Постанова

від 24.12.2014 по справі 15/1136

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Справа № 15/1136

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від Прокуратури: Білера І.В.;

від позивача 1: представник не з'явився;

від позивача 2: представник не з'явився;

від відповідача: Остапович І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Горинь-Агро" с. Вельбівне Острозького району Рівненської області на рішення господарського суду Хмельницької області від 25.03.14р. у справі № 15/1136 (суддя Муха М.Є.)

за позовом Славутського міжрайонного прокурора м. Славута в особі

Позивача 1: Славутської районної державної адміністрації

Позивача 2: Ногачівська сільська рада с. Ногачівка

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Горинь-Агро" с. Вельбівне Острозького району Рівненської області

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди в сумі 56 240 грн. 81 коп.

ВСТАНОВИВ :

Славутський міжрайонний прокурор (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Славутської районної державної адміністрації (надалі - Позивач 1), Ногачівської сільської ради (надалі - Позивач 2), Управління з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області (надалі - Позивач 3) звернувся в господарський суд Хмельницької області з позовною заявою (том 1, а.с. 6-8) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Горинь-Агро» (надалі - Відповідач), в якій просить: зобов'язати Відповідача звільнити та повернути самовільно зайняті земельні ділянки площею 48,92 Га та 13,32 Га, що розташовані за межами населеного пункту с. Ногачівка Славутського району, за належністю Позивачу 1; стягнути з Відповідача на користь Позивача 2 шкоду в сумі 56 240 грн. 81 коп.; стягнути з Відповідача на користь Позивача 3 вартості обстеження самовільно зайнятих земельних ділянок в розмірі 540 грн. 59 коп..

Ухвалою суду від 29 січня 2014 року (том 1, а.с. 123) з підстав, висвітлених у даній ухвалі провадження у справі № 15/1136 за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Позивача 3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення 56 240 грн. 81 коп. припинено.

Водночас, колегія суду зауважує, що в описовій частині апеляційної скарги Відповідача йде мова лише про те, що місцевий господарський суд повинний був припинити провадження в частині, що стосується позовних вимог (про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди в сумі 56 240 грн. 81 коп.) пред'явлених до Позивача 3, при цьому нічого не зазначаючи щодо законності, обгрунтованості та нового результату перегляду такої ухвали (про припинення провадження) ухвали в резолютивній частині апеляційної скарги, так як і нічого не зазначаючи про підставність чи безпідставність позовних вимог в частині стягнення 540 грн. 59 коп. вартості обстеження самовільно зайнятих земельних ділянок.

З огляду на що, колегія суду зауважує, що Позивач не позбавлений можливості звернутися із самостійною апеляційною скаргою, в порядку вимог статті 106 Господарського процесуального кодексу України до Рівненського апеляційного господарського суду.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 25 березня 2014 року позов Прокурора в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди в сумі 56 240 грн. 81 коп. задоволено частково (том 1, а.с . 160-162). Даним рішенням стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2 шкоди в розмірі 56 240 грн. 81 коп. . Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача судовий збір в розмірі 3045 грн. В частині ж позову щодо звільнення та повернення самовільно зайнятих ділянок площею 48,92 Га. та 13,32 Га., що розташовані за межами населеного пункту с. Ногачівка Славутського району провадження по справі припинено згідно пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 1, а.с. 187-193), в якій просив рішення господарського суду Хмельницької області від 25 березня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, котрим відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 липня 2014 року (том 2, а.с. 52-57) апеляційну скаргу Відповідача задоволено. Рішення господарського суду Хмельницької області в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 2 шкоди в розмірі 56 240 грн. 81 коп. та судового збору в розмірі 3 045 грн. скасовано. Прийнято нове рішення в цій частині, котрим в позові відмовлено. В позові про стягнення з Відповідача на користь Позивача 3 вартості обстеження самовільно зайнятих земельних ділянок в розмірі 540 грн. 59 коп. відмовлено.

Прокурор не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10 липня 2014 року скасувати, рішення господарського суду Хмельницької області від 25 березня 2014 року залишити без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 7 жовтня 2014 року (том 2, а.с. 85-92) касаційну скаргу Прокурора задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10 липня 2014 в справі № 15/1136 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 4 листопада 2014 року (том 2, а.с. 94) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 24 грудня 2014 року на 14 год. 50 хв..

Прокурор подав пояснення з приводу апеляційної скарги (том 2, а.с. 98-100) в котрих, з підстав, наведених у даному поясненні, просить залиши рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач 1 та Позивач 2 не скористалися правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідач подав доповнення до апеляційної скарги (том 2, а.с. 102-106), в якому з підстав висвітлених в цьому доповненні, просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Представники Позивача 1 та Позивача 2 в судове засідання від 24 грудня 2014 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач 1 та Позивач 2 були належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (том 2, а.с. 96). Причини неявки своїх повноважних представників Позивач 1 та Позивач 2 не повідомили.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком учасників апеляційного провадження та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Позивача 1 та Позивача 2, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 24 грудня 2014 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим.

В судовому засіданні від 24 грудня 2014 року Відповідач підтримав доводів апеляційної скарги, з підстав, висвітлених у даній апеляційній скарзі та доповненні, та просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову або припинити провадження по справі.

Заслухавши пояснення представників Прокурора, Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив Прокурора на апеляційну скаргу, доповнення Відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області від 25 березня 2014 року по справі № 15/1136 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 17 грудня 2008 року в ході перевірки дотримання вимог земельного законодавства державним інспектором Шепетіського міжрайонного відділу Позивача 3 Левосюком В.С. за участю помічника Прокурора Герасимчук О.Л. встановлено, що Відповідач самовільно, без документів, що посвідчують право користування, використовує землі сільськогосподарського призначення земель запасу на території Позивача 2, площею 13,32 Га та 48,92 Га про що складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства (том 1, а.с. 11-13).

17 грудня 2008 року складено акти обстеження земельних ділянок № ІІ-4-1, № ІІ-4-2 (том 1, а.с. 14, 17), які знаходяться на території Позивача 2 за межами с. Нагачівка та встановлено, що Відповідач самовільно без правовстановлюючих документів зайнято земельні ділянки площею 48,92 Га та 13,32 Га для вирощування с/г культур. До актів додано плани-схеми зазначених земельних ділянок.

Державним інспектором Позивача 3 (Левосюком В.С) 21 січня 2009 року керівнику Відповідачу винесено приписи № 006191 та припис № 006190 щодо усунення порушення земельного законодавства в тридцятиденний термін з моменту отримання припису (том 1, а.с. 20-21).

З матеріалів справи вбачається, що державним інспектором Позивача 3 було складено протокол № 003985 про адміністративне правопорушення від 21 січня 2009 року, з котрого вбачається, що ОСОБА_5, як директора Відповідача, притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого статтями 125, 126 Земельного кодексу України, відповідно до статті 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статті 211 Земельного кодексу України.

Колегія суду зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що розмір шкоди, завданої Відповідачем у зв'язку із самовільним зайняттям земельних ділянок, було розрахована відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25 липня 2007 року та наведено у Розрахунку № ІІ-4-1 по земельній ділянці 48,92 Га розмір шкоди становить 44 204 грн. 7 коп. (том 1, а.с. 15) та Розрахунку № ІІ-4-2 по земельній ділянці 13, 32 Га. розмір шкоди становить 12 036 грн. 11 коп., а всього 56 240 грн. 81 коп. шкоди.

З довідки Позивача 1 від 30 січня 2009 року № 01-01-11/66 та довідки головного управління Держкомзему у Хмельницькій області від 29 січня 2009 року № 01-06-08/55 (том 1, а.с. 23-24) вбачається, що Відповідачу дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для передачі їх в користування чи у власність із земель запасу Позивача 2 протягом 2007-2008 років не надавалося, земельні ділянки в користування чи у власність із земель запасу Позивача 2 за межами населеного пункту не передавалися.

Позивач 3 звернувся з клопотанням до Прокурора з метою захисту інтересів держави та реагування щодо порушення вимог земельного законодавства та прийняття відповідних рішень (том 1, а.с. 9-10).

З метою захисту інтересів держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 Прокурор звернувся з в суду з позовом до Відповідача про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди в сумі 56 240 грн. 81 коп..

Колегією суду приймається до уваги той факт, що на час звернення Прокурора з позовною заявою до суду, відповідно до частини 1 статті 9 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснювала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи (Позивач 3).

Згідно «Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель» (надалі - Положення), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2010 року № 477 на Державну інспекцію та її посадових осіб серед, інших, було покладено і функцію здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

В пункті 2 вказаного вище Положення зазначено, що Державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель в межах своїх повноважень вживає заходів до усунення порушень земельного законодавства.

Відповідно до пункту 13-1 Положення, Державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель розраховує розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання їх не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу, та вживає заходів до її відшкодування в установленому законодавством порядку.

В пункті 5 Положення зазначається, що Держземінспекція та державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель в межах своїх повноважень мають право: складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог земельного законодавства та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог земельного законодавства; безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб.

З огляду на описані норми «Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель», в правовій площині повноважень наданих даним Положенням для Позивача 3, в аспекті заперечень Відповідача щодо правомірності дій працівників Позивача 3 під час проведення перевірки, згідно матеріалів справи, колегія суду констатує, що державним інспектором Шепетіського міжрайонного відділу Позивача 3 (Левосюком В.С.) було проведено перевірку додержання вимог земельного законодавства та виявлено порушення відповідачем вимог статтей 125, 126 Земельного кодексу України, а саме Відповідачем самовільно, без документів, що посвідчують право користування, використовує землі сільськогосподарського призначення земель запасу Позивача 2, площами 48,92 Га та 13,32 Га.

Факт самовільного зайняття земельної ділянки Відповідачем підтверджується матеріалами справи, а саме: актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 17 грудня 2008 року; актами обстеження земельних ділянок № ІІ-4-1 № ІІ-4-2; планами - схемами земельних ділянок, приписами від 21 січня 2009 року № 006190 та № 006191; протоколом про адміністративне правопорушення від 30 квітня 2009 року.

Крім того, факт самовільного зайняття даних земельних ділянок (посіву на них ріпаку) не спростовується працівниками Відповідача та іншими особами, наведеними в письмових поясненнях (том 1, а.с. 25-28).Водночас, колегія суду звертає увагу, що в матеріалах справи міститься довідка Позивача 2 за вих. № 9 від 30 січня 2013 року (том 1, а.с. 119), з котрої вбачається, що на земельній ділянці площею 48,92 Га, що знаходиться на межі Ногачівської та Жуківської сільських рад та на земельній ділянці площею 13,32 Га, що знаходиться на межі Ногачівської та Сьомаківської сільських рад, Відповідач господарську діяльність не проводить, вказані земельні ділянки звільнені.З врахуванням встановлених обставин судова колегія дійшла наступних висновків. Як наголошено в пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів; припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи; якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Що ж стосується посилань Відповідача в апеляційній скарзі (том 1, а.с. 188) на те, що місцевим господарським судом при винесені даної ухвали порушено норми матеріального права, оскільки не зазначене, що провадження підлягає припиненню в частині, то колегія суду відхил дає дані твердження за їх необґрунтованістю та безпідставністю.

З резолютивної частини даної ухвали вбачається, що провадження у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Позивача 3 до Відповідача про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди в сумі 56 240 грн. 81 коп. припинено.

При цьому колегія суду констатує факт того, що судом в даній ухвалі зазначається лише про Позивача 3 (припинення вчинено в зв'язку із припиненням діяльності даної юридичної особи (том 1, а.с. 130)) і нічого не зазначено при цьому про Позивача 1 та Позивача 2, котрі також є сторонами по справі та в особі котрих Прокурором також подано даний позов.

З даного колегія суду робить висновок, щодо безспірності факту припинення судом провадження по справі лише в частині що стосується Позивача 3.

Водночас, з огляду на усе вищеописане в даній судовій постанові, колегія суду дійшла висновку про те, що Відповідачем (після порушення провадження у справі) усунено порушення земельного законодавства шляхом звільнення земельних ділянок сільськогосподарського призначення земель запасу Позивача 2, площею 48,92 га та 13,32 га, а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно підпункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Дане було вчинено й місцевим господарським судом, а тому рішення суду в цій частині слід залишити без змін.

Що ж стосується іншої частини позову, то суд констатує наступне.

Як передбачено статтею 14 Конституції України земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно статті 80 Земельного кодексу України: суб'єктами права власності на землю є: а громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Як передбачено статтями 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується відповідним державним актом. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» встановлено, що самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно зі статтей 83, 84 Земельного кодексу України: землі, які, належать на праві власності територіальним громад сіл, є комунальною власністю; у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім державної та приватної власності; в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності; право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що: громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За приписами частин 1, 3 статті 125 та частини 1 статті 126 Земельного кодексу України: право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється; право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Згідно пункту б статті 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

В силу дії статті 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до пунктів 12 і 16 постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» , у випадках самовільного зайняття земельних ділянок шкода (збитки) відшкодовуються відповідно до статтей 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України, статті 156 Земельного кодексу України у повному обсязі особами, що її заподіяли.

У відповідності до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони.

При цьому, слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Нормами статтей 152, 156 Земельного кодексу України закріплено, що: власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки .

З системного аналізу вищенаведених правових норм в контексті доказів, долучених наявних в матеріалах спарви, вбачається, що Відповідач вчинив дії, які є підставою для покладення на нього відповідальності за заподіяну шкоду. Зокрема, протиправна поведінка Відповідача полягає у самовільному, без відповідних підстав (укладення договорів оренди земельних ділянок із невитребуваних земельних часток (паїв)) занятті земельних ділянок. Також наявна сама шкода, що обрахована згідно з Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25 липня 2007 року.

Колегія суду з врахуванням вказівок у постанові Вищого господарського суду від 7 жовтня 2014 року (перевірки обґрунтованості та під ставності розміру шкоди) зазначає, що відповідно до пункту 4.2.1 Рекомендацій Вищого господарського суду України від 2 лютого 2010 року № 04-06/15 "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства", у вирішенні питання про задоволення вимог щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, господарським судам необхідно враховувати, що розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, (затвердженоїпостановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963).

Вказана Методика спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, що передбачено пунктом 1 цієї Методики.

Таким чином, колегія суду констатує, що розмір збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу обчислюється за спеціальною методикою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу" від 25 липня 2007 року № 963.

Відповідно до пункту 4 Методики розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається - для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови) за такою формулою: Шс = Пс х Нп х Кф х Кі (1), де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень; Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів; Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3; Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4; Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 року № 783

Згідно з пунктом 3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12 вересня 2007 року № 110 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу» (затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963): підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протокол про адміністративне правопорушення; припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); акт обстеження земельної ділянки.

З огляду на зазначену норму колегія суду критично відноситься до посилань Відповідача, висвітлених у апеляційній скарзі (том 1, а.с. 192), відносно того, що Позивачем 3 не було дотримано порядку діючого законодавства при складанні протоколу та приписів (а саме твердження про те, що Позивачем 3 не дотримано процедуру повторного видання припису), адже з матеріалів справи вбачається, що акт перевірки було винесено 17 грудня 2008 року, а припис, протокол про адміністративне правопорушення та Розрахунок шкоди 21 січня 2009 року, тобто через місяць після проведення та винесення акту перевірки від 17 грудня 2009 року. Також, не виносячи дані документи, Позивач 3 був би позбавлений права здійснити розрахунок розміру шкоди, оскільки дані матеріали справи про адміністративне правопорушення є підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі та підтверджують факт самовільного зайняття земельної ділянки і розмір зайнятої ділянки.

Разом з тим, перевіривши вказаний розрахунок, суд погоджується з його вірністю.

В той же час, колегія суду, враховуючи положення статті 35 Господарського процесуального кодексу України, вважає безсумнівними встановлені судовими актами у справах № 2-а-6882/09/2270/08 та К/9991/26389/11 факти. При цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які не потребують додаткового доведення зазначених обставин.

З огляду на це, суд апеляційної інстанції зауважує, що неприпустимим є існування судового рішення та встановлення фактів, які б суперечили фактам, встановленим судом у вищезазначеній справі.

Поряд з тим, колегія суду звертає увагу, що в матеріалах справи міститься постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2009 року у справі № 2-а-6882/09/2270/08 (за позовом Відповідача до Позивача 3 про скасування припису № 006190 від 21 січня 2009 року; том 1, а.с. 105-107), котрою у задоволенні позову щодо скасування даного припису відмовлено. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року (том 1, а.с. 108-110) постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2009 року у справі № 2-а-6882/09 залишено без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 січня 2013 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 2-а-6882/09/2270/08 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року залишено без змін (том 1, а.с. 103-104).

Даними постановами встановлені наступні факти: «посадові особи управління з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області Держземінспекції України діяли в межах своєї компетенції, у відповідності до вимог Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а тому підстав для задоволення позову суд не вбачає».

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року встановлені наступні фактичні обставин:

«Окрім цього суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що посилання позивача (Відповідач по справі № 15/1136) на порушення процедури проведення перевірки, є безпідставними, оскільки дані порушення не спростовують факту самовільного зайняття позивачем земельної ділянки».

Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі від 3 жовтня 2013 року, зазначив, що: «відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що припис № 006191 від 21 січня 2009 року державного інспектора з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Державного комітету України із земельних ресурсів Левосюка Валентина Степановича є таким, що винесений на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України».

Також, колегія суду констатує факт того, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2009 року в справі за позовом Відповідача до Позивача 3 про скасування припису № 006191 від 21 січня 2009 року у позові відмовлено. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2009 року залишено без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 жовтня 2013 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року залишено без змін.

З огляду на описані вище судові акти, котрими встановлені фактичні обставини щодо законності дій Позивача 3 з приводу проведення перевірки та винесення припису, колегія суду критично відноситься до заперечень Відповідача щодо правомірності та обгрунтовності винесення приписів від 21 січня 2009 року, протоколу від 21 січня 2009 року (якими встановлено порушення Відповідача Земельного законодавства, зокрема, щодо самовільного зайняття земельної ділянки, всупереч вимогам чинного законодавства).

Крім того, ні норми матеріального права, а ні норми процесуального права не наділяють колегію суду правами щодо здійснення переоцінки фактів, закріплених в інших судових актах, в котрих висвітленого позицію та проведена оцінка обставин справи в котрій беруть участь ті самі сторони, щодо певних фактів, на котрі посилаються стони по справі.

Окрім того, в чинному на час звернення з позовом до суду Положенні про Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель, як спеціальному акті, відсутні вказівки, яким чином має здійснюватись розрахунок завданої шкоди одноособово, колегіально чи комісійно.

Системний аналіз усього вищеописаного в даній судовій постанові приводить колегія суду до висновку, що відповідно до розрахунку, проведеного державним інспектором Шепетіського міжрайонного відділу Позивача 3, згідно Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу (затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963), розмір заподіяної шкоди складає 56 240 грн. 81 коп..

Окрім того, даний розрахунок отримано Відповідачем 21 січня 2009 року особисто, про що свідчить підпис директора Відповідача - ОСОБА_5.

Що ж стосується доводів Відповідача наведених а апеляційній скарзі щодо Постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року у справі № 2-а-6883/09/2270/09 (за позовом Відповідача до Прокурора про визнання недійсним (нечинним) припису; том 1, а.с. 148-149) котрою визнано нечинним припис Прокурора від 19 березня 2009 року за № 785 в частині визначення суми відшкодування шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок в розмірі 56 240 грн. 81 коп., то колегія суду звертає увагу на наступні обставини.

Факт визнання нечинним припису Прокурора в частині визначення розміру шкоди не спростовує факту вчинення Відповідачем правопорушення, що неодноразово було підтверджено іншими судовими актами та матеріалами справи

Крім того, в ході розгляду справи № 2-а-6883/09/2270/09 Хмельницьким окружними адміністративним судом встановлено, що Прокурором на законних підставах та в межах своєї компетенції внесено припис про усунення порушень закону (том 1, а.с. 149) . Натомість визнано неправомірним зазначення Прокурором розміру відшкодування збитків, так як розмір збитків є оціночним поняттям та підлягає доказуванню .

Колегія суду дослідивши даний припис з урахуванням пункту 4.2.1 Рекомендацій Вищого господарського суду України від 2 лютого 2010 року № 04-06/15 "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства", котрим визначено, що у вирішенні питання про задоволення вимог щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, господарським судам необхідно враховувати, що розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, (затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963), зазначає, що даним пунктом чітко визначено, що розмір шкоди має бути проведений саме Позивачем 3, а не будь-якою іншою особою.

Даний припис винесено 19 березня 2009 року за № 785 вих. (том 2, а.с. 30), в котрому зазначено, що до часу винесення припису (19 березня 2009 року) заподіяну шкоду Відповідачем не відшкодовано, саме тому було винесено припис Прокурора щодо відшкодування шкоди завданої самовільним зайняттям земельних ділянок в сумі 56 240 грн. 81 коп., який підлягає негайному виконанню.

Тобто, невиконання Відповідачем припису Позивача 2 стало підставою для винесення припису Прокурора саме в частині стягнення обрахованої Позивачем 3 відповідно до Методики шкоди. Окрім того, даний припис було винесено майже через 2 місяці після винесення протоколу про адміністративне правопорушення та припису Позивача 3 (21 січня 2009 року).

Отже, з урахуванням визначеного розміру шкоди, саме тією особою, котра й має проводити такий розрахунок відповідно до нормативно-правових актів, в аспекті винесення припису Прокурором 19 березня 2009 року (котрий був винесений на законних підставах та в межах компетенції прокурора) з врахуванням вказівок, висвітлених у постанові Вищого господарського суду України від 7 жовтня 2014 року (щодо перевірки законності та обгрунтованості розміру шкоди) та позиції, висвітленої в постанові Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року (щодо того, що розмір збитків підлягає доказуванню) колегія суду зазначає, що даний розмір шкоди був визначений саме на основі розрахунку проведеного Позивачем 3 (котрий є уповноваженою особою щодо проведення такого розрахунку) та на підстав матеріалів про адміністративне правопорушення.

З огляду на усе вищеописане у даній судовій постанові колегія суду приходить до висновку про наявність у діях Відповідача порушення щодо самовільного зайняття земельних ділянок, факт якого неодноразово встановлено в судових актах та підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, дане є обов'язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України.

Відтак, колегія суду приходить до висновку про задоволення позову Прокурора (в частині стягнення шкоди в сумі 56 240 грн. 81 коп.).

Крім того, виносячи таке рішення Рівненський апеляційний господарський суд бере до уваги і той факт, що Прокурором були подані всі належні та допустимі докази щодо факту самовільного зайняття земельної ділянки.

Отже, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що усе вищеописане з урахуванням наведених правових положень та встановлених господарськими судами обставин справи приводить до висновку, що доводи, наведені Відповідачем у апеляційній скарзі є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Що ж до вимоги Прокурора про стягнення з Відповідача в доход Державного бюджету України 540 грн. 59 коп., то Рівненський апеляційний господарський суд констатує наступне.

Як вказано в даній судовій постанові місцевий господарський суд своєю ухвалою від 29 січня 2014 року припинив провадження по справі щодо вимог Прокурора в особі Відповідача 3.

Зі змісту даної ухвали вбачається описка господарського суду Хмельницької області , котре полягає в незазначенні в даній ухвалі дій суду щодо припинення провадження в справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 540 грн. 59 коп. вартості обстеження самовільно зайнятих земельних ділянок . В той же час, суд ще раз констатує факт того, що дана ухвала підлягає окремому оскарженню від рішення місцевого господарського суду і в апеляційній скарзі Відповідача дана ухвала не оскаржена. Відповідно, апеляційний господарський суд не має права переглянути законність даної ухвали в цьому апеляційному провадженні. Відповідно колегія суду не має підстав для розгляду в цій постанові питань щодо законності чи незаконності вимоги Прокурора щодо стягнення 540 грн. 59 коп. чи питання щодо припинення провадження в цій частині, тим більше, що на момент винесення оспорюваного рішення і розгляду апеляційної скарги такий Позивач як Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області був відсутній . Аналогічне вказано і в абзаці 2 сторінки 5 постанови Вищого господарського суду України від 7 жовтня 2014 року по даній справі (том 2, а.с. 92).

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Горинь-Агро" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 25 березня 2014 року в справі №15/1136 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 15/1136 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.