Постанова

від 25.12.2014 по справі 16/280

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2014 року Справа № 16/280 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кота О.В., суддівКочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 у справі№ 16/280 господарського суду Кіровоградської області за позовомпублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 264 239,73 грн за участю представників сторін:

від позивача: Єременко В.Б., дов. від 19.11.2013

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У липні 2007 року публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося до господарського суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 78 від 17.07.2006 в розмірі 264239,73 грн, з яких: 250 000,00 грн - сума основного боргу, 14239,73 грн - сума процентів за користування кредитними коштами.

В обґрунтування вимог позивач послався на укладення між ним та відповідачем кредитного договору № 78 від 17.07.2006, зобов'язання за яким в частині повернення кредиту відповідач не виконав, а зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитними коштами виконав частково.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 16.06.2014 (суддя Коротченко Л.С.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що у відповідача не виник обов'язок повернути грошові кошти позивачу, оскільки останній не довів належними доказами факту укладення з відповідачем кредитного договору № 78 від 17.07.2006 та отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 250000,00 грн з огляду на те, що матеріалами даної справи і матеріалами кримінального провадження по звинуваченню ОСОБА_6 спростовуються доводи позивача щодо підписання відповідачем вказаного кредитного договору і отримання ФОП ОСОБА_4 на його підставі кредитних коштів.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 (колегія суддів у складі: Іванов О.Г., - головуючий, Величко Н.Л., Подобєд І.М.) апеляційну скаргу ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Кіровоградської області від 16.06.2014 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, звертаючись з позовом у даній справі ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" зазначив, що 17.07.2006 між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (позичальник, відповідач) укладено кредитний договір № 78, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит на виробничі потреби, а саме: на закупку с/г продукції, товарів, матеріалів та інше у сумі 250 000,00 грн з терміном повернення до 16.07.2007 шляхом оплати протягом дії цього договору розрахункових документів (платіжних доручень) позичальника безпосередньо з позичкового рахунку, відкритого банком у філії "Відділення Промінвестбанку в м.Олександрія Кіровоградської області" на рахунки контрагентів позичальника, у відповідності з цільовим призначенням кредиту (п.п. 2.1. - 3.1. кредитного договору).

В підтвердження виконання своїх зобов'язань за кредитним договором позивач послався на розпорядження Банку від 17.07.2006 про видачу ОСОБА_4 кредиту в сумі 250 000,00 грн шляхом перерахування вказаних коштів на рахунок ТОВ "Фірма "Метида" у якості оплати за зерно пшениці, а також на платіжне доручення № 5 від 17.07.2006, підписане від імені ОСОБА_4, яким доручено Банку перерахувати з рахунку відповідача № 20621503306287 вказану суму грошових коштів (250 000 грн) на рахунок ТОВ "Фірма "Метида" з призначенням платежу "оплата за зерно пшениці згідно договору № 11 від 10.07.2006 року".

За твердженням позивача, відповідач зобов'язань по своєчасному поверненню кредитних коштів не виконав, а зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитом виконав частково, а саме: за період з 28.07.2006 по 02.07.2007 по відкритому у філії "Відділення Промінвестбанку в м. Олександрія Кіровоградської області" на ім'я ОСОБА_4 рахунку № НОМЕР_1 відбулось погашення відсотків кредиту на загальну суму 32 363, 02 грн, що, на думку позивача, є підтвердженням визнання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Статтею 208 ЦК України визначено перелік правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі, зокрема ті правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма (п. 4 ст. 208 ЦК України).

Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено обов'язковість укладення кредитного договору в письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1055 України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 2 ст. 215, , ч. 1 ст. 236, ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.

Однак, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (відповідач) не підписувала кредитний договір № 78 від 17.07.2006, на укладення якого з нею послався позивач, та, відповідно, не отримувала кредитні кошти в сумі 250000,00 грн, про що свідчать наявні у справі докази, зокрема матеріали кримінальної справи № 1-254/11 1/398/11/13, кримінального провадження №12013120070003205, кримінального провадження № 398/9181/13-к 1-кп/398/89/14.

Так, як встановлено судами і підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема обвинувальним актом відносно ОСОБА_6, внесеним 23.08.2013 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013120070003205 та ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14.02.2014 у кримінальній справі № 398/9181/13-к, службовою особою позивача - ОСОБА_6, як працівником кредитного відділу філії "Відділення Промінвестбанку в м.Олександрія Кіровоградської області", було допущено неналежне виконання своїх службових обов'язків, а саме: не проаналізовано фінансовий стан позичальника ОСОБА_4, не перевірено наявності та повноти даних у філії з ідентифікації клієнта перед початком надання послуг з кредитування клієнта, не проведено переговорів з потенційним позичальником з питань отримання кредиту, внаслідок чого ОСОБА_6 підготовлено пакет документів, необхідних для отримання кредиту в сумі 250000,00 грн на ім'я ОСОБА_4 без відома останньої та представлено його на засідання кредитного комітету Філії "Відділення Промінвестбанку в місті Олександрія Кіровоградської області". Членами кредитного комітету банку на підставі доповіді ОСОБА_6, представлених нею звіту та зазначеного пакету документів, які за зовнішніми ознаками змісту та форми відповідали вимогами чинного законодавства, але по суті були помилково складені, надали згоду на видачу кредиту в сумі 250 000,00 грн на ім'я ОСОБА_4

Крім того, висновками судових експертиз № 49 від 12.09.2007 та № 118 від 28.10.2007 встановлено, що, підписи від імені ОСОБА_4, наявні в підготовлених ОСОБА_6 документах, необхідних для отримання кредиту, а також в кредитному договорі № 78 від 17.07.2006 виконані не ОСОБА_4, а іншою особою.

Також, обвинувальним актом та ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14.02.2014 про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав у кримінальній справі № 398/9181/13-к встановлено, що внаслідок службової недбалості діями ОСОБА_6 завдано шкоди Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Олександрія Кіровоградської області" на суму 250 000,00 грн.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, врахувавши наведені норми чинного законодавства, обґрунтовано зазначили, що вказані вище обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами, спростовують факт підписання відповідачем, як позичальником, кредитного договору № 78 від 17.07.2006, а також пов'язаних з ним документів, в тому числі і платіжного доручення № 5 від 17.07.2006 та свідчать про те, що ФОП ОСОБА_4 не отримувала кредитні кошти. Крім того, як вірно встановлено судами, кредитні кошти в сумі 250 000 грн з позичкового рахунку відповідача було перераховано на рахунок третьої особи - ТОВ "Фірма "Метида" з метою погашення заборгованості відповідача за договором, який останній ніколи не укладав, що також свідчить про неотримання відповідачем кредитних коштів.

Посилання позивача на обставини проведення часткової сплати відсотків за користування кредитними коштами, які, на думку позивача, свідчать про визнання ФОП ОСОБА_4 наявності своїх зобов'язань за кредитним договором № 78 від 17.07.2006, є безпідставними та вірно не були взяті судами до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що саме ФОП ОСОБА_4 вносила кошти в банківську установу на погашення кредиту. При цьому, судами встановлено, що позивач самостійно здійснював договірне списання коштів з поточного рахунку відповідача у відповідності до п. 3.10. кредитного договору.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про нікчемність наданого позивачем в обґрунтування позовних вимог кредитного договору № 78 від 17.07.2006, який в силу своєї нікчемності не створює (не встановлює, не змінює або не припиняє) для його сторін будь-яких цивільних прав та обов'язків, які випливають безпосередньо із його умов, а відтак, у відповідача, відповідно, відсутній обов'язок по поверненню кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача про те, що вказаний кредитний договір в судовому порядку недійсним не визнавався та є дійсним, оскільки, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, з посиланням на п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не може бути визнаний недійсним.

Таким чином, виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. Постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам закону, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а посилання скаржника на їх порушення судом апеляційної інстанції при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 у справі № 16/280 - без змін.

Головуючий О. Кот

Судді Н. Кочерова

В. Саранюк