірно здійснивши перерахунок за допомогою програми «Законодавство», оскільки в нарахуванні позивачем були допущені помилки, а саме: в нарахуванні трьох процентів річних на заборгованість з орендної плати за січень 2014 року не враховано в розрахунку часткової оплати орендної плати, здійсненої відповідачем 01.04.2014 року в сумі 143,76 грн., що підтверджується копією банківської виписки по рахунку позивача (а.с. 56). Також позивачем допущені помилки при визначенні початку періоду нарахування трьох процентів річних на заборгованість з орендної плати за лютий, березень та червень 2014 року, а саме не враховано, що строки оплати орендної плати припадають на вихідні дні, а саме 15.02.2014 року, 15.03.2014 та 15.06.2014 року відповідно.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних в сумі 4,15 грн. та правомірно зробив висновок, що загальна сума трьох процентів річних за прострочення орендної плати за період з 16.01.2014 року по 08.09.2014 року становить 469,48 грн. та задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат за загальний період з січня 2014 року по липень 2014 року в сумі 2726,88 грн.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що зобов'язання орендаря за договором оренди №15 від 22.10.2014 є припиненими на підставі повідомлення про розірвання договору оренди в односторонньому порядку , оскільки відповідач не надав доказів направлення зазначеного повідомлення про одностороннє розірвання договору, посилання на відправлення повідомлення простим листом не є належним та допустимим доказом здійснення розірвання договору,позивач заперечує отримання зазначеного повідомлення, об'єкт не був повернутий відповідачем по акту прийому-передач згідно за п. 2.2, 4.10 договору, тобто договір оренди не був припинений.

Отже, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення орендної плати, пені, інфляційних та річних за договором оренди приміщень № 15 від 22.10.2013р.

Відповідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, що відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а мотиви заявника скарги не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст.525, 526, 610, 611, 625, 759, 762 ЦК України; ст.ст. 193, 231, 283 ГК України; ст.ст. 101-105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Запорізької області від "11" вересня 2014 р. у справі №908/2303/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 19.12.14

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.